Підручник з Історії України (рівень стандарту). 11 клас. Даниленко - Нова програма

§ 11. Спроби реформування сталінської економіки

1. Стан промисловості та сільського господарства

Ознаки функціонування сталінської моделі економіки:

  • вольові, командні методи управління, які стали втрачати ефективність;
  • відсутність обґрунтованих економічних важелів керівництва;
  • блокування господарської ініціативи;
  • низький рівень компетенції керівництва союзних республік;
  • прискорений розвиток важкої індустрії та нехтування необхідністю розвитку інших галузей.

За повоєнні роки в СРСР виробництво засобів виробництва збільшилося більш ніж у три рази, а виробництво предметів споживання - лише на 72 %.

Упродовж першого повоєнного десятиліття промисловість УРСР у цілому подолала наслідки війни, а в розвитку важкої індустрії (паливно-енергетична, металургійна, машинобудівна, військова промисловість) зробила крок уперед. Попри певні досягнення, невирішеними залишалося багато проблем у промисловості через екстенсивний шлях розвитку.

Критичною виявилася ситуація в сільському господарстві, яке за темпами розвитку значно відставало від промисловості. Стан сільського господарства характеризувався такими ознаками:

  • наявністю обмежень, які стримували розвиток особистих підсобних господарств;
  • відсутністю зростання зернового виробництва;
  • критичною ситуацією у тваринництві (у 1952 р. через брак кормів почалися великий падіж і масовий забій тварин - поголів’я великої рогатої худоби скоротилося на 2,2 млн голів).

У 1953 р. влада була змушена розпочати пошук нових важелів для розвитку економіки.

Причини реорганізації радянської економіки

офіційні

неофіційні

• необхідність зміцнення економічного потенціалу радянської держави з метою успішного змагання між комуністичною та капіталістичною системами

• наявна система управління вичерпала себе й не мала ресурсів для подальшого розвитку

• нове союзне керівництво прагнуло відокремити себе від попереднього режиму, насамперед шляхом реалізації іншої економічної політики

Прокоментуйте кожну з наведених причин, що спонукали владу до змін в економічній політиці. Чи є, на вашу думку, названі причини вичерпними? Запропонуйте свої висновки.

У 1953 р. на сесії Верховної Ради СРСР уперше пролунала ідея про необхідність вирівнювання темпів розвитку промисловості групи А й групи Б (так званий план Маленкова). Утім уже в січні 1955 р. на хвилі партійної боротьби за владу починання Г. Маленкова було дискредитовано.

Паралельно з обговоренням шляхів подолання недоліків у промисловості вживали реальних заходів зі стабілізації становища в сільському господарстві. Позитивну динаміку дали такі заходи:

  • підвищення матеріальної зацікавленості колгоспників;
  • внесення змін у систему оподаткування (зменшено грошовий податок у два рази в середньому з кожного колгоспного двору, повністю знято недоплату за минулі роки);
  • збільшення державних асигнувань на потреби села, поліпшення технічного й кадрового забезпечення господарств;
  • відмова від розвитку тваринництва в господарствах, де такий вид діяльності був економічно невигідний.

Валова продукція сільського господарства за 1954-1958 рр. зросла на 35,3 % порівняно з попереднім п’ятиріччям.

Щойно економіка села показала перші ознаки стабільності, у країні було започатковано низку реформ сільського господарства, що згодом отримали неофіційну назву хрущовські надпрограми.

По-перше, влада вирішила збільшити обсяги врожаю зерна шляхом освоєння цілинних земель.

На початку 1954 р. пленум ЦК КПРС ухвалив постанову про освоєння цілинних і перелогових земель у районах Казахстану, Сибіру, Уралу й частково Північного Кавказу. 22 лютого на цілину виїхала перша група української молоді - кілька десятків трактористів, комбайнерів, механіків МТС, робітників заводів і будов Київщини. На початку березня до Казахстану прибули великі загони молоді з Харківщини, Дніпропетровщини, Хмельниччини та інших областей України.

Цілинна програма здійснювалася за такою схемою: 1) створення радгоспів (головним чином); 2) завезення техніки; 3) залучення добровольців (селян, колишніх червоноармійців, студентів, комсомольців та ін.); 4) залучення кадрових спеціалістів; 5) створення необхідної інфраструктури.

Уже 1954 р. цілина дала близько 40 % валового збору зерна в СРСР. Програма виявилася успішною, хоча з України вичерпувала ресурси, потрібні для розвитку її сільського господарства.

Освоєння цілини мало для України такі наслідки:

  • законсервовано екстенсивний характер сільського господарства через відсутність мотивації до інтенсивного розвитку галузі;
  • у південних, лісостепових і поліських районах республіки істотно скоротилися посіви озимої пшениці, зменшилися площі під окремими кормовими культурами;
  • зменшилася кількість робітників у сільському господарстві за рахунок молоді та спеціалістів, які виїжджали на цілину;
  • сільське господарство України недостатньо забезпечувалося технікою (у 1954-1956 рр. цілинники одержали з України 200 тис. тракторів, велику кількість комбайнів та ін.).

1 - Ю. Мохор, О. Терентьев. Молодь, на кукурудзяний фронт! (1961). 2 - В. Селезньов. На нові землі їдьмо з нами! (1954)

Що ілюструють радянські плакати? Які ідеї (спільні або відмінні) вони пропагують? Хто, на вашу думку, був головним споживачем цієї соціальної реклами?

По-друге, на лютневому пленумі ЦК КПУ 1955 р. за відсутності економічного обґрунтування вирішили здійснити переорієнтацію зернової галузі шляхом розширення посівів кукурудзи.

У 1953 р. в Україні посіви кукурудзи займали близько 2,2 млн га (зерна - 1,8 млн га); 1955 р. сільськогосподарським підприємствам наказали збільшити площі під кукурудзу до 5,2 млн га (зерна - до 4,3 млн га). За короткий час посіви «цариці полів» перевищили в Україні 20 % усієї посівної площі.

Наслідками кампанії стало скорочення посівів зернових і порушення сівозміни та структури ґрунтів.

2. Військово-промисловий комплекс (ВПК) і наука

Військово-промисловий комплекс (у СРСР використовувався термін «оборонна промисловість») - це сукупність взаємопов’язаних і взаємозалежних промислових підприємств, науково-дослідних центрів, підрозділів збройних сил і державних установ та організацій, які забезпечують військові потреби держави, виготовляють озброєння і все необхідне для його виробництва. До ВПК належать атомна, ракетно-космічна, авіабудівна, суднобудівна, бронетанкова, радіоелектронна, артилерійсько-стрілецька галузі.

Д. П’яткін. Літати вище за всіх, далі за всіх, швидше за всіх (1954)

Геополітичне протистояння соціалістичної та капіталістичної систем у другій половині 1950-х - першій половині 1960-х рр. і прагнення радянського керівництва наздогнати розвинені капіталістичні країни за рівнем військового потенціалу та технічної оснащеності виробництва обумовило зміну пріоритетів в економічній політиці.

В інтересах передусім ВПК було зроблено ставку на форсований розвиток наукового сектору. Найбільший обсяг науково-дослідних робіт з пріоритетних напрямів здійснювала Академія наук УРСР. Для того щоб провести технологічне оновлення промисловості форсованими темпами, в Академії наук УРСР створювалися та швидко розвивалися нові спеціалізовані технічні інститути: теплоенергетики, спеціальних сплавів, автоматики, використання газу в комунальному господарстві та промисловості, машинознавства та сільськогосподарської механіки. Винахідницькою діяльністю займалися також викладачі вищих навчальних закладів, спеціалісти на підприємствах, розгорнувся раціоналізаторський рух.

Яку головну ідею втілено в радянському плакаті?

Здійснено чимало досліджень, важливих для розвитку інших галузей промисловості, зокрема у сфері технічного переоснащення. Проте багато розробок, навіть попри їхню ефективність, не було впроваджено у виробництво. Екстенсивний шлях розвитку економіки не дозволяв у повному обсязі використовувати в народному господарстві досягнення науково-технічної інтелігенції.

3. Зміни в управлінні господарством

Демократизація економічного життя передбачала розширення прав республіканських міністерств в управлінні підприємствами. Поступово управлінські органи республік отримали розширені повноваження у плануванні виробництва та розподілі всіх видів продукції республіканської промисловості, у реалізації фінансово-кредитної політики, у формуванні стратегії внутрішньополітичного та економічного розвитку.

У процесі реформування відбувалася реорганізація системи управління:

  • міністерства торгівлі, будівельних матеріалів, хлібопродуктів, юстиції, внутрішніх справ, охорони громадського порядку із союзно-республіканського підпорядкування перевели в розряд республіканських;
  • деякі управлінські функції делегували новоствореним міністерствам: зв’язку, вищої освіти, енергетики та електрифікації;
  • скоротили галузеві міністерства (10 загальносоюзних і 15 союзно-республіканських).

Військова промисловість та енергетика залишилися поза процесами реформування.

У 1957 р. для наближення управління до виробництва замість ліквідованих галузевих міністерств було створено територіальні органи управління господарством. Територія СРСР поділялася на адміністративні економічні райони, усі підприємства району формували єдиний народногосподарський комплекс. В Україні в результаті реорганізації органів управління господарством і будівництвом було створено 11 адміністративних економічних районів, які керувалися раднаргоспами (радами народного господарства).

У чому проявлялася суть реформування управління господарством?

Децентралізація - це процес перерозподілу повноважень від центрального органу управління до місцевих органів.

Передбачалося, що реформа допоможе зробити виробництво ефективнішим, раціональніше використовувати ресурси, подолати галузеву роз’єднаність, розширити можливості для ефективного впровадження НТР.

4. Раднаргоспи

Раднаргоспи - це державні органи територіального управління народним господарством СРСР у 1957-1965 рр. В Україні в 1957 р. було 11 раднаргоспів, у 1960 р. - 14, у 1962 р. - 7. Найбільші з них - Київський, Харківський, Львівський.

Новостворені раднаргоспи прийняли від ліквідованих міністерств і відомств близько 2,8 тис. підприємств, у їхнє відання перейшли науково-дослідні та проектно-конструкторські організації. У межах раднаргоспів підприємства об’єднувалися у трести й комбінати за галузевим принципом і підпорядковувалися відповідним галузевим управлінням; вживалося заходів для спрощення й раціоналізації управління підприємствами (об’єднання дільниць і ліквідація цехового апарату; об’єднання споріднених виробництв і створення системи головних підприємств тощо).

За 1957-1960 рр. об’єднано близько 800 фабрик і заводів УРСР, замість яких виникло близько 400 великих підприємств.

Реформа управління господарством

внесла позитивні зміни

загальмувала можливості розвитку економіки

• скорочено управлінський апарат

• зменшено кількість підприємств-дублів (належали різним міністерствам)

• розширено господарчі права на місцях

• здійснено кроки з раціонального використання ресурсів і міжгалузевих зв’язків

• збільшено кількісне та якісне (нові товари) виробництво на старих потужностях

• збережено централізоване планування, що суттєво обмежувало можливості союзних республік

• нововведення в управлінні обмежилися поверховими змінами

• порушено зв’язки між галузевими підприємствами окремих раднаргоспів

• виникло «місництво»

• ефективність праці робітників майже не змінилася: перестановки в адміністративному управлінні не стимулювали їх до продуктивної праці

Проаналізуйте результати реформи управління господарством. Які зміни вплинули на ефективність господарювання та пожвавлення внутрішного ринку, а які - сприяли консервації командно-адміністративних методів управління економікою?

Реформу не було доведено до логічного завершення, яким мали б стати такі новації, як, наприклад, господарський розрахунок. Повного мірою скориставшись її політичними наслідками (послаблення влади бюрократії), М. Хрущов поступово став на шлях згортання децентралізації.

У 1962-1963 рр. посилилися централістські тенденції в управлінні:

  • відбулося скорочення раднаргоспів;
  • посилився вплив партії на управління господарством;
  • республіканські Держплан і Держбуд та Українську раду народного господарства перетворили на союзно-республіканські органи, згодом виник єдиний союзний керівний економічний центр - Раднаргосп СРСР.

Нова соціально-економічна політика, у якій старі елементи управління перепліталися з новими, не забезпечувала швидкого досягнення паритету із Заходом.

Формуємо компетентності

Хронологічну. Визначте хронологічну послідовність подій: початок освоєння цілини, смерть Й. Сталіна, початок кукурудзяної кампанії, прихід до влади М. Хрущова.

Просторову. Використовуючи карту 4 (с. 218), сформулюйте висновок про стан розвитку економіки в Україні в 1950-х - на початку 1960-х рр.: зміни в управлінні господарством і створення раднаргоспів / характеристика промислової географії / реалізація хрущовських надпрограм.

Логічну. 1. За словами В. Черчилля, Й. Сталін «прийняв Росію із сохою, а залишив з атомною бомбою». Поясніть, що означає цей вислів у контексті рівня життя народу (добробуту). Чому В. Черчилль називав СРСР Росією? Поміркуйте, якою ціною досягалися такі трансформації. З яких джерел фінансувалися грандіозні проекти та програми? 2. Визначте, який тип управління господарством ілюструє наведений нижче приклад економічних відносин між підприємствами: «Закарпатська тютюнова фабрика одержувала пакувальну фанеру з м. Пінськ Білоруської РСР, а Ужгородський фанерно-меблевий комбінат, розташований поруч, не знав, куди збувати свою фанеру». Визначте, для якого періоду характерні такі економічні відносини. Спробуйте змоделювати ситуацію, за якої були б можливі інші варіанти відносин між підприємствами. Які умови потрібно створити, щоб змодельована ситуація стала реальною?

Інформаційну. Наведіть приклади та розкрийте зміст хрущовських надпрограм.

Аксіологічну. У 1951 р. М. Хрущов у статті газети «Правда» запропонував ідею створення агроміст. Пропонувалося ліквідувати дрібні села та створити великі колгоспні селища, щоб «наблизити побут колгоспників до умов міського життя». У кожному селищі мали бути школа, клуб, лікарня, магазин, лазня, дитячий садок, будинок культури тощо. Поміркуйте, чому ідея агроміст викликала негативну реакцію високопосадовців.

Мовленнєву. 1. Сформулюйте висновок про значення для України змін у керівництві СРСР, що відбулися на початку 1950-х рр.