Географія. Рівень стандарту. Повторне видання. 10 клас. Довгань
§ 23. Китай. Основні чинники, що визначають місце країни у міжнародному поділі праці
Пригадайте
- характерні риси трудових ресурсів Японії;
- як особливості трудових ресурсів впливають на економічний розвиток країни
• Офіційна назва: Китайська Народна Республіка (КНР).
• Площа: 9,6 млн км2.
• Населення: 1 млрд 411 млн осіб (2022 р.).
• Столиця: Пекін.
• Країна, що розвивається (підтип — нова індустріальна країна).
• Соціалістична (комуністична) народна республіка, унітарна держава (23 провінції; 5 автономних районів; 4 міста центрального підпорядкування: Пекін, Шанхай, Тяньцзінь, Чунцін; 2 спеціальні адміністративні райони: Сянган/Гонконг та Аоминь).
1. Місце країни у світі та регіоні.
Китай — одна з найдавніших і найбільших країн світу. В останню чверть минулого століття Китай показав надзвичайно високі темпи розвитку й стрімко наблизився до найпотужніших в економічному відношенні країн (мал. 1). Із 2014 р. за розмірами ВВП (за ПКС) Китай вийшов на перше місце (27 313 млрд дол., 2021 р.) обігнавши США та Японію. Водночас економічні показники в розрахунку на душу населення ще порівняно невеликі. Розмір ВВП на душу населення становить близько 18000 тис. дол. (це 73 позиція), однак показник щороку зростають.
Мал. 1. Динаміка ВВП Китаю (у поточних цінах, трлн дол.)*
* За даними Світового банку.
Китай є сильною країною у військовому відношенні, має ядерну зброю, володіє потужним військово-промисловим комплексом. При цьому він не приєднався до жодного військового блоку, здійснює цілком самостійну зовнішню і внутрішню політику. Країна — постійний член Ради Безпеки ООН, відіграє вагому роль в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.
2. Модель економічного розвитку Китаю. Експортна орієнтація економіки.
Ще в недалекому минулому Китай був аграрною країною: у середині XX ст. 50 % ВВП країни припадало на частку сільського господарства. В індустрії провідну роль відігравали гірничодобувна, а також традиційні для Китаю легка та харчова промисловість. У перші роки існування країни значну допомогу в розвитку її економіки надавав Радянський Союз. За його допомогою було побудовано металургійні комбінати, підприємства важкого машинобудування. Однак із кінця 1950-х рр. Китай фактично розірвав відносини з усім світом та почав здійснювати широкомасштабні експерименти, які закінчилися крахом та призвели до голодування й загибелі мільйонів громадян (за різними оцінками, жертвами голоду в 1958-1961 рр. стали від 10 до 30 млн осіб).
Ситуація змінилася в 1978 р., коли в країні був оголошений новий економічній курс «Реформи і відкритість». Унікальність перетворень полягала в тому, що Китай намагався поєднати командну економічну систему, яка передбачає керівну роль Комуністичної партії, із ринковим господарюванням. Як бачимо сьогодні, експеримент мав небачені для світового співтовариства результати. Протягом останніх десятиліть середньорічні темпи зростання економіки Китаю становили 8-10 % на рік, що сприяло підвищенню рівня добробуту населення, збільшенню середнього класу країни. Якщо США та Великій Британії в процесі індустріалізації в XIX ст. знадобилося 50 років, щоб подвоїти реальний дохід на одну особу, Китай досяг цього лише за дев’ять років.
Серед чинників, що забезпечили величезний економічний стрибок Китаю, основними є такі: 1) на початковому етапі реформ надання переваг секторам, які забезпечили швидке зростання (харчова, легка); 2) активне залучення іноземних інвестицій; 3) передача землі в користування індивідуальним господарствам; 4) проведення ефективної регіональної політики з передачею широких повноважень у господарюванні місцевій владі; 5) політична, соціальна та фінансова стабільність у країні; 6) працелюбність та старанність населення.
Важливим для розвитку економіки Китаю також стало створення спеціальних економічних зон (СЕЗ). На узбережжі було виокремлено чотири такі зони й 14 районів, до яких входять найбільші промислові міста країни: Шанхай, Тяньцзінь, Гуанчжоу тощо. Пільговий податковий, валютний і митний режими залучили до СЕЗ значні фінансові й виробничі ресурси. Через ці економічні зони до Китаю надходять іноземні інвестиції, сучасні технології тощо.
Усе це в поєднанні з величезним ресурсним потенціалом країни та дешевизною робочої сили змінило роль та місце Китаю в сучасному світі. У 2010 р. Китай випередив США за обсягами світового виробництва продукції обробної промисловості (19,8 % і 19,4 % відповідно), а у 2013 р. — перетворився на найбільшого світового виробника та експортера.
Держава продовжує контролювати практично всі основні сектори промисловості та банки. Однак ступінь контролю широко варіюється: від повного володіння енергетичними та телекомунікаційними підприємствами до часткового контролю в машинобудуванні, металургії, будівництві й розвитку інформаційних технологій.
Китай активно проводить політику «відкритих дверей», спрямовану на широке співробітництво з іншими країнами. Кількість підприємств за участю іноземного капіталу перевищила 900 тис. Іноземні фірми відкрили в Китаї понад 1700 науково-дослідних центрів. Особливу увагу при цьому уряд країни приділяє отриманню в межах співпраці передових іноземних технологій.
«Технології в обмін на ринок» — саме цим принципом керувався китайський уряд на початку 1990-х рр., коли відкрито запрошував іноземних виробників високотехнологічної продукції інвестувати в китайську економіку. Пропозиція була привабливою для всіх: для Китаю це був шанс вийти на новий рівень і скинути з себе ярлик виробника дешевих і контрафактних товарів, у той час як світові компанії отримували можливість відкрити своє виробництво безпосередньо всередині величезного ринку збуту.
Щороку зростає кількість китайських ТНК у провідних світових рейтингах. Деякі з них посідають лідируючі позиції. Із 2019 р. кількість китайських ТНК у щорічному рейтингу Fortune Global 500 вперше випередило представництво американських компаній (129 проти 121 відповідно).
3. Економіко-географічне положення Китаю.
Китай розташований на сході Азії як частини світу та охоплює близько 1/5 її площі. Він має найпротяжніший суходільний кордон у світі (22,5 тис. км) та сусідить із 14 країнами. На півночі та північному сході Китай межує з Росією, на півночі — із Монголією. Північно-західні кордони відділяють Китай від Казахстану та Киргизстану, західні — від Таджикистану, Афганістану, Пакистану, Індії та Непалу. На півдні пролягли кордони з Бутаном, М’янмою, Лаосом і В’єтнамом. На північному сході Китай межує з Північною Кореєю. Жодна з країн-сусідів не має високого рівня розвитку.
Значна частина суходільних кордонів Китаю віддалена від найрозвиненіших районів країни й незручна для прокладання наземних транспортних магістралей.
Економіко-географічного положення Китай умовно поділяють на дві частини — Східний (приморський) і Західний (континентальний). Східний Китай має широкий вихід до незамерзаючих морів Тихого океану — Жовтого, Східнокитайського та Південнокитайського. Це робить його ЕГП дуже зручним для торгівлі та розвитку кооперування зі США й особливо з Японією та Південною Кореєю, які розташовані поблизу. Західний Китай певною мірою ізольований від активного господарського життя. Однак у країні наполегливо працюють над розв’язанням проблем транспортного сполучення та залученням віддалених районів до економічної діяльності.
4. Природно-ресурсний потенціал Китаю.
На величезній території Китаю існують різноманітні природні умови та ресурси. У Східному Китаї розташовані найважливіші для землеробства рівнини — Велика Китайська та Сунляо. Тут поширені родючі ґрунти та основні площі орних земель. Клімат мусонний, літні мусони приносять рясні опади. Густа мережа повноводних річок, серед яких Янцзи, Сіцзян, Сунгарі, Ялуцзян, Хуанхе.
У рельєфі Західного Китаю переважають високі гори, нагір’я, а також улоговини. Значна частина території має висоту понад 3000 м, де панує різкоконтинентальний клімат із великими добовими коливаннями температур. Річок мало, вони маловодні, а деякі з них час від часу висихають. На Тибетському нагір’ї простягнулися високогірні степи й холодні пустелі. Більшість земель не придатні для ефективного ведення сільського господарства.
Ліси займають 22,3 % території. Їхні площі зосереджені на північному сході та півдні країни.
Територія Китаю багата на корисні копалини. Країна посідає одне з перших місць у світі за запасами кам’яного вугілля, залізної та марганцевої руд, бокситів, цинку, олова, сурми, вольфраму, молібдену, ртуті, рідкісноземельних металів, титанових руд, окремих видів хімічної сировини. Великими є також поклади урану й золота, є родовища нафти й природного газу. Проте власних ресурсів цих видів палива недостатньо, тому ведеться їх посилений пошук, зокрема на шельфі прилеглих морів.
Китай не знає собі рівних за різноманіттям рекреаційних ресурсів. Це приваблива для туристів країна з давньою історією та культурою. За кількістю об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО (52) Китай посідає друге місце у світі після Італії.
5. Населення Китаю. Система розселення.
Як ви знаєте, за кількістю населення Китай є світовим лідером, проте зараз його впевнено наздоганяє Індія.
Із 1949 р. — року заснування Китаю — кількість населення зросла в понад 3 рази та зараз перевищує 1,4 млрд осіб. Така величезна кількість населення, з одного боку, зумовлює наявність значних трудових ресурсів, а з іншого — ускладнює підвищення якості життя, загострює житлову та продовольчу проблеми, знижує можливості працевлаштування. Ось чому в 1979 р. уряд Китаю вирішив вжити низку невідкладних заходів для зниження народжуваності. Їхня суть була закладена в формулі: «Нагорода за одну дитину, прогресуюче покарання за другу й наступних дітей». У результаті природний приріст почав зменшуватися й зараз має від’ємний показник.
Жодній країні світу не вдавалося так швидко зменшити темпи природного приросту населення за рахунок демографічної політики.
Із 2016 р. в Китаї запроваджена нова концепція демографічної політики, яка дозволяє родинам мати двох дітей.
Результатом демографічної політики стали зміни вікової структури населення (17,3 % — 70,4 % — 12,3 %): відбувається поступове зменшення частки дітей та підлітків, зростання частки людей похилого віку та середньої тривалості життя (78 років) (мал. 2). Чоловіче населення значно переважає жіноче, за винятком старшої вікової групи (52 % чоловіків проти 48 % жінок).
Мал. 2. Статево-вікова піраміда Китаю (2022 р.). За матеріалами: CIA World Factbook.
Більшість населення сучасного Китаю становлять ханьці, тобто етнічні китайці. Їхня питома вага у складі населення держави — близько 92 %. Проте в Китаї живе ще понад 50 різних етнічних груп — чжуані, уйгури, монголи, тибетці, хуей, мяо тощо. Їхня загальна кількість становить приблизно 110 млн осіб.
Традиційна релігія в країні з давніх часів була поєднанням місцевих вірувань і своєрідних церемоній, а також різних філософських течіями. Унаслідок цього найбільшу кількість прихильників мали конфуціанство, даосизм та буддизм. Нині в Китаї живуть приблизно 100 млн буддистів, 20 млн мусульман, 5 млн протестантів і 4 млн католиків. Понад половина населення країни не мають стійких релігійних переконань. Китай має відносно високу середню густоту населення — 143 особи/км2, однак розміщене воно вкрай нерівномірно. Понад 80 % китайців живуть у Східному Китаї. В окремих районах Великої Китайської рівнини густота населення досягає 1000 осіб/км2, а в ряді районів Західного Китаю вона не перевищує 5 осіб/км2 (у Тибеті — ще менше) (мал. 3).
Мал. 3. Розселення населення Китаю.
За часткою міських жителів Китай не так давно відносили до слабоурбанізованих країн. Однак стрімкий промисловий розвиток спричинив «міський вибух»: за останні 25 років рівень урбанізації в країні виріс удвічі та складає майже 64 %. Китай є рекордсменом за абсолютним числом міських жителів (900 млн осіб) та кількістю міст-мільйонерів — понад 60. Усі великі міста є ядрами міських агломерацій. Найбільш значні з них виникли в районі Гуанчжоу, Шанхая, Пекіна, Тяньцзіня. Разом з іншими населеними пунктами вони утворюють гігантські зони розселення — мегалополіси Дельти річки Янцзи, Сянган — Гуанчжоу.
Китай має найчисленніші у світі трудові ресурси, економічно активне населення становить 775 млн осіб. Понад чверть (28 %) із них працюють у сільському господарстві. Зростає питома вага зайнятих у промисловості (29 %) та сфері послуг (43 %).
Головне
• Китай — індустріально-аграрна країна, яка після ринкових перетворень розвивається високими темпами та за загальним обсягом ВВП (за ПКС) посідає перше місце у світі.
• Основні чинники, що визначають місце Китаю в міжнародному поділі праці: особливості економічної та політичної системи, надпотужний працересурсний, науковий, природно-ресурсний потенціал, експортна орієнтація економіки.
• Найбільша частка населення Китаю проживає в східній частині країни.
Запитання та завдання для самоперевірки
1. Охарактеризуйте сучасну економічну модель економіки Китаю та оцініть його роль у сучасному світовому господарстві. 2. Укажіть головні риси ЕГП Китаю. Чому, незважаючи на велику кількість країн-сусідів, економічні зв'язки з ними суходолом обмежені? 3. Які природні ресурси Китаю мають світове значення? 4. Які природні особливості країни впливають на нерівномірність розподілу населення по території? 5. Назвіть та покажіть на карті в атласі найбільші міські агломерації Китаю. 6. Охарактеризуйте кількісний та якісний склад трудових ресурсів Китаю.
Поміркуйте
1. Обґрунтуйте позитивні та негативні наслідки демографічної політики «одна родина — одна дитина». Чому в 2016 р. в Китаї були послаблені обмеження на кількість дітей в родині?
2. Чим, на вашу румунку, спричинений «міський вибух» у Китаї?
Практичні завдання
1. Порівняйте ЕГП Китаю та Японії. Укажіть переваги кожної з країн.
2. Позначте на контурній карті найбільші міста Китаю.
Вправа для саморозвитку
Дослідіть економічні реформи Китаю, що забезпечили зростання економіки. Визначте основні етапи трансформації економіки країни. Подумайте, чим досвід китайський реформ може бути корисним для України. Матеріали на допомогу: Асоціація Українсько-Китайського співробітництва «Досягнення Китаю за 40 років політики реформ та відкритості, або за посиланням: https://aucc.org.ua/dosyagnennya-kitayu-za-40-rokiv-politiki-reform-i-vidkritosti/
