Відкрити серце й очі

Оксана Сайко — сучасна українська письменниця, котра у своїх творах розкриває чутливий внутрішній світ підлітків. Про людську гідність, силу волі, вміння протистояти зовнішнім незручностям, впевнено йти за своєю мрією, а також здатність розкривати очі та серце до світу іншої людини читайте в оповіданні «Новенька».

НОВЕНЬКА

Оповідання

Вона з’явилася в їхньому класі в розпал весни. Сонце сліпучими відблисками грайливо ковзало шибкою, а за вікном цвіли дерева і біля спортивного майданчика зеленіла трава. Нестерпно було в такий теплий весняний день сидіти на уроках, хотілося гайнути на старенькому велосипеді кудись за місто, а то й просто поганяти м’яча...

Через прочинені двері утворився протяг, розчахнулося вікно, зашелестів списаними аркушами зошит. Здавалось, її привів весняний вітерець. Вона стояла посеред класу і всміхалася, трішки зніяковіла, зашарівшись із хвилювання, притискаючи до грудей яскраво-червону спортивну сумку. Ігор Чалага, що куняв на задній парті, витягнув шию, гигикнув і одразу притих. Він ніколи ще не бачив дівчини з такими великими сірими очима.

— Це Тереза, — сказала математичка, — тепер вона вчитиметься разом із вами. Знайомство — на перерві, не відволікаємось, працюємо далі...

Але тепер ще важче стало налаштуватися на якийсь там дискримінант, вникнути у числа і формулу. В класі — перешіптування, дівчата озираються, оцінюють новеньку, її джинси, кросівки... І схоже, вона всім подобається. На перерві її засипають запитаннями: чому вона перевелася в їхню школу саме наприкінці року? Звідкіля вона і де живе? Хтось із дівчат запропонував їй пересісти до себе...

Ігор Чалага й собі пробивається крізь натовп, надуваючи жуйку. Його побоювались у класі, бо хлопцем був непередбаченим і втнути міг будь-що. Саме про таких, як Чалага, вчителі кажуть — тяжкий підліток. Запхавши руки в кишені, він з навмисною презирливістю зміряв її з голови до ніг, пройшов повз, зачепивши ліктем, не зронивши ні слова. «От штучка, з якими очиськами...» — лише подумав.

Невдовзі виявилось, що Тереза погано чує через якусь хворобу, на яку недавно нездужала, і з нею потрібно розмовляти голосно. Вона часто червоніє, соромиться, що їй доводиться перепитувати. Але до цього одразу всі звикли.

— Та що з неї візьмеш, недочуває, то й навіть і не підкаже, глуха тетеря, — кинув якось Чалага, сплюнувши крізь зуби.

Хлопці, щоб вгодити йому, захихотіли. Він і сам не знав, що в тому дівчиськові його так дратує. Може, ті дуже великі очі? А може, те, що надто всі звертають на неї увагу? Навіть його найкращий друг Ґеник, який терпіти не може дівчат, і той крутиться біля Терези, жбурляє у неї на уроках паперові кульки... Не подобалося все це Чалазі. Начебто всі дівчата як дівчата, а вона якась дивна. І напевно, саме ота дивність так його зачіпала. Хоч і сам не міг собі пояснити, чому вважав її дивною. Чимось, зовсім не зумисно, вивищувалася вона над іншими його однокласницями, була якась задумана, вся в собі, якась йому незрозуміла... А надто вже розлютився, коли кликав її на контрольній із алгебри, а вона так і не озирнулася, не дала списати. От тобі й новенька.

Він зустрів її якось випадково, гасаючи в парку на велосипеді. Вона стояла з мольбертом, пензлями і малювала. Він здивувався, бо не сподівався її побачити, а вже надто не сподівався побачити її з етюдником. Першою думкою було проїхатися повз неї і звалити отой її етюдник на землю, начебто ненароком, але враз чомусь засоромився тієї думки. Нечутно під’їхав ззаду, спинився, зазирнув, щоб побачити її роботу. Тереза малювала розквітле дерево. Й такими живими були її зелено-брунатно-білі фарби, що Ігор мимоволі замилувався ним, хоч досі ніколи не цікавився живописом, а радше навпаки, вважав це справою нудною, нецікавою, не гідною уваги справжнього чоловіка. Почувався так, ніби розкрив її таємницю. І це принесло йому якесь полегшення. Не така вона вже й незрозуміла... Помітивши його, Тереза знітилася.

— Не знав, що ти малюєш, — промовив Чалага. Сказав це тихо, радше собі, а не їй, але вона почула його.

— Тобі подобається? — запитала вона. У її великих сірих очах він помітив відблиски весняного сонця, і від цього вони здалися ще більшими, ніж були насправді.

— Подобається, — відказав він.

— А мені здається, тут ніби чогось бракує...

Він стенув плечима:

— Та ні, ніби нічого... А можна дивитися, як ти малюєш? Я не буду тобі заважати.

— Звісно, але мені залишилося зовсім трішки.

Вона змішувала фарби і клала їх, ледь торкаючись полотна. І це якимсь дивним чином його заворожувало — здавалося, він міг спостерігати, як вона малює, довго-довго... Й сам дивувався з цього свого стану. «Так от у чому її дивність!» — промайнула в Чалаги думка.

— Ну от і все, — сказала вона нарешті, витираючи руки з фарби.

Чалага важко зітхнув, йому не хотілося, щоб вона кудись ішла, краще б малювала собі далі... І раптом надумався:

— Хочеш, прокатаю? Так ніхто не їздить, як я.

— Як — швидко-швидко?

— Еге ж. Але зі мною не бійся, не впадеш. Головне — добре тримайся.

Він справді мчав, як шаленець. Тільки й миготіли довкола пістряві вулички, різнокольорові будинки, дерева, що цвіли білим цвітом, і вітер свистав у вухах, розвіваючи довгі коси. Від захвату перехоплювало подих, від остраху німіли ноги.

— Я знаю, чого бракувало моїй картині! — гукнула вона. — Вітру! Такого ж вітру!..

Наступного дня, передумавши прогулювати алгебру, Чалага прийшов на перший урок, хоч за невиконане домашнє завдання йому знову світила двійка. Ще здалеку помітивши Терезу, він всміхнувся, зітхнув з полегшенням. Тепер не має значення, хай ставлять навіть і сто двійок, хоча... Потрібно буде якось пересісти до неї, нехай пояснить йому ті кляті алгоритми... Але це вже завтра.

— Терезко, дай списати! Дай списати, кажу!.. Ех, глуха тетеря! — спересердя Ґеник пожбурив у неї паперовою кулькою.

Спалахнувши, Чалага раптом заломив йому руку за спину, поклав на парту.

— Ще хтось хоч раз із вас скаже «глуха тетеря», буде мати справу зі мною!

Хлопці позмовкали, глянувши на нього з подивом. Сперечатися з Чалагою ніхто б не наважився. Тереза, озирнувшись, усміхнулася йому самими очима.

«Цікаво, — подумав Чалага, — а як вона все-таки малюватиме вітер?»

Оксана Сайко

Розмірковуємо над прочитаним

1. Розділи оповідання на кілька завершених частин, придумай до них назви. Обговори результати своєї роботи з партнером/партнеркою по парті. Підготуйся стисло переказати зміст оповідання.

2. Придумай 2-3 запитання до тексту оповідання. Обери з-поміж запитань, які придумали твої однокласники, 2-3 найбільш для тебе цікавих і дай на них відповідь.

3. Пригадай, що таке художня деталь. Які деталі у творі допомагають тобі уявити образ «новенької»? Спробуй представити її уявний образ своїм однокласникам.

4. Чому, на твою думку, про таких, як Чалага, вчителі кажуть: «важкий підліток»? Якими можуть бути причини такої поведінки серед багатьох твоїх ровесників?

5. Якими постають персонажі оповідання у спілкуваннях? Опиши їхню мовленнєву поведінку.

6. Які важливі проблеми людських стосунків порушує авторка у своєму творі? Чи актуальні вони для сучасних підлітків? Обґрунтуй свою думку.

7. Ти, мабуть, знаєш, що означає слово «булінг»? Знайди в інтернеті інформацію про це явище. Чи є в оповіданні елементи булінгу? Якщо так, то щодо кого з персонажів?

8. Як могли б розвиватися події у творі, якби ти продовжив/ продовжила оповідання? Яким уявляєш майбутнє своїх героїв?

Працюємо в групі

Підготуйте презентацію про булінг. Розкажіть, у чому він проявляється.

• Можливо, у вас є корисні поради тим, кому довелось стати жертвою або свідком цькування. Чи можна допомогти дитині, яка цькує інших? Імовірно, це проявляється її реакція на власні приниження: з боку ровесників чи дорослих.

• Ваша відверта дискусія про наболілі проблеми у стосунках може допомогти налагодити порозуміння у вашому колективі.

Електронний додаток для допитливих

Переглянь фільм за мотивами оповідання українського письменника Григіра Тютюнника «Дивак». Порівняй, як змінились умови життя твоїх підлітків за багато літ — і які проблеми у стосунках все ще залишаються актуальними.