Українська література. Профільний рівень. Повторне видання. 10 клас. Борзенко

Леся Українка

(1871-1913)

Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в місті Звягелі (пізніше — Новоград-Волинський) у дворянській сім'ї. Для рідних вона змалку була Лесею — це домашнє ім'я стало згодом частиною літературного псевдоніма.

Батько поетеси походив із Чернігівщини. Пригадуючи навчання в чернігівській гімназії, Петро Антонович Косач із теплотою відгукувався про свого вчителя — славетного байкаря Леоніда Глібова, читав дітям його твори. Леся була батьковою улюбленицею, успадкувала його вдачу — спокійну, стриману і водночас вольову та наполегливу. Вплив матері теж відчутно позначився на вихованні й мистецькому розвитку поетеси. Ольга Петрівна Косач, відома ще як українська письменниця Олена Пчілка, прищепила доньці любов до віршування.

Леся Українка

Дитинство Лариси Косач пройшло на Волині: родина жила у Звягелі, у Луцьку, а згодом у селі Колодяжному. Освіту майбутня поетеса здобула вдома. У родині Косачів батьки не пропонували дітям спеціальних дитячих книжок. Лесина мати вважала, що вони лише псують смак «кисло-солодким сюсюканням», тож діти читали античні міфи, фольклорні збірники (особливо пісні й казки), розповіді про подорожі та пригоди. Від самого дитинства Леся наполегливо займалася самоосвітою. Вона відзначалася високим рівнем ерудиції, опанувала декілька іноземних мов.

На розвиток Лесиної особистості впливало родинне оточення: Косачі товаришували з відомими діячами української культури, зокрема з письменником Михайлом Старицьким та видатним композитором Миколою Лисенком. Рідний дядько поетеси, визначний учений і громадський діяч Михайло Драгоманов, став для неї вчителем і порадником.

Леся Українка (Фотій Красицький, 1904)

Змалку захопившись музикою, Леся навчилася гри на фортепіано. «Мені часом здається, — зізнавалася вона, — що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що натура утяла мені кепський жарт...».

Цей «жарт» — початок хвороби (туберкульозом кісток було вражено ліву руку), через що довелося відмовитись від професійних занять музикою. Натомість дівчина дедалі більше часу приділяла словесній творчості, віддавала перевагу ліричній поезії. Доля розпорядилася так, що своє мистецьке обдарування Леся Українка змогла реалізувати саме в літературі. Вона відома як авторка багатьох поетичних, драматичних, прозових творів, художніх перекладів.

Майже все своє життя поетеса боролася з важкою хронічною хворобою, яка час від часу нагадувала про себе. Через це була змушена виїжджати на лікування до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, жила в Криму і в Грузії.

Леся Українка: «Буду жити!» (Софія Караффа-Корбут, 1969)

Фатальною для її здоров'я стала зима 1906-1907 років, проведена в Києві. Несприятливий клімат і виснажлива праця спричинили загострення хвороби. Відтоді поетеса могла жити лише в умовах південного клімату, звідки лише зрідка й ненадовго приїжджала в Україну.

Останні роки свого життя Леся Українка провела в Грузії. Померла 1 серпня 1913 року в грузинському місті Сурамі, похована на Байковому кладовищі в Києві.

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність

1. Дайте короткі відповіді на запитання.

• Де й коли народилася Лариса Косач?

• Де вона провела дитячі роки?

• Яку освіту вона здобула?

• Хто прищепив їй любов до літератури?

2. Поміркуйте, які життєві обставини вплинули на становлення й розвиток таланту Лесі Українки.

Літературне становлення

Лариса Косач почала писати вірші дуже рано, ще в дев'ятирічному віці. Першими читачами стали члени родини. Коло читачів розширилося, коли в 1884 році львівський журнал «Зоря» опублікував поезії «Конвалія» і «Сафо», підписані псевдонімом Леся Українка.

А вже на початку 90-х років поетеса вирішила видати окрему збірку. Підготовлений рукопис надіслала І. Франкові, який надав їй підтримку. Перша поетична збірка Лесі Українки «На крилах пісень» побачила світ у 1893 році. Тоді авторці виповнилося 22 роки. «На крилах пісень» не єсть моє останнє слово», — зізнавалася вона в одному з листів.

До дебютної збірки ввійшли поезії, написані за десять років. Ідея становлення-самопізнання є в ній провідною, а назву «На крилах пісень» слід розглядати як своєрідний «вихідний образ», що не лише підкреслює роль «пісенності» й «музичності», а й відсилає читачів до важливого в усій творчості поетеси образу музи-пісні.

У збірці поряд з окремими творами подано декілька поетичних циклів — «Сім струн», «Зоряне небо», «Сльози-перли», «Подорож до моря», «Кримські спогади», «В дитячому крузі». Ключовим виступає мотив «дорослішання» й духовного зростання — поступового становлення сильної й самодостатньої творчої особистості. Прощання з дитинством та юністю є й виявом здатності прийняти свою долю й усі життєві випробування.

Високо оцінюючи дебютну збірку Лесі Українки, І. Франко писав: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хворої дівчини».

На відкритті пам'ятника І. Котляревському в Полтаві у 1903 р. Зліва направо: Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Олена Пчілка, Леся Українка, Михайло Старицький, Гнат Хоткевич, Володимир Самійленко

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність

1. У якому віці поетеса написала перші твори?
2. Коли й де її поезії були вперше опубліковані? Як називалися ці твори?
3. Розкажіть про першу збірку Лесі Українки: історію її виходу, назву, головну ідею, вміст, оцінку сучасниками.

Сподіватися без надії

Життєва позиція Лесі Українки розкрита у її ранній поезії «Contra spem spero!» (у перекладі з латинської мови — «Без надії сподіваюсь!»). Лірична героїня твору має риси сильної, вольової особистості, хоча у її душі поєдналися дуже суперечливі емоції.

Побудований на контрастах «безнадійно-надійний» вірш Лесі Українки розвиває «весняну» тематику. Осіннім «хмарам-думам» протиставлена «весна золота», лихові — пісні, розпачу — надія. Важливу роль відіграють образи «сізіфової праці» та нічного неба й «зірки провідної» як символу надії.

Побудова твору досить продумана: у першій строфі ставиться ключове питання: «Чи то так у жалю, в голосінні / Проминуть молодії літа?»; у другій утверджується активна позиція героїні: «Жити хочу! Геть думи сумні». Наступні чотири строфи в різних варіаціях розвивають «безнадійно-надійний» мотив; остання ж строфа є повтором другої, життєствердної.

Краще зрозуміти «Contra spem spero!» допоможе біографічний контекст. Авторка писала твір під час тривалого й виснажливого, але малоефективного лікування. «Мушу сказати, що моє оце двохмісячне лежання у липких кайданах було зовсім надаремнісінько, отак-таки зовсім надаремно!» — свідчила поетеса в листі до брата Михайла. Виявляється, поетичні зізнання з'явилися на лікарняному ліжку (авторка називає гіпс «липкими кайданами»).

У тому ж листі до брата вона помістила уривок із вірша «Contra spem spero!» й супроводила його таким коментарем: «От і знов беруся здіймати «сізіфовий камінь» догори!.. Позволь при сій нагоді навести тобі цитату з мого нового безнадійно-надійного вірша...».

Біографічні обставини появи поезії дають можливість побачити в ній ще й «людський документ», за яким стоять не видумані, а реальні випробування, не красива поза, а вистраждана життєва позиція.

Читацький практикум

Прочитайте вірш. Виконайте завдання.

Contra spem spero!

Гетьте, думи, ви, хмари осінні!

Тож тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая, міцна,

Може, квіти зійдуть — і настане

Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем’яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну

Не стулю ні на хвильку очей,

Все шукатиму зірку провідну,

Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

1890

¹ Без надії сподіваюсь! (Лат.)

Виявляємо літературну компетентність

1. Яке враження справила на вас поезія «Contra spem spero!»?
2. Як перекладається назва твору? До якої збірки вона ввійшла?
3. За яких обставин був написаний цей твір?

Дослідіть самостійно

4. Об'єднайтеся в малі групи відповідно до запропонованих для дослідження завдань. Презентуйте висновки, яких ви дійшли, працюючи в групах.

• Якими рисами наділена лірична героїня твору?

• Яку роль у поезії відіграє прийом контрасту?

• Що означає образ «сізіфової праці»?

• Яке символічне значення має образ «зірки провідної»?

Леся Українка і модернізм

Дев'яності роки стали для Лесі Українки часом уточнення естетичних орієнтирів. З метою оновлення українського художнього слова вона зверталася до західноєвропейського мистецтва. З болем говорила вона про тих українських авторів, які не бажали рівнятися на досягнення світової літератури: «Біда наших українських писателів у тому, що вони більше пишуть, ніж читають, а як і читають, то все більш своє, не хотілось би з них приклад брати».

Поетеса сповідувала самовіддане служіння мистецтву та красі. Однак естетизм і прийняття європейських цінностей не означали для неї втрати національних рис, а, навпаки, свідчили про набуття нової якості, за якої українець усвідомлював би себе європейцем, а не провінціалом-малоросом.

Поезія Лесі Українки виразно індивідуалістична. Цей індивідуалізм зумовлений її органічним прагненням до ідеалу сильної людини, яка над усе цінує власну свободу, а отже, і свободу свого народу. Ключовим у її самоусвідомленні був момент внутрішнього переродження та перетворення поетичного слова на зброю. В одному з листів до матері вона зізналася: «Мені здається, що я маю перед собою якусь велику битву, з якою вийду переможцем або зовсім не вийду Коли у мене справді є талан, то він не загине...».

Неоромантична тема духовного переродження й постання вільної «нової людини» яскраво і всебічно представлена в ліриці Лесі Українки.

Зберігаючи подібність до романтизму початку XIX століття, неоромантизм переосмислив конфлікт між ідеалом і дійсністю, героєм і юрбою. Леся Українка писала, що справжній неоромантик зневажає не саму юрбу, а той рабський дух, що змушує людину відмовлятись від своєї індивідуальності. Вона мріяла про ідеальне суспільство свідомих особистостей, у якому розчинилася б і зникла безлика юрба.

Неоромантизм став для Лесі Українки важливою позитивною програмою перетворення суспільства на основі духовного переродження кожної окремої особистості. Рабському духові юрби вона протиставляла неповторну індивідуальність та свідому громаду вільних людей.

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність

1. Поміркуйте, чому саме в 90-ті роки Леся Українка усвідомила потребу оновлення української літератури. Якими бачилися письменниці шляхи розвитку українського мистецтва?
2. Які естетичні принципи вона сповідувала?
3. До якого ідеалу людини прагнула поетеса?
4. Як вона визначила своє бачення неоромантизму?

Неоромантична поезія «Мелодій»

Ліричний талант Лесі Українки набув розвитку в 90-х роках. А восени 1899 року у Львові вийшла у світ її нова збірка «Думи і мрії». Допомогу в здійсненні видання надав відомий етнограф, член редколегії журналу «Літературно-науковий вісник» В. Гнатюк. Назва збірки (образ мрії, бажаного ідеалу) узгоджується з її загальним неоромантичним характером. Твори поєднано в цикли «Мелодії», «Невільничі пісні», «Відгуки», «З пропащих років», «Кримські відгуки».

Цикл «Мелодії», що відкриває збірку, об'єднав дванадцять творів, написаних у 1893-1894 роках. Він збудований на протистоянні між «думами смутними» і «світлими мріями». Один із провідних мотивів циклу — мотив весни, весняної сили, що відіграє особливу роль не лише в циклі, а й у всій творчості поетеси. У цьому циклі він поєднується з мотивами надії, мрії, щастя. Весна символізує емоційний порив ліричної героїні до душевного оновлення та готовність до боротьби зі смутком і зневірою.

«Весняні» поезії «Мелодій» («Знов весна і знов надії...», «Стояла я і слухала весну...», «Хотіла б я піснею стати...», «Перемога», «Давня весна») сприймаються як ліричні варіації мотиву перемоги над собою, подолання сумнівів і розчарувань шляхом залучення потужної духовної сили — мрії, що живить і підтримує надію, змушує щоразу, навіть у майже безнадійній ситуації, боротися за життя.

Дівчина серед мальв (Вільгельм Котарбінський, 1900)

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність

1. Розкажіть про історію виходу та структуру другої збірки Лесі Українки. Яку назву вона мала?
2. Коли було написано твори циклу «Мелодії»?
3. Поясніть значення мотиву весни в цих поезіях.
4. Пригадайте поезію «Давная весна». Визначте провідні мотиви цієї поезії.

Мелодія весни («Стояла я і слухала весну...»)

Назва «Мелодії» вказує на особливу роль музичного елемента у творах циклу. Майже цілком на слуховому сприйнятті побудована поезія «Стояла я і слухала весну...».

В осягненні природного довкілля лірична героїня покладається на свою здатність дослухатися до загадкової й чарівної «мови» весни («вона мені багато говорила...»). Надалі звукова образність у вірші конкретизується («вона мені співала...») і зрештою виявляється в злагодженому поєднанні двох мелодій — радісної мелодії весни й мелодії душі, що додається завдяки спогадам («те, що давно мені співали мрії...»). І хоча це «давно» залучає ноту легкого смутку, однак у цілому домінує оптимістична пісня «про молодощі, радощі, надії», що дарує ліричній героїні хвилини щасливого піднесення й світлого забуття.

Авторська здатність олюднювати природу (весна «багато говорила», «співала», «таємно-тихо шепотіла») створює загальне враження довірливого спілкування.

Читацький практикум

Прочитайте вірш. Виконайте завдання.

* * *

Стояла я і слухала весну.

Весна мені багато говорила,

Співала пісню дзвінку голосну

То знов таємно-тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов,

Про молодощі, радощі, надії,

Вона мені переспівала знов

Те, що давно мені співали мрії.

1895

Звуки весни (Франц фон Штук, 1910)

Виявляємо літературну компетентність

1. Яке враження справила на вас поезія?
2. Якою у творі постає весна? Як сприймає її лірична героїня?
3. Які емоції охоплюють ліричну героїню?
4. Знайдіть у творі звукові образи. Поміркуйте, якого значення набуває в поезії образ пісні. Як цей образ пов'язаний з образами мрії, весни?

Громадянські мотиви («Слово, чому ти не твердая криця...»)

У збірці «Думи і мрії» помітне місце посідає цикл «Невільничі пісні». Він з'явився, коли Лесю Українку по-справжньому захопила ідея громадської активності. У 1895 році вона надіслала до журналу «Народ» «Лист до товаришів» (лист не був опублікований через закриття видання). У зверненні поетеса писала: «Скажіть, мої товариші, чому не чутно вашого голосу, тим часом як усяка «темна сила» не боїться здіймати його прилюдно? Невже для нашої країни ще не настав час, щоб виявила себе сила світліша?».

Як протистояння «темної» і «світлої» сил трактує поетеса стан громадського життя, вона ж характеризує своє покоління як молодих ідеалістів, на долю яких випала особлива місія в боротьбі народу за свободу. За таких обставин і настроїв і постав цикл «Невільничі пісні». Його основу склала тема лихоліття, що спіткало Україну.

Поезія «Слово, чому ти не твердая криця...» (1896) завершує й ніби підсумовує весь цикл. У ній переважає піднесено-оптимістична настроєва тональність. Мотив боротьби узгоджується з мотивом творчості, а символічний образ слова-зброї висувається на передній план.

Усвідомлюючи обмежені практичні можливості своєї творчості, героїня готова на все, аби підтримати «невідомих братів» у боротьбі з тиранією. За своїм змістом вірш сприймається як пристрасна декларація.

Натхненне слово — «єдиная зброя» — теж здатне наближати перемогу над поневолювачами: «Месники дужі приймуть мою зброю, / Кинуться з нею одважно до бою... / Зброє моя, послужи воякам / Краще, ніж служиш ти хворим рукам!».

Поетеса була глибоко переконана в прийдешній перемозі «світлої» сили («Брязне клинок об залізо кайданів, / Піде луна по твердинях тиранів...»), вона вірила, що сповнене громадянської енергії поетичне слово є ефективною зброєю в справедливій боротьбі людей за свою свободу.

Критик М. Драй-Хмара дуже високо оцінив вплив громадянської поезії Лесі Українки на читачів: «Це був той огонь, що мав спалити мури великої тюрми народів і разом з тим випекти старі, заіржавлені душі у покірних, затурканих і приголомшених невільників-рабів».

Читацький практикум

Прочитайте вірш. Виконайте завдання.

* * *

Слово, чому ти не твердая криця,

Що серед бою так ясно іскриться?

Чом ти не гострий, безжалісний меч,

Той, що здійма вражі голови з плеч?

Ти, моя щира, гартована мова,

Я тебе видобуть з піхви готова,

Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,

Вражого ж серця клинком не проб’єш...

Вигострю, виточу зброю іскристу,

Скільки достане снаги мені й хисту

Потім її почеплю при стіні

Іншим на втіху, на смуток мені.

Слово, моя ти єдиная зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може, в руках невідомих братів

Станеш ти кращим мечем на катів.

Брязне клинок об залізо кайданів,

Піде луна по твердинях тиранів,

Стрінеться з брязкотом інших мечей,

З гуком нових, не тюремних речей.

Месники дужі приймуть мою зброю,

Кинуться з нею одважно до бою...

Зброє моя, послужи воякам

Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

1896

Виявляємо літературну компетентність

1. Яке враження справила на вас поезія? Які образи поезії вразили найбільше?
2. До якого циклу належить поезія «Слово, чому ти не твердая криця...»?
3. Поясніть, як образи поезії пов'язані з назвою циклу.
4. Поміркуйте, чому поетеса порівнює слово з крицею.
5. Які мотиви поєдналися у творі?
6. Доведіть, що лірична героїня твору вірить у силу слова в боротьбі за свободу.

Пізня поезія

Третя збірка Лесі Українки «Відгуки» вийшла друком у 1902 році в Чернівцях. Вона містила поезії, написані з кінця 1899 до червня 1901 року. Нова книжка була порівняно невеликою: окрім власне ліричних творів, що поєднані в цикли «Із циклу «Невольницькі пісні», «Ритми», «Хвилини», «Легенди», до неї увійшла також драматична поема «Одержима». У збірці переважають громадянські та психологічно-особистісні мотиви, а доля, муза, пісня, боротьба, смерть і вічність складають основу образної палітри. Чимало творів Леся Українка не включила до складу збірок. Це досить різні в ідейно-тематичному й образному плані поезії. Серед них і відомі вірші «Як я люблю оці години праці...», «Часто кажуть: «ясні зорі...», «Мріє, не зрадь!..», «І ти колись боролась, мов Ізраїль...». Значну частину своєї інтимної лірики поетеса вирішила не публікувати з особистих міркувань. Ці поезії побачили світ уже після смерті Лесі Українки.

Поетичний образ мрії («Мріє, не зрадь!..»)

Сприйняття поезії «Мріє, не зрадь!..» потребує залучення громадського контексту. Твір був написаний у серпні 1905 року під час революції в Російській імперії. Тоді відбулися потужні протести, повстання і страйки. Українці рішуче обстоювали свої права. Передчуття близьких змін надихнуло на публічні виступи багатьох митців, серед яких була й Леся Українка. Однак оптимістичне передчуття не обходилося без сумнівів і тривоги за наслідки революційної боротьби. Тоді й постав ліричний монолог «Мріє, не зрадь!..», що поєднав разом неспокій і самозречення.

Лірична героїня твору переживає емоційний злет, що змушує на відверті зізнання. Її служіння прийдешньому ідеалу сягає крайньої межі («я вже зрікаюсь життя»). Зосередження на вищій меті спричиняє внутрішній конфлікт («...я душею повстала сама проти себе»), подолання останніх сумнівів та усвідомлення власного покликання на боротьбу за мрію: «...хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною, / а як прийдеться згинуть за теє — дарма!».

У вияві громадянських настроїв Леся Українка свідомо уникала конкретики. Це прикмета її творчої манери. Ми довідуємося про тугу героїні за ідеалом, безрадісні дні й безсонні ночі, появу надії та про серце, сповнене мрії, про самозречення й готовність до смерті в боротьбі. Творчість для поетеси — це перш за все мистецтво, тому навіть у розкритті громадянських тем і настроїв вона зберігала вірність принципам модерністського естетизму.

Читацький практикум

Прочитайте вірш. Виконайте завдання.

* * *

Мріє, не зрадь! Я так довго до тебе тужила,

Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей.

А тепера я в тебе остатню надію вложила.

О, не згасни ти, світло безсонних очей!

Мріє, не зрадь! Ти ж так довго лила свої чари

в серце жадібне моє, сповнилось серце ущерть,

вже ж тепера мене не одіб’ють від тебе примари,

не зляка ні страждання, ні горе, ні смерть.

Я вже давно інших мрій відреклася для тебе.

Се ж я зрікаюсь не мрій, я вже зрікаюсь життя.

Вдарив час, я душею повстала сама проти себе,

і тепер вже немає мені вороття.

Тільки — життя за життя! Мріє, станься живою!

Слово, коли ти живе, статися тілом пора.

Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,

той не вмре, не здобувши нового добра.

Мріє, колись ти літала орлом надо мною, —

дай мені крила свої, хочу їх мати сама,

хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною,

а як прийдеться згинуть за теє — дарма!

1905

Опрацьовуємо прочитане, виявляємо читацьку компетентність

1. Дайте короткі відповіді на запитання.

• Коли й де вийшла третя поетична книжка Лесі Українки?

• Які цикли до неї ввійшли? Які поезії Леся Українка не включила до збірок?

• До яких мотивів та образів звернулась авторка?

Виявляємо літературну компетентність

2. Коли була написана поезія «Мріє, не зрадь!..»?
3. Які події позначилися на переживаннях авторки?
4. Якими рисами наділена лірична героїня?
5. Які особливості творчої манери поетеси виявилися в поезії «Мріє, не зрадь!..»?

Трагедія правдивого слова («КАССАНДРА»)

Міфологічна основа

Леся Українка не раз зверталася до жанру драматичної поеми. Написала «Одержиму», «Вавилонський полон», «На руїнах», «В катакомбах», «Кассандру» та ін. Драматична поема — це жанр, що поєднує ознаки драми й ліро-епічної поеми. Їй властиві світоглядний або морально-етичний конфлікт та віршовані діалоги, що нагадують гострі словесні поєдинки.

Над «Кассандрою» Леся Українка працювала в 1901-1903 роках, однак остаточно завершила її в 1907 році. Поетесу завжди цікавили світові міфологічні сюжети. Вони дозволяли абстрагуватися від суспільної конкретики й зосередитися на складних філософських проблемах. А сюжет про загибель Трої та долю пророчиці особливо привабив драматизмом, гострим конфліктом героїні з її оточенням.

Українська поетеса створила свою «Кассандру» на основі античного міфу. У доньку троянського царя закохався олімпійський бог Аполлон і наділив її даром передбачення. А коли дівчина не відповіла йому взаємністю, Аполлон зробив так, щоб словам провидиці ніхто не вірив. Кассандра попереджала про загрозу для Трої, однак люди сміялися з неї, бо вважали безумною. Потрапивши згодом у полон до мікенського володаря Агамемнона, віщунка загинула: стала жертвою змови, що її підготували дружина царя Клітемнестра та її коханець Егіст.

Леся Українка відчутно переосмислила запозичений міфологічний матеріал. В образі Кассандри вона поєднала дар передбачення з трагічною неспроможністю впливати на хід подій. Окрім того, у своїй версії античного сюжету поетеса увиразнила неоромантичний конфлікт прозорливої героїні-ідеалістки з прагматичним і приземленим середовищем.

Читаємо взірці української художньої літератури

Прочитайте драматичну поему Лесі Українки «Кассандра». Звірте власні враження від твору з матеріалом, запропонованим у статтях підручника. В електронному додатку до підручника ви знайдете повний текст твору.

Тема і проблематика

Легендарна Кассандра ввійшла в історію світової культури як один із вічних образів. За нею закріпилася не дуже приваблива характеристика провісниці нещастя. Леся Українка відійшла від усталеного однозначного трактування й побачила в ній те, що дуже непокоїло її саму.

Головною темою драматичної поеми є зображення трагічної безвиході людини — заручниці обставин — у спробах порозумітися з оточенням. Біда в тому, що люди не завжди бажають знати правду навіть перед лицем неминучої катастрофи. Вони живуть у комфортному світі звичних уявлень і зазвичай вороже ставляться до всього, що із цими уявленнями не погоджується.

В одному з листів до О. Кобилянської поетеса писала: «...ся трагічна пророчиця... тямить лихо і пророкує його, і ніхто їй не вірить, бо хоч вона каже правду, але не так, як треба людям; вона знає, що так їй ніхто не повірить, але інакше казати не вміє; вона знає, що слів її ніхто не прийме, але не може мовчати...».

Твір Лесі Українки має філософський характер. Авторка звертається до важливих питань життя і смерті, долі та покликання. У цьому філософському контексті вона осмислює проблему неприйняття людьми гіркої правди. А питання патріотизму розглядає в одному комплексі з проблемами бездіяльності, самозаспокоєння та егоїзму.

Головна героїня

Усі вісім сцен драматичної поеми поєднані одним центральним образом. Твір збудовано на ідейних зіткненнях пророчиці з її оточенням. Кассандра бачить близьку загибель рідного міста, чекає наближення катастрофи й перебуває у стані граничного душевного напруження.

Вона не приховує своєї ворожості до Гелени, дружини спартанського царя Менелая. Бо саме через неї розпочалася війна, що несе загибель Трої: «І ти, і смерть — обидві рідні сестри...».

Конфліктність поширюється й на стосунки із сестрою Поліксеною, котра заручена з ворогом троянців — ахейцем Ахіллесом. Моторошне пророцтво Кассандри лякає: «Я бачу тільки: Троя погибає, / і шлюб дочки Пріама з Ахіллесом, / червоним від крові троянських мужів, / ганебний шлюб не врятував би Трої».

Лиховісне віщування налаштовує проти Кассандри її невістку Андромаху.

Стіна нерозуміння й ворожості оточує віщунку. А на неї чекає ще й особиста втрата. У розмові з колишнім нареченим Долоном, який вибирається на розвідку, Кассандра вибухає риданням, бо бачить його страшну загибель. Дар провидиці перетворюється на покарання.

Здається, Кассандра й сама смертельно втомлена від правди. Бачить смерть лідійців, але дає згоду на безглуздий шлюб з їхнім царем Ономаєм. Нікому не потрібна правда. Андромаха промовляє за всіх: «...доволі з нас уже твоєї правди, / зловісної, згубливої, так дай же / нам хоч неправдою пожить в надії».

Кульмінація — діалог Кассандри з її братом Геленом. Саме він брехнею відправив на смерть лідійське військо. Цього пророка не гризе сумління, бо в його життєвій філософії лише «тоненька смужка / брехню від правди ділить».

Зрештою, саме Гелен злегковажив застереженням пророчиці й наказав доправити до міста подарунок підступних ворогів. Кассандра навіть передбачила фатальну роль грека Сінона, який уночі випустив із «троянського коня» ахейських воїнів. Передбачила, та не змогла змінити долю.

Кассандра (Фредерік Сандіс, 1895)

Епілог представляє Кассандру полонянкою аргоського правителя. У видіннях вона бачить, що загине разом з Агамемноном від рук змовників, однак зрікається свого дару й обирає мовчання: «Колись була пророчиця Кассандра, — / вона згоріла на пожежі в Трої...».

Авторка наділила героїню тими рисами, які сама цінувала найбільше. Їй властиві принциповість, самовідданість і глибокий патріотизм. Антагоністи Кассандри — люди досить обмежені й самозакохані, безвідповідальні або егоїстичні, котрі живуть сьогоденням і бояться прийняти правду.

Антична віщунка Кассандра, активна учасниця гострого світоглядного конфлікту, несе у своїй душі ще й трагедійне переживання фатальної приреченості — у передчутті страшної катастрофи залишатися самотньою спостерігачкою, не здатною впливати на хід подій.

Виявляємо читацьку компетентність