Антологія. Пригоди й подорожі в шкільному курсі літератури. 7 клас. Богданець-Білоскаленко

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Еміліан Станев

(1907—1979)

У зображенні птахів і тварин я шукаю вираз мудрості й, урешті-решт, намагаюся осягнути душу та розум людини, її ставлення до світу природи, шукаю вираз мудрості життя.

Е. Станев

Еміліан Станев (справжні ім’я та прізвище Нікола Стоянов Станев) — відомий болгарський письменник, діяч культури, Герой Народної Республіки Болгарія. Автор анімалістичних оповідань, історичних і філософських романів і повістей, творів для дітей та юнацтва.

У творах Е. Станев зображував прекрасний світ природи, у якому відбувається постійна боротьба за існування. Така тематика його відомих анімалістичних оповідань: збірки «Одні» (1940), «Остання боротьба» (1942), «Вовчі ночі» (1943), «Тихий вечір» (1947), «Січневе гніздо» (1953), «Після полювання» (1954).

Дикий рогань

Оповідання

Давно-давно колись на урвищах та осипах Джендема1 гуляли кози. За ватага в них був здоровенний цап, на спині в якого лисніла бура шерсть, а круті чорні роги нагонили жах на всіх молодих цапків. Почувши небезпеку, цап різко свистів ніздрями й бив ратицями по землі, а його кози, прищуливши вуха та повтягавши животи, умить зникали серед найдикіших скель Джендема.

1 Джендем (з турецьк. пекло) — місцевість у горах Стара Планина (Болгарія).

Помак2 Ібраїм приходив сюди полювати мало не через день. Виходив із хати вдосвіта, узявши цупкий мішок під пахву, шипи для постолів і маленький клуночок. У тому клуночку був хліб, цибулина та кілька патронів. А старого турецького карабіна Ібраїм ховав десь у розколинах тільки йому відомих скель. Із цією рушницею він облазив найнеприступніше бескеття Джендема. Серце в Ібраїма було здорове, і він не боявся карколомних урвищ, ноги впевнено ступали по ледь видимих стежках, а зір у нього був гострий, як в орла. Тільки приставить руку козирком до очей, пильно огляне навколишні бескиди й уже бачить схованку диких кіз. Коли кози полягають між камінням, їх майже неможливо знайти, але Ібраїм був досвідчений мисливець. Він об’їзними шляхами заходив із підвітряного боку й підкрадався до самого табуна, і тоді над проваллям Джендема луною котився постріл. Рідко траплялося таке, щоб вистежена коза не перекинулася догори ногами. Ібраїм відносив здобич у затишне місце та білував, розрубував на шматки й пізно ввечері повертався додому. Так він потроху винищив усіх кіз. Тільки цап і досі блукав понад урвищами.

2 Помаки — етнічна група болгар змішаного походження, яка проживає на території історичної області Фракії (Болгарія, Туреччина, Греція) і сповідує іслам. Зберігають болгарську мову, проте зі значним впливом турецької, арабської та перської лексики.

На цього цапа Ібраїм витратив дуже багато днів, але йому ніяк не щастило його вистежити. Цап виявився сторожкий, лукавий і хитрий, як сатана, жодного разу не підпустив він Ібраїма на постріл. Часом вирізниться над скелею в серпанку тонкої мли, та враз наче розчиниться та зникне, мов безтіла мара. А то майне поміж камінням і стовбурами, та поки Ібраїм скине рушницю, цапа як не було. Так вони зустрічалися разів із десять, але ні разу не пощастило Ібраїму взяти його на мушку.

Одного жовтневого ранку, коли до світання залишалося години півтори чи дві, Ібраїм устав і заходився збиратися. Хатідже, його дружина, яка спала на долівці біля дітей, проснулась і глянула, чого це чоловік никає серед чорних закурених стін. Ібраїм дістав із полиці кілька патронів, шипи на ноги та кисет із тютюном, поклав у торбу окраєць хліба й намірився виходити.

— Куди ти йдеш, Ібраїме? — спитала Хатідже, хоча добре бачила, куди збирається чоловік.

— Піду вполюю цапа, — прошепотів Ібраїм, щоб не розбудити дітей. — Сьогодні Аллах послав мені гарний сон. Снилося, ніби забив отого клятого роганя... Сьогодні вб’ю його неодмінно.

— Ой, ой, Ібраїме, ти через полювання й хату занедбав. Ліса від вулиці ще торік потрухла, а вдома ні дров, ні борошна. Ось-ось випаде сніг, дітей нічим буде зігріти й нагодувати, — ремствувала Хатідже, але Ібраїм не схотів і слухати, мерщій ухопив лантух і переступив поріг. Джендем танув на тлі ще зовсім чорного неба.

Коли розвидніло й сизі верхи поволі виринули з пітьми, Ібраїм був уже біля скелі, де сховав останнього разу карабін. Діставши його з розколини, Ібраїм обтер долонею ствол і рушив понад звором на схід. Серед кам’яних брил унизу пінилася річка, але гомону її Ібраїм не чув, бо сильний ранковий вітер бив його просто в лоб, і він трохи сутулився і нахиляв голову, жилавий та гнучкий. Брудний закрайок чалми маяв біля вуха, наче куце крило, а з-під чалми холодно зблискували гострі сірі очі.

Зіп’явшись на не дуже стрімкий бескид, подібний до волохатої шапки, він поклав карабін, ліг долілиць і почав оглядати урвища по той бік річки. Ібраїм знав, що в такий вітер цап ховається десь у затишку. А цап мав бути поблизу, він часто вештався понад цим звором.

Стара планина (Болгарія)

Скелі по той бік нагадували велетенських потвор, що безладно лежали одна на одній. Подекуди між ними зеленіли дрібні кущі, рудими плямами ряботів лишайник і зяяли глибокі тріщини. Унизу так само пінився гірський потік, а над найвищими верхами пливли пошматовані вітром хмари.

Ібраїм уважно роздивився кожний виямок і кожний кущ, кожну розколину й кожний уламок скелі, але цапа ніде не було. Вітер в ущелині просто шаленів, б’ючи грудьми в прямовисні кручі, брався вгору й перестрибував через хребет, над яким, ледь видима серед хмар, ширяла чорна орлиця.

За такої негоди краще б сидіти вдома, але Ібраїма зігрівало передчуття, що сьогодні йому пощастить підстерегти цапа. Полежавши ще трохи на скелі, Ібраїм обережно зсунувся нижче (...). Під скелею було затишно й тепло навіть у латаній свитині, карабін стояв під скелею напохваті, ствол швидко нагрівся на сонці.

— Ну й сатана, ну й хитрий... Але від мене ти не втечеш, Аллах мені допоможе... — бурмотів Ібраїм. Він нишпорив оком по розколинах скель, що темніли на тому боці, і згадував свій сон. Йому снилося, ніби він улучив цапа під ліве ребро, той перекинувся догори ногами, дивився на нього неприємними жовтими очима й щось говорив, намагався щось сказати Ібраїмові людським голосом.

Раптом Ібраїма мов обпекло, очі його спалахнули, а порослі рудою щетиною щоки затверділи. Він угледів цапа, але не там, куди досі дивився, не серед хаотичного нагромадження скель, а значно вище, майже на самісінькому вершечку гори. Він лежав і грівся проти сонця. Ібраїм помітив цапа зненацька — той ворухнувся, темна спина зблиснула й виказала його. Він простежив поглядом крутосхил, подумки прокладаючи стежку, якою мав непомітно підкрастися до лукавого роганя. Думка працювала чітко. Стріляти з такої відстані Ібраїм не міг — до цапа було щонайменше п’ятсот метрів: тільки сполохає дичину. Скрадатися цим боком звору теж не випадало — цап одразу помітить його й утече. Залишався єдиний прийнятний спосіб: трохи повернутися назад, перебрести десь на той бік річки, дати доброго гаку й вийти на цапа з протилежного боку гори. Рішення спершу здалося вдалим, але ж вітер дутиме в спину й цап може почути його. Ібраїм відмовився від такого плану, вирішив іти навпростець, боком до вітру.

«Хай Аллах мені допоможе», — сказав Ібраїм, узяв рушницю, обережно зсунувся до річки, ще обережніше перебрів її і, незважаючи на те, що таки добре замочився, почав неквапом підніматися на урвище. Він пильнував кожний свій крок, щоб не зрушити жодного камінчика. Ібраїм уздовж і впоперек виходив увесь Джендем, але досі йому на думку не спадало, що доведеться дертися по кручі, яка здавалася геть неприступною. Іноді він просто рачкував, місцями ж, коли не було де навіть поставити ноги, розчепірювався на прямовисній скелі та впинався в неї шипами, сантиметр за сантиметром долаючи стрімчак. Так він здолав половину відстані, і тепер, за його підрахунками, до цапа залишалося метрів сто. Цап мав бути по той бік вузького щербатого гребеня, тільки б не збити ногою камінця.

Мисливця охопила нетерплячка. Він ще не знав: лежить рогань чи його вже й сліду немає. Ібраїм довго повз, поки дістався пощербленого гребеня та скотився у виямок між двох брил, звідки можна було виглянути. Його бив дрож; тамуючи подих, він обережно вистромив голову й застиг. Цап лежав на тому самому місці, до нього й справді було метрів сто; лежав між двома каменями, видно було тільки чорні роги та смужку хребта.

Ібраїмові аж серце закалатало, жили на шиї здулися, а очі спалахнули хижою радістю. «Усе в Аллахових руках, на все Його воля», — пошепки проказав він, вистромив карабін і заходився цілитися, беручи на мушку голову роганя. Та раптом його взяли сумніви: надто маленька ціль, можна не влучити, а вдруге вистрілити цап не дасть, краще в спину... Ібраїм повільно перевів мушку на темно-рудий цапів хребет, що чітко вирізнявся між двох каменів, затамував подих, і рушниця, ударивши прикладом у плече, скакнула цівкою вгору. Луна пострілу покотилася в глибокий яр, цап несамовито підскочив і, блимнувши світлим задком, чкурнув щодуху навпроти вітру. Ібраїм не повірив власним очам. Він переметнувся через гостре каміння гребеня й підбіг до того місця, де щойно лежав цап. Метрів за десять попереду червоніли плями крові.

«Сон таки справдився», — подумав Ібраїм і пішов кривавим слідом, який звертав круто вбік, до найстрімкішої скелі, майже прямовисної і вогкої, що обривалася в безодню. А глибоко-глибоко внизу, куди Ібраїмові було навіть моторошно глянути, виднілися плямочки кущів.

Ібраїм став над прірвою та уважно роздивився. Кривавий слід зникав за скелею, по той бік якої мала бути ще глибша прірва з латкою озера в долині. Криваві плями на стежці були рясні, тож цап не зміг забігти далі того озера. Довкола не росло жодного дерева й жодного куща, й Ібраїм сподівався швидко знайти пораненого цапа. Мусив тільки здолати цю безодню й дістатися до протилежних скель.

Ібраїм підтяг ремінь рушниці й старий домотканий пояс і почав обережно спускатися вниз; від утоми та збудження він зовсім упрів, а руки й ноги його огидно тремтіли. Чіпляючись пальцями та шипами за кожний найменший виступ, він подолав спуск, опинившись на гладенькому майданчику. Звідси до протилежного краю прірви було метрів п’ять або шість, нездоланна перепона, наче недобудований міст, під яким вітер накидав сміття та сухого бадилля. Розчепіривши руки й упинаючись гострими шипами у вивітрені валуни, Ібраїм крок за кроком посувався вперед, притискаючись усім тілом до скелі. Нарешті він дістався до величезного обвітреного валуна й, витягнувши вперед шию, побачив печеру за валуном. Йому раптом спало на думку, що цап тут, і все єство його охопив незрозумілий страх. Але що міг заподіяти людині підстрелений цап? Чому Ібраїм повинен боятися?

І він усіма пальцями вчепився в гладенький валун.

Цап і справді зачаївся в печері. З рани на спині стікала кров, і під черевом вже зібралася густа калюжа. Очі тварини туманив смертельний жах. Зіп’явшись на передні ноги, цап наслухав, як сопе й натужно шкрябається мисливець. Цап наїжачив шерсть і затремтів. Пальці людини вчепилися в ребристий камінь, і звір злякано притиснувся до мілкого дна печери. Тоді облизався і форкнув. В отворі перед ним з’явилася брудна чалма, Ібраїм підняв ногу й спробував пролізти в печерку, але карабін зачепився стволом за верхній край. Шаленіючи від страху, цап свиснув ніздрями й кинувся до виходу. Нестримна сила вдарила Ібраїма в груди та кинула зі скелі вниз. Падаючи й безладно вимахуючи руками, він устиг іще побачити пораненого роганя, який також падав, перекидаючись у повітрі, але Ібраїмові здалося, неначе цап не падає, а летить, піднімаючись до Аллаха в небо...

(Переклад І. Білика)

Запитання та завдання

  • 1. З чого розпочинається оповідання «Дикий рогань»? Як описує автор гірського цапа?
  • 2. Чи був Ібраїм досвідченим мисливцем? Яким був результат його полювань?
  • 3. Чому Ібраїм приходив на полювання до скель кожного дня? Чи була в цьому потреба?
  • 4. Яких помилок припускається Ібраїм? Чому він не слухає голосу розуму? Яка помилка стала для нього фатальною?
  • 5. Як автор створює тривожну атмосферу майбутнього полювання Ібраїма?
  • 6. Які почуття виникають у героя, коли він поцілив у рогатого велетня? Прокоментуйте його емоції, «хижу радість», яка відображається на його обличчі.
  • 7. Яку роль відіграють описи природи в оповіданні?
  • 8. Які слова весь час повторює Ібраїм? Чому він сподівається на допомогу Аллаха? Чому впевнений у своїй правоті?
  • 9. Який момент в оповіданні є, на вашу думку, кульмінаційним? Як у ньому розкривається конфлікт людини та природи?
  • 10. Підготуйте інформацію про Джендем — місцевість, описану в оповіданні.
  • 11. Роздивіться репродукцію поданої картини. Опишіть її. Чим зачаровує образ цієї тварини на картині й в оповіданні?

О. Самойлик. Козерог. 2015 р.

  • 12. Напишіть есе «Чи є людина володарем природи?».


Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.