Підручник з Історії України (рівень стандарту). 11 клас. Даниленко - Нова програма

§ 24. Гласність і політичний плюралізм

1. Політика гласності

М. Горбачов ініціював в СРСР політику гласності, за допомогою якої передбачалося сформувати зворотний зв’язок між владою й населенням та активізувати громадян на підтримку реформ.

Гласність - це внутрішня політика, що проводилася керівництвом СРСР у період перебудови. Її риси: відносна відкритість і правдивість у діяльності державних і громадських організацій; часткова свобода слова та інформації; створення умов для участі громадян у вирішенні внутрішньополітичних питань; урахування громадської думки; відмова від ідеологічного тиску на суспільство, переслідувань за переконання та висловлені думки й судження.

Мовою джерел

Гласність передбачає соціальну, правову і моральну відповідальність засобів масової інформації. Неодмінними вимогами в цій сфері повинні бути... компетентність, безумовна достовірність інформації.

З резолюції XIX Всесоюзної конференції КПРС «Про гласність» (1988)

У чому проявлялася новизна проголошеного курсу можливостей відкритого інформування суспільства? Порівняйте заявлені тези з подіями 1986 р. в Україні.

Незважаючи на заявлені зміни, у СРСР продовжував функціонувати головний цензурний літературний орган - Головне управління у справах літератури та видавництва і згодом створене на його базі Головне управління з охорони державних таємниць у пресі (1989-1991). Це означало, що влада не відмовлялася від впливу на зміст інформації, яку отримувало суспільство.

Утім нові можливості активно використовувала опозиційно налаштована громадськість. Її коло поповнювалося дисидентами, які тривалий час були ізольовані від суспільства і тепер поверталися в Україну з тюрем, таборів, заслання. Серед них були В. Чорновіл, М. Горинь, Л. Лук’яненко, які гуртували навколо себе однодумців.

Набув масовості рух за відновлення історичної правди (ліквідацію «білих плям»). Цей процес включав: повернення забутих імен і творців, уписування їх в історичний контекст, розкриття та вивчення раніше заборонених тем, плюралізм думок, нову інтерпретацію відомих фактів та ін. В українському суспільстві зростав інтерес до історії голоду 1932-1933 рр., масштабів і наслідків сталінських репресій, історії української державності, характеру українських національно-визвольних змагань, «українізації» 1920-х рр., діяльності ОУН і УПА.

З другої половини 1988 р. розпочалася реабілітація тих, хто був безпідставно засуджений у 1930-1940-х рр. і на початку 1950-х рр. На початок серпня 1989 р. було реабілітовано понад 59 тис. осіб.

Улітку 1988 р. на XIX конференції КПРС було порушено питання про необхідність реформування радянської політичної системи. Проголошувався курс на створення правової держави, розвиток парламентаризму, поглиблення демократичних перетворень. Новий політичний курс означав, що влада відмовлялася від диктатури партії, визнавала народ джерелом влади, а також верховенство закону та прав особистості, погоджувалася на пошук політичного консенсусу та висловлювала готовність до компромісів.

Політичний плюралізм - це характеристика політичної системи суспільства, за якої соціальні групи мають можливість висловлювати власні позиції через своїх представників у політичних і громадських організаціях. Плюралізм передбачає різні позиції, погляди, що відображають розмаїтість інтересів у суспільстві. Отже, виникає багатопартійність.

2. Активізація національно-демократичного руху

Зміна гасел у Москві ще не означала зміни політики на місцях, зокрема в Україні. На противагу новим суспільно-політичним тенденціям в Україні проводився жорсткий консервативний курс. Відсутність серйозних зрушень в економічному та соціальному житті, відставання від процесів перебудови, екологічна катастрофа, негативне ставлення КПУ до новостворених громадських організацій, учасники яких вказували на соціальні, екологічні проблеми, посилення русифікації, штучне обмеження доступу до інформації, що стосувалася сучасного й минулого України, - усе це сколихнуло українське суспільство.

Зародження масового громадсько-політичного руху починалося з появи численних неформальних груп, об’єднань, організацій, які виникали в Україні, як і повсюдно в СРСР, уже на початковому етапі перебудови.

Неформальні організації - це громадські організації, які виникали в умовах перебудовної лібералізації, тобто без попереднього розгляду цілей, програми, структури й кадрового складу в партійних комітетах і КДБ.

Неформальний рух у республіці нараховував значне коло прихильників та охоплював широку палітру соціальних інтересів. Найбільшу кількість становили культурно-історичні, суспільно-політичні, екологічні, спортивні самодіяльні групи, об’єднання та організації.

Якщо наприкінці 1988 р. кількість неформальних груп в Україні нараховувала кілька тисяч, то станом на червень 1989 р. - понад 47 тис.

Більшу можливість для реалізації інтересів і відстоювання своїх позицій отримували громадяни, діяльність яких не суперечила курсу КПРС на перебудову, законам і Конституції УРСР і спрямовувалася на підтримку перебудови. Проте ті групи, організації, об’єднання, у яких лунала відкрита критика влади, потрапляли під пильний нагляд з боку системи, а їхні учасники підлягали обов’язковій профілактиці та «виховному впливу» за «неправомірність їхньої поведінки».

Попри контроль в Україні сформувалася низка організацій і об’єднань, які стали провідниками у формуванні громадської думки щодо різноманітних аспектів життя суспільства:

Назва організації, дата заснування

Сфера інтересів

Український культурологічний клуб (1987)

культура, критика політики влади з національного питання

Товариство друзів Лева (1987)

просвітницька діяльність, з 1988 р. - інтерес до політичних проблем

Комітет захисту Української католицької церкви (1987)

відродження Української греко-католицької церкви

Асоціація «Зелений світ» (1987)

екологічна безпека

Українська Гельсінська група, згодом Українська Гельсінська спілка (1987)

об’єднання самостійних правозахисних груп і формувань, єднання однодумців-патріотів, створення основи для опозиційної політичної партії, відновлення української державності («Декларація принципів» УГС)

Товариство рідної мови (1988)

відродження української мови

«Меморіал» імені Василя Стуса1 (1989)

історико-просвітницьке правозахисне доброчинне товариство

Діяльність цих і багатьох інших організацій поступово виходила за межі нечисленних зібрань учасників і набувала дедалі більшого розголосу. Форми діяльності: від підготовки та розповсюдження позацензурної преси до відстоювання прав і свобод шляхом проведення мітингів, зборів, демонстрацій.

Мовою джерел

Ми назвали його [журнал «Український вісник»] органом українського національно-демократичного руху... Ми не є органом жодної партії, жодної групи чи якоїсь там організації. Під «рухом» ми розуміємо найширшу гаму дії для національного відродження України, починаючи від найсміливіших виступів там на захист якихось пам'ятників культури, мовних проблем... і кінчаючи людьми, які ставлять питання про державне відокремлення України... Але якщо це робиться звичайно в демократичній формі, а не в якихось екстремістських чи насильницьких формах.

З розшифрованого запису інтерв'ю В. Чорновола та М. Гориня (вересень 1987 р.), наданого КДБ УРСР секретареві ЦК КПУ

Чи є, на вашу думку, трактування В. Чорновола національно-демократичного руху вичерпним? Відповідь обґрунтуйте.

Наприкінці 1980-х рр. демократичні сили стали відкрито використовувати національну символіку. Символом українського національного опору радянській владі знову став синьо-жовтий прапор. В авангарді боротьби за докорінні зміни в суспільстві була українська інтелігенція, орієнтована на незалежність України.

3. Зміни в політичному керівництві УРСР

Перший секретар ЦК КПУ В. Щербицький, який 17 років перебував на посаді, був непримиренним і жорстким у боротьбі з «українським націоналізмом». Нічого не змінилося в політиці КПУ й за керівництва В. Івашка (1989-1990). Партія не встигала за перебігом подій; її бюрократичний апарат демонстрував нездатність перебудовуватися разом з країною та вести політичну боротьбу в нових умовах.

Партійне керівництво не просто ігнорувало вимоги опозиційних сил, процеси демократизації, а найчастіше протистояло їм. Партія поступово перетворилася на гальмо перебудови, а потім і на її прямого ворога. Це призвело до протистояння між консерваторами та реформаторами всередині партії, ослаблення позицій партії в суспільстві, поглиблення загальної кризи. Партія почала розколюватися, спочатку ідейно, згодом організаційно. У травні 1990 р. прихильники оновлення політики в Україні об’єдналися в «Демократичну платформу».

1 «Меморіал» імені Василя Стуса - складова частина Всесоюзного добровільного історико-просвітницького товариства «Меморіал».

За 1989 р. кількісний склад КПУ зменшився на 0,25 %, а за 1990 р. - на 10 %.

На початок 1990-х рр. партійні структури остаточно втратили вплив на розвиток ситуації в республіці. Політична ініціатива перейшла від ЦК КПУ до Верховної Ради УРСР.

4. Формування багатопартійної системи

Політична партія - це зареєстроване згідно із чинним законом добровільне об’єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню й вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

У процесі становлення української багатопартійності розрізняють два етапи.

І етап - допартійний (1988-1990 рр.): виникнення неформальних політизованих і політичних організацій, які стали основою легалізованої опозиції та своєю діяльністю підготували умови творення власне політичних партій.

Мовою джерел

У республіці в умовах поглиблення процесів демократизації і гласності виникла і функціонує значна кількість різного роду самодіяльних об'єднань, більшість з яких проводить позитивну роботу на підтримку перебудови. Разом з тим здійснюється контроль за ситуацією, що виникає в 21 з таких «неформальних» об'єднань з врахуванням даних про наявність в керівництві і активі осіб, екстремістсько налаштованих, засуджених в минулому за вчинення державних злочинів, виступаючих із закликами націоналістичного, політично-шкідливого характеру, провокуючи групові порушення громадського порядку.

З довідки КДБ УРСР секретареві ЦК КПУ Ю. Єльченку щодо неформальних громадських об'єднань, які діють на території УРСР (22 липня 1988 р.)

У листопаді 1988 р. у Спілці письменників України (СПУ) обговорювалася ідея створення Народного Фронту. Згодом з’явилася ідея Народного Руху. А вже 31 січня 1989 р. загальні збори СПУ схвалили проект програми Народного Руху України (НРУ) за перебудову. У вересні 1989 р. відбулися Установчі збори НРУ, на яких проголосили, що Рух виступає за «оновлене соціалістичне суспільство», створення Української держави та підписання союзного договору. Головою Руху було обрано І. Драча.

НРУ склався як широка коаліція національно-демократичних сил, об’єднавши представників усіх верств суспільства, які підтримали демократичні реформи, та став чинником їх консолідації, сформувався як сукупність течій і напрямків українського відродження, був інструментом становлення ідеологічного плюралізму, оскільки ставши єдиним громадсько-політичним рухом в УРСР, він забезпечив співіснування в межах власних структур політичних партій та організацій різного ідеологічного спрямування.

С. Бондаренко, історик

Визначте роль НРУ в національно-демократичній перебудові України.

У жовтні 1989 р. заявила про себе нечисленна, але доволі радикальна організація - Українська національна партія. Її представники заперечували чинність Конституції та союзного договору 1922 р. і відкидали можливість реформування суспільства в межах соціалістичного вибору. Партія відстоювала право українського народу на незалежне державне існування й проголошувала своєю метою відновлення Української Народної Республіки в етнічних межах.

Швидко політизувалася Українська Гельсінська спілка. Якщо на початку вона висловлювалася за конфедерацію союзних республік з їхньою широкою самостійністю, то згодом заявила про необхідність виходу України зі складу СРСР і створення незалежної держави. На початку 1990 р. УГС нараховувала 1,5 тис. членів і мала відділення в усіх областях України.

II етап - етап початкової багатопартійності (1990 - серпень 1991 р.): формування нормативно-правової бази багатопартійності; поява парламентської опозиції; ініціювання представниками демократичного блоку важливих державних рішень; поява численних політичних партій.

Появі нових партій значною мірою сприяв Закон УРСР «Про зміни і доповнення Конституції (Основного закону) УРСР» (24 жовтня 1990 р.), яким було ліквідовано статтю Конституції УРСР про керівну і спрямовуючу роль Комуністичної партії. Також було закріплено право громадян об’єднуватися в політичні партії, інші громадські організації.

У 1989-1991 рр. в Україні з’явилося понад 20 партій та об’єднань із загальною кількістю членів близько 30 тис. осіб. У 1990 р. зареєстрували Українську республіканську партію; у 1991 р. легалізовано ще 11 партій.

Розвиток багатопартійності через призму механізму створення партій

1. Формування політичних партій на базі політичних об’єднань. У червні 1990 р. створено Українську народно-демократичну партію - на базі Української народно-демократичної ліги, що оформилася з Українського культурологічного клубу. У лютому 1990 р. зареєстровано як політичну організацію НРУ за перебудову (у 1993 р. оформився в партію). У квітні 1990 р. створено Українську республіканську партію - з Української Гельсінської спілки. У листопаді 1990 р. виникла Ліберально-демократична партія України - з Київської ліберально-демократичної спілки.

2. Об’єднання неполітичного характеру. У травні 1991 р. з’явилася Партія зелених України - із Всеукраїнської екологічної асоціації «Зелений світ».

3. Створення через дезінтеграційні процеси у КПРС. У червні 1990 р. виникла Українська селянська демократична партія - проявилася незгода окремих комуністів із цінностями та політикою компартії. У грудні 1990 р. створено Партію демократичного відродження України на базі Демократичної платформи КПРС.

4. Цілеспрямована діяльність особистостей. Український християнський демократичний фронт (П. Січко, В. Січко); Всеукраїнське політичне об’єднання «Державна самостійність України» (З. Красівський, І. Кандиба).

5. Розмежування інтересів та розкол. 25-27 травня 1990 р. на з’їзді соціал-демократів утворилися Об’єднана соціал-демократична партія України та Соціал-демократична партія України.

Перші українські партії виникли в містах Львів, Київ, Дніпропетровськ, Донецьк. їхня ідеологічна палітра: націоналістична, демократична (демократи: християнські, народні, селянські, ліберальні, соціальні).

Положення програми перших партій були досить контрастним зрізом стану суспільства і людської свідомості періоду «пізнього комунізму». Партії виступали проти «тоталітаризму» як системи з усіма її атрибутами: монопольним всевладдям однієї партії, кастовими привілеями, гігантським репресивним апаратом, державним атеїзмом, проти «всевладдя Москви» та русифікації, виснаження надр України й загалом ресурсів; вимагали... політичної незалежності України, політичних, економічних і соціальних змін.

М. Кармазіна, історикиня

Чому партії цього періоду називають антисистемними?

1. Перейдіть за кодом чи посиланням http://history.org.ua/LiberUA/978-966-02-5425-1/978-966-02-5425-1.pdf та ознайомтеся зі збіркою документів і матеріалів, що відтворюють суспільно-політичне життя в Україні наприкінці 1980-х рр. 2. Сформулюйте тему дослідження. Опрацюйте обрані матеріали, залучіть усні свідчення очевидців. 3. Підготуйте доповідь і запропонуйте однокласникам визначити її актуальність. 4. Подумайте, як можна популяризувати ваше дослідження серед громадськості.

Формуємо компетентності

Хронологічну. Синхронізуйте процеси: політика гласності, зародження і активізація національно-демократичного руху, багатопартійність, криза компартійної системи.

Просторову. Використовуючи карту 6 (с. 220), проаналізуйте географію активізації національно-демократичного руху.

Інформаційну. 1. Поясніть значення понять: гласність, політичний плюралізм, неформальні організації. Наведіть приклади. 2. Проаналізуйте документ зі с. 128.

Аксіологічну. «Ці особи [дисиденти, що повернулись після ув’язнення], а також деякі їх однодумці... намагаються загострити увагу оточуючих на питаннях “чистоти мови”, вивчення історії, збереження культурної спадщини. Вони намагаються використати громадські організації для прищеплення елементів «національної свідомості»... вважаємо за необхідне: приділити увагу зазначеному контингенту з метою зведення до мінімуму їх негативного впливу на оточення; організувати серію публікацій в обласній пресі з викриття українського буржуазного націоналізму» (З доповідної записки Управління КДБ УРСР по Львівській області, 28 липня 1987 р.). Сформулюйте висновок про готовність (або неготовність) радянської системи станом на середину 1987 р. дотримуватися гласності та розвиватися в умовах політичного плюралізму.

Логічну. «Стаття 7. Політичні партії, громадські організації і рухи через своїх представників... беруть участь у розробці і здійсненні політики республіки, в управлінні державними і громадськими справами на основі їх програм і статутів, відповідно до Конституції України і чинних законів. Стаття 49. Громадяни України мають право об’єднуватись у політичні партії... що сприяють задоволенню їх законних інтересів» (Із Закону УРСР «Про зміни і доповнення Конституції (Основного закону) Української РСР»). Сформулюйте висновок: «Я вважаю, що передумовою / наслідком розвитку національно-демократичного руху були такі зміни до Конституції УРСР...». Відповідь обґрунтуйте.

Мовленнєву. Складіть розповідь про особливості формування багатопартійності в Україні. Скористайтеся планом: 1) наявність або відсутність традиції багатопартійності; 2) етапи формування багатопартійності; 3) механізми формування; 4) чисельність членів партії; 5) географія; 6) ідеологія; 7) характер і мета діяльності.