Історія України. 7 клас. Дрібниця

Відповіді до § 33. Практичне заняття. Українські землі в середині XIV—XV ст. Кримське ханство

1340 р. – Оволодіння Любартом Волинню

Юрій ІІ Болеслав (князював) титулувався на печатці як "Юрій Божою ласкою король Русі". Проте, незважаючи на пишний титул, він не зміг відстояти самостійності держави. Юрій ІІ Болеслав підписав угоду, за якою князівство після його смерті мало перейти до польського короля. Не бажаючи цього, бояри отруїли князя, але його загибель не змінила подій. Протягом 1340-1387 про за землі Королівства Руського тривала боротьба між Польщею, Угорщиною і Литвою. Волинь з 1340 р. на основі династичних зв'язків перейшла у володіння представника литовської династії Гедиміновичів Любарта

Волинь, з іншого боку, у 1340 році стала володінням Гедиміновичів, литовської династії. Це призвело до литовського впливу на регіон. Литовські володарі прагнули зміцнити свою владу на Волині, але в той же час практикували політику релігійної толерантності і дозволяли українським феодалам зберігати свої права і привілеї. Литовська династія сприяла укріпленню української еліти та підтримувала розвиток культури та освіти на Волині.

1356 р. – Самоврядування Львову

Від 14 століття в українських містах набуло поширення магдебурзьке право за зразком німецьких міст. Його поширення пов'язаної із створенням громад німецьких переселенців в українських містах. У 1356 році польський король Казимир ІІІ підтвердив право на самоврядування Львову

Магдебурзьке право надавало містам широкі самоврядні права та привілеї, що сприяло розвитку торгівлі, ремесел та міського життя. Міста, які отримували магдебурзьке право, мали можливість формувати свої муніципальні органи управління, встановлювати місцеві закони та стандарти, здійснювати самостійне оподаткування та вести свою місцеву адміністрацію.

У контексті українських земель, поширення магдебурзького права відбувалося переважно в містах, де формувалися громади німецьких переселенців. Це сприяло приходу німецьких торговців, ремісників та інших фахівців, які внесли свій внесок у розвиток економіки та культури цих міст. Внаслідок цього, деякі міста на українських землях, зокрема Львів, стали важливими центрами торгівлі, ремесел та культурного життя.

1362 р. - Битва на Синіх Водах

Вирішальне значення в підпорядкуванні українських земель Великому князівству Литовському мала перемога литовсько-руського війська над ординцями в 1362 р. у битві на річці Сині Води

Перемога литовсько-руського війська над ординцями у битві на річці Сині Води в 1362 році мала вирішальне значення у підпорядкуванні українських земель Великому князівству Литовському. Ця перемога стала початком звільнення східноєвропейських народів, у тому числі українського населення, від ординського іга. Литва, під керівництвом великого князя Ольгерда Гедиміновича, здобула важливі перемоги і розширила свої володіння на території Київщини, Чернігівщини, Поділля та до берегів Чорного моря. Це врешті-решт допомогло послабити вплив Золотої Орди на українські землі і сприяло подальшому зростанню литовсько-руської держави.

Українські землі під литовським правлінням зазнали певного впливу литовської культури, особливо в тих регіонах, де відбулося розширення володінь. Значна частина української еліти зуміла зберегти свої права та привілеї, і під литовським впливом було створено сприятливі умови для розвитку української культури, освіти та місцевого самоврядування.

1385 р. - Кревська унія

Безпеці Великого князівства Литовського загрожували його агресивні сусіди: Велике князівство Московське та Лівонський орден. У цей самий час від загрози німецьких рицарів прагнула захиститися й сусідня Польща. У результаті переговорів 1385 р. між Польщею і Литвою, з метою захисту від агресії німецьких рицарів, було укладено Кревську унію. Союз було скріплено династичним шлюбом литовського князя Ягайла та польської королеви Явіги.

Укладення Кревської унії в 1385 р. між Литвою та Польщею мало значний вплив на українські землі. Цей союз зміцнив політичну та військову потужність Великого князівства Литовського та дозволив йому боротися з агресивними сусідами, такими як Московське князівство та Лівонський орден. Крім того, це дало можливість укріпити оборонні лінії на заході України та захистити їх від німецьких рицарів. Однак, пізніше цей союз призвів до політичних, соціальних та культурних наслідків, таких як польська колонізація та полонізація української шляхти, що мали значний вплив на історію та розвиток України.

1387 р. - Установлення влади Польщі в Галичині та Холмщині

За той ж самою причиною, що й оволодіння Волині Любартом, в Галичині та Холмщині була встановлена влада Польщі; Юрій ІІ Болеслав (князював у 1325–1340 рр.) титулувався на печатці як «Юрій Божою ласкою король Русі». Проте, незважаючи на пишний титул, він не зміг відстояти самостійності держави. Юрій ІІ Болеслав підписав угоду, за якою князівство після його смерті мало перейти до польського короля. Не бажаючи цього, бояри отруїли князя, але його загибель не змінила подій. Протягом 1340–1387 рр. за землі Королівства Руського тривала боротьба між Польщею, Угорщиною і Литвою. Урешті-решт Галичина і Холмщина 1387 р. опинилися під владою Польщі.

Галичина і Холмщина, колишні території Королівства Руського, в 1397 році опинилися під владою Польщі. Це призвело до політичних та культурних змін на цих землях. Польське панування спричинило польонізацію верхівки місцевого населення і польський вплив на культурний та адміністративний устрій регіону. У результаті, польська еліта посіла ключові пости управління, а польська мова стала домінуючою серед панівних верств населення.

1413 р. – Городельска унія

Після перемоги Литви й Польщі над Тевтонським орденом становище Вітовта ще більше зміцніло. У 1413 р. було укладено Городельську унію, яка чітко визнала самостійність Литви, проте під зверхністю польського короля

Перемога над Тевтонським орденом зміцнила позиції Вітовта в Литовському князівстві. Він став одним з найвпливовіших правителів у регіоні і володарем значної території, включаючи українські землі.

Також, Польсько-литовський союз мав вплив на українську культуру та релігію. Польська колонізація та полонізація української шляхти призвели до поширення польської мови, культури та католицтва на українських землях. Це створило розділення між українською православною і польською католицькою спільнотами.

1414 р. – Входження Закарпаття до складу Угорщини

Перший король угорців Стефан I Святий, скориставшись смутою на Русі після смерті Володимира, приєднав Закарпаття до Угорського королівства. Лише кілька разів на нетривалий час Закарпаття поверталося до руських земель: за князя Лева Даниловича та в XIV ст. — представнику роду Гедиміна подільському князю Федору Коріатовичу Закарпаття дісталося у спадщину від угорського короля. Після смерті Федора у 1414 р. Закарпаття надовго перейшло під владу Угорщини

1410 р. - Грюнвальдська битва

Об’єднання Литви та Польщі дало можливість відбити натиск Тевтонського ордену. У Грюнвальдській битві 1410 р. польсько-литовсько-руські війська розгромили тевтонців. Значну роль у цій перемозі відіграв князь Вітовт і його руські полки (загальною чисельністю близько 40 тис. воїнів), які виступали під стягами руських земель У результаті Грюнвальдської битви було остаточно підірвано могутність Тевтонського та Лівонського орденів. Німецький натиск на схід було припинено.

Об’єднання польсько-литовсько-руських військ у Грюнвальдській битві дало можливість відбити натиск Тевтонського ордену. Ця перемога позначилася на землях України, оскільки зупинила подальший натиск ордену на схід. Перемога над Тевтонським орденом підтвердила владу об'єднаного Литви та Польщі на українських землях. Це призвело до політичної та військової стабільності в регіоні, що сприяло розвитку економіки та культури. Після Грюнвальдської битви Тевтонський орден був ослаблений, а Литва та Польща отримали більшу контроль над сусідніми територіями. Це призвело до розширення володінь на українських землях та зміни політичного ландшафту в регіоні.

1435 р. — поразка Свидригайла Ольгердовича у битві під Вількомиром

Після смерті Вітовта в 1430 р. прихильники ідеї самостійності Литви обрали, за свідченням літописця, на «велике княжіння Руське» Свидригайла Ольгердовича. На противагу йому литовці обрали князем Сигізмунда (брат Вітовта). Деякий час тривала боротьба між прихильниками обох князів. Та в 1435 р. у вирішальній битві під Вількомиром переміг Сигізмунд, який невдовзі відновив владу над усіма землями Великого князівства Литовського. Не змирившись із поразкою, руські князі невдовзі вбили Сигізмунда.

Обрання Свидригайла на пост "великого князя Руського" свідчить про те, що прихильники ідеї самостійності Литви прагнули змінити структуру влади і підтримували ідею розширення самостійності українських земель. Проте Сигізмунд, брат Вітовта, отримав підтримку литовців і повернув владу над усіма землями Литовського князівства. Боротьба між прихильниками Свидригайли та Сигізмунда створила політичну напругу на українських землях. Це призвело до непевності і нестабільності у владі та вплинуло на розвиток і внутрішні справи українських територій. Поразка Свидригайли під Вількомиром означала відновлення влади Сигізмунда над українськими землями.

1441 р. – Утворення Кримського ханства

У 1239 р. Крим завоювали монголи, і відтоді півострів став частиною Золотої Орди. У 1441 р. свою державу — Кримське ханство — утворили кримські татари. На чолі держави став нащадок Чингісхана — Хаджі Гірей. Заснована ним династія Гіреїв правила аж до XVIІІ ст.

Утворення Кримського ханства призвело до зміни політичного ландшафту в регіоні. Ханство стало важливим гравцем у сусідніх територіях і набуло значної автономії. Це вплинуло на взаємовідносини з українськими землями і змінило баланс сил у регіоні. Кримське ханство мало значний вплив на торгівлю та економічні зв'язки українських земель. Вони стали важливим торговельним партнером для торгівлі між Східною Європою, Кримом та Сходом. Утворення Кримського ханства привнесло елементи кримсько-татарської культури на українські землі. Це включало аспекти мови, одягу, архітектури, кулінарії та інші аспекти культурного спілкування. Кримське ханство періодично вступало в конфлікти з українськими землями та сусідніми державами, включаючи Польщу та Османську імперію. Ці війни мали вплив на безпеку та стабільність на українських землях та спричиняли людські та матеріальні втрати.

1452 р. — Ліквідація Волинського князівства та 1471 р. — Ліквідація Київського удільного князівства

Польський король Казимир IV «Віленським привілеєм» (1447 р.) розширив права православної шляхти. У Волинському князівстві з титулом великого князя правив Свидригайло. У Київському князівстві правила династія Олельковичів (нащадки Володимира Ольгердовича). Вони боролися з ординцями, а також домоглися (у 1458 р. за Семена Олельковича) створення Київської православної митрополії. Однак вже в 1452 р. було ліквідоване Волинське князівство, а в 1471 р. — Київське князівство. На його території за зразком Королівства Польського було утворено воєводство (назва адміністративно-територіальної одиниці). Волинь стала воєводством через сто років.

Ліквідація Волинського та Київського князівств призвела до зміни політичної структури у регіоні. Волинь та Київ стали частиною Великого князівства Литовського та пізніше Річі Посполитої. Це призвело до зміни системи управління, адміністративного устрою та влади на українських землях. Ліквідація Волинського та Київського князівств також мала вплив на культурний та мовний аспект. Волинська та київська еліта були пов'язані з руським культурним та мовним контекстом. Після ліквідації цих князівств інші культурні та мовні впливи, зокрема польський, зазнали зростання на українських землях. Також, ліквідація Волинського та Київського князівств призвела до зміни кордонів та територіальних підрозділів. Територія колишніх князівств була включена до інших політичних формувань, що відображалося на адміністративному, економічному та соціальному устрої цих земель. Варто зауважити, що ліквідація Волинського та Київського князівств призвела до політичних та соціальних конфліктів на українських землях. Місцеве населення може бути проти нових політичних структур і влади, що може спричинити нестабільність та конфлікти на території.

1475 р. — Підкорення князівства Феодоро Османською імперією

Після того як турки завоювали в 1453 р. Константинополь, а в 1461 р. — Трапезунд (нині місто Трабзон, Туреччина), Феодоро було змушене шукати нових союзників. Відтоді відомі його контакти з Молдавським князівством і Великим князівством Московським. Однак у 1475 р. після піврічної облоги Мангуп захопили турки, князь Феодоро Олександр загинув. Територія князівства стала турецьким кадиликом (округом). Значну частину населення було знищено

Османська імперія виведенням князівства Феодоро зі складу Руської православної церкви і встановленням свого контролю над церковними справами. Було запроваджено ісламську віру в князівстві Феодоро, що призвело до поступової ісламізації та турецької культури на цих територіях. Османська імперія також накладала великі податки на населення і встановлювала свою владу та військові гарнізони на українських землях. Це призводило до економічного виснаження та втрати політичної самостійності для українських територій.

1478 р. — Кримське ханство – васал Османської імперії

У Кримському ханстві точилася постійна боротьба за ханський престол, водночас місцева знать протистояла верховній владі хана. Натомість із XІV ст. у східній частині Середземного моря і у Причорномор’ї зростала сила величезної мусульманської держави — Османської імперії. Цей могутній сусід, де панівною релігією був іслам, як і в Криму, взяв під покровительство державу Хаджі Гірея. У 1478 р. Кримське ханство стало васалом Османської імперії і визнало османського султана як халіфа (верховного правителя) мусульман. Проте становище Кримського ханства як васала

Проте становище Кримського ханства як васала Османської імперії було особливим. Правлячу кримську династію Гіреїв вважали прямими нащадками Чингісхана, що було важливо для османів, які прагнули долучитися до історичної спадщини великої монгольської держави минулого. Тому Кримське ханство не платило данину, як інші васали. Навіть більше, кримські хани самі отримували від султана щорічну платню.

Українські землі не були безпосередньо підпорядковані Кримському ханству, але вплив Османської імперії в Криму мав деякі наслідки на українські території. Залежність Кримського ханства від Османської імперії сприяла розширенню торговельних зв'язків між Кримом та Османською імперією, а також зближенню культурних та релігійних аспектів між ними.

1489 р. — Перша згадка про козаків у писемних джерелах

Суспільні процеси ХV ст. обумовили виникнення в соціальній структурі принципово нової верстви — козацтва.Уперше в писемних джерелах козаки згадуються 1489 р. у «Польській хроніці» Мартина і Йоахима Бєльських.

Згадка про козаків сприяла їх подальшій організації та зростанню їхнього чисельності. Вони стали ключовими учасниками багатьох подій української історії, зокрема в боротьбі за незалежність та визволення від зовнішніх загарбників. Варто зауважити, що козаки стали важливим фактором українського національного руху та формування української самосвідомості. Вони виступали як символ волі, самостійності та боротьби за свободу. Їхній вплив на українські землі охоплював не лише військові аспекти, але й соціально-економічні та культурні сфери.

1491 р. — Видання перших слов’янських книг

Наприкінці ХV ст. розпочалося друкування книг церковнослов’янською мовою. Німець Швайпольт Фіоль у 1491 р.в Кракові вперше надрукував кирилицею чотири книги для церковної служби в православних церквах: «Октоїх», «Часослов», «Тріодь Пісна», «Тріодь Цвітна».

Видання перших слов'янських книг сприяло розповсюдженню писемності та освіти на українських землях. Це стало поштовхом для розвитку літературної традиції та відтворення культурних та релігійних текстів на рідній мові. Книги, які були видані, відіграли важливу роль у збереженні та поширенні української мови, а також у формуванні національної свідомості. Вони дозволили українському народу мати доступ до культурного та релігійного спадку своїх предків.

1503 р. — Захоплення Московією Чернігово-Сіверщини та 1514 р. — Битва під Оршею

Від 1487 до 1503 р., з перервами, між Великим князівством Московським і Beликим князівством Литовським тривали кровопролитні війни за українські землі. Вони завершились тим, що Чернігово-Сіверська земляв 1503 р. опинилася під владою Москви. До неї відійшло 319 міст і 70 волостей (колишніх удільних князівств). Надалі боротьба не припинялася. У складі литовських військ брали участь воїни з руських земель. Найбільше відзначився князь Костянтин Іванович Острозький, який у 1514 р. здобув гучну перемогу над московським військом у битві під Оршею.

Захоплення Чернігово-Сіверщини Московією стало частиною її територіальних розширень та підкорення інших князівств. Це призвело до змін у політичній ландшафті українських земель та посилення впливу Московського князівства на регіон. Московські правителі здійснювали контроль над територіями і населенням, встановлюючи свої правила та податки. Це спричинило зміни в соціальній, економічній та культурній сферах українських земель.

Битва під Оршею, яка відбулася у 1514 році між Великим князівством Литовським і Московським князівством, мала велике значення для українських земель. У результаті цієї битви Московське князівство зазнало поразки, що тимчасово послабило його вплив на регіон. Битва під Оршею підтримала статус-кво і збереження територіальної цілісності Великого князівства Литовського, що включало українські землі.

З всесвітньої історії ми знаємо багато подій з історії Європи та Азії в означений у завданні відрізок часу:

337-1453 рр. — Столітня війна між Англією і Францією

1356 р. — «Золота булла» — закріплення роздробленості Німеччини

1362 р. — перемога литовсько-руського війська над монголами у битві на річці Сині Води

1368-1644 рр. — правління династії Мін у Китаї

1385 р. — Кревська унія Польського королівства та Великого князівства Литовського

1410 р. — Грюнвальдська битва — розгром Тевтонського ордену польсько-литовсько-руськими військами

1419-1434 рр. — гуситські війни в Чехії

1455 р. — видання першої друкованої Біблії, початок книгодрукування в Європі

1479 р. — утворення єдиного Іспанського королівства

1453 р. — захоплення турками-османами Константинополя, падіння Візантії

1492 р. — падіння Гранади, завершення Реконкісти в Іспанії