Зарубіжна література. 6 клас. Богданець-Білоскаленко

Міфи та священні книги людства

  • Які міфи ви читали? Про що в них ідеться?
  • Назвіть персонажів цих міфів.
  • Пригадайте визначення терміна «казка» та її ознаки. Поміркуйте, чим міфи відрізняються від казок.

Давні люди намагалися пояснити різні явища, що відбуваються в природі. Вони не знали, чому виникає блискавка й гримить грім, звідки з’являється туман, чому випадає сніг. Усе це пов’язували з впливом могутніх надприродних сил. У їхній уяві поставали образи богів і духів, яким було підвладне все на світі, від них залежало життя людей.

Так поступово народжувалися міфи. Це були вірування давніх народів про походження Землі й Усесвіту, різні явища природи, про богів і міфічних персонажів.

Наші пращури не відокремлювали себе від природи, а тому наділяли її людськими якостями — рисами земних людей. Вірили, що річки та зорі — живі істоти, а звірі й дерева мають душу. Давні люди вважали, що світ населений різноманітними божествами, які керують їхніми долями та законами природи. Усі події мали просте й переконливе пояснення в міфах. Наприклад, якщо довго не випадав дощ або була сильна засуха, у цьому звинувачували богів, які карали людей за їхні вчинки.

У давні часи люди сприймали міфи як правдиві розповіді про те, що було колись у давнину. Їх передавали від покоління до покоління, а з появою писемності почали записувати на глиняних табличках, папірусі, а потім на папері.

Минали віки, і міфи поступово перетворювалися на казки. Але казки сприймали як вигадані розповіді. Складно було повірити в те, що звірі можуть говорити, кіт — ходити в чоботях, а килим — літати. А до міфів ставилися як до реальності. Вони пояснювали різні явища, що відбувалися в навколишньому світі, відображали історичні події, звичаї, мрії та вірування.

• Розгляньте подану таблицю. Визначте спільне та відмінне між міфом і казкою (усно).

Казка

Міф

Твори усної народної творчості повчального змісту, які призначалися для широкого кола слухачів.

Перекази, що відтворювали у свідомості людей узагальнений образ навколишнього світу, його устрій; зображували могутні сили природи.

Конкретно не вказано час, коли відбуваються події («з давніх-давен», «у давні часи», «з діда-прадіда»).

Охоплює великий проміжок часу від створення світу.

Зміст казок сприймається як вигадка.

Зображені персонажі та події сприймаються як реальні.

Навчає розпізнавати добро і зло, людські вади та чесноти.

Пояснює певні явища природи, поведінку людей, їхнє спілкування з богами.

Персонажі — люди, тварини, наділені чарівними властивостями, чарівні істоти, чаклуни.

Персонажі — люди, які мають надзвичайні якості і здібності (герої); боги, напівбоги, духи.

У міфах народів світу наявні подібна тематика, сюжети й образи. Вирізняють такі загальні тематичні групи міфів:

• про створення та будову світу; • про небесні світила; • про створення і походження людей; • про богів; • про героїв; • про тварин.

У результаті історичної взаємодії інколи один народ запозичував в іншого створений ним міф, щось змінював і доповнював. Так з’являлися різні варіанти того самого міфу.

Теорія літератури

Міф (з грецьк. слово, переказ, звістка) — розповідь про створення світу, явища природи та надприродні сили, про богів, духів, предків, персонажів, про те, як з’явилися небо, земля, сонце, птахи, риби, тварини та люди.

Запитання та завдання

  • 1. Визначте в тексті відому й нову для вас інформацію. Що для вас було цікавим? Обґрунтуйте свою думку.
  • 2. Поясніть, як виникли міфи.
  • 3. Чи вірили давні люди в реальне існування героїв міфів, у події, про які в них розповідалося?
  • 4. Розгадайте ребус. Створіть у зошиті ребус: зашифруйте це слово в інший спосіб.

Міфи Стародавньої Греції

  • Що вам відомо про традиції та вірування давніх греків ?
  • Яких відомих героїв і героїнь давньогрецьких міфів ви знаєте?

У ІІ-І тис. до н. е. розпочався розквіт культури Стародавньої Греції. Тоді й виникли міфи про створення світу, різні стихійні явища, про життя богів і подвиги героїв.

Основною темою міфів були стосунки богів і людей. За уявленнями давніх греків, боги мали людські характери, а відрізнялися від них лише безсмертям.

На честь богів у Стародавній Греції було створено храми та статуї, їхні діяння відображено у віршах, поемах і художніх полотнах.

Геракл та Афіна. Приблизно 480-470 рр. до н. е.

Крім богів, головними персонажами міфів були також і герої, які стали для давніх греків зразками для наслідування, прикладами мужності й гідності. Це були напівбоги, сини богів-олімпійців і смертних людей. Вони здійснювали подвиги, щоб увічнити себе в пам’яті людей. Серед міфічних героїв найвідомішими є Геракл,Ахілл, Гектор,Одіссей, Персей та ін. Так з’явилися «вічні» образи у світовому мистецтві та літературі.

У цьому розділі ви прочитаєте міфи про богів і богинь, які жили на Олімпі1; про Прометея, який урятував людей від холоду й голоду.

1 Олімп — гора в Стародавній Греції, на якій мешкають боги.

ОЛІМП

Високо на світлому Олімпі царює Зевс, оточений сонмом богів. Тут і дружина його Гера, Аполлон із сестрою своєю Артемідою, і золота Афродіта, і могутня дочка Зевсова Афіна, і багато інших богів. Три прекрасні Ори охороняють вхід на високий Олімп і піднімають густу хмару, що закриває ворота, коли боги спускаються на землю або підносяться до світлих чертогів2 Зевса. Високо над Олімпом широко розкинулося блакитне бездонне небо, і з нього ллється золоте світло. Ні дощу, ні снігу не буває в царстві Зевса; вічно там радісне літо. А нижче клубочуться хмари, іноді закриваючи далеку землю. Там, на землі, весну й літо змінюють осінь і зима, радість і веселощі чергуються з нещастям і горем. Правда, і боги зазнають печалі, але вона швидко минає, і знову настає радість на Олімпі.

2 Чертог — розкішна, велична будівля, палац, замок.

Боги бенкетують у своїх золотих чертогах, побудованих сином Зевса Гефестом. Цар Зевс сидить на високому золотому троні. Величчю і спокійною свідомістю влади та могутності віє від мужнього, божественно прекрасного обличчя Зевса. Біля його трону — богиня миру Ейрена й повсякчасна супутниця Зевса — крилата богиня перемоги Ніка. Ось входить прекрасна богиня Гера, дружина Зевса. Зевс поважає її; пошаною оточують Геру, покровительку шлюбу, усі боги Олімпу. Коли, сяючи своєю красою, у розкішному вбранні, велична Гера входить до бенкетного залу, усі боги встають і схиляються перед дружиною громовержця Зевса. А вона, горда своєю могутністю, іде до золотого трону й сідає поруч царя богів і людей — Зевса. Коло трону Гери стоїть її посланниця, богиня райдуги, легкокрила Іріда, завжди готова швидко мчати на райдужних крилах і виконувати веління Гери. Боги бенкетують. Зевсова дочка, юна Геба, і син царя Трої Ганімед, улюбленець Зевса, який дістав від нього безсмертя, підносять їм амброзію і нектар — їжу та напій богів. Прекрасні харити та музи втішають їх співами й танцями. Узявшись за руки, вони танцюють, а боги милуються їхніми легкими рухами та чудовою юною вродою. Веселішає бенкет олімпійців. На цих бенкетах боги вирішують усі справи, на них визначають долю світу та людей.

Рафаель. Парнас. Фреска. 1509-1510 рр.

З Олімпу Зевс розсилає людям свої дари та стверджує на землі порядок і закони. У його руках доля людей, щастя і нещастя, добро і зло, життя і смерть. Дві великі посудини стоять біля воріт палацу Зевса. В одній посудині дари добра, у другій — зла. Він черпає з них добро і зло та посилає людям. Горе тій людині, якій громовержець черпає дари тільки з тієї посудини, у якій зло. Горе й тій, що порушує встановлений Зевсом порядок на землі та не дотримується його законів. Грізно насупить Кронів син свої густі брови, тоді чорні хмари закриють небо. Розгнівається великий Зевс, і страшно підніметься волосся на його голові, очі спалахнуть нестерпним блиском; махне він своєю десницею1 — удари грому покотяться по всьому небу, блисне вогненна блискавка, і здригнеться високий Олімп.

1 Десниця — права рука або просто рука.

Не сам Зевс охороняє закони. Біля його трону стоїть охоронниця законів — богиня Феміда. Вона скликає з наказу громовержця збори богів на світлому Олімпі й народні збори на землі, пильнуючи, щоб ніхто не порушував порядок і закон. На Олімпі й Зевсова дочка богиня Діке стежить за правосуддям. Суворо карає Зевс несправедливих суддів, коли Діке доносить йому, що вони не дотримуються законів, даних Зевсом. Богиня Діке — захисниця правди й ворог обману.

Зевс охороняє лад і правду у світі й посилає людям щастя та горе. Проте долю людей визначають невблаганні богині долі — мойри, які живуть на світлому Олімпі. Доля самого Зевса в їхніх руках. Фатум панує над смертними й над богами. Нікому не втекти від велінь невблаганного фатуму. Немає такої сили, такої влади, яка могла б змінити хоч що-небудь у тому, що призначено богам і смертним. Тільки смиренно схилитися можна перед фатумом і скоритися йому. Тільки мойри знають веління фатуму. Мойра Клото пряде життєву нитку людини, визначаючи термін її життя. Обірветься нитка — і скінчиться життя. Мойра Лахетіс, не дивлячись, виймає жереб, який випадає людині в житті. Ніхто не має сили змінити визначеної мойрами долі, бо третя мойра, Атропос, усе, що призначили в житті людині її сестри, заносить у довгий сувій, а що вже занесено в сувій долі, те неминуче. Невблаганні величні й суворі мойри.

Є ще на Олімпі богиня долі Тюхе — богиня щастя і благоденства. З рога достатку, рога божественної кози Амалфеї, молоком якої було вигодувано самого Зевса, сипле вона дари людям. Щаслива та людина, яка зустріне на своєму життєвому шляху богиню щастя Тюхе; але як рідко це буває, і яка нещаслива та людина, від якої відвернеться богиня Тюхе, що давала їй свої дари!

Так панує оточений сонмом світлих богів на Олімпі великий цар людей і богів Зевс, охороняючи лад і правду в усьому світі.

(За переказом Катерини Гловацької)

Запитання та завдання

  • 1. Які боги жили на Олімпі? Що ви дізналися про них?
  • 2. Розкажіть, покровителями чого були згадані в міфі боги (Зевс,Гера, Ейрена, Ніка, Іріда, Феміда, мойри Клото, Лахетіс, Атропос).
  • 3. Якими ви уявляєте олімпійських богів?
  • 4. Яку роль, на думку давніх греків, відіграє Зевс у житті людей? Яким він постає в їхній уяві? Обґрунтуйте свої твердження, використовуючи слова з тексту.
  • 5. Що вас вразило в описі царства Зевса? Підготуйтеся виразно прочитати опис. Які емоції ви намагалися передати під час читання?
  • 6. Хто, на думку давніх греків, визначає долю людей та навіть богів?
  • 7. Складіть і запишіть простий план міфу. Перекажіть близько до тексту фрагмент, який пояснює появу та взаємодію добра і зла.
  • 8. Проаналізуйте художні особливості міфу. Які засоби виразності в ньому використано? Наведіть приклади з тексту.
  • 9. Створіть у зошиті схему Олімпу, на якому мешкають боги (Зевса позначте на вершині).
  • 10. Послухайте початок міфу про Деметру та Персефону. Що ви дізналися про них із міфу? Знайдіть в інтернеті повний текст і складіть три-чотири запитання за змістом міфу. Поставте їх однокласникам та однокласницям.

МІФ ПРО ПРОМЕТЕЯ

(Скорочено)

(...) Люди не варили їжі, не світили в домівках, не грілися коло багать, і було те життя без вогню злиденним животінням.

Пожалів людей титан1 Прометей і сміливо порушив Зевсову заборону. Якось він зустрів Афіну Палладу, любу Зевсову дочку. Богиня мудрості була завжди прихильна до титана, тож він і попросив її відчинити йому потай двері чорного ходу, що вів до Зевсового палацу, адже Прометею було вже невільно з’являтися на Олімпі. Афіна Паллада так і зробила, думаючи, що Прометеєві цікаво поглянути на новий витвір бога-митця Гефеста — на людей із щирого золота, що, наче живі, слугували богам.

1 Титани — божества старшого покоління, діти Урана (Неба) і Геї (Землі); нині цей термін використовують у переносному значенні: люди виняткового розуму й таланту.

А Прометей, опинившись у Зевсовій оселі, мерщій узяв із божественного вогнища невеличку іскру, сховав її в порожній очеретині й приніс людям на землю.

Відтоді засяяли веселі вогнища на землі. Навколо них люди збиралися цілими родинами, смажили м’ясо, грілися, танцювали. Вони зажили веселіше, дружніше, і з того щиро радів титан Прометей. Він навчив їх приборкувати вогонь, виплавляти мідь, кувати зброю, і люди стали дужчі, сміливіші, вони вже не схилялися покірно перед своєю долею. Завдяки Прометеєві навчилися думати й тоді, мабуть, уперше відчули себе людьми.

Та чорним грозовим буревієм насувався на відважного титана страшний гнів усевладного Зевса. Ніхто у світі ще не порушував так зухвало його заборони, ніхто не насмілювався повставати проти нього, батька всіх безсмертних і смертних.

Я. Коссірс. Прометей несе людям вогонь. 1630-ті роки

У шаленій нестямі Зевс звелів закувати титана Прометея в кайдани й прикувати на самому краю землі до стрімкої скелі, щоб відступник висів там довгі століття. Таку кару надумав Зевс останньому з роду титанів, що насмілився змагатися з ним і боронити слабосилих і нікчемних людей. Здійснити цю кару Зевс доручив своєму кульгавому сину Гефесту, неперевершеному митцеві й ковалю, а в помічники йому дав двох своїх вірних слуг — Силу та Владу, суворих, безжальних і жорстоких. Прикро було Гефестові коритися Зевсовій волі, бо він щиро шанував Прометея, але не послухатися рідного батька не міг.

Туди, де закінчується пустельна країна диких скіфів і велично піднімається до неба бескеття1 Кавказу, Сила й Влада привели непокірного титана, а за ними шкутильгав бог Гефест. Він був кульгавий із дитинства, бо колись розгнівався на нього Зевс і, схопивши малого за ногу, швиргонув геть з Олімпу. Довго летів Гефест, цілий день, а надвечір упав на скелястий острів Лемнос і відтоді став шкутильгати. З того часу навіки оселився в його серці страх перед Зевсом. Той страх примусив його й тепер скоритися могутньому батькові. Знову тяжко зітхає Гефест і піднімає величезний молот, щоб прикувати Прометея до стрімкої кручі.

1 Бескеття — гори, скелі, великі кам’яні виступи.

— Бий молотом дужче, дужче! — суворо наказує Влада. — Щоб Прометей не зміг у путах і поворухнутися. Та не зітхай, не стогни, він же Зевсів ворог, злочинець.

— Яке огидне моє ремесло! — розпачливо вигукує Гефест. — Хай би хто інший ним володів, тоді я не мусив би приковувати друга до скелі. О Прометею, сину великої Феміди2! Я сам плачу через твої тяжкі страждання, та мушу коритися невблаганному Зевсові.

2 Феміда — дочка Урана та Геї, друга дружина Зевса, богиня права й закону.

Знову й знову гупає молот, від нього йде стоголоса луна, здається, що то стогнуть похмурі Кавказькі гори. Нарешті титана прикуто.

— От і добре! — озивається Влада. — До цієї скелі люди не дістануться, хоч би як хотіли зарадити своєму благодійникові.

— Ніхто йому тепер не зарадить, — скрушно мовить Гефест, — невблаганне серце в Кроніда1. Яку жорстоку кару він вигадав! Очам нестерпно дивитися на Прометея.

1 Кронід — так ще називали Зевса, сина Реї та Крона.

— Стережися, щоб за такі слова Зевс не покарав і тебе, — похмуро каже Влада та квапить Гефеста: — Годі вболівати за тим зухвальцем, ходімо звідси. А ти, Прометею, можеш тепер ремствувати на Зевса та дбати про жалюгідних смертних людей.

Ані словом не озивається гордий богоборець. Навіть не дивиться, як ідуть геть Сила та Влада, кремезні, негнучкі, наче витесані з каміння, а за ними ще дужче шкутильгає Гефест. Тільки коли вони зникли за горами й навколо залягла мертва тиша, Прометей застогнав і голосно крикнув:

— О божественний ефіре! О мати-земле й сонце ясне, усевидюще! О бистрокрилі вітри та хвилі невтомного моря! Погляньте, як покарав мене Зевс за те, що я був прихильний до смертних і приніс їм вогонь. Я знав, що Зевс мене покарає. Страшні мої страждання, та я не зрікаюся свого вчинку! (...)

Усі підвладні йому стихії Зевс кинув на прикутого Прометея, але той і не думав коритися. Тоді Громовержець звергнув скелю разом із непереможним титаном у чорну безодню.

Та Прометей був безсмертним. Минули тисячоліття, багато людських поколінь одне за одним пройшли по землі, і тоді Зевс знову підняв із безодні титана, сподіваючись дізнатися про свою долю. Але нескорений Прометей мовчав, і батько всіх безсмертних і смертних вигадав йому ще тяжчу кару: знову висів Прометей, прикутий до кавказької скелі, його нестерпно палило сонце, сікли дощі, шарпали люті вітри. Щодня туди прилітав величезний Зевсів орел, гострими пазурами розривав титанове тіло та клював йому печінку. За ніч кривава рана загоювалася, але наступного дня знову прилітав орел і знову люто шматував могутнє Прометеєве тіло. Ці страшні муки тривали тисячоліття, але ніщо не могло здолати титана. Жодного разу він не попросив пощади в Зевса, не зрікся своєї приязні до смертних. Сам Громовержець уже хотів помиритися з ним, бо й досі не знав таємниці про себе. Із Зевсової волі пішла до свого сина богиня Феміда. Гірко плачучи, вона просила Прометея помиритись із Зевсом, і материнське горе, страшніше за всі страждання, розчулило непохитного титана — він розкрив свою таємницю. Почувши віщі слова, Зевс схаменувся, бо справді збирався взяти морську богиню Фетіду собі за дружину. Тепер він звелів якнайшвидше віддати Фетіду за смертного, щоб її син не став загрозою ні йому, ні іншим безсмертним богам. Незабаром Фетіду віддали заміж за Пелея, славного аргонавта1, — разом з іншими героями він їздив до Колхиди по золоте руно.

1 Аргонавти — учасники походу до Колхиди (узбережжя Чорного моря) на кораблі «Арго».

На весілля Пелея та Фетіди прийшли всі боги. Навіть вони не пам’ятали такого пишного свята. А син Пелея і Фетіди — славетний Ахіллес — справді перевершив мужністю та силою свого батька й став найвідомішим героєм Троянської війни.

Дякуючи за засторогу, Зевс наказав звільнити титана. Багато земель обійшов Геракл, уславивши себе неймовірними подвигами, й опинився серед Кавказьких гір. Довго шукав він скелю з прикутим Прометеєм, аж нарешті побачив, як угорі шугонув величезний орел, почув стогони нелюдського болю та поспішив на ті страдницькі зойки.

Незабаром Геракл був уже біля скелі, де висів прикутий титан і кровожерний орел рвав пазурами його тіло. Підняв Геракл свій чималий лук і щосили напнув тятиву. Дзвінко заспівала стріла, уп’ялася в орла, і той упав мертвий додолу. Тоді Геракл виліз на скелю та дужими руками розірвав Прометеєві кайдани. Титан нарешті випростав могутнє тіло й дихнув на повні груди. Тільки одне залізне кільце зосталося на руці в Прометея, і в ньому застряг камінчик зі скелі. Прометей став вільний, а смертні люди, заради яких він прийняв неймовірні страждання, носять відтоді на згадку про нього металеві каблучки й персні з коштовними камінцями. Так розповідає легенда, але чи це правда, ніхто не знає. Однак знають усі: у тих мужніх і волелюбних людей, які віддають свої сили й розум, усе життя на благо народові, палає в серцях іскра незгасного Прометеєвого вогню. (...)

(За переказом Катерини Гловацької)

Образ Прометея є «вічним» образом. Він популярний в українській та зарубіжній літературі. Як символічний образ нескореного народу його відтворено в поемі Т. Шевченка «Кавказ». Прометеєві мотиви лунають у творчості І. Франка, Лесі Українки (поема «Кассандра», «В катакомбах»), М. Рильського, А. Малишка (поема «Прометей»), Л. Костенко.

Г. Ф. Фюгер. Прометей несе людям вогонь (Фрагмент). 1817 р.

Запитання та завдання

  • 1. Хто допоміг Прометею здобути вогонь? Наведіть цитату з тексту.
  • 2. Як і заради кого герой викрав небесний вогонь?
  • 3. Чого він навчив людей? Обґрунтуйте відповідь, використовуючи цитати з тексту.
  • 4. Яку кару вигадав Прометею всемогутній Зевс? Які риси характеру героя розкрилися в цьому випробуванні?
  • 5. Визначте основну ідею міфу.
  • 6. Поміркуйте, яку людину можна назвати Прометеем.
  • 7. Розкрийте значення слова богоборець. Як ви його розумієте?
  • 8. Створіть серію малюнків для мальопису про Прометея.
  • 9. Перекажіть фрагмент міфу, який вам найбільше сподобався.
  • 10. Розгляньте репродукції картин, які присвячені подвигу Прометея (с. 16, 20). Яким зобразили його художники?

Геракл — найпопулярніший грецький герой, син Зевса й смертної жінки Алкмени. Він був наділений величезною силою та володів різними мистецтвами. Скоївши страшний злочин, Геракл повинен був спокутувати свою вину, прослужити 12 років Еврісфею, царю Мікен. Здійснивши 12 подвигів, він мав стати безсмертним.

• Прочитайте міф про один із подвигів Геракла.

ПОДВИГИ ГЕРАКЛА

Подвиг п'ятий: Авгієві стайні

Цар Еврісфей довго не міг отямитися — не так із переляку, як із розпачу: Геракл знову повернувся переможцем після тяжкого випробування ще й, на прикрість цареві, приволік того вепра, що мав роздерти героя на шмаття.

«Що ж тепер йому загадати?» — думав недолугий цар. Напевне, нічого б і не придумав, якби не його спільниця Гера.

Злопам’ятна богиня з’явилась Еврісфеєві якось уві сні й підказала загадати герою таке, що було не тільки нездійсненним, а й ганебним і принизливим.

Ще й не світало, як утішений Еврісфей послав свого оповісника Копрея до Геракла з наказом: іти негайно в Еліду до царя Авгія та за один день вичистити в нього всі стайні.

Почувши цей дивний наказ, Геракл аж спаленів від образи.

— Чистити стайні! — обурено крикнув він. — Що ти, Копрею, верзеш? — Та враз герой замовк, помітивши глузливу посмішку царського оповісника.

Обличчя в Геракла пашіло, він задумався і навіть не почув, коли Копрей пішов.

Так, кара богів страшна! Але його власна провина, що й досі важким тягарем лежить на серці, ще страшніша. То хіба він може відмовитися навіть від найгіршої і найганебнішої спокути? Цар Еврісфей зі своїми прислужниками глузує. То й що? Треба не зважати на них і чинити Зевсову волю. Дорогою до Еліди Геракл пригадував, що чув про володаря тієї країни.

Цар Авгій, син сонцесяйного Геліоса, був неймовірно багатий. Він мав силу-силенну різної худоби, яка паслася на зелених гірських полонинах і в долині річки Пенею. Царські табуни й отари були незліченні. Тож, мабуть, і стайні ті величезні. Ніколи Геракл не цурався роботи, але його бентежила думка, чи зможе він упоратися за один день.

В Еліді Геракл одразу подався не до палацу Авгія, а до його численних стаєнь, обведених міцним муром. Тільки тепер герой збагнув, яке важке діло загадав йому Еврісфей. Усе подвір’я всередині муру було суцільним болотом, і від нього тягло запаморочливим смородом. Розпитавши людей, Геракл дізнався, що стайні ніхто ніколи не чистив. Надвечір сюди заганяли худобу, і вона так там і товклася. А страшенний сморід від царських стаєнь розносився аж у навколишні села, він отруював людям повітря та життя.

Звичайно, ганебно героєві порпатись у гною, однак потім люди вільно дихатимуть і дякуватимуть йому. Але як це зробити за один день? Довго міркував Геракл, походжаючи навколо муру, тоді подався вгору, до швидкої річки Пенею і тут сів відпочити.

Цар Еврісфей, певне, тішиться думкою, що Геракл, славетний герой, носитиме на власних плечах смердючі коші з гноєм і сам стане бридким і смердючим. Але не діждеться Еврісфей, щоб Геракл бруднив собі руки.

Надвечір Геракл пішов до палацу елідського царя. Авгій здивувався, коли побачив перед собою уславленого Геракла, а надто як почув, що той узявся за один день вичистити всі стайні.

— Та хіба один чоловік таке здужає? — спитав, не ймучи віри, елідський цар. — Якби зібрати людей з усієї моєї держави, то й вони не впоралися б за день.

— А я це зроблю сам, — спокійно сказав Геракл.

— Ні, не зробиш! — затявся Авгій.

— І я закладаюся, — усміхнувся герой. — Якщо я виграю, ти віддаси мені десятину твоєї худоби. Гаразд?

— Гаразд! — не замислюючись, погодився цар, упевнений, що Геракл неодмінно програє.

Покликали у свідки Авгієвого найстаршого сина Філея. Царевич розбив їм руки, а господар сказав:

— Сьогодні, Геракле, будь моїм гостем, а завтра вранці можеш братися до роботи.

Наступного ранку, тільки-но зарожевіли на небі промені-персти золотошатної Еос, Геракл вийшов із палацу, несучи на плечах кайла й лопати. Він ішов не до стаєнь, а в ліс, до річки Пенею, що бурхливо мчала з гори свої хвилі.

За кілька кроків від берега Геракл став, скинув лев’ячу шкуру й заходився копати чималий рівчак униз, аж до стаєнь. Важка була та робота, до снаги тільки могутньому героєві, — твердий, кам’янистий ґрунт ледь піддавався, і раз у раз лопати й кайла ламалися.

Цілий день, не розгинаючись, Геракл копав той рівчак, тільки поглядав часом на сонце, а тоді працював далі. Докопавши рівчак аж до самих воріт царських стаєнь, Геракл нарешті спинився, обійшов мур і з протилежного боку вибив у ньому великий отвір. А тоді звелів челядникам не підпускати до стаєнь худобу, хоча сонце вже стояло на вечірньому прузі.

С. Баральді. Ілюстрація до книжки «Геракл і Тесей» м. Афіни. 2006 р.

З палацу вийшов нарешті сам Авгій поглянути, що ж робить Геракл, та ніде його не побачив. Цар зневажливо посміхнувся, бо чистити стайні герой і не думав, а день уже закінчувався...

Але з лісу почулися могутні удари — то Геракл з’єднував рівчак із Пенеєм.

Й ось прозорі, чисті струмені ринули новим річищем униз, до стаєнь, закрутилися на подвір’ї та понесли весь гній, солому й болото через отвір, пробитий у стіні.

Геракл стояв і мовчки дивився, як працює за нього вода. Звідусіль позбігалися люди, з натовпу чулися вигуки щирого захвату, радісний сміх, а царевич Філей уголос вихваляв Геракла, його розум і руки.

Довго вирувала вода, а тоді герой подався назад, до річки, завалив камінням рівчак, і вода знову пішла своїм плином. Усі стайні стояли чисті, вимиті водою, а останні промені призахідного сонця відбивалися в невеличких прозорих калюжах.

— А що, царю, програв? — весело крикнув Геракл до спохмурнілого Авгія. — Доведеться вранці твоїм пастухам відлічити мені десятину худоби, і я пожену її завтра додому.

— Чого поспішати? Гостюй у мене в Еліді, — відказав знехотя цар.

— Ні, я не можу баритися. Адже Еврісфей уже придумав, мабуть, мені якусь іншу роботу.

— То тебе прислав сюди Еврісфей? — жваво спитав Авгій. — Чому ж ти тоді правиш із мене худобу?

— Хіба ми не закладалися? — ображено мовив Геракл.

— Авжеж, закладалися, я тому свідок, — почувся дзвінкий голос, і царевич Філей став поруч героя.

— Помовч! — заволав люто Авгій на сина. — Ану, геть мені з-перед очей!

Та царевич незрушно стояв біля Геракла. Й Авгій аж зайшовся криком:

— Геть звідси обидва! Геть!

Так цар Еліди втратив і гостя, і сина.

Царевич Філей подався до родичів на острів Дуліхій, а Геракл, як слухняний раб, пішов до Мікен.

Вислухавши його розповідь, цар Еврісфей недбало сказав:

— Чистити стайні — то зовсім не подвиг. Іди-но мерщій до Стімфалійського лісу та повиганяй звідти міднокрилих птахів.

(За переказом Катерини Гловацької)

В одному з найдавніших міфів родоначальниками Олімпійських ігор названо Геракла та його батька Зевса. Ніби саме Геракл першим назвав ігри «олімпійськими» та встановив звичай проводити їх кожні чотири роки. Легенда стверджує, що після здійснення дванадцяти подвигів Геракл побудував олімпійський стадіон на честь Зевса. Ігри включали біг, п’ятиборство (що складалося зі стрибків, метання диска й списа, змагання з бігу та боротьби), бокс, боротьбу, панкратіон і кінні змагання.

Стадіон Стародавньої Греції. Сучасне фото

Запитання та завдання

1. Що наказав зробити Гераклу цар Еврісфей? Хто допоміг придумати завдання героєві?

2. Яку вдачу мав цар Еврісфей? Як він ставився до Геракла?

3. Як відреагував на наказ Геракл? Знайдіть у тексті й зачитайте.

4. Хто такий Авгій та де він жив?

5. У якому стані побачив Геракл Авгієві стайні? Як герой придумав швидко почистити їх?

6. Чи дійсно дії Геракла можна вважати подвигом? Аргументуйте вашу відповідь (усно).

7. Створіть умовний портрет Геракла. Яким би ви його зобразили на малюнку (за бажанням)?

8. Поміркуйте, яких людей називають Гераклами. Назвіть їхні риси характеру. Чи є серед ваших близьких або знайомих люди з подібною вдачею? Розкажіть про них.

9. Вивчаючи предмет «Здоров’я, безпека та добробут», ви знаєте про те, що нині є багато випадків забруднення довкілля. Для його очищення потрібно багато зусиль, подібних до тих, які докладав Геракл для очищення Авгієвих стаєнь. Екологічні активісти закликають брати участь у заходах із прибирання парків і скверів, берегів річок та озер. Чи брали ви участь у таких заходах? Поділіться досвідом, розкажіть, що саме спонукало вас долучитися до такої важливої справи.