Українська література. 5 клас. Чумарна

Хто вона — правда?

Її ніхто не бачить, але без неї світ перестав би існувати. Кажуть мудрі люди, що з Правдою ніколи не можна розминатись, бо хто хоч раз забув про неї, загубив до неї стежку — той уже ніколи не зможе повернути у своє життя її світло.

У Правди є «тінь», котру називають Кривдою, або Брехнею. Із Кривдою та Брехнею життя втрачає світло. Але як би ми тоді пізнали силу Правди, якби не доводилось поборювати Кривду і Брехню?

Вони — як ніч і день, як світло і темрява...

Казки навчають нас головної мудрості: кожна людська дія, вчинок мають свої наслідки. В народі кажуть: «Що посієш — те й пожнеш».

Прочитай подані казки, що мають глибокий зміст. Поміркуй, а що будеш обирати у своєму житті ти.

Пригадай епізод зі свого життя, коли тобі доводилося робити вибір. Чи був/була ти задоволений/задоволена наслідками? Що ти думаєш про відповідальність людини за свій вибір? Що важливіше: бути правдивим перед собою чи керуватися підказками про власну вигоду? Чи завжди вигода і корисливість роблять нас щасливими?

НАЗВАНИЙ БАТЬКО

Народна казка

Зосталися троє братів сиротами — ні батька, ні неньки. І вдома нема нічого — ні хазяйства, ні хати. Ото й пішли вони всі втрьох найматися. Аж іде дід старий-старий, борода біла.

— Куди це ви, дітки, йдете?

А вони кажуть:

— Найматися.

— Хіба у вас свого хазяйства нема?

— Нема, — кажуть. — Якби до доброго чоловіка в найми попасти, то ми б йому по правді робили, по щирості слухалися і за рідного батька його мали б.

Тоді дід і каже:

— Добре! Коли так, то будьте ви мені за синів, а я буду вашим батьком. Слухайтесь мене, то я з вас людей пороблю, навчу, як жити, з правдою не розминаючись.

Згодилися вони та й пішли з тим дідом. Ідуть темними лісами, широкими полями. Ідуть та й ідуть, коли бачать, аж стоїть така хатка чепурна, біленька у вишневому садку, квітками обсаджена. Вибігає з хатки дівчина, така гарна, як та квіточка. Глянув на неї старший брат та й каже:

— Коли б мені цю дівчину посватати, та ще щоб були в мене воли та корови!

А дід-батько й каже:

— Добре, ходім сватати! Буде тобі дівчина, будуть у тебе воли й корови. Живи щасливо, та тільки про правду не забувай!

Ото вони й пішли сватати ту дівчину. Висватали її, відгуляли весілля. Вже старший брат хазяїном став і в тій хаті жити зостався.

Ідуть вони далі — вже втрьох. Коли знову стоїть хата гарна, а коло неї млин і ставочок, і дівчина гарна щось робить коло хати — така працьовита. То підстарший брат тільки глянув та й каже:

— Коли б мені ту дівчину за себе взяти та ще щоб млин і ставочок мені, то я б у млині сидів та й хліб мав би, поки мого й віку.

А дід-батько й каже:

— Добре, синку, так і буде!

Зараз вони пішли в ту хату, посватали дівчину, уже підстарший брат до тієї дівчини в прийми пристає. Відгуляли весілля. Тоді й каже дід-батько:

— Ну, синку, тепер живи щасливо, та гляди, про правду не забувай!

Та й пішли собі вже вдвох: дід-батько та найменший син. Ідуть, коли бачать — хатка вбога стоїть, і дівчина виходить з хати, гарна дуже, як зірочка ясна, а вбога така, що лата на латі. То найменший брат і каже:

— Коли б мені з цією дівчиною одружитись, то робили б ми, і хліб у нас був би, не забували б ми і про вбогих людей: і самі їли, і людей наділяли б.

То дід-батько й каже:

— Добре, синку, так і буде. Гляди ж тільки, правди не забувай!

Оженив і цього сина та й пішов собі по світах.

А три брати живуть. Старший брат так забагатів, що вже будинки собі помурував, червінці складає та тільки про те й думає, як би йому тих червінців найбільше постягати. А щоб убогому чоловікові запомогти, то того й не нагадуй — дуже скупий був. Підстарший брат теж забагатів. Стали за нього наймити робити, а сам він тільки лежить, їсть, п’є та порядок дає. Найменший так собі живе: коли що вдома є, то й з людьми поділиться.

Ото пішов дід-батько по світах. А тоді вертається — подивитися, як то його сини живуть та чи з правдою не розминаються. Приходить до найстаршого, вбравшись старцем убогим. Той ходить по двору. Він кланяється, каже:

— Якби ваша ласка подати мені милостиню!

А той на те:

— Ге, ти ще не дуже старий, можеш і сам на хліб заробити. Бо я й сам недавно на ноги зіп’явся.

А в самого добра, що страх: будинки муровані, стоги, стодоли, худоби повно, комори зі збіжжям, гроші... А милостині не дав!

Пішов той дід. Відійшов так, може, з версту, став, озирнувся на ту господу та на те добро — і все воно запалало.

Подався він тоді до підстаршого брата. Приходить, а в того і млинок, і ставок, і хазяйство гарне. І сам він у млині сидить. От дід уклонився низенько та й каже:

— Дай, чоловіче добрий, хоч трохи борошна: я вбогий чоловік, не маю чого з’їсти.

— Шкода, — відповідає той, — я ще й собі не намолов. Багато вас тут таких валандається!

Пішов дід. Відійшов трохи, озирнувся — так і охопило той млин полум’ям.

Приходить він до третього брата. А той живе вбого, хатка невелика, зате чистенька. Дід за час подорожі зробився такий обшарпаний, обідраний.

— Дайте, — просить, — хоч шматочок хліба!

То той чоловік і каже:

— Ідіть, дідусю, в хату — там вас нагодують і з собою дадуть.

Заходить дід у хату. Жінка як глянула на нього, що він такий обідраний, пожаліла його, пішла в комору, принесла штани, сорочку та й дала йому. Одягнув він. Та коли одягався, вона побачила, що має той на грудях рану велику, таку страшну!..

Всадовили вони діда за стіл, нагодували, напоїли. А тоді чоловік і питається:

— Скажіть мені, дідусю, з чого це у вас рана на грудях?

— А це, — каже, — така в мене рана, що від неї мені скоро смерть буде. Тільки мені день і зостався жити.

— Оце лихо! — сплеснула жінка. — І нема на неї жодних ліків?

— Є, — одказує дід, — та тільки ніхто тих ліків не дасть, хоч кожен може.

Тоді чоловік і каже:

— А чому ж не дати? Аби міг! Що то за ліки?

— Та такі, — каже дід, — як хазяїн сам візьме та підпалить свою хату, та все його добро згорить, треба взяти того попелу та й змастити ним рану, то тоді загоїться. Та хіба ж є такий чоловік на світі, щоб те зробив?

Замислився найменший брат. Довго думав, а тоді до жінки:

— А ти що, жінко, скажеш?

— Та так, — відповідає вона, — що ми хату вдруге наживемо, а добрий чоловік як умре, то вже йому другого життя не буде.

— Ну, коли так, — каже чоловік, — то винось дітей з хати!

Повиносили вони дітей, самі повиходили. Глянув чоловік на хату — жаль йому стало свого добра! А діда ще жалкіше! Взяв та й підпалив. Так ураз хата полум’ям і взялася — де й ділася. А замість неї постала інша хата, така гарна та пишна.

А дід стоїть та тільки всміхається.

— Бачу, — каже, — сину, що з вас трьох тільки ти й не розминувся з правдою. Живи ж щасливо!

Тут відразу впізнав чоловік свого названого батька. Кинувся до нього, аж його вже й нема.

Бо то не дід був, а Правда сама.

Розмірковуємо над прочитаним

1. Навіщо названий батько виконав бажання братів? Які це були бажання? Як змінилися два брати після того, як розбагатіли?

2. Як ти розумієш настанови названого батька синам: «про правду не забувати», «з правдою не розминатися»?

3. Розкажи про поведінку кожного з трьох братів під час зустрічі з названим батьком, який прийшов до них убогим старцем. Як характеризує братів їхня поведінка?

4. Чому, на твою думку, два брати не витримали випробування багатством? Як були покарані брати за те, що зрадили батькові настанови?

5. Як і за що був винагороджений наймолодший брат?

6. Казка закінчується словами: «Бо то не дід був, а Правда сама». Як ти це розумієш?

7. Як вважаєш, чому покарання за те, що брати «з правдою розминулися», було таким жорстоким? Чи було воно справедливим?

Працюємо в групі

Запропонуйте власний варіант розвитку подій для двох братів після того, як вони втратили своє добро. Якою була б їхня доля? Порівняйте з результатами інших груп. Обговоріть різні варіанти, що сподобалося і чому.

Розвиваємо творчість

Намалюй або добери з інтернет-джерел ілюстрацію до одного з епізодів казки. Поясни, чому ти обрав/обрала саме цей епізод. Спробуй створити власний сюжет на основі прочитаного.

Збагачуємо мовлення

Найматися — працювати у чужих людей за їжу чи невеликі гроші.

Чепурний — охайний, чистий.

Дівчину за себе взяти — з дівчиною одружитися.

В прийми приставати — одружитися, жити в родині дружини.

Червінці — гроші; монети, що використовувались в Україні з XVIII ст.

На ноги зіп’ятися — розбагатіти, стати господарем.

Верста — давня назва міри великих відстаней, що становила 1 кілометр і 6 метрів.

Випиши інші не зрозумілі тобі слова. З’ясуй їхнє значення з допомогою тлумачного словника української мови. До яких із цих слів можна дібрати синоніми чи антоніми?

ПРАВДА І КРИВДА

Українська народна казка

Якось жила собі бідна вдовиця. Мала двох синів. Один хлопець був дуже справедливий, а другий — несправедливий, бо де тільки міг, усюди чинив кривду...

Так брати і повиростали: кожен зі своєю натурою — старший із кривдою, а молодший із правдою.

Синам не хотілося бідувати при матері. От вирішили вони, що підуть шукати собі щастя. Мати не противилася. «Гірше їм не буде, ніж удома», — подумала собі.

З останньої жмені борошна спекла по коржеві, поклала й по цибулині до торбин синів, і вони вирушили у світ...

Ідуть брати цілий день. Під вечір прийшли до колодязя й зібралися переночувати. Розпалили вогонь, бо ліс був довкола. Хочуть повечеряти — кожний із свого. Та Кривда думає, як би йому обдурити брата. І каже:

— Знаєш що, Правдо! З’їжмо твого коржа, бо тобі тяжко нести. Потім з’їмо мого!

— Добре, най буде так!

Правда вийняв з торбини коржа. Повечеряли, а що залишилося, Кривда кинув до своєї торби. Переночували і — в дорогу.

Кривда знову каже:

— Правдо, я голодний!

— Та і я голодний, лиш мовчу!

— Будемо обідати.

Посідали. Правда і не розв’язував своєї торбини, бо порожня. Кривда вийняв те, що залишилося від братового коржа. Їсть, а Правді — ні крихітки.

— Дай мені трохи! — просить Правда.

— Я, хлопче, не дам, бо хтозна, скільки ще йти. Може, в дорозі помру з голоду.

Встав, іде далі. А Правда зі сльозами на очах — за ним. Надвечір дійшли до лісу. Посідали, відпочили, збираються переночувати. Кривда почав їсти.

— Дай, брате, й мені! — просить Правда.

— Дам, якщо погодишся, аби тобі одне око видовбав.

Та що чинити? Правда уже зголоднів, аж помирає.

— Довбай, коли так.

Кривда ножем виколов братові одне око й дав за це кусник коржа.

Рано встали. Кривда почав їсти. Правда знову просить:

— Дай і мені!

— Дам, якщо дозволиш, щоб я тобі праву руку відтяв.

— Най буде по-твоєму!

І Кривда відрубав братові руку, дав йому кусник коржа. Правда вже без ока і руки.

Ідуть далі. Правді камінь лежить на серці, та не каже нічого.

В обід сіли їсти. Кривда їсть, а Правда просить:

— Дай і мені!

— Дам тобі, коли дозволиш видовбати і друге око!

Правда мусив погодитись, бо був дуже голоден. Кривда виколов братові й друге око. За це дав йому кусник коржа.

Ідуть далі. Понад вечір дісталися одного міста. Були недалеко, а сил дійти до брами вже не вистачало — геть поголодніли. Кривда ще мав у торбині кусень коржа. Сів і їсть.

— Брате, дай і мені крихітку!

— Дам, але відрубаю тобі й другу руку!

— Рубай!

Кривда відтяв йому і другу руку, дав кусник коржа. Потім устав і хотів залишити каліку.

— Не залишай мене, брате! Коли вже став калікою, доведи бодай до міста. Там люди мені загинути не дадуть.

— Ну, ходи, буду тебе вести.

Веде його, веде, а на околиці стоїть шибениця. Привів сліпого, безрукого брата до шибениці й каже:

— Сідай тут і сиди, а я піду до міста чогось роздобути.

І залишив його.

Правда сидить. Настала ніч. Правда хоч її і не бачить, зате відчуває. Стало холодно. Коло опівночі прилетіли до шибениці три ворони — це були пропасники. Посідали на шибеницю, говорять між собою:

— Чи чули ви новину? — каже перший ворон. — Цариця захворіла, і нема лікарів, які б їй допомогли.

— Видите! — озвався другий ворон. — Цариця мусить помирати, а ліки є. Бо в подушці, що у неї під головою, зашито потовчену на порох отруйну гадюку. Цариця дихає цією отрутою і помирає. А варто лиш подушку забрати з-під голови — і цариця одужає.

Правда причаївся і слухає. Ворони-пропасники його й не помітили.

— А знаєте ще одну новину? — озвався третій ворон. — Сеї ночі на траву впаде така роса, що який би каліка не був — кривий, безрукий, сліпий, а від роси зцілиться, лиш тільки обмиє нею свої рани.

Погомоніли між собою ворони, а коли відлітали, перший сказав:

— Дивіться, аби наша таємниця не була кимсь зраджена!

Правда від страху аж стерп. Та на зорі, як тільки запіяли півні і вже нечиста сила не мала сили-моці, почав росу шукати. Знайшов мокру траву і, як тільки торкнувся її, руки виросли. Набрав роси в долоні, потер лице і став бачити. Наскуб Правда трави з чарівною росою і рушив до міста.

А там великий смуток. Люди в чорному. Цар обіцяє пів держави тому, хто вилікує царицю.

От Правда і пішов у царські палати.

— Стільки багатства тобі дам, що й сам не будеш знати, куди його діти! — пообіцяв цар Правді, бо той зголосився вилікувати царицю.

Прийшов Правда до недужої та одразу наказав перенести її до іншої кімнати й на інше ліжко. Взяв Правда роси з трав, натер нею хвору й звелів нагріти купіль. Викупали царицю, і та відразу стала здоровою.

Цар зрадів. Обсипав Правду сріблом-золотом, дав йому звання славного лікаря і вже не відпускав із двору.

Правда погодився жити при палаці, тільки просив, щоб привели і його рідну матір. І жив собі чесно.

Дізнався про все, що сталося, Кривда. Ходив він, мандруючи, біду вчиняючи. Прийшов Кривда до брата і питає:

— Правдо, як ти став таким багатим?

— Сказав би тобі, та шкодую — ти мій брат.

— Не шкодуй мене, скажи!

— Я роздобув своє багатство під шибеницею, там, де ти залишив мене. Але тобі йти туди не раджу.

— Та коли так, я тебе й не звідаю...

Ще тієї ночі Кривда побіг під шибеницю, сів і сидить. А перед тим дав собі відрубати руки, виколоти очі.

Сидить Кривда під шибеницею, чекає багатства. Раз лиш уночі прилетіли ворони.

— Що нового? — питає один.

— Та що? Підслухав хтось нашу розмову й вилікував царицю.

— Ану перевіримо, чи тут когось немає! Може, хтось знову нас підслуховує! — каже другий ворон.

І почали перевіряти. Кривда притулився до стовпа.

— Ага, ти тут, голубчику! — крикнули ворони. — Добре, що ти тут! Давно тебе чекаємо! Ти кривдив людей, брата погубив, нас думав обдурити! Тепер звідси живий не підеш!

Прив’язали вони на шию Кривді мотуз і підтягли вгору. Потім взяли таблицю й написали: «Хто лихою дорогою ходить, по такій і пропадає!»

Так Кривда домандрував, а Правда живе і нині.

Електронний додаток для допитливих

«Правда і Кривда». Аудіоверсія української народної казки.

Розмірковуємо над прочитаним

1. Як ти вважаєш, чому брати виросли такими різними: «кожен зі своєю натурою — старший із кривдою, а молодший із правдою»? Чи можливо, на твою думку, змінити характер (натуру) людини добрим вихованням?

2. Чому Кривда так жорстоко поводився зі своїм молодшим братом Правдою?

3. Чому Правда не пішов від Кривди, а покірно дозволив себе калічити? Чим пожертвував Правда заради кусника хліба? Що думаєш про його рішення?

4. Спробуй пояснити, чому саме шибениця стала тим місцем, яке змінило долю братів? Як молодший брат використав почуту від воронів інформацію? Можливо, вона була призначена лише йому? Знайди про це підказку в тексті казки.

5. Мабуть, тобі доводилось чути від старших, що у житті за все треба платити. Як це правило відплати діє у казці «Правда і Кривда»?

6. Чому кривда між людьми — агресивна і нахабна, а правда — покірна і безмовна?

7. Чому ворони начепили на Кривду таблицю із написом: «Хто лихою дорогою ходить, по такій і пропадає!»? Як ти розумієш цей напис?

8. Чи Кривда і Брехня є антиподами Правди? Чим, на твою думку, різниться Брехня від Кривди?

9. Що ця казка допомагає нам зрозуміти?

10. Які з поданих прислів’їв, на твою думку, найточніше ілюструють основну думку казки?

ПРИСЛІВ’Я про правду

• Неправдою світ пройдеш, а назад не вернешся.

• Правда та кривда — як вогонь і вода.

• Маленька правдонька всі неправди переважить.

• Брехня короткі ноги має — далеко не зайде.

Працюємо в групі

Аналізуємо, узагальнюємо. Ви прочитали казку, у якій Правда — пасивний герой, покірний, не захищає себе і не уникає Кривди. Ви, мабуть, стикалися з тим, як у середовищі дітей одні кривдять інших. Одні при цьому захищають себе, інші — покірно приймають образи та приниження. Пригадайте подібні історії. Обговоріть, чому так є. Можливо, «правда має бути з кулаками»? Чи є ще інші варіанти розв’язання конфлікту між Правдою і Кривдою?

Розвиваємо творчість

Спробуй описати власні емоції під час прочитання казки. Зобрази їхню зміну за допомогою кольорів.

Збагачуємо мовлення

Натура — вдача, характер.

Когути запіли — півні заспівали.

Я тебе й не звідаю... — я тебе й не питатиму.

Неборак — той, хто зазнав лиха, кривди, поневірянь.

Ворони-пропасники — чаклуни, нечиста сила.

Полуднувати — їсти між обідом і вечерею.

Студено — холодно.

Камінь лежить на серці — перебувати в гнітючому настрої, дуже страждати, переживати.

Теорія літератури

Емоції — це переживання, в яких виявляється ставлення людей до існуючих або можливих ситуацій, навколишнього світу й до самих себе. Розрізняють такі емоції: радість, здивування, цікавість, гнів, горе, відраза, зневага, страх, сором, вина, сум, огида, злість, неспокій, тривога, жаль, злість, розгубленість та ін.