Підручник з Історії України (рівень стандарту). 11 клас. Даниленко - Нова програма

§ 20. Відродження історичної пам’яті українства

1. Відродження пам’яті про Голодомор

У СРСР інформацію про Голодомор 1932-1933 рр. було засекречено та заборонено. Навіть у період десталінізації партійно-державне керівництво не визнало існування терору голодом у колективізованому селі.

Історик В. В’ятрович називає 10 засобів, використовуваних владою для приховання правди про трагедію 1932-1933 рр.: 1) обмеження пересування людей, а отже, й інформації; 2) жорстка цензура - від газет до приватних листів; 3) дезінформація про ситуацію в Україні в голодні роки; 4) замовлення матеріалів у закордонних ЗМІ; 5) дискредитація тих свідків, хто розповідав про Голодомор за кордоном; 6) організація турне впливових іноземців до «процвітаючої» України; 7) кримінальне покарання громадян СРСР за згадки про голод; 8) приховування, нищення та фальсифікація первинних джерел: актів громадянського стану, даних перепису, архівних записів; 9) обмеження доступу до даних; 10) залучення на свій бік впливових західних діячів.

Усупереч цензурі, в Україні згадки про голод почали з’являтися на сторінках художніх, публіцистичних, мемуарних творів у 1960-х рр. Серед авторів, що наважилися згадувати про заборонене, І. Стаднюк, М. Стельмах, Є. Сверстюк, М. Руденко, В. Чорновіл, М. Осадчий, П. Григоренко.

Значним внеском у відновлення пам’яті про Голодомор в Україні в 1932-1933-х рр. була діяльність української діаспори. Українці - очевидці трагічних подій узагальнили відомі їм факти в документальних виданнях: «Чорні справи Кремля: Біла книга» (Детройт, Торонто, 1953, 1955); «Голод 1933 року в Україні: свідчення про винищення Москвою українського селянства» (Нью-Йорк, 1963). Уперше голод в Україні назвав геноцидом американський правник Р. Лемкін у 1953 р.

У 1960-1970-х рр. представники української діаспори використовували річниці Голодомору не лише для увічнення пам’яті, а й як інструмент поширення серед громадськості інформації про сталінські злочини: проводили жалобні церемонії в українських церквах; уроки пам’яті та вшанування жертв у школах, де навчалися діти вихідців з України; спорудили собор Святого Андрія Первозваного на Цвинтарі Святого Андрія у м. Саут-Баунд-Брук (США).

Собор Святого Андрія Первозваного, м. Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі, США

Висловте своє ставлення до вшанування пам’яті жертв голоду в Україні 1932-1933 рр. українською діаспорою.

Діяльність української діаспори з поширення інформації про Голодомор набула найбільшого розмаху під час підготовки та відзначення 50-ї річниці трагедії:

  • встановлювали меморіали поблизу місць компактного проживання українців (більшість знаків встановлено в Австралії, Канаді й США; у Європі - пам’ятку на вшанування жертв Голодомору встановила в Лондоні українська громада Великої Британії);
  • здійснювали наукові дослідження і поширювали їх серед громадськості;
  • сприяли створенню Комісії Конгресу США з розслідування голоду 1932-1933 рр. в Україні.

Значна роль у подоланні стереотипів належала вченим Р. Конквесту і Дж. Мейсу.

Роберт Конквест (1917-2015) - британський та американський учений-історик, політолог, письменник, поет, літературознавець, мистецтвознавець. Автор книги «Жнива скорботи» (1986) - ґрунтовної наукової праці про Голодомор. За результатами свого дослідження автор дійшов висновку, що населення радянської України стало жертвою страхітливого експерименту - «терору голодом».

Джеймс Ернест Мейс (1952-2004) - історик України, політолог, громадський діяч. 1984 р. - директор проекту «Усна історія українського голодомору». 1986-1990 рр. - науковий керівник Комісії з дослідження голоду 1932-1933 рр. в Україні при Конгресі й уряді США. Автор «Рапорту Конгресові США Комісії з дослідження голоду в Україні» (1988) та упорядник «Збірника усних свідчень Комісії з дослідження голоду в Україні» (1990). З 1993 р. Дж. Мейс жив в Україні.

Мовою джерел

Джеймс Мейс свідчить, що після публікації у 1983 р. його дисертації про голод 1932-1933 рр. в Україні проросійські «радянологи» звинуватили його в тому, що він захищає фашистів і колабораціоністів, що голод був викликаний об'єктивними причинами, а репресії - масовою істерією, а не спрямованою політикою.

Чому, на вашу думку, проросійські «радянологи» дали негативну оцінку наукової праці Дж. Мейса про голод 1932-1933 рр. в Україні?

По всіх штатах, де проживала велика кількість українців, АГРУ (організація «Американці в обороні людських прав в Україні») організувала акцію «Коріння трави»: до конгресменів, голів комісій і підкомісій Конгресу, голови Палати представників О’Нілла і президента США Р. Рейгана почали надходити десятки тисяч індивідуальних і колективних петицій.

В. Зарецький. Голодомор (1989)

Комісія Конгресу США, спираючись на дані свідків Голодомору, назвала голод 1932-1933 рр. в Україні геноцидом. Це визначення підтвердила й Міжнародна комісія з розслідування голоду 1932-1933 рр. в Україні, яку ініціював Світовий конгрес вільних українців. «Комісія вважає виправданою свою думку про те, що геноцид проти українського народу мав місце і суперечив діючим у той час нормам міжнародного права» (листопад 1989 р.).

Потужний сплеск закордонних ініціатив урешті-решт і в українському суспільстві спричинив відновлення історичної пам’яті про трагічні події 1932-1933 рр.: 1986 р. на з’їзді письменників І. Драч уперше публічно вжив визначення «Голодомор»; 1987 р. Перший секретар ЦК КПУ В. Щербицький, ознайомившись із розвідкою про голод історика С. Кульчицького, поняття «продовольчі труднощі» замінив фразою «навіть голод у деяких районах» України; 1987 р. українські журналісти подружжя Маняк почали збирати свідчення про події 1932-1933 рр.

Поміркуйте, що спонукало художника В. Зарецького написати картину «Голодомор» саме в кінці 1980-х рр., а не в попередні десятиліття.

Володимир Маняк (1934-1992), Лідія Коваленко-Маняк (1936-1993) - відомі українські громадсько-політичні діячі, публіцисти, журналісти. Першопроходці у вивченні забороненої в часи тоталітаризму теми Голодомору 1932-1933 рр. в УСРР. Починаючи з 1987 р. розшукували архівні документи, записували свідчення очевидців. За чотири роки зібрали тисячі свідчень. 1992 р. - ініціювали створення Асоціації дослідників Голодомору-геноциду 1932-1933 рр. в Україні (нині - Асоціація дослідників голодоморів в Україні). У перший рік діяльності Асоціація мала 37 осередків в областях і об’єднувала понад 700 осіб.

Знайдіть у мережі Інтернет на сайті Українського інституту національної пам’яті матеріал «Люди правди». «Люди правди» - інформація про тих, хто не боявся говорити та писати про Голодомор навіть у часи, коли це могло коштувати життя. Що нового ви дізналися? Розкажіть про свої враження.

Голодомор - не історична минувшина, а глибока демографічна і духовна рана, яка нестерпним болем пронизує пам’ять його очевидців і жертв. Українців позбавляли Батьківщини, мови, винищували родовід, обкрадали духовно, морили голодом і примушували мовчати.

В. Марочко, історик

Прокоментуйте думку історика. Обґрунтуйте свою позицію.

2. Дослідження історії України в діаспорі

У 1960-1980-х рр. завдяки зусиллям української діаспори дослідження в галузі історії України почали здійснюватися в кількох університетах Північної Америки: з 1968 р. - на кафедрі історії України в Гарвардському університеті (м. Кембридж, США); з 1973 р. - в Українському науковому інституті Гарвардського університету; з 1976 р. - у Канадському інституті українських студій при Альбертському університеті (м. Едмонтон, Канада).

Дослідження з української тематики в цих університетах здійснювалися під керівництвом О. Пріцака (США), І. Лисяка-Рудницького. У повоєнні десятиріччя в північноамериканських університетах сформувалося покоління спеціалістів з історії України: М. Богачевська-Хомяк, Л. Винар, І.-С. Коропецький, Б. Кравченко, Дж. Мейс, Р. Сербин, Ф. Сисин, О. Субтельний, Р. Шпорлюк, І.-П. Химка та ін.

Омелян Пріцак

Омелян Пріцак (1919-2006) - фахівець у галузі сходознавства, мовознавець, редактор, іноземний член НАН України (1990). Керував кафедрами у Вашингтонському (до 1964 р.) і Гарвардському (1964-1989) університетах (США). Запропонував і реалізував концепцію створення трьох українознавчих кафедр - історії, літератури і мовознавства, створив Український науковий інститут при Гарвардському університеті і був його директором (до 1989 р.). Після переїзду в Україну в 1991-1999 рр. - директор Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України. Автор понад 800 наукових праць, серед яких багатотомні «Походження Русі» і «Походження хозар».

Роман Шпорлюк

Роман Шпорлюк (народився 1933 р.) - історик, публіцист, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, Української вільної академії наук, іноземний член НАН України (2009). У 1965-1991 рр. - професор Університету штату Мічиган (Енн-Арбор, США), з 1986 р. - директор Центру російських і східноєвропейських студій цього університету. Наукові інтереси - проблеми національних відносин в СРСР і країнах СНД. Історію України висвітлює у тісному взаємозв’язку з історіями сусідніх центрально- і східноєвропейських націй як складову спільних чи подібних для регіону процесів і тенденцій. Особливу увагу дослідник приділяє історії взаємин і взаємних впливів України, Росії та Польщі.

Петро Яцик

Петро Яцик (1921-2001) - українсько-канадський меценат, культурний і громадський діяч. Один з фундаторів Інституту українських студій Гарвардського університету (США), засновник Центру досліджень історії України ім. П. Яцика при Альбертському університеті (Канада), Освітньої фундації ім. П. Яцика, Українського лекторію у Школі славістики та східноєвропейських студій при Лондонському університеті, документаційного центру в бібліотеці ім. Дж. П. Робертса при Торонтському університеті.

Завдяки 750 тис. доларів, які вніс П. Яцик, відкрито спеціальний український відділ в Інституті ім. Гаррімана при Колумбійському університеті. За його фінансової підтримки реалізовано низку важливих академічних проектів: перекладено англійською мовою та видано «Історію України-Руси» М. Грушевського; започатковано «Енциклопедію українознавства». Від 1991 р. регулярно відвідував Україну, надавав матеріальну підтримку багатьом науковим, освітнім і культурно-громадським проектам.

Формуємо компетентності

Хронологічну. Складіть хронологію основних подій, які відбувалися за участі української діаспори задля відродження України.

Просторову. З якими містами та країнами пов’язана найактивніша діяльність української діаспори? Наведіть приклади.

Логічну. 1. 5 липня 1983 р. Посольство СРСР висловило офіційний протест у зв’язку з планами спорудити пам’ятник жертвам Голодомору в Едмонтоні (Канада). «Ця акція... - підкреслювалося в ноті, - має на меті зіпсувати історичну правду про колективізацію сільського господарства в СРСР, розпалити ворожнечу щодо радянського народу». 2. 10 жовтня 1983 р. у виступі на сесії Генасамблеї ООН у Нью-Йорку історик І. Хміль заявив, що інформація про голод 1932-1933 рр. є вигадкою українських буржуазних націоналістів, які служили Гітлеру, а потім утекли до США. Прокоментуйте наведені приклади. Під час відповіді врахуйте, які події в цей час відбувалися в діаспорі.

Інформаційну. Схарактеризуйте внесок у відродження України таких осіб: Р. Конквеста, Дж. Мейса, О. Пріцака, П. Яцика, Р. Шпорлюка.

Аксіологічну. Сформулюйте відповідь на запитання: «Якщо б можна було зобразити історичну пам’ять українства у вигляді якогось кольорового тла, то, напевно, на позначці 1933 ми б побачили чорне урвище. Про це всі знали, і всі мовчали... Я не кажу про офіційну пропаганду - там все зрозуміло. Але от у Великій Україні, у сім’ях про війну згадували багато і часто, про голод нечасто, притлумлено, з якимось глибоко і глибоко прихованим острахом. Чому, як Ви вважаєте?» (В. Єленський, журналіст). Візьміть участь у дискусії.

Мовленнєву. Яких заходів вживали представники української діаспори для збереження пам’яті про Голодомор в Україні в 1932-1933 рр. та інформування про трагедію світової громадськості?