Українська література. 6 клас. Борзенко

Ірина Жиленко

(1941-2013)

Ірина Володимирівна Жиленко народилася 28 квітня 1941 року в Києві. Дитинство минуло на Черкащині. Після середньої школи та університету працювала в редакціях київських газет і журналів. За багато років видала близько двадцяти своїх книжок, зокрема: поетичні збірки для дітей «Достигають колосочки», «Вуличка мого дитинства», «Казки буфетного гнома».

Ірина Жиленко

Поетеса писала про радощі життя, які протиставляла сірим будням. Уміла помічати святкові моменти у простому і звичному: родинному побуті, спілкуванні з друзями, спогляданні природи. Критик Д. Дроздовський поділився теплими враженнями від знайомства з цією незвичайною людиною: «Ірина Жиленко зберігала в собі якусь дивовижну дитинність. Вона, як маленька дівчинка, дивувалася світу. Шукала краси».

Перевіряємо, чи уважні ми читачі й читачки

Складіть запитання за змістом прочитаної статті підручника про життя і творчість Ірини Жиленко. Об’єднайтеся в пари й поставте запитання одне одному.

Працюємо з різними видами інформації

Розгляньте обкладинки збірок для дітей та ілюстрації до творів Ірини Жиленко. Які з них вас зацікавили? Які особливості поетичного світу, на вашу думку, відбивають ці ілюстрації? Відповідь обґрунтуйте.

Казковий світ дитинства («Підкова»)

У поезії існує такий творчий прийом — очуднення. Це коли автор або авторка прагне вразити читачів і читачок та пропонує їм ну дуже несподіваний погляд на світ. Можна назвати цей погляд казковим, адже він дійсно виводить нашу уяву поза межі буденності, дивує і вражає новизною.

Ірина Жиленко майстерно використала очуднення у вірші «Підкова». Усе в ньому фантастичне, перейняте новорічним настроєм. Ось хоча б різнобарвний сніг — зелений, рожевий, блакитний, ніжно-фіалковий! А можливо, він здається таким у світлі новорічних ялинкових гірлянд?

У цих яскравих декораціях свята з’являється Дід Мороз, а загублена його конем чарівна золота підкова, немов дарунок долі, потрапляє до рук героїні — «Щоб все мені збулося!». Та зрештою минають святкові дні, підкова, як і належить, повертається до її власника, а в душі героїні лишається тепле відчуття пережитого щастя.

Підкова

Ірина Жиленко

Була зима. Ішов зелений сніг.

За ним — рожевий. Потім — фіалковий.

І раптом протрюхикав на коні

Дідусь Мороз. І загубив підкову.

Та не просту. А золоту. Таким,

на місяць схожим, серпиком лежала, —

аж розгубились в небі літаки,

кричали: «Мамо!» —

Й крильцями дрижали.

А я знайшла. Сказала їй: — Світи

тут, на вікні. Щоб все мені збулося! —

Зійшлися і роззявили роти

сімсот роззяв. Стоять вони і досі...

Круг них світився то зелений сніг,

то голубий, то ніжно-фіалковий.

Вони стояли вперто, день при дні, —

зачарувала їх моя підкова.

Що ж, покладу підкову в чемодан,

куплю я шубу. А тоді поїду

в Лапландію. Хоч трішки і шкода,

вже так і буть — віддам підкову Діду.

Оце і все. А сніг звичайним став.

Легкий і рівний, пада, пада, пада...

Роти закрили всі сімсот роззяв.

І розійшлись... І полягали спати.

Ділимося читацьким досвідом

1. Чи цікаво вам було читати цю поезію? Чи вплинула вона на ваш настрій?

2. Якби настрій можна було б передавати кольорами, який ви обрали б?

Розмірковуємо над текстом твору

1. Чи здивував вас початок вірша? Чому? Як уже в перших рядках звичайне переплітається з дивним, фантастичним?

2. Поміркуйте, чи може мати якесь нефантастичне пояснення змальована поетесою картина: сніг, який ніби змінює свій колір, Дідусь Мороз, серпик місяця на снігу, літачки, що кричать і ніби тріпочуть крилами, сімсот роззяв?

Світлина-підказка