Українська література. Профільний рівень. Повторне видання. 10 клас. Борзенко

Імпресіонізм

Представники імпресіонізму не зображували дійсність, а прагнули передати суб'єктивні враження від неї. Засновники літературного імпресіонізму Едмон та Жуль Ґонкури були переконані, що «мистецтво — це увічнення у вищій, остаточній формі якогось моменту, якоїсь швидкоплинної людської особливості». Риси імпресіонізму можна помітити у творах відомих письменників Ґ. де Мопассана, М. Пруста, К. Гамсуна, А. Шніцлера та ін.

Імпресіонізм (від фр. impression — враження) — мистецька течія останньої чверті XIX — початку XX ст., що зародилась у малярстві, а потім поширилася на інші види мистецтва. Її назва походить від картини відомого французького художника Клода Моне «Враження. Схід сонця».

Імпресіоністи не розповідали про події, а фіксували зміни у внутрішньому світі своїх героїв: докладно відтворювали психічні стани, почуття й переживання. Вони навіть виробили специфічну літературну техніку, засновану на мозаїчному змалюванні мінливих вражень особистості.

Брати Едмон та Жуль Ґонкури

Такий підхід до зображення людини та її життя вимагав добору й використання відповідних художніх засобів. Не випадково в змалюванні персонажів особливої ваги набув внутрішній монолог, посилилася роль пейзажу та інтер'єру як засобів психологічної характеристики.

У літературній спадщині імпресіоністів переважають малі жанрові форми: новела, оповідання, поезія в прозі.

Письменники-імпресіоністи активно використовували творчі здобутки інших художніх течій та напрямів: натуралізму, неоромантизму, символізму. В українській літературі імпресіонізм має помітне неоромантичне забарвлення.

Риси імпресіонізму наявні у творчості Михайла Коцюбинського, Ольги Кобилянської, Марка Черемшини, Гната Михайличенка, Миколи Хвильового та ін.

Враження. Схід сонця (Клод Моне, 1872)

Хутір (Петро Левченко, 1896)