Підручник з Історії України (рівень стандарту). 11 клас. Даниленко - Нова програма

§ 6. Масові депортації, переселення, репресії

1. Вибори до Верховної Ради

На початку 1946 р. під час підготовки до виборів у ВР СРСР розпочалася військово-пропагандистська виборча кампанія. В особливо «проблемних» регіонах - на території Рівненської, Волинської, Львівської, Дрогобицької, Станіславської та Чернівецької областей - збільшили чисельність внутрішніх військ. Вони повинні були забезпечити показову стовідсоткову явку громадян на виборчі дільниці, що мало стати яскравою демонстрацією «всенародної підтримки» трудящими західних областей України політики комуністичної партії.

Противиборча листівка українського підпілля. Архів СБУ

У західних областях було розташовано близько 3000 армійських гарнізонів. Радянські прикордонні війська спільно з польськими та чехословацькими прикордонниками повністю блокували зовнішні кордони України. Загалом радянська сторона залучила до операції понад 200 тис. осіб.

Незважаючи на використання сили, комуністам не вдалося провести вибори всюди - в окремих населених пунктах проголосувало лише по кілька осіб, інші сховалися від влади. Після завершення виборів наступ на опозиційний рух продовжився. «Велика блокада» тривала з 10 січня по 1 квітня 1946 р. За її результатами влада оголосила, що підпілля та повстанський рух в Україні знекровлено й остаточно знищено.

Однак на 1 січня 1947 р. на території УРСР відділи УПА й структури ОУН складали 530 одиниць із 4,5 тис. учасників. «Всенародної підтримки» політики комуністів не було виявлено.

2. Масові депортації 1944-1946 рр.

Депортації - це примусове переселення, вигнання чи висилка з постійного місця проживання або з держави окремих осіб чи народів.

Примусовий спосіб переміщення великої кількості населення без урахування його інтересів був звичною практикою для сталінської командно-адміністративної системи. Депортаційна політика на західноукраїнських землях стосувалася членів ОУН, воїнів УПА, їхніх сімей, осіб, що підтримували український національно-визвольний рух.

Мовою джерел

Усіх повнолітніх членів сімей засуджених ОУНівців, а також активних повстанців, як заарештованих, так і вбитих в зіткненнях, - виселити в віддалені райони Красноярського краю, Омської, Новосибірської та Іркутської областей, а їх майно конфіскувати відповідно до наказу НКВС СРСР № 001552 від 10 грудня 1940 р.

Розпорядження наркома внутрішніх справ СРСР Л. Берії (31 березня 1944 р.)

Кількість виселених учасників національно-визвольного руху (разом із членами родин) із західних областей за роками така: 1944 р. - понад 12 тис. осіб, у 1945 р. - понад 17 тис. осіб, у 1946 р. - понад 6 тис. осіб.

Працездатні переселенці підлягали примусовій праці, перш за все в копальнях. Сім’ї, які не мали працездатних осіб, потерпали від злиднів.

3. Ліквідація Української греко-католицької церкви

Радянізація українців передбачала переформатування їхнього світогляду. Оскільки радянська ідеологія не допускала конкуренції, відбувся наступ на інституції, які мали вплив на населення. У Західній Україні радянське керівництво одну із серйозних загроз вбачало в діяльності Української греко-католицької церкви (УГКЦ). Її незалежна позиція, відстоювання інтересів народу, підтримка національно-визвольного руху спричинили переслідування священиків і вірян УГКЦ. Греко-католицькі священики долучалися до визвольної боротьби також у формі капеланства і душпастирської опіки в українських військових формуваннях. Вони були капеланами в сотнях і куренях УПА, у старшинських школах і шпиталях.

Наступ на церкву почався з кампанії щодо її дискредитації в газеті «Вільна Україна» від 8 квітня 1945 р. УГКЦ звинуватили у співпраці з нацистами. Потім відбулися арешти її керівників і священиків. 11 квітня 1945 р. у соборі Святого Юра заарештували митрополита Йосипа Сліпого.

Літургія в лісі. Стоїть о. Андрій Радьо «Яворенко». Архів Інституту історії церкви Українського католицького університету

Загалом у 1945-1946 рр. органи держбезпеки заарештували близько 800 греко-католицьких священиків та кинули їх у тюрми й табори. Одночасно велася підготовка до Львівського церковного собору (8-10 березня 1946 р.), на якому 216 делегатів від духовенства і 19 від мирян ухвалили рішення про ліквідацію УГКЦ та приєднання до Російської православної церкви (РПЦ). Після собору УГКЦ було ліквідовано на всій території Західної України. У серпні 1949 р. Греко-католицьку церкву ліквідували на Закарпатті.

Патріарх Йосип Сліпий. Глава УГКЦ

Йосип Сліпий (1892-1984) - церковний діяч, меценат, патріарх Греко-католицької церкви. Відбув у радянських таборах 18 років. На вимогу світової громадськості 1963 р. його було звільнено і депортовано до Ватикану. Наукова і пастирська спадщина налічує 14 томів. Був почесним членом Наукового товариства імені Шевченка з 1964 р., членом Тіберійської академії (м. Рим) - з 1965 р., почесним доктором Українського Вільного Університету (м. Мюнхен) - з 1969 р. та трьох американських і одного канадського університетів.

Ліквідація Греко-католицької церкви відбувалася в умовах надзвичайно жорсткого терору проти духовенства та вірян. Майже увесь єпископат загинув у тюрмах і концтаборах СРСР. Усі греко-католицькі церкви було пограбовано, частково передано РПЦ, частково знищено.

Радянська влада, яка, згідно з таємно укладеним планом і за допомогою репресивних органів і РПЦ, ліквідувала греко-католицьку церкву на теренах України й офіційно скріпила цю акцію Львівським псевдособором 1946 р., брутально порушила елементарне право людини на віросповідання, визнане у всьому світі, навіть в інших тоталітарних державах.

Ю. Герич, дослідник історії церкви

4. Операція «Захід»

Операція «Захід» (21-22 жовтня 1947 р.) була однією з найбільш масових і короткотермінових сталінських депортацій. Повнолітніх і неповнолітніх членів сімей українських повстанців та їхніх близьких родичів, що проживали у Львівській, Станіславській, Тернопільській і Рівненській областях, виселили до Казахстану та Сибіру. Примусові переміщення проводилися:

  • для знищення соціальної бази українського підпілля в регіоні;
  • для наповнення трудовим ресурсом промислового виробництва північних районів СРСР;
  • як дієвий аргумент щодо прискорення колективізації.

В операції було задіяно сили оперативного складу та військ МДБ і МВС, прикордонних військ, також було використано допомогу членів радянського партійно-господарського та комсомольського активу.

Із західних областей України виселили близько 27 тис. сімей спецпереселенців (76 тис. осіб), з них у примусовому порядку на підприємства вугільної промисловості східних районів СРСР направлено 21 тис. сімей.

Використовуючи діаграму та інформацію з рубрики «Енциклопедія», сформулюйте висновок про склад населення, яке виселили під час операції «Захід».

Та депортація за своїми трагічними наслідками стала гуманітарною, етнодемографічною катастрофою, злочином проти людяності. Адже сталінський режим свідомо і практично одномоментно здійснив насильство стосовно величезної маси людності одного етнічного регіону, намагаючись позбавити її моральних орієнтирів, прирікаючи на знищення.

Т. Вронська, історикиня

Листівка УПА. Вивіз на Сибір у 1947-му. Ніл Хасевич. Графіка в бункерах УПА (1944-1951)

Виселення із західних областей України

Упродовж 1947-1953 рр. продовжувалися депортації місцевого населення із західних областей України. У цей період основну увагу сконцентрували на тих групах населення, які радянська влада розцінювала як головну перешкоду радянізації. З кінця 1948 р. виселення проводилися під зручним для радянської влади гаслом: «Дії у відповідь» на збройні виступи повстанців. Західноукраїнські села перетворювалися на заручницькі резервації, звідки в будь-який момент людей могли відправити в заслання.

Від червня 1944 р. до грудня 1952 р. за належність до родин учасників національно-визвольного руху у віддалені місцевості СРСР заслали 190 тис. осіб.

Після смерті Й. Сталіна масові депортації припинилися, однак скасування правових обмежень для депортованих тривало до 1956 р. Хоча спецпереселенці, зокрема члени родин українських повстанців і підпільників, мали всі права громадян СРСР, проте вони не могли вільно виїжджати за межі населеного пункту, де проживали. Кожного попереджали про кримінальну відповідальність за втечу з місця поселення.

Спецпоселення - це місце примусового утримання окремих категорій населення та представників етносів, яких радянська влада вважала політично небезпечними або ворожими.

Навчальний проект «Українці в повстаннях у таборах ГУЛАГу (ГУТАБу)». 1. Знайдіть у мережі Інтернет на сайті «Територія терору» у рубриці «Публікації» статтю «Українці в ГУЛАГу» та ознайомтеся з нею. Складіть план статті і коротку розповідь. 2. Сформулюйте висновок про матеріали використаного ресурсу як джерело для вивчення історії України.

Формуємо компетентності

Хронологічну. Синхронізуйте події політичного й соціально-економічного життя в Україні в повоєнний період.

Просторову. Використовуючи інформацію з тексту параграфа, покажіть на карті 1 (с. 216) шляхи примусових переміщень населення України в повоєнні роки.

Інформаційну. 1. Користуючись поняттями депортації, «Захід», «Віола», сформулюйте висновок про причини, характер і наслідки примусових переселень. 2. Складіть хронологію депортацій, переселень, репресій із зазначенням груп населення, проти яких вони спрямовувалися.

Аксіологічну. В українській історіографії перебіг операції «Захід» розцінюють як невмотивований терор проти жінок, дітей і людей похилого віку. Чи погоджуєтесь ви із цим твердженням? Відповідь аргументуйте.

Логічну. Чому стала можливою ліквідація УГКЦ? Використайте карту 2 (с. 217) для пояснення вашої думки.

Мовленнєву. Знайдіть у мережі Інтернет відеоматеріали про депортації населення. Переглянувши їх, розкажіть, як склалося життя людей - жертв примусових переселень.