Українська література. Рівень стандарту. 11 клас. Борзенко

Читацький практикум

«Крізь сотні сумнівів я йду до тебе...»

* * *

Крізь сотні сумнівів я йду до тебе,

добро і правдо віку. Через сто

зневір. Моя душа, запрагла неба,

в буремнім леті держить путь на стовп

високого вогню, що осіянний

одним твоїм бажанням. Аж туди,

де не лягали ще людські сліди,

з щовба на щовб, аж поза смертні грані

людських дерзань, за чорну порожнечу,

де вже нема ні щастя, ні біди.

І врочить порив: не спиняйся, йди,

То — шлях правдивий. Ти — його предтеча.

Милосердя. Блага звістка (Віктор Зарецький, 1989)

Виявляємо літературну компетентність

  • 1. Які почуття у вас викликав цей вірш?
  • 2. Про що йдеться у творі? Якою є його головна думка?
  • 3. Схарактеризуйте ліричного героя твору. Як ви ставитеся до його життєвої позиції?
  • 4. Які образи допомагають зрозуміти внутрішній стан ліричного героя?
  • 5. Якого значення набуває в поезії образ шляху?
  • 6. Розкажіть, як ви зрозуміли сутність філософії екзистенціалізму. Яким чином пов'язаний із цією філософією вірш «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе...»?

• ТРАГІЧНА САМОТА

(«ГОСПОДИ, ГНІВУ ПРЕЧИСТОГО...»)

Бути собою означало для поета йти проти течії, стояти самому «проти світу». Звідси те відчуття трагічної самоти, що його переживає герой твору «Господи, гніву пречистого...». Цей твір — ліричний роздум у формі молитви (адже звернення до Бога зазвичай називають молитвою).

Справжня поезія й молитва мають чимало спільного. Їх єднають щирість і чесність, тільки в молитві є один наперед визначений «адресат», а поезія звернена ще й до ширшого кола адресатів — читачів. У поетичному монолозі В. Стуса, поряд із благанням і вдячністю (як і в справжній молитві), важливу роль відіграє намір подолати сумніви, навіяні самотою, віднайти духовні сили (вищу підтримку?) й підтвердити для себе вірність уже колись зробленому вибору.

Не випадково творчість В. Стуса визначають як стоїчну, тобто таку, що демонструє стійкість і мужність автора в обстоюванні правди. У певному (індивідуальному) сенсі ця поезія є важливою духовною практикою долання самоти, коли основним джерелом стійкості виступає віра в себе та в обрані ідеали. Це як у філософії екзистенціалізму: людина не обирає світ, у якому народжується, але обирає свою долю і свій шлях. Навіть в абсурдному радянському світі в умовах трагічної самоти поет власним життям утверджував силу людського духу й захищав право людини бути собою.