Підручник з Правознавства. 11 клас. Філіпенко - Нова програма

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

§§ 20-21. ЗЛОЧИН

1. Поняття злочину. Ознаки злочину

Під злочином у побуті розуміють дії, які порушують закон і які підлягають кримінальному покаранню.

Поняття злочину має давню історію, ставлення суспільства до нього в різні часи було різним. У Давньому Єгипті та Греції злочином, наприклад, вважалося залишення батьків без поховання. У багатьох країнах Європи в період Середньовіччя злочином оголошувалася єресь. Кровна помста розглядалася в одних країнах як обов’язок, а в інших - як злочин.

Уперше спробу визначити поняття злочину зробили давньоримські юристи. Вони вважали злочином дії, які характеризуються насильством або обманом.

Злочин - це передбачене Кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене фізичною осудною особою, яка досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність.

З указаного визначення випливають чотири основні ознаки, які достатньо повно характеризують злочин.

Основною ознакою злочину є його суспільна небезпечність. Вона виявляється у спричиненні або створенні загрози завдання шкоди суспільним відносинам, поставленим під охорону кримінального закону. Характер і ступінь суспільної небезпеки визначаються всією сукупністю об’єктивних і суб’єктивних ознак злочину.

цінністю блага (тобто об’єкта), на яке посягає злочин;
характером діяння, місцем, способом, часом, обстановкою вчинення злочину;
тяжкістю наслідків;
формою вини (умисел або необережність);
мотивом і метою тощо.

Кримінальне законодавство встановлює, що дія (або бездіяльність), яка хоча навіть і формально підпадає під ознаки будь-якого діяння, передбаченого законом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не завдала й не могла завдати істотної шкоди чи то фізичній, чи то юридичній особі, суспільству або державі (наприклад, крадіжка малоцінного майна - пиріжка, гумки, олівця тощо), не може бути визнана злочином.

Протиправність означає, що здійснення цього діяння заборонено кримінальним законом. Дію або бездіяльність, що не передбачена кримінальним законодавством, тобто не зазначена в певній статті Особливої частини Кримінального кодексу, ні за яких обставин не можна вважати злочином, і, як наслідок, вона не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Наступна ознака злочину - вина - пов’язана з наявністю в діях особи умислу або необережності. Невинне завдання шкоди (казус) виключає можливість визнання такого діяння злочином.

Ще однією ознакою злочину є караність, яка означає, що за будь-який злочин відповідною нормою Кримінального кодексу передбачено конкретні вид і міру покарання. Наявність усіх зазначених ознак дозволяє в кожному конкретному випадку відносити те чи інше діяння (або бездіяльність) до числа злочинів, за які настає караність. Відсутність хоча б однієї із цих ознак виключає можливість розглядати той чи інший вчинок як злочин.

2. Склад злочину. Дія. Суспільно небезпечні наслідки. Причинний зв’язок

У кримінальному праві підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину.

Склад злочину - це сукупність установлених кримінальним законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, які характеризують суспільно небезпечне діяння.

Предмет злочину - це матеріальний предмет, з приводу якого або шляхом дії (впливу) на який вчиняється злочин.

Об’єкт злочину — це суспільні відносини, яким злочин завдає або може завдати суттєвої шкоди і які охороняються кримінальним законом від злочинних посягань. Наприклад, при крадіжці мобільного телефона об’єктом злочину є відносини власності, а предметом злочину - мобільний телефон.

До об’єктивної сторони злочину належать основні ознаки злочину:

діяння - це конкретний, усвідомлений і вольовий акт поведінки людини, який є суспільно небезпечним і протиправним. Діяння завжди виступає у двох формах - дії чи бездіяльності. Дія - це активна, свідома, суспільно небезпечна поведінка суб’єкта. Більшість злочинів можуть бути вчинені тільки шляхом дії (наприклад, знищення або пошкодження чужого майна). Бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, невчинення нею конкретних дій, які вона повинна й могла вчинити за цих умов. Обов’язок вчинити певні дії може випливати з різних підстав: із закону, з професійних або службових функцій (ненадання допомоги хворому медичним працівником), з договору (порушення обов’язків щодо охорони майна), з родинних відносин (ухилення від сплати аліментів), з інших підстав;
суспільно небезпечні наслідки діяння. Суспільна небезпечність полягає в тому, що діяння посягає на суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, викликає в них певні негативні зміни (шкоду, збиток). Суспільно небезпечні наслідки залежно від характеру та обсягу шкоди, завданої діянням об’єкту, можна розподілити на наслідки у вигляді реальної шкоди та наслідки у вигляді створення загрози (небезпеки) завдання шкоди. Більшість злочинів завдають реальної шкоди (убивство, крадіжка, грабіж, хуліганство). Разом з тим у деяких випадках установлюється відповідальність за діяння, що не завдають реальної шкоди конкретному об’єкту, однак ставлять його в небезпеку завдання шкоди. Наприклад, порушення працівником залізничного, водного або повітряного транспорту правил безпеки руху або експлуатації транспорту тягне за собою відповідальність у разі створення такими діями небезпеки для життя людей, настання інших тяжких наслідків;
причинний зв’язок між діянням та його наслідками. Під причинним зв’язком у кримінальному праві слід розуміти об’єктивно існуючий зв’язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками, коли дія або бездіяльність викликає настання суспільно небезпечного наслідку. Виокремлюють такі види причинних зв’язків:
причинний зв’язок при безпосередньому заподіянні (наприклад, постріл з пістолета, яким спричинено смерть);
опосередкований причинний зв’язок, коли суб’єкт для заподіяння суспільно небезпечних наслідків застосовує різні механізми, пристосування чи використовує поведінку інших осіб, наприклад неосудних осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, чи поводження тварин, наприклад спеціально підготовлених собак;
необхідний причинний зв’язок при співучасті, коли дії співучасників перебувають у причинному зв’язку зі злочином, скоєним виконавцем;
необхідний причинний зв’язок за наявності особливих умов на боці потерпілого. Ці умови виступають прискорювачами настання наслідків (наприклад, стан сп’яніння).

Для характеристики об’єктивної сторони злочину важливе значення мають такі факультативні ознаки, як місце, час, обстановка, засоби, знаряддя, спосіб та інші обставини вчинення злочину.

Суб’єктом злочину може бути лише фізична особа, яка здійснила суспільно небезпечне діяння та здатна нести кримінальну відповідальність. Для того щоб людина була здатна відповідати за свої вчинки, вона повинна бути осудною та досягти віку, з якого можлива кримінальна відповідальність.

Осудність - це здатність особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Вік особи, з якого встановлюється кримінальна відповідальність, визначається Кримінальним кодексом і настає після досягнення особою, яка вчинила злочин, 16 років. Разом з тим, якщо мова йде про злочини, суспільна небезпека й суть яких доступна для розуміння неповнолітніх і в більш ранньому віці, кримінальна відповідальність настає із 14-річного віку. До таких злочинів згідно із ч. 2 ст. 22 ККУ належать: умисне вбивство, умисне тяжке тілесне ушкодження, диверсія, бандитизм, вимагання, умисне знищення чи пошкодження майна, хуліганство, крадіжка, грабіж, розбій тощо. Утім за скоєння деяких злочинів кримінальна відповідальність настає лише після досягнення особою 18 років (наприклад, злочини у сфері службової діяльності).

Суб’єктивна сторона складу злочину представляє внутрішню сторону суспільно небезпечного діяння, тобто психічне ставлення особи до суспільно небезпечного діяння та його наслідків. До ознак суб’єктивної сторони складу злочину належать: вина, мотив і мета злочину, певний емоційний стан особи в момент здійснення нею суспільно небезпечного діяння. Вина є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони, а мотив, мета й певний емоційний стан - факультативними.

3. Види злочинів залежно від ступеня тяжкості. Мотиви скоєння злочинів

Відповідно до того чи іншого критерію злочини поділяють на різні види. Так, залежно від форми вини розрізняють умисні та необережні злочини; залежно від ступеня завершеності злочинної діяльності - закінчені та незакінчені злочини; за родовим об’єктом (сферами суспільних відносин) - злочини проти особи, у сфері економіки, проти основ національної безпеки, проти життя та здоров’я особи, проти громадської безпеки; за мотивами здійснення - корисні, вчинені з мотивів помсти, вчинені з хуліганських мотивів злочини та ін.

Класифікація злочинів за ступенем їх тяжкості:

У статті Кримінального кодексу України передбачено певний вид і розмір покарання, такий, що найповніше відображає тяжкість конкретної категорії злочинів.

Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше як два роки, або інше, більш м’яке покарання за винятком основного покарання у вигляді штрафу в розмірі понад 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачено основне покарання у вигляді штрафу в розмірі не більше як 10 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше як п’ять років.

Тяжким злочином є злочин, за який передбачено основне покарання у вигляді штрафу в розмірі не більше як 25 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше як десять років.

Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачено основне покарання у вигляді штрафу в розмірі понад 25 000 не оподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Існують різні мотиви злочину.

політичного характеру;
пов’язані з виконанням потерпілим службового чи громадського обов’язку;
на ґрунті расової, національної або релігійної ворожнечі;
низькі мотиви (користь, помста, кар’єризм, хуліганські спонукання тощо);
мотиви, у яких відсутній низький характер (збіг тяжких особистих або сімейних обставин, жалість, співчуття, прагнення допомогти іншій людині тощо).

4. Неосудність: медичний та юридичний критерії

Поняття неосудності є похідним від поняття осудності, тому що виступає як його антипод. Особа, що перебуває в стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності та покаранню за вчинене суспільно небезпечне діяння, оскільки вона не є суб’єктом злочину.

Кримінальний кодекс України

Ст. 19. Осудність.

2. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

Ці положення закону, у яких описане поняття неосудності, прийнято називати формулою неосудності. Причому ця формула містить як медичні, так і юридичні критерії.

Отже, особа може бути визнана неосудною тільки тоді, коли встановлено одну з ознак юридичного критерію на підставі хоча б однієї з ознак медичного критерію.

5. Вина та її види. Мотив. Мета

Вина - це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої Кримінальним кодексом України, та її наслідків. Вона може виражатися у формі умислу та необережності.

Злочин вважається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільну небезпеку своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільно небезпечні наслідки й бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Наприклад, крадіжка, грабіж, вимагання, шахрайство, вбивство з метою заволодіння майном потерпілого тощо.

Непрямий умисел характеризується тим, що особа, яка здійснила злочин, усвідомлювала суспільну небезпеку своєї дії або бездіяльності, передбачала можливість настання цих наслідків, не бажала, але свідомо допускала такі наслідки або ставилася до них байдуже. Наприклад, п’яний чоловік почав стріляти з мисливської рушниці в багатолюдному місці, у результаті було вбито жінку.

Іншою формою вини є необережність. Злочин визнається здійсненим із самовпевненості, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення. Наприклад, водій/водійка перевищив/перевищила установлену швидкість, легковажно розраховуючи, що він/вона зможе завдяки своєму досвіду й умінню упоратися з керуванням автомобілем, здійснив/здійснила наїзд на особу, що переходила вулицю у встановленому місці.

Злочин визнається здійсненим за недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була й могла їх передбачити. Наприклад, медична сестра, роблячи ін’єкцію, помилково ввела пацієнту/пацієнтці замість приписаних ліків інші, що потягло за собою смерть пацієнта/пацієнтки. У цьому випадку медичну сестру притягнуть до кримінальної відповідальності у зв’язку з тим, що вона повинна була передбачати наслідки своїх дій.

Злочинну недбалість необхідно відрізняти від випадку (казусу). Казус - це випадкова дія, яка має зовнішні ознаки правопорушення, але позбавлена елементів вини, отже, не тягне за собою юридичної відповідальності. Тобто особа не передбачала й не могла передбачити настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій. Наприклад, водій/водійка втрачає свідомість під час керування автомобілем, і в результаті відбувається наїзд на людину, яка отримала тяжке тілесне ушкодження.

Мотив злочину - це внутрішні спонукання, якими керувався суб’єкт при вчиненні злочину.

Мета злочину - це бажаний результат, якого має досягти особа при вчиненні злочину; уявлення особи про зміни в суспільстві; у матеріальному світі, про характер і ступінь власних неправомірних дій. Мета, як і мотив, можуть бути різними: мета незаконного збагачення, прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, та інші.

6. Стадії вчинення злочину. Замах на злочин. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця

В одних випадках особі вдається довести злочин до завершення, а в інших - винній особі з різних причин, що не залежать від її волі, не вдається це зробити, а в здійсненому нею діянні або відсутній злочинний наслідок, який передбачений кримінальним законодавством, або виконані не всі дії, що становлять об’єктивну сторону злочину. Для справедливого вирішення питання про кримінальну відповідальність за злочинне діяння виникає необхідність виділення окремих стадій його вчинення.

Стадії вчинення злочину - це передбачені кримінальним законом етапи готування та безпосереднього вчинення умисного злочину, які різняться за ступенем реалізації.

Перед готуванням до злочину чи замаху може відбуватися виявлення наміру на здійснення злочину, але воно не є стадією вчинення злочину, тому що це ще не є дія, а намір безпосередньо не спрямований на заподіяння шкоди. Виявлення наміру не містить у собі суспільної небезпеки.

Проте слід відрізняти намір від таких злочинів, як погроза вбивством, погроза знищити майно, погроза вчинити викрадення тощо. У цих випадках карається сама погроза як суспільно небезпечне діяння. Готування до злочину є першою стадією вчинення злочину. При готуванні особа ще не виконує злочинне діяння, яке є необхідною ознакою об’єктивної сторони складу злочину. Кримінальне законодавство закріплює вичерпний перелік діянь, які є готуванням до злочину. Це підшукування чи пристосування засобів чи знарядь для вчинення злочину; підшукування співучасників; усунення перешкод та інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу України, якщо при цьому його не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі особи. Під такими причинами слід розуміти різні обставини, що перешкодили доведенню злочину до кінця всупереч зусиллям винного. Наприклад, спрацювала охоронна сигналізація, сторонні люди перешкодили здійсненню розбою тощо.

Виділяють два види замаху: закінчений і незакінчений. Замах на злочин є закінченим, якщо особа виконала всі дії, які, на її думку, були необхідними для успішного завершення злочинного діяння, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Так, наприклад, злодій проник на склад, але в складському приміщенні було пусто. Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила всіх дій, які вона вважала необхідними для доведення злочину до кінця. Так, наприклад, злодій проник у крамницю, але не встиг нічого вкрасти, бо був затриманий охороною.

Закінчений злочин - це діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу України (убивство, грабіж, розбій тощо).

У кримінальному праві є інститут добровільної відмови від доведення злочину до кінця. Добровільною відмовою при незакінченому злочині є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

Ознаками добровільної відмови є:

добровільність відмови - це невчинення злочину з власної волі;
остаточність відмови - це безповоротна відмова від доведення злочину до кінця, відсутність наміру його продовження;
своєчасність відмови - ця добровільна відмова можлива на стадії готування до злочину або на стадії замаху на злочин.

Якщо особа відмовляється від доведення злочину до кінця через об’єктивну неможливість його вчинення в даних конкретних умовах, добровільної відмови немає. Наприклад, злодій/злодійка проник/проникла в кімнату, де знаходився сейф з грошима та за допомогою ножа намагався/намагалася зламати замок, але зміг/змогла лише відігнути лівий кут верхньої частини дверцят. Зрозумівши, що відкрити сейф не вдасться, злодій/злодійка пішов/пішла.

Добровільна відмова існує, коли мають місце всі вказані ознаки. Вона може здійснюватися на стадіях готування до злочину та замаху на злочин, а на стадії закінченого злочину добровільна відмова неможлива.

Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, не несе кримінальної відповідальності. Якщо ж фактично вчинене нею діяння містить склад іншого самостійного злочину, то винна в такому діянні особа підлягає кримінальній відповідальності за цей злочин. Наприклад, злодії проникли в магазин з метою крадіжки, але в магазині вони зіткнулися з охоронцем, якого побили та зв’язали, після чого залишили магазин, нічого не взявши. У цьому випадку вони відповідатимуть лише за побої, а за крадіжку, від якої вони відмовилися, кримінальної відповідальності не буде.

7. Співучасть у вчиненні злочину. Форми співучасті. Види співучасників

У практиці застосування кримінального закону часто трапляються випадки, коли у вчиненні злочину беруть участь дві особи або більше, які діють узгоджено й спрямовують свої зусилля для досягнення єдиного злочинного результату. У таких випадках йдеться про співучасть у злочині.

Співучасть у злочині - це умисна спільна участь кількох суб’єктів у вчиненні умисного злочину.

Співучасть можлива лише в умисних злочинах. У злочинах з необережності співучасті не може бути, тому що винні усвідомлюють злочинний характер своїх діянь лише після їх вчинення. Співучасть характеризується об’єктивними та суб’єктивними ознаками.

Різна ступінь узгодженості дій співучасників дозволяє виокремити форми співучасті:

учинення злочину групою осіб;
учинення злочину групою осіб за попередньою змовою;
учинення злочину організованою групою;
учинення злочину злочинною організацією.

Співучасть без попередньої змови характеризується невисоким ступенем узгодженості та приєднанням учасників до виконавця злочину тільки під час його вчинення (наприклад, працівник залізничної станції побачив, що громадянка відкрила контейнер з імпортними товарами та складає в мішок хутряні куртки. Він підійшов і з мовчазної згоди громадянки теж викрав шість хутряних курток).

Співучасть з попередньою змовою має місце тоді, коли співучасники ще до початку злочину домовилися про спільне його вчинення. Змова може бути в усній або письмовій формі (наприклад, громадянин Петренко попросив свою знайому вкрасти на базі й привезти йому за винагороду порцеляну).

Злочин, вчинений організованою групою (трьома або більше особами) - стійкою групою осіб, які попередньо зорганізувалися для здійснення одного або декількох злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи. Організована група характеризується обов’язковими ознаками: попередньою змовою та стійкістю.

Злочинна організація є стійким ієрархічним об’єднанням осіб (п’ять і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної злочинної діяльності з метою вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації. Наприклад, злочинні організації у сфері наркобізнесу або торгівлі людьми.

Відповідно до закону вчинення злочинів групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою, злочинною організацією тягне за собою більш суворе покарання.

Кримінальний кодекс України

Ст. 27. Співучасниками злочину, поряд з виконавцем, є організатор, підбурювач та пособник.

У реальній дійсності в діях співучасників можливий збіг відразу кількох ролей (функцій). Наприклад, підбурювач може одночасно бути організатором, пособником тощо. Такий збіг функцій на боці одного учасника впливає на оцінку суспільно небезпечних дій, а також на призначення покарання.

Запитання та завдання

Розв’яжіть ситуацію, користуючись кодом чи посиланням на статті Кримінального кодексу України http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n103.

Ситуація. Три людини в різних ситуаціях розпалили багаття неподалік від лісопилки. Лісопилка спалахнула, що призвело до випалу значної частини лісу, пошкодження будівель, але обійшлося без людських жертв.

1. Перша особа раніше працювала на лісопилці, але її звільнили, тому людина хотіла, щоб лісопилка згоріла.

2. Друга особа розуміла, що розпалювати багаття поблизу лісопилки небезпечно, але сподівалася, що якось обійдеться.

3. Третя особа навіть не підозрювала, що за парканом є лісопилка.

Визначте форму вини чи вкажіть на винуватість кожної особи. Твердження обґрунтуйте.

Запитання для самоперевірки