Звичаї нашого народу

Святвечір

З давніх-давен у нас в Україні на Святвечір люди словом і ділами творять образ багатства, щастя, миру і спокою у своєму домі. Готувалися до Святвечора ще з літа, коли під час обжинок на полі зжинали перший сніп. Його називали Рай-снопом, бо в час Різдва він мав осяяти хату як символ того Дерева Життя, яке засіяв Господь на початку світу.

Ще вдосвіта перед Святою вечерею господиня ставала до праці. Першою магічною дією було добування нового вогню. Господиня діставала з покуття кремінь і кресало, які останніх дванадцять днів перед Різдвом лежали під іконами. Вона хрестилася тричі й, ставши обличчям до сонця, викрешувала «новий огонь». Цим вогнем розпалювала в печі дванадцять полін, що їх припасала та сушила дванадцять днів останнього місяця.

А тоді починалося приготування дванадцяти страв для Святої вечері. Це були узвар, горох, квасоля, смажена капуста, риба. Обов’язково ліпили вареники, готували картоплю, гриби, кашу гречану з конопляним молоком, голубці з пшоном, коржі з маком і кутю з товченої пшениці.

В усьому господині допомагали діти, а найбільше — старша донька.

У цій багатій, але пісній вечері господиня представляє найголовніші плоди поля, городу й саду. Ніби дає звіт новому року за своє багатство в минулому році й просить зернятками плодів поля засіяти врожай нового року. Бо на Різдво все добре засівається і збувається упродовж року.

У той час, коли господиня поралася біля печі, господар напоїв худобу, підстелив свіжою соломою та дав їй свіжого пахучого сіна.

Потім повідкидав сніг від хати, розчистив стежки й уважно оглянув усе господарство. Все живе і мертве, що є в господарстві, повинно зустріти урочисту хвилину Святвечора на своєму місці. Ніщо не може бути в цей вечір поза домом, у чужих руках — позичене чи десь забуте. Усі члени родини теж повинні бути вдома. «Боже сохрани, — кажуть люди, — десь заночувати в цю ніч, весь рік будеш блукати по світі».

Воронь, Боже, і сваритися в цей день! Навпаки, добре помиритися з ворогами, щоб у новому році було мирно і в хаті, й поза хатою. Святий вечір починається, коли на небі засяяла вечірня зоря. Але перш ніж приступити до вечері, господареві треба нагодувати худобу і «запросити гостей». Він бере миску, підходить до столу і набирає по кілька ложок кожної страви. Господиня дає йому хлібину та черпак із медом, а для пса окремо — окраєць хліба і грудку овечого лою. Тримаючи в руках усі ці «дари», в кожусі, але без шапки, господар виходить з хати. На порозі його зустрічає вірний приятель і добрий вартовий господарства — кудлатий Сірко. Господар урочистим голосом говорить до нього:

— Це той хліб і вівці, що ти доглядав мені весь Божий рік. Як служитимеш вірно і в цьому році, то в наступному Святому вечорі ще більше візьмеш!

Потім він благословляє кожну тварину в стайні з хлібом, їжею та словами:

— Благословляю тебе цим святим хлібом і закликаю на тебе добро, щоб ти звіра не боялася, грому не лякалася та щоб минали тебе чорні напасті!

Отак поблагословивши, він бере черпак із медом і малює хрестик межи очима кожної тварини. Після цього, в чисто вимите дерев’яне корито він сипле з миски вечерю, кришить туди хліб, досипає борошна, солить сіллю, все це добре перемішує дерев’яною ложкою і розділяє поміж усіма тваринами, що є в господарстві.

Після цього господар, якщо має пасіку, відвідує бджіл і дає їм медової води. Господиня тим часом відвідала курей, качок, гусей і всіх їх нагодувала вареною пшеницею — «кутею».

Діти з нетерпінням чекали, коли батько з вечерею та батогом у руках почне закликати на вечерю Мороза.

— Морозе, Морозе, йди до нас кутю їсти! — гукав господар.

Він на мить зупинявся, ніби вслухався у спокійну тишу зимної ночі, і знову гукав:

— Морозе, Морозе, йди до нас на вечерю!

Після третього разу він сердито погрожував батогом, примовляючи:

— Як не йдеш, то не йди і на жито-пшеницю, усяку пашницю. Іди краще на моря, на ліси та на круті гори, а нам шкоди не роби!

Потім господар запрошував сірого вовка, чорні бурі та злі вітри. Він щосили гукав, ніби справді хотів, аби його почули всі, кого він запрошує, та не чинили шкоди ні його дому, ні худобі, ні ниві. Після цих запросин повертався до хати, не оглядаючись, і щільно зачиняв за собою двері. До кінця вечері вже ніхто не повинен виходити з хати і двері не можна відчиняти.

Свята вечеря — це спільна вечеря всього роду. Живі, пам’ятаючи своїх мертвих родичів, ставили для них кутю та узвар на вікнах, розкидали варений біб по кутках, залишали немитими ложки та миски після вечері — «щоб душі могли їх лизати для поживи». Сідаючи на стілець чи на лавку, продували місце — «щоб не привалити собою мертвої душі», бо в цей вечір «мертвих душ з’являється сила-силенна! І скрізь вони є: на лавках, на вікнах, на столі та під столом...»

Господар запрошує всі мертві душі на Святвечерю. Він бере миску з кутею, ставить її на шматок полотна, запалює свічку і ліпить її до миски. Все це він бере обома руками й обходить тричі «за сонцем» навколо столу. Потім ставить миску на стіл, а сам стає на коліна перед образами й молиться за померлі душі. Жінка і діти наслідують приклад батька і всі разом моляться вголос.

Господиня бере з рук господаря миску, ставить на стіл, і родина починає вечеряти. Спочатку їдять кутю, а потім — голубці, вареники, смажену рибу, капусту — все, що готувалось, а запивають узваром.

На Великій Україні діти носять вечерю до своїх близьких родичів: онуки — до баби і діда, племінники — до тітки і дядька, хрещеники — до хрещених батьків. Звичай цей відбувається так: діти, найчастіше хлопчик із дівчинкою, йдуть до діда й баби з вузликом. Постукають у двері, переступлять поріг, хлопчина скине шапку і говорить:

— Добрий вечір, зі Святим вечором будьте здорові! Просили тато й мама, і ми вас просимо на вечерю — нате вам вечерю!

Баба візьме з дитячих рук вузлик, роздягне своїх онуків — бодай скине з них кожушки — і посадить за стіл, частуючи солодкою кутею чи медяником. Дід звичайно наділить їх горіхами та дасть по кілька дрібних монет. Потім баба загорне їм у вузлик свій калач, кілька пиріжків чи вареників — обмінює вечерю.

А далі селом починають ходити ватаги колядників — Різдво почалось!

За Олексою Воропаєм

Розмірковуємо над прочитаним

1. Що цікаве й пізнавальне відкрилося для тебе в описі Олекси Воропая та у розповіді Богдана Лепкого?

2. Як, на твою думку, використовуються елементи народних традицій у сучасних звичаях святкування Різдва?

3. Поділи текст на умовно завершені частини. Придумай їм назви. До кожної частини придумай запитання. Запропонуй дати на них відповіді партнерові/партнерці по парті.

Розвиваємо творчість

Добери по 1-2 ілюстрації до творів Б. Лепкого. Використай мережу інтернет. Назви автора та джерело.

Працюємо в групі

Спробуйте інсценізувати традиційний Святвечір за описом автора.