Українська література. 5 клас. Чумарна

Розділ 6. Пісні весняної пори

В ІМЕНІ СВОГО НАРОДУ

Як ти вже знаєш із початкової школи, справжнє ім’я Лесі Українки — Лариса Петрівна Косач. Їй дуже пощастило з сім’єю, в якій народилась: мати Ольга Косач була письменницею, яку знали під псевдонімом Олена Пчілка. Слово «пчілка» справді дуже яскраво змальовувало характер, талант і працелюбність цієї незвичайної жінки. Вона виховала п’ятеро дітей і всім дала добру освіту. Майбутня Леся Українка вивчала історію, культуру, звичаї рідного краю, була обізнана, як ніхто в нашій літературі, зі світовою історією, літературою, культурою. А в цьому їй допомогло знання одинадцяти іноземних мов! Сьогодні важко уявити собі, як цього досягти — навіть при можливостях інтернету.

А тоді в малої Лариси було лише велике бажання вчитися, творити, розкривати усі віконечка у незнані світи.

Вона була талановитою в усьому: читати почала в чотирирічному віці, вишивати — у шестирічному, а в дев’ять років написала дуже зрілий вірш «Надія».

Її часто називають дочкою Прометея: цей легендарний герой грецьких міфів подарував людям вогонь. А Леся, назвавши себе іменем свого народу, принесла йому у своїх творах велику силу слова, що будить волю і гартує дух людини. Прометей за своє служіння людям був прикутий до скелі. Лесю Українку вже у десятирічному віці скувала, як Прометея, важка недуга, відібравши у неї улюблене заняття — гру на фортепіано. Свого музичного таланту вона не змогла розвинути.

Мабуть, саме цей сумовитий настрій від безвиході та болю звучить у прекрасному весняному вірші «Вечірня година».

Вечірня година

Уже скотилось із неба сонце,

заглянув місяць в моє віконце.

Вже засвітились у небі зорі,

усе заснуло, заснуло й горе.

Вийду в садочок та погуляю,

при місяченьку та й заспіваю.

Як же тут гарно, як же тут тихо,

в таку годину забудеш лихо!

Кругом садочки, біленькі хати,

і соловейка в гаю чувати.

Ой, чи так красно в якій країні,

як тут, на нашій рідній Волині?

Ніч обгорнула біленькі хати,

немов маленьких діточок мати.

Вітрець весняний тихенько дише,

немов діток тих до сну колише.

Леся Українка

Підказки Вікі-Всезнайка

Чи можеш ти уявити, що колись у нашій мові не було слів «переможець», «палкий», «мистецтво»? Їх ввела в нашу мову мати Лесі Українки Олена Пчілка. А геніальна дочка теж примножила скарбницю рідної мови словами «промінь» та «напровесні», без яких ми зараз не уявляємо українського словника. Тільки геніальні таланти можуть так яскраво збагачувати мову!

Талант Лесі Українки здобув визнання в усьому світі. На її честь навіть названо астероїд — «2616 Леся» (2616 Lesya), відкритий 28 серпня 1970 року. Назвавши себе іменем свого народу, поетеса прославила наш народ і утвердила гідність патріотки рідної землі.

Теорія літератури

Вірш — це невеликий за розміром твір, побудований за законами віршованої мови.

Віршова мова — ритмічно організована мова з метою посилення її виразності й емоційності. Віршована мова характеризується своєрідністю інтонації й особливим емоційним темпоритмом.

Ритм — розташування наголошених та ненаголошених складів у конкретному віршовому розмірі. Ритм може формуватися не лише за рахунок довгих та коротких складів, а й їхньої кількості, наголошеності та ненаголошеності. Ритм не існує без темпу. При однаковому ритмі може бути велика кількість темпів. Ритм живе у часі. Будь-який вірш ми можемо читати з різною швидкістю, з різним уповільненням, при цьому ритм і розмір віршований не будуть змінюватися: ненаголошені та наголошені склади чергуватимуться однаково. Віршовану мову ми пізнаємо за яскраво вираженим емоційним темпоритмом. Він може бути радісним, сумним, драматичним, трагічним, комічним. Темпоритм передається читачеві через інтонацію, яка програмується та обмежується змістом вірша. Інтонація викликає у читача відповідний настрій.

Рима — співзвуччя кінців віршованих рядків. Співзвучність слів у середині віршованого рядка називають внутрішньою римою (сонце — віконце).

Строфа — повторюване у вірші поєднання кількох віршових рядків, зв’язаних між собою певною системою рим та інтонацією. (Уже скотилось із неба сонце, / заглянув місяць в моє віконце. / Вже засвітились у небі зорі, / усе заснуло, заснуло й горе.)

Розмірковуємо над прочитаним

1. Роздивись уважно ілюстрації картин Архипа Куїнджі та Григорія Світлицького. Чи відображають вони настрої весняної ночі?

Архип Куїнджі. Місячна ніч на Дніпрі

Григорій Світлицький. Місячна ніч

2. Опиши емоційний темпоритм поезії Лесі Українки. Який настрій викликав у тебе вірш?

3. Виділи ключові слова у кожному рядочку поезії Лесі Українки. Прочитай вірш, виділяючи ці слова особливою інтонацією. Зміни ключові слова і ще раз прочитай поезію. Що змінилося у сприйнятті вірша?

4. Перекажи письмово зміст поезії Лесі Українки. Прочитай однокласникам свій текст і прочитай поезію. Порівняй вплив свого тексту і тексту поезії на слухачів. Чому, незважаючи на те, що твій текст переказує той самий зміст, його вплив на слухачів інший? Чим, на твою думку, віршований твір відрізняється від прозового?

4. Знайди у поезії зменшувально-пестливі слова і порівняння. Яка, на твою думку, їхня роль у поезії? Як вони впливають на твоє сприйняття вірша, на твої емоції?

Розвиваємо творчість

Спробуй створити усний опис картин або напиши вірша.

ІЗ ПРАВДОЮ НЕ РОЗМИНАЮЧИСЬ

У світі є небагато людей, які готові йти дорогою Правди, як би доля не випробовувала їхній дух. Тарас Шевченко був такою людиною: ні сирітська доля, ні важкі поневіряння на чужині, не зламали його високий дух, сильну волю, світлий талант і любов до своєї України. І тому в кожній українській сім’ї його здавна шанують як рідного, називають пророком — тобто людиною, що бачить майбутнє свого народу.

Серце поета було сповнене великої любові до навколишнього світу. Він умів слухати і чути голоси природи, тонко змальовувати свої настрої то словом, то фарбами, якщо випадала така нагода. В коротких віршах про Україну поет так яскраво, багатопланово змальовував «портрет» українського села, стан душі дорогих його серцю українців, співзвучність їхнього життя з життям природи, що його вірш «Садок вишневий коло хати» справедливо вважається вершиною світової поезії.

Багато років свого життя поет провів на каторзі, далеко від рідного краю. Так Кривда платила йому за вірність Правді. Там він навчився «розмовляти» з далекою батьківщиною через хмарки, зіроньки в небі. Природа стала його другом, їй він виливав свої почуття, свою любов. І згадував свою далеку Україну, свою молодість.

Садок вишневий коло хати

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть.

Сім’я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає.

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх;

Сама заснула коло їх.

Затихло все, тілько дівчата

Та соловейко не затих.

Тарас Шевченко

Іван Сколоздра. Садок вишневий коло хати

Електронний додаток для допитливих

Пісні на слова Т. Шевченка.

Розмірковуємо над прочитаним

1. Прочитай поезію Т. Шевченка, виділивши ключові слова і роблячи на них логічний наголос. Послухай декламування поезії однокласниками. Чи відчув/відчула ти різний вплив поезії залежно від темпу читання, наголошування ключових слів? Опиши цю різницю.

2. Знайди в інтернеті та послухай пісню на слова Т. Шевченка «Садок вишневий коло хати». Чи сподобалося тобі виконання? Який настрій навіяла тобі ця пісня? Чи відрізняється цей настрій від того, який ти переживав/переживала, коли читав/читала поезію сам/сама? Опиши цю різницю.

3. Знайди у вірші зменшувально-пестливі слова, метафори і поясни їхній вплив на твоє сприйняття поезії.

Розвиваємо творчість

Добери ілюстрації до поезії, поясни свій вибір.

За сонцем хмаронька пливе

За сонцем хмаронька пливе,

Червоні поли розстилає

І сонце спатоньки зове

У синє море: покриває

Рожевою пеленою,

Мов мати дитину.

Очам любо. Годиночку,

Малую годину

Ніби серце одпочине,

З Богом заговорить...

А туман, неначе ворог,

Закриває море

І хмароньку рожевую,

І тьму за собою

Розстилає туман сивий,

І тьмою німою

Оповиє тобі душу,

Й не знаєш, де дітись,

І ждеш його, того світу,

Мов матері діти.

Тарас Шевченко

Розмірковуємо над прочитаним

1. Прочитай вірш Тараса Шевченка й уважно розглянь його картину. Чи вловлюєш схожі настрої?

2. Чи можеш пофантазувати, про який край згадував поет, споглядаючи рожеву хмарку? Про що думав і мріяв?

3. Якими словами, на твою думку, він найкраще передав стан своєї душі?

4. Охарактеризуй ліричного героя поезії «За сонцем хмаронька пливе». Опиши, як ти уявляєш собі внутрішні переживання ліричного героя, його емоційний стан, настрій. Поясни, на підставі чого робиш такі висновки.

Т. Шевченко. Гористий берег острова Ніколая

5. Спробуй визначити мотиви поезій Т. Шевченка (Пригадай, що мотив — це тема ліричного твору. Лірика пов’язана не стільки із зображенням чогось, скільки із вираженням почуттів, емоцій, настрою).

6. Знайди у творі зменшувально-пестливі слова, епітети, метафори і поясни їхній вплив на твоє сприйняття поезії.

Розвиваємо творчість

Добери ілюстрації до поезії. Поясни свій вибір.

Підказки Вікі-Всезнайка

Чи відомо тобі, що Тарасові Шевченку встановлено у світі найбільшу кількість пам’ятників серед діячів культури? На час вшанування 200-літнього ювілею українського пророка було налічено 1384 пам’ятники. Але ця кількість зростає. Бо слово Тараса Шевченка не втрачає своєї сили, правдивості, краси та актуальності. Рекордний сотий пам’ятник Кобзареві за кордоном було відкрито 9 березня 2021 р. до 207-ї річниці з дня народження поета у Флоренції (Італія).

Пам’ятник Т. Шевченкові у Флоренції (скульптор Олег Пінчук)

ПОЕТ «ЗОЛОТЕ СЕРЦЕ»

Максим Рильський — один із найвидатніших українських поетів, чиє життя і творчість пробивались крізь тиск радянської більшовицької системи, як молоденька трава пробивається крізь асфальт.

Він теж, як і Шевченко, народився навесні — і на все життя зберіг у собі велику любов до рідної природи, яка давала йому сили і натхнення творити.

Писати вірші Максим Рильський почав рано — перший вірш було надруковано, коли йому виповнилося лише 12 років. А у віці 15 років він уже став автором першої поетичної збірки «На білих островах», яка вийшла 1910 року.

Здавалось би, життя відкриває перед юнаком свої сонячні брами. Але після більшовицької окупації України все змінилось: поетів ламали, змушували оспівувати комуністичну партію. Рильський опирався цьому тиску, тому його було на рік ув’язнено, а багато з його друзів за свою незламність заплатили життям.

Від зневіри і відчаю рятувала природа. Поет любив рибалити, він був азартним мисливцем. Серед природи серце його налаштовувалось на погідний лад: хотілося жити і творити. Він був дуже чуйною і доброю людиною: допомагав молодим поетам, близьким людям, тому у колі друзів Рильського називали «Максимом Золоте Серце».

Розмова з другом

Ліс зустрів мене, як друга,

Горлиць теплим воркуванням,

Пізнім дзвоном солов’їним,

Ніжним голосом зозулі,

Вогким одудів гуканням,

Круглим циканням дроздів.

Ліс зустрів мене, як друга,

Тінню від дубів крислатих,

Смутком білої берези,

Що дорожчий нам за радість,

Кленів лапами густими,

Сосни гомоном одвічним,

Срібним шемранням осик.

І до друга я звернувся

Із промовою такою:

— Ти рости на втіху людям,

Отіняй кохання чисте,

Бережи нам світлі ріки,

Що полям несуть вологу,

Що запліднюють сади,

А за кожну деревину,

Що піде нам на будови

Чи на щогли корабельні,

Ми нові гаї посадим,

Щоб земля була весела,

Як веселе птаство в лісі,

Як веселі дерева.

Максим Рильський

Розмірковуємо над прочитаним

1. Чи зрозумілі тобі слова, з якими поет звертається до лісу? Зачитай окремі рядки або словосполучення, які ти хотів би/хотіла б прояснити для себе.

2. Розкажи, яким ти уявляєш ліричного героя вірша «Розмова з другом».

3. Опиши свій настрій, навіяний поезією М. Рильського. Що у ній викликало найсильніші емоції? Опиши їх.

4. Як ти розумієш бажання поета — «щоб земля була весела»? Що ти зробив би/зробила б для цього?

5. А з якими словами ти б звернувся/звернулась до природи, яка нас оточує? Чи хотілось би попросити у неї вибачення? За які свої вчинки перед природою, на твою думку, людина мала б вибачитись?

6. Розглянь картину Івана Труша. Порівняй настрої, які вона викликає, із настроями вірша Максима Рильського.

Розвиваємо творчість

Створи усну розповідь про лісове царство за текстом вірша і за картиною.

Електронний додаток для допитливих

Голоси весняного лісу.

Іван Труш. У лісі

УКРАЇНСЬКИЙ ВЕЛЕТ МУДРОСТІ

Наша земля славиться велетами: людьми з могутньою силою, мудрістю і любов’ю до людей та матінки-природи.

Завдяки книгам письменника Мирослава Дочинця весь світ дізнався про легендарного мудреця, цілителя Андрія Ворона, який прожив 104 роки. Усе життя чоловікові доводилося виживати серед дикої природи, в час воєн і лихоліть на нашій землі. Але він пройшов усі найтяжчі випробування долі, загартував свій дух, тіло, зберіг велике любляче серце і передав нам свою мудрість.

У книзі «Світован» Мирослав Дочинець розповів про свої зустрічі з дідом Вороном, про дивовижні пригоди в Карпатах, коли вони удвох збирали цілющі трави.

У ЧЕРЕВІ ДЕРЕВА

Із книги «Світован»

Я вхопився за роботу. Добре, що гуртик кудлатих ялиць ріс зовсім поруч. І скоро над входом у дупло навис щільний дашок. Тоді я кинувся збирати хмиз. Коли збирав п’яту в’язанку, у плечі вдарили перші краплі. Холодні й тверді, як градини. Тріщання дощу об листя заглушило гримотіння. Наче справді урвалася хмара, ціле небо.

До криївки добіг я весь мокрий. Зате моє сухе паліччя жадібно облизували язички вогню. В лице війнуло теплим димом. Коли дід устиг повернутися, що я не почув, і запалити багаття? Ще й колода з’явилася для сидіння. Старий підпалив жмут папороті й обніс ним вийму. Смолоскип пострілював іскрами, димів.

— Ведмежий дух вижене, — пояснив дід.

Лише тепер я помітив на підсвічених стінах дупла зваляну шерсть. Пломінець хапався її, і шерсть синювато спалахувала.

— Це ведмежий барліг? — зойкнув я.

— А чий же ще?!

— Як же ви вгадали, що він тут?

— Ну як... Ведмідь чує мене, я чую його. Себто покинуте його житло. Нюхом почув, а очі потвердили. Ведмеді люблять опоряджати собі лігва під старими тополями. М’яко і тепло. Поскрипує стовбур, заколисує, солодить сон. Цієї ночі й ти спробуєш, як то спати в череві дерева. Але перед тим належиться скусити щось зубами. Хаща нам пожертвувала м’ясце, — кивнув на землю.

На папороті лежав заєць. На хутрі не було ні краплини крові. Правда, тушку перехоплювало сильце з лика.

— Як ви добули його? — вирвалося в мене.

— Та просто. Якби ти був рибалкою, то знав би, що перед дощем найлегше здурити рибу. Так само зі звірами. Від грому декотрих ледве не параліч хапає. Тоді їх можна взяти майже голіруч... Я напав слід, дійшов до його нори і приладнав на виході сильце. А виманити зайчука — не штука, як знаєш чим... Цю вечерю ми з тобою заслужили.

Може, й так, думав я, але що він буде робити з дичиною, коли навіть ножа не має. Та старий, схоже, нічим не журився. Видобув із капелюха товсту, як шевська дратва, голку, із її допомогою зняв шкуру та підвісив під дашком. Тоді зробив на тушці розрізи і наповнив їх травами, що пахли часником і кропом. З кишені дістав пригорщу сріблястого лишайника, потовк на колоді і став обмащувати ним тушку.

— Це моховиння, — пояснив, — тягне собі з каменя сіль. Посічене — пускає зелену ропу. Так м’ясо на смак не буде прісним.

Пригасив відкрите полум’я. Тоді обшкрябав кореневища трави просвирника і загріб їх у жар.

— А ось і наш хліб.

Я захоплено стежив за його зграбними, вивіреними рухами, втрачаючи відчуття реальності. Ніби це відбувалося не зі мною. То була не стільки робота, як молитва рук. Я не міг відірвати очей. І не міг не запитати його:

— Хто вас цього навчив?

— Самотужки дійшов до всього, коли мусив звікувати свою молодість у хащах. Попервах гадав, що пропаду, — сам, як перст. А потім обвикся і зрозумів, що я не сам — із Лісом і його жителями. І то, може, й ліпша компанія, ніж люди. Добріша, чесніша. Я їм відкрився, вони мені...

Довкола періщив дощ. Тугі цівки товкли гілляччя, лупили по віялах папороті, по торішньому листі. Дим із ватри неохоче витягувався з-під ялинової покрівлі на мокре. Жар від багаття прогрів наше дупло, підсушив одяг. Ми сиділи без сорочок, вбираючи шкірою благодатну теплінь. Старий мав жилаве і досить ще збите тіло. Зате немилосердно понівечене рубцями, шрамами від опіків, віспинами затягнутих колотих ран. Слідами злобного чи то тваринного, чи то людського світу. А може, й одного, і другого.

Тіло мисливця, воїна, борця. Це ніяк не поєднувалося з його приязною, безмежно мирною натурою. І я, здивований та зворушений побаченим, несподівано запитав його:

— Хто ви?

Його не здивувало моє запитання. Він узагалі рідко дивувався. Замислившись на хвильку, відповів:

— Я зачарований мандрівник світу. Світован.

Десь я вже чув, що його так називали. Тому перепитав:

— А що означає Світован?

— Той, що перейшов світ. І далі йде.

— І куди веде ваша дорога?

— Я в дорозі до самого себе.

— А в чому ваша зачарованість?

— У смуткові за недосяжним.

Я дивився на вогонь і намагався зрозуміти сказане. Наче язики полум’я могли договорити мені те, що залишилося прихованим у тих дивних словах. Паличкою він вигріб з попелу спечене коріння алтея і поклав на дірчасту серветку папороті. Відламав заячу ногу й простягнув мені. З полотняного мішка наскубав різної зелені.

І я накинувся на їжу. Поки він раз куснув, я — тричі. Такої смачної печені мені ще не доводилося їсти. М’ясо було ніжне й пахуче. Мабуть, від лісових приправ, якими він натер дичину. А коренеплід смаком був схожий на печений каштан.

Буря перевалила за гори. В заростях шемрав густий дощ, скапував із ялинової стріхи крупними опаловими намистинами. Ситість і внутрішнє тепло принесли вмиротворення. Я подумав, що дві години тому ще не знав, де ми будемо спати і що їсти...

Втім, спати не хотілося. Шкода було втрачати ці магічні, урочі, як сказав би він, години єднання з нічним Лісом. Приналежності до нього.

Дорогою ми не встигли набрати води, бо «черпати з криниці не гідно після заходу сонця». Старий скрутив лопушину і запхав її під дашок — у дерев’яну коновочку зацямкотіла дощова вода.

— А ти? — обернувся до мене.

— Що я?

— За кого маєш себе ти?

Не запитав «хто ти є?», а — «за кого себе маєш?» Мабуть, це далеко не те саме: бути кимось і здаватися кимось. І я без найменшого затаєння розповів йому все про себе.

Потім ми мовчали. Кожен мовчав по-своєму.

Антін Монастирський. Карпатський пейзаж

Здавалося, він задрімав. Та ні, раптом губи його здригнулися — і все тіло напружилось. Очі потемніли і звузились. Дослухався до чогось. Так же раптово роззувся, підвівся і вийшов надвір. Як був, без сорочки. Завмер із напіввідкритим ротом, ніби ловлячи краплі дощу. Відблиск вогню червоно миготів на його мокрій спині.

Я почув, як кроків за двадцять щось лунко затріщало. Дід, задкуючи дрібними кроками, намацав у папороті голову зайця. Пожбурив її в ліс. І вигукнув навздогін густим, владним голосом: «На! Це твоє. І досить тобі!»

Світован повернувся до вогнища, погрів руки.

— Не бійся. Усе своїм рядом. Хаща живе законом подільності, і ми його не переступили. Будь спокійний, тут безпечно.

— Мені тут краще, ніж удома, — промимрив я, бадьорячи сам себе.

— Де б ти не був, ти вдома. Тому, що світ цей — для тебе. Якщо прийматимеш його в себе таким, яким він є, світ ніколи не буде до тебе ворожим. Бо хіба чоловік хоче бути ворогом сам собі?! Аби душа чиста, а постоли почистимо. Люди ломляться кудись і за чимось. Де б загріти місце. Шукають себе і Бога для себе деінде. Гадають, що добре там, де їх немає. Обминаючи добра в родимих сторонах. Нехтуючи великим законом — законом присутності, який дає повсюдно добре місце і добрий час.

— Що це за закон?

— Бути там, де знаходишся тепер. Не в минулому і не в майбутньому. Бути — значить не ділити цільність душі та повноту дня. Це істинне твоє благо. І воно завжди з тобою...

А те, що тобі здасться, ніби ти втратив... Воно не було твоїм. Бо своє не можна втратити, хоч би й хотів...

Учися жити в бджоли. Вона радіє кожній квітці й несе солодкий збір до громадської комори. І не переймається тим, хто ласуватиме її медом і чи завтра буде взяток, аби наїстися. Вона перше годує матку і трутнів, закладає золоті щільники, а тоді вже їсть сама. Мудра в радісному й некорисливому труді комашина. Можна людині весь розум з’їсти, а того, що знає мізерна комаха, й не зрозуміти...

І не збагнути другого важного закону — закону потрібності. Цебто — бути цінним для іншого. Роби найменше діло совісно. Бо його тобі доручив світ. І помагай досягти цього іншим. Лише тоді утверджується твоя цінність. І відкривається цінність для тебе іншої людини...

Старий, загадково посміхаючись, зняв з бантини підсохлу шкуру і розпоров її кістяною скалкою. Тоді постелив у глибині дупла на валик, збитий із сухої папороті. Кивнув на готове узголів’я.

— Лягай і спи ведмежим сном. Ведмеді не мають снів, бо нічого не бояться. І ти не бійся. Все буде гаразд. Бог намочив — Бог і висушить. Дякуймо Йому за те, що маємо, і Він дасть нам те, чого бракує.

Я слухав його, і мій горобиний мозочок завмирав. Дощ примовк, дим від ватерки хитнувся й завмер. Солодко потяглася в землі корінням тополя. Здавалося, що Бог і справді зовсім близько...

Сон обережно прийняв мене у свої обійми. Ведмежий сон — без картинок, без тривожних змагань зі світом і самим собою...

Дерево м’якої сили стояло над нами в нічній варті.

Мирослав Дочинець

Підказки Вікі-Всезнайка

Українці здавна шанували дерева як своїх вірних охоронців і цілителів. Навіть садили священні гаї, в яких проводили різні свята. На чільному місці серед так званих «чоловічих» дерев у наших предків були дуб, ясен, явір і клен. Їх садили поблизу дворів. А «жіночими» деревами-берегинями вважались верба, липа, калина, сосна, яблуня.

Можливо, ти дізнаєшся більше про те, які дерева особливо шанувались нашим народом — і в чому була їхня сила. Поділися цим із друзями.

Розмірковуємо над прочитаним

1. Автор називає героя свого твору Андрія Ворона метафоричним іменем Світован. Яка, на вашу думку, ідея закладена у цьому імені?

2. Прочитай діалог від слів «Його не здивувало моє запитання» до слів «Я дивився на вогонь і намагався зрозуміти сказане». Як Світован пояснює своє ім’я? Що, на твою думку, означає бути весь час «в дорозі до самого себе»?

3. Яку мудрість відкрила Світовану природа? Що він зрозумів, «коли мусив звікувати свою молодість у хащах»?

4. Яким ти уявляєш собі головного героя? Знайди у тексті деталі, які дозволяють читачеві уявити собі зовнішність Світована.

5. Чи погоджуєшся, що Світован є прикладом людини, яка досягла гармонії з природою? Для обґрунтування свого висновку звернися до тексту, перекажи епізоди, які підтримують твою думку, необхідне зачитай.

6. Як ти розумієш слова Світована: «Де б ти не був, ти вдома. Тому, що світ цей — для тебе. Якщо прийматимеш його в себе таким, яким він є, світ ніколи не буде до тебе ворожим»?

7. У розмові з оповідачем Світован каже, що люди нехтують двома великими законами: «законом присутності» і «законом потрібності». Прочитай, як він пояснює їхній смисл. Чи зрозумів/зрозуміла ти сутність цих законів? Спробуй пояснити це своїми словами.

8. Яке враження справив Світован на оповідача? Знайди у тексті підтвердження своїх висновків.

9. У чому вбачає сенс життя Андрій Ворон? Якою притчею він передає нам своє бачення призначення людини?

Працюємо в групі

• Обговоріть, у чому метафоричність назви тексту «У череві дерева». Як впливає на читача розповідь про події у творі від першої особи?

• Випишіть поради Андрія Ворона, які він дає авторові-оповідачеві.

Розвиваємо творчість

Створи рекламний банер на тему, яку тобі підказує твір Мирослава Дочинця.

Микола Глущенко. В горах