Українська література. 6 клас. Борзенко

Гумор і сатира

Остап Вишня

(1889-1956)

Павло Михайлович Губенко (Остап Вишня — літературний псевдонім) народився 13 листопада 1889 року на хуторі Чечві неподалік містечка Грунь на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області). Був другою дитинною в багатодітній сім’ї відставного солдата Михайла Кіндратовича Губенка та його дружини Параскеви Олександрівни. Закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, далі здобував освіту в Київській військово-фельдшерській школі, куди брали солдатських дітей і сиріт.

Остап Вишня

Працював фельдшером, але медицина його не приваблювала. Екстерном³⁷ закінчив гімназію й вступив до Київського університету.

³⁷ Екстернат — це форма отримання освіти, яка передбачає самостійне вивчення навчальних програм.

У літературу прийшов як гуморист і сатирик, видав збірки «Діли небесні», «Вишневі усмішки (сільські)», «Кому веселе, а кому й сумне», «Вишневі усмішки кримські», «Українізуємось», «Вишневі усмішки літературні», «Вишневі усмішки театральні» та ін.

Обкладинки книжки «Остап Вишня. Дітям» (художник Віктор Боковня, 1989)

Радянська влада переслідувала українських письменників за їхні національні переконання. У 1933 році Остапа Вишню за фальшивим обвинуваченням заарештували й засудили до розстрілу. Згодом цей вирок замінили на десятирічне ув’язнення в концтаборі. Йому пощастило вижити й через десять років вийти на волю та повернутися до творчості. Тоді гуморист видав нові книжки «Весна-красна», «Вишневі усмішки», «Отак і пишу», «Великі ростіть». Уже по смерті письменника були повністю опубліковані його «Мисливські усмішки».

Ілюстрація до усмішки Остапа Вишні «Все життя з Гоголем» (художник Віктор Боковня, 1989)

Перевіряємо, чи уважні ми читачі й читачки

Складіть запитання за змістом прочитаної статті підручника про життя і творчість Остапа Вишні. Об’єднайтеся в пари й поставте запитання одне одному.

Працюємо з різними видами інформації

1. Розгляньте уважно портрет Остапа Вишні. Які деталі на портреті свідчать про те, що письменникові притаманне почуття гумору?

2. Чи зацікавила вас постать українського письменника-гумориста? У який спосіб ви могли б задовольнити свою цікавість?

Чого плакати?

Навіть у непрості часи Остапа Вишню не зраджували почуття гумору та здатність до самоіронії. Недарма писав про себе таке: «Все життя гумористом! Господи! Збожеволіти можна від суму!». А твори свої зазвичай називав усмішками й пояснював: «Чого плакати? Мені нове життя усміхається. І я йому усміхаюсь! Через те й усмішки».

Гумор — відображення смішного в людині й житті. Це доброзичливий і веселий сміх, який допомагає нам звільнятися від недоліків. У більшості людей він викликає усмішку, а не образу.

Усмішка — різновид гуморески, що поєднує побутові або пейзажні описи з авторськими відступами. У її основі — якась комічна ситуація чи комічне зіткнення персонажів, а оповідь завжди дотепна.

Усмішка — це різновид гуморески. У ній так само є комічний сюжет і легкий доброзичливий сміх. Часто усмішка поєднує побутові або пейзажні описи з кумедними авторськими коментарями. Оповідь завжди дотепна — ось як у творах Остапа Вишні, який у пошуках натхнення часто звертався до народного джерела (у фольклорі чимало гумору, наприклад, в анекдотах).

Деякі люди весь час скаржаться на життя, інші ж, навпаки, до життєвих негараздів ставляться з гумором. Спробуймо розповісти про своє життя з гумором — трішки посміятися над собою. А чи легко це зробити? В Остапа Вишні є такі усмішки — автобіографічні — на тему дитинства: «Як ми колись учились» та «Перший диктант».

Це автобіографічні розповіді про життєві труднощі — з гумором. І справді — чого плакати?

Автобіографізм — відображення в літературному творі епізодів біографії автора або авторських думок і переживань.

Автор пригадав часи, коли українці не мали своєї держави — вважалися підданими Російської імперії. Нашу мову й культуру переслідували й забороняли. Навіть по селах нав’язували російську мову, у школах викладали чужу нам літературу. Прості люди нерідко дуже бідували — ледь зводили кінці з кінцями, але при цьому прагнули дати своїм дітям хоча б якусь освіту, виховували їх добрими й чесними. Твори Остапа Вишні про життєві труднощі, але не тільки. Вони насамперед про той народний оптимізм, який дає сили навіть у дуже складних обставинах залишатися собою, зберігати людяність, долати труднощі, не опускати рук, розвиватися...

Читацький практикум

Як ми колись учились

Дуже рано починалася за старих часів професійна на селі освіта.

Тоді вона починалася, коли Ванька або Одарочку було вже «одлучено» і коли Ванькові або Одарочці сорочка підіймалася вище колін і зав’язувалася вузлом на спині.

— Щоб не закаляло! А то воно в мене, вибачте, на втори слабеньке!

Ванько вже міцно тримався за материну спідницю і весь час:

— Мамо! Моні!

— Ось не мамай мені над душею! На ось дубця, пожени гуси за ворота. Він у мене хороший хлопець! Пожени, пожени! Мама на базар поїдуть, гостинця куплять! Отак, отак їх! Гиля, — кричи, — гиля! Отак! От цяця Ванько! От цяця! А Меланя кака, — вона мами не слухає! Жени, жени!

Це були перші кроки нашої освіти.

Пасти гуси, впасти їх так, щоб у чужі копи не вбралися, пригнати додому всіх до одного, — це була програма нашого «технікуму», першого, сказати б, курсу.

<...>

Вищий курс — це свині.

Самі ж ви, певна річ, розумієте, що це вже справа далека серйозніша, ніж гуси.

Свиню ви в самій сорочці не впасете. Тут уже обов’язково потрібні були штани... Хоч і з прорішкою ззаду, а проте штани, та ще й на одній підтяжці.

Замість дубця потрібний невеликий кийок.

Цю справу доручалося громадянинові від шести років. Раніш — ні. Бо тут треба було певної вже кваліфікації, а найголовніше — поважності.

Ілюстрація до твору Остапа Вишні «Як ми колись училися» (художник Віктор Боковня, 1989)

Сказати:

— Аля! Бодай була вона тобі здохла!

Це не те, що невинне й наївне:

— Гиля-гиля!

Тут уже треба було, щоб свиня почувала над собою тверду руку, треба було вчасно й уміючи вхлудити її кийком, не хапаючись і не нервуючись, і, ніби так, між іншим, прослатись по вигоні басом:

— А куди ж ото ти пішла? Кочни, га? Куди ря-а-а-а-ба?

А потім солідно додати:

— Сибірки на тебе нема!

«Володарем» над свинями ми були до 10-11 років. Потім йшли такі «курси» нашої освіти:

Телята.

Вівці.

Корови.

Коні...

Ілюстрація до твору Остапа Вишні «Як ми колись училися» (художник Віктор Боковня, 1989)

Переступивши на телячий курс, вже «дозволялося» вкрасти в батька паперу й закурювати цигарку з кінського кізяку або прохати в прохожих (тільки не з свого села!):

— Дядю, закурить нема?

— Нема!

— Так дайте ж хоч сірничка!

В цей час (узимку) починалася й загальна освіта в місцевій церковноприходській або в народній школі...

Звичайно, коли була та школа та були чоботи, щоб у ту школу ходити.

Дійшовши до кінського курсу, увечері вже можна було, пригнавши коней додому, вискочити на вулицю, на колодки.

Коли мати було почнуть:

— Уже, сибіряко, хата тобі чимсь тхне! Уже на вулицю!

Можна було матері відповісти:

— Та?!

А як батько почнуть, краще мовчати. Бо в батька аргументи були значно солідніші:

— Ти не той, не дуже! Що ото чоботи вже бутилками пристроюєш? Ти мені дивись! Поб’ю на сукиному синові істика до цурки!

Батькові іноді тільки можна було сказати, та й то потихеньку:

— Та я хіба, тату, що?! Я ж — нічого...

Кіньми закінчувалася освіта в нашому «технікумі».

Освіта в «технікумі» провадилася однаково для хлопців і дівчат.

З певними, розуміється, відмінами: одночасно з «технікумом» хлопець вчився погоничувати, тесати, стругати, а дівчина — коноплі брати, тіпати, прясти, вишивати.

А далі функції хлопчачі й дівчачі різко розмежовувалися: хлопець ішов на плугатаря, на косаря, а дівчина на полільницю й на в’язальницю.

Співати вчилися разом на колодках. Співать — це обов’язково, як дихати. <...>

А тепер, як подивишся, і семилітки, і десятилітки, технікуми, інститути, університети, академії...

Ой, як «тяжко» тепер нашій молоді!

Ділимося читацьким досвідом

1. Яке враження справив на вас твір? Чи цікаво було його читати?

2. Що вам сподобалося чи не сподобалося, здивувало, розсмішило чи засмутило у творі?

Перевіряємо, чи уважні ми читачі й читачки

1. Із чого починалася «освіта» в селі? Що робили на «першому курсі» «технікуму» життя? Як ви вважаєте, скільки років мало бути дитині, котрій доручали пасти гусей?

2. Які вимоги висували до гусячого наглядача? Яке покарання діставав той, хто «не складав іспиту» і не міг упоратися з покладеними на нього обов’язками? Як ви вважаєте, чи легко було маленькій дитині пасти гусей? Що могло завадити їй виконувати цей обов’язок?

3. Яким був «другий курс технікуму»? До якого віку дитина була «володарем» над свинями? Прочитайте виразно фрагмент твору, у якому про це йдеться. Поміркуйте, які почуття, настрій ви б хотіли передати своїм виразним читанням.

4. Якими були наступні «курси»?

Шукаємо відповіді разом

Об’єднайтеся в малі групи або пари, дайте відповідь на запитання та презентуйте її однокласницям і однокласникам.

• Чому «курси» йшли в такій послідовності: телята, вівці, корови, коні?

Розмірковуємо над текстом твору

1. Що таке усмішка? Чому свій твір «Як ми колись учились» автор назвав усмішкою?

2. Яким ви уявляєте оповідача твору? Скільки йому років? Який він на вигляд? Яка в нього вдача? Чи вдалося йому здобути справжню освіту, а не лише «телячі» або «кінські» курси «технікуму»? Відповіді обґрунтуйте.

3. Як оповідач ставиться до описаних подій?

4. Поміркуйте, хто герой / герої цієї усмішки?

5. Як до своїх героїв ставиться автор?

6. Якою в усмішці постає селянська родина? Як діти ставляться до батьків, батьки — до дітей? Відповідь обґрунтуйте.

Шукаємо відповіді разом

Об’єднайтеся в малі групи або пари, дайте відповідь на запитання та презентуйте її однокласницям і однокласникам.

• Розповідь про «професійну освіту на селі» викликає в нас усмішку. Але поміркуйте, чого насправді навчалися діти селян, яких рис набували під час виконання своїх «професійних обов’язків».

Подискутуймо?

• Що з досвіду виховання дітей у сільських родинах минулого варто запозичити в сьогодення?

Сприймаємо твори інших видів мистецтва

Розгляньте ілюстрації Віктора Боковні до усмішки Остапа Вишні «Як ми колись учились». Які епізоди проілюстрував художник? Яким постає на малюнках герой усмішки? Опишіть його. Чи суголосні малюнки загальному настрою усмішки?

Виявляємо творчі здібності

Підготуйтеся до виразного читання усмішки. Влаштуйте конкурс на кращого читця гумористичних творів.

За допомогою друзів зафільмуйте свій виступ і надішліть відео рідним, близьким.

Перший диктант

(Уривок)

III

Вже третю зиму ходив я до школи. Парася походила до школи тільки дві зими і на тому закінчила свою освіту, бо в нас іще добавилося троє братиків і сестричок, і матері самій годі було з такою оравою впоратися.

Чобітьми ми чергувалися вже з братиком Івасиком. І от одного дня після різдвяних канікул увіходить до класу Марія Андріївна та і звертається до нас, що ходили до школи третю зиму, були, значить, уже в третій групі:

— От що, діти! Почнемо ми з вами тепер щотижня диктовку писати. Я проказуватиму, диктуватиму, а ви пильненько вслухайтеся і пишіть у своїх зошитах те, шо я вам диктуватиму! Вийміть зошити!

— І в книжечку не дивитися? — залунало з усіх парт.

— Не дивитися! На те й диктант! От і дізнаємося, як ви вивчилися писати! Ви ж із книжок списували? Пригадуйте, як у книзі слова напечатані, бо траплятиметься багацько таких слів, що ви їх із книг списували... Не спішіть, думайте... Ну, починаю... Майте на увазі, що навесні будуть для вас випускні іспити (як ми називали — «здаменти»), а на іспитах обов’язково буде диктовка, диктант.

Почала Марія Андріївна диктувати.

Всього першого диктанта я вже не пригадую, але пам’ятаю одну його фразу дуже добре.

Диктувалося російською мовою, бо шкіл на рідній українській мові за царя на Україні не було.

Ось проказала Марія Андріївна:

— «По полю ехала с господами коляска, запряженная четвериком великолепных лошадей. За коляской бежала и лаяла собачка испанской породы».

Прочитала Марія Андріївна це саме і вдруге... Ми зашелестіли зошитами, зашаруділи перами.

На другий день Марія Андріївна принесла перевірені наші зошити з диктантом.

Почала вона говорити про те, що написали ми перший диктант не дуже, сказать, удало, помилок багатенько, а коли згадала про ту коляску з господами та з собачкою «испанской породы» не витримала, зайшлася веселим сміхом, сміх перейшов у кашель, з очей полилися сльози, і вона вже просто впала в крісло, витирала сльози, реготалася й кашляла...

— Ну що ви понаписували?! О господи! І де ви таке чули?

Ми понаїжачувалися...

— Вас шістнадцять учнів, і п’ятнадцять із вас понаписувало: «...За коляской бежала и лаялася собачка из панской породы»... Де ви чули, що є на світі собаки панської чи не панської породи і щоб вони лаялися? Порода «испанская», єсть таке государство — Іспанія, а собаки не лаються, а «лают», по-нашому «гавкають». Зрозумів? — запитала вона мене.

— Та не дуже, Маріє Андріївно! Я собі думав, пани їдуть, то й собака в них панської породи, батько часто говорять, що їх пан та бариня лають, я й думав, що коли пани лаються, то й собаки їхні не кращі за них і теж лаються...

— А воно, бач, і не так! — засміялася Марія Андріївна. — Та в тебе ще й без того багато помилок. Поставила я тобі двійку! Підтягтись треба! Сідай!

Я сів і ледве не заплакав:

— Здохла б вона йому, та собачка, разом із панами!.

Розмірковуємо над текстом твору

1. Чому вчителька запропонувала учням написати диктант? Скільки років на той час ходив до школи оповідач? Який іспит, на вашу думку, мали скласти учні «третьої групи»?

2. Як учні написали диктант? Чому?

3. Прочитайте виразно фрагмент усмішки про те, як учителька оголошує оцінки. Які помилки в диктанті зробили майже всі учні? Чому це розвеселило вчительку?

4. Як оповідач пояснює вчительці, чому написав речення неправильно? А яка, на вашу думку, істинна причина того, що учні не зрозуміли текст диктанту? Яку проблему порушує в такий спосіб автор?

Подискутуймо?

Як ви вважаєте, чи важлива освіта для людини? Чим загрожує неосвіченість?

Виявляємо творчі здібності

Пригадайте кумедні випадки з вашого шкільного життя. Спробуйте дотепно розповісти про один із них. Запишіть свою розповідь або зафільмуйте й презентуйте її однокласницям та однокласникам.