Історія України. 8 клас. Дудар

§ 7. Містобудування, архітектура, образотворче мистецтво XVI — першої половини XVII ст.

Пригадайте визначні пам'ятки культури часів Русі-України. Культура якої держави мала значний вплив на розвиток її архітектури та живопису?

Принципи розбудови міст на українських теренах зазнавали важливих змін під впливом багатьох факторів. Перший — переймання європейської практики, адже до міст з’їжджалися майстри з різних земель, були з-поміж них й іноземці. До того ж у містах формувалося потужне меценатське середовище. Заможні міщани та шляхтичі вкладали кошти в нову культуру. Ці винятково сприятливі умови привели до сплеску творчої активності в архітектурі та образотворчому мистецтві.

Розгляньте зображення Луцького замку XVI ст. Поміркуйте, які нові риси з'явилися у забудові. Що збереглося з попередніх часів? Обговоріть свої припущення з однокласниками й однокласницями.

П. Троневич. Луцький замок у XVI ст. Реконструкція. 2007

Магдебурзьке право і традиції європейського містобудування значно змінили вигляд міських вулиць. Нове будівництво відбувалося за чіткими правилами: було визначено конкретні розміри кварталів . споруд, їх типи і місце розташування. Впливав на вигляд вулиць і багатоетнічний склад населення. Відтак квартали відрізнялися передусім об’ємною просторовістю, композицією і стилістикою церков — православних і католицьких храмів, синагог.

На формування ж внутрішнього простору міст вирішальний вплив мав характер масової житлової забудови. Київщина, Переяславщина, волинські землі зберігали традиційний тип планування — з вільно розташованими будівлями, які утворювали розірвані простори, або прозори. Такий спосіб давав змогу вигідно виокремити монументальні споруди. Значно впливав на забудівлю і ландшафт.

Мистецтвознавці й архітектори зауважують, що унікальну забудову тих часів до наших днів зберіг історичний центр Львова — найбільшого міста західноукраїнських земель. До речі, історичний центр Львова навколо площі Ринок у 1998 р. включено до Списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО.

Забудова Львова була доволі щільною. Його оточував подвійний пояс оборонних мурів із двома в’їзними брамами: на півночі — Татарською, згодом Краківською, і на півдні — Галицькою з винесеними за рів барбаканами — додатковими укріпленнями баштового чи бастіонного типу.

Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, скорочено ЮНЕСКО — міжнародна організація, спеціалізована установа Організації Об’єднаних Націй, яка за співпраці своїх членів-держав у галузі освіти, науки, культури сприяє ліквідації неписьменності, підготовці національних кадрів, розвитку національної культури, охороні пам’яток культури тощо.

Старе місто — назва історичного центру міста.

Прочитайте текст і віднайдіть на фото старого Львова на с. 40 будівлі, згадані в ньому. Поміркуйте, чому важливо берегти історичні квартали.

Львів. Старе місто. Сучасне фото

«Центром міського життя була площа Ринок з ратушею, численними критими торговельними рядами, міською криницею і житловими будинками. Як свідчать джерела, на той час площа Ринок мала 52 кам’яниці на три вікна кожна, перед якими було облаштовано криті галереї і навіси перед входами, що ставилися на трохи піднесені над рівнем вулиці майданчики, так звані передпоріжжя. Упродовж XV ст. у Львові провадилась активна будівельна діяльність, і вже на початку XVI ст. тут постали головні церковні та громадські споруди: костел Святого Духа з міським шпиталем, кафедральний костел, монастирі францисканців і домініканців, вірменська та руська церкви, синагоги, міські лазні. Найбільш наближеним до центральної ринкової дільниці виявився кафедральний католицький собор. Таке розташування аж ніяк не випадкове, адже саме та забудова, що забезпечувала діагональні точки огляду головного міського храму, властива для міст із прямокутно-перехресною системою планування. Інші собори зводили всередині кварталів і окреслювали місця розселення різних національностей».

Невідомий художник. Костянтин Корнякт. XVI ст.

Успенська церква та вежа Корнякта. Сучасний вигляд

Каплиця Трьох Святителів. Сучасний вигляд

Палац Корнякта. Фото 1938 р.

Меджибізький замок. Сучасний вигляд

Неповторний архітектурний ансамбль Львова з’явився завдяки праці архітектора італійського походження Павла Римлянина, львівських архітекторів Войцеха Капіноса і Петра Барбона та інших. Низку історичних будівель зведено на замовлення або коштом купця грецького походження та одного з найзаможніших меценатів Львова Костянтина Корнякта.

У XVI ст. зберігалося значення оборонних споруд. Так, вражав масштабністю Острозький замок, розбудова якого припала на кінець XIV-XVI ст. Унікальним був Меджибізький замок, що зберігся до наших днів: збудоване на мисі укріплення нагадує видовжений трикутник із гострим кутом у напрямку місця, де зливаються Південний Буг та Бужок.

Підгорецький замок (сучасна Львівщина) — визначна пам’ятка архітектури епохи пізнього Ренесансу і бароко. На думку дослідників, він є одним із найкращих зразків поєднання ренесансного палацу з бастіонними укріпленнями.

У церковному будівництві традиційно використовували і камінь, і дерево. Однак все ж переважало дерев’яне будівництво через доступність цього матеріалу. Проте будівлі з дерева не такі довговічні.

Кругла, або Нова, вежа Острозького замку. Сучасний вигляд

Підгорецький замок. Сучасний вигляд

Образотворче мистецтво

У XVI ст. набуло популярності мистецтво скульптури, оскільки саме скульптурними композиціями прикрашали кам’яні споруди. Так, львівські будівлі Чорна кам’яниця архітектора Петра Красовського, каплиця Трьох Святителів, Ставропігійна церква Успіння Пресвятої Богородиці (або Успенська церква) та інші прикрашені скульптурними рельєфами і пишним різьбленням. Створювали тоді й розкішні скульптурні портрети.

Невідомий скульптор. Погруддя королеви Варвари Радзивілл. XVI ст.

Протягом XVI ст. активно розвивався іконопис — найпопулярніший і найпоширеніший вид малярства. Від другої половини XVI ст. рами ікон та іконостаси прикрашали декоративним різьбленням, зокрема рослинними орнаментами, обов’язково мальованими та вкритими золотом чи сріблом.

Активним осередком українського релігійного малярства до середини століття був Перемишль. Саме там працював художник Олексій Горошкович — автор першої в історії українського мистецтва ікони з підписом «Успіння Богородиці», що у церкві Архангела Михаїла в Смільнику (нині — лемківське село в Польщі).

Чорна кам'яниця. Львів. 1577. Сучасний вигляд

Творчість іншого видатного іконописця, представника самбірського іконописного осередку (від назви міста Самбір, що у Галичині), ви вже зустрічали на сторінках цього підручника. Мистецтвознавці вважають, що саме Федуско намалював мініатюри до Пересопницького Євангелія.

Федуско відомий передусім власноруч підписаною іконою Благовіщення, виконаною на замовлення землевласників Мотрі й Іларіона Іваницьких для церкви в Іваничах на Волині. Наразі цю ікону зберігають у Харківському художньому музеї.

На жаль, досліджувати розвиток іконопису непросто, бо до наших днів дійшло мало документів, не усі твори релігійного мистецтва мають авторські підписи або було описано в історичних джерелах. Тому, наприклад, досі тривають дискусії щодо автора чи авторів іконостасу церкви Успіння Пресвятої Богородиці у с. Наконечне Львівської області — найповнішого збереженого українського іконостасного ансамблю XVI ст. До шедеврів українського мистецтва належить також іконостас Успенської церкви у Львові. Ікони для нього малювали видатні львівські художники Федір Сенькович та Микола Петрахнович.

Каплиця Боїмів. Львів. 1615. Сучасний вигляд

Каплиця Кампіанів. Львів. 1584-1629. Сучасний вигляд

Федуско. Ікона Благовіщення. 1579

Невідомий художник. Ікона Введення у храм Пресвятої Богородиці. 1570-ті рр.

О. Горошкович. Ікона Успіння Богородиці. 1547

Невідомий художник. Святий Миколай. XVI ст.

Від першої половини XVI ст. збереглися оригінальні зразки київської школи релігійного малярства. Найвизначнішою її пам’яткою є ікона Святого Миколая з київської церкви Святого Миколая Набережного.

Поміркуйте, чому на українських землях і надалі найактивніше розвивався релігійний живопис.

Активно розвивався у XVI ст. портретний живопис. Щоправда, до нашого часу збереглися лише поодинокі оригінальні зразки.

Портрет був популярним серед вищих верств суспільства. У замках і палацах створювали цілі галереї. Так, галерея замку в Заславі у 1622 р. налічувала майже сто полотен.

Про особливості живопису тієї доби свідчить портрет руського воєводи Івана Даниловича із Жовківського замку. Рідкісною пам’яткою є портрет князя Криштофа Збаразького, на якому його зображено на повний зріст.

Портретні галереї облаштовували і в замках Волині, проте вони майже не збереглися.

В. Стефановський. Стефан Баторій. 1576

Інші світські жанри розвивалися мало й відомі лише з поодиноких фактів та пам’яток. Так, свідченням розвитку історичного малярства є символічна композиція «Рокош під Сандомиром» (інша назва — «Рокош Зебжидовського»). Про батальне малярство свідчить «Битва біля Клушино» з костелу у Жовкві. Полотно написане львівським художником вірменського походження Шимоном Богушовичем на замовлення коронного гетьмана та канцлера Речі Посполитої Станіслава Жолкевського. Картина зображала переможну битву Жолкевського на чолі польсько-козацького війська поблизу села Клушино під Смоленськом у червні 1610 р.

Невідомий художник. Криштоф Збаразький. 1622

Львівський митець Войцех Стефановський у 1576 р. на замовлення Львівської ратуші написав портрет короля Речі Посполитої Стефана (Іштвана) Баторія. Ця робота вважається одним із перших портретів світських осіб, виконаних на українських землях. У 1578 р. Стефановський став королівським придворним художником. Він отримав привілейоване становище у наборі помічників, постачанні потрібного товару з-за кордону, підлягав лише королівському суду і не сплачував певних податків та повинностей.

Рокош — повстання проти короля на захист прав шляхти.

Батальний жанр (від франц. bataille — битва) — вид образотворчого мистецтва (переважно малярства, меншою мірою різьби та графіки), що відображає воєнні події і життя армії (військові походи, будні обозу).

Гравюри у книгах Івана Федоровича ссали взірцем для багатьох поколінь українських майстрів. В острозьких виданнях з’явилися перші зразки виливних прикрас (виливну орнаментику виготовляли з металу таким самим способом, як і друкарський шрифт).

Невідомий художник. Рокош під Сандомиром. 1658

Невідомий художник. Петро Конашевич-Сагайдачний. Гравюра. 1622

Подальший розвиток гравюри пов’язаний із виникненням осередку друкарства в Києві. Першою багатоілюстрованою українською книгою став «Анфологіон» — збірка церковних служб, видана друкарнею Києво-Печерського монастиря в 1619 р.

З-поміж тогочасних українських гравюр окремі присвячено світським сюжетам. Перші такі гравюри було вміщено як ілюстрації до збірки ректора Київської братської школи

Касіяна Саковича «Вірші на жалісний потреб шляхетного лицаря Петра Конашевича-Сагайдачного», виданої у 1622 р. Тут вміщено портретне зображення гетьмана на коні, сцена здобуття козаками турецької фортеці Кафи і постать козака з рушницею (герб Війська Запорозького). Вони мають важливе значення як історичні джерела, адже присвячені подіям з історії українського козацтва.

Імена граверів XVI ст., як і більшості художників, нам не відомі. Збереглися свідчення про такого собі Іллю, який спершу працював у Львові, а згодом — у Києві. Це був майстер, який не втратив зв’язків із народними декоративними традиціями. Уславився гравюрами до Требника Петра Могили та «Києво-Печерського патерика» 1661 р.

Підготуйтеся до узагальнення матеріалу.

1. Визначте основні риси розвитку культури українських земель XVI — першої половини XVII ст.

2. Назвіть імена відомих митців XVI — першої половини XVII ст.

3. Яка з пам'яток архітектури та мистецтва сподобалася вам найбільше? Чому?

4. Виконайте онлайн-вправу.

Домашнє завдання

Підготуйте розповідь про оборонні споруди XVІ — першої половини XVII ст. Проілюструйте матеріал колажем або створіть на його основі постер.