Технології. 6 клас. Біленко

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

§ 4. Традиційні види, техніки та технології декоративно-ужиткового мистецтва України

Що таке декоративно-ужиткове мистецтво?
Які види та техніки декоративно-ужиткового мистецтва народів світу тобі відомі?

Декоративно-ужиткове мистецтво України тісно пов’язане зі способом життя, побутом, звичаями, традиціями, етнонаціональними особливостями, світоглядними уявленнями, смаками народів, які живуть у ній.

Дізнайся більше онлайн

Перейди за покликанням або скануй QR-код і відвідай Віртуальний музей нематеріальної культурної спадщини України: http://virtmuseum.uccs.org.ua/ua

Вишивання, або вишивка — один з найдавніших і найпоширеніших видів народного декоративно-прикладного мистецтва — існувало як традиційне домашнє виготовлення вишиваних виробів та як їх виробництво в цехах і майстернях.

Сторінками історії

Давньогрецький історик Геродот стверджував, що вишивкою був прикрашений одяг скіфів, які тривалий час проживали на території України.
На Черкащині археологи знайшли зображення чоловіків в одязі, дуже схожому на український національний костюм. Знахідка датована VI ст. н. е. Такі ж сорочки приписували трипільцям.
Арабський мандрівник X ст. Ахмад ібн Фадлан у своїх розповідях про русів (жителів Русі) згадував, що вони мали вишитий одяг.
Уродженець Тернопільщини Юліан Панькевич в образах іконостасу храму Святого пророка Іллі в с. Боршів на Перемишлянщині (кінець XIX ст.) вперше зобразив Ісуса Христа, Богородицю та апостолів в українських вишиванках.
З 2006 року в третій четвер травня відзначають міжнародне свято — Всесвітній день вишиванки. Цього дня кожен охочий може долучитися до святкування, одягнувши вишиванку на роботу, до університету, школи чи садочка. Наразі географія свята охоплює близько 60 країн.

У давнину вишиванням займалося переважно жіноцтво: це ремесло матері передавали своїм донькам, а бабусі — онучкам. Зараз вишивають не лише жінки, а й чоловіки.

Арт-галерея

Іван Гончар. «Вишивала милому сорочку». 1972

Микола Пимоненко. «У затінку». Кінець 1800-х

Іван Гончар. «Молодиця-вишивальниця». 1975

Художньо-образні особливості народної вишивки регіонів України зумовлені характерними техніками виконання та орнаментальними мотивами, а також сталою колірною гамою: графічні чорні або червоно-чорні візерунки (Поділля), ажурне наскрізне шиття білим по білому (Полтавщина, Чернігівщина), декоративні дрібновізерункові композиції (Київщина), багатобарвні та насичені складними геометричними мотивами візерунки (Карпати і Прикарпаття), подібні до тканих червоноколірні геометричні орнаменти (Полісся) тощо.

Це цікаво

Серія поштових марок України «Українська вишивка — код нації»

Чернігівська обл.

Тернопільська обл.

Рівненська обл.

Це цікаво

Серія поштових марок України «Українська вишивка — код нації»

Київщина

Полтавщина

Львівщина

Луганська обл.

Вінниччина

Волинська обл.

Чернівецька обл.

Дніпропетровська обл.

Черкаська обл.

Розробляючи орнаменти для вишивки, люди передусім звертали увагу на природу, але не просто копіювали її, а використовували окремі елементи, спрощуючи їх та зберігаючи найхарактерніше. В українській народній вишивці можна зустріти рослинні, тваринні, геометричні, рослинно-геометризовані та емблематичні орнаменти.

Перлини мудрості

Сила традицій і сила творчості в їх поєднанні — животворне джерело всякої культури.

Петро Савицький, диякон УГКЦ, науковець, публіцист

Дізнайся більше онлайн

Перейди за QR-кодом і переглянь документальний фільм про українську вишивку — «Спадок нації».

У наш час дослідники налічують понад 200 старовинних швів на основі 20 технік вишивання (гладь, колосковий шов, низь, вузлики, шнурочок, кручений шов, вирізання, виколювання, козлик, плетінка, мережка тощо).

Це цікаво

Пам’ятна монета Національного банку України, присвячена українській вишиванці (серія «Українська спадщина»)

Створено в Україні

Українська вишивка надихнула дизайнера Ярослава Галанта створити унікальну колекцію меблів у національному стилі.

Майстер буквально вишив візерунки кольоровими нитками крізь тисячі отворів на меблях. Колекції українського дизайнера неодноразово мали неабиякий успіх на меблевих виставках у Мілані (Італія).

Гаптування (золотошвейництво, золотые шитво) — різновид вишивки, вишивання шовковими й металевими (переважно золотими та срібними) нитками різного ґатунку.

Сторінками історії

На території України гаптування має дуже давні витоки, про що свідчать численні археологічні знахідки решток золотного шитва з розкопок курганів скіфської та сарматської доби.
Високого рівня гаптування досягло вже за часів Київської Русі (IX-XIII століття).
Про золотне шитво згадують у літописних джерелах. Оздоблений ним одяг можна побачити на мініатюрах і храмових настінних розписах. Багато решток вишивок знайдено під час археологічних розкопок у Софіївському соборі у Києві, у Білогородці, Галичі, Шаргороді, Чернігові, Переяславі та інших містах України.
У XI столітті Анна-Янка, сестра Володимира Мономаха, організувала школу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом. Княгиня Анна, дружина Рюрика Ростиславовича, вишивала для своєї родини та для оздоблення церков.

До Криму така технологія шиття прийшла з Візантії, а туди це мистецтво потрапило через близькосхідні країни. Пов’язане з традиціями Візантії та Близького Сходу, кримськотатарське гаптування в період XV-XVIII століть вважали одним з найкращих за технікою виконання.

Рис. 2.12. Кримськотатарське гаптування

Таке стародавнє ремесло і зараз сучасне, затребуване, не має собі рівних за своєю декоративністю та багатофун- кціональністю. Штори, покривала, подушки, абажури, столи, ширми, сумки, панно, скриньки, сукні для бальних танців тощо, прикрашені вишивкою, отримують гідне визнання та викликають захоплення.

Перлини мудрості

Єдиний спосіб зробити щось дуже добре — любити те, що ти робиш.

Стів Джобс, американський винахідник і підприємець

Створено в Україні

Унікальний вид рукоділля — вишивку соломою, подібну до гаптування, — розвиває в наші дні родина митців з Кам’янця-Подільського. Кожна робота Наталії Лашко, її чоловіка Володимира та сина Іллі — неповторний шедевр, який зачаровує своєю красою. Адже, крім цієї родини з Хмельниччини, зараз в усьому світі є лише кілька майстрів, які опанували напівзникле мистецтво вишивки соломою, наче золотою ниткою. Витвори родини Лашко експонують у США, Франції, Швейцарії, Канаді, Польщі, Ізраїлі, Нідерландах.

Наталія Лашко. Триптих «Грай, бандуро моя золотая». 2010

Вишивка бісером (дрібними скляними намистинками різних форм і кольорів) відома з глибокої давнини. Цією технікою прикрашали одяг, вишивали картини із зображенням різних пейзажів, церков, ікон тощо.

Бісер (гарус) і стеклярус (видовжений бісер) набув популярності у вишивальниць з XVIII ст. Як свідчить історія української вишивки, дрібними намистинками зі скла особливо полюбляли вишивати на Заході Україні. Кримські татари теж іноді вишивали бісером, який завозили з Ірану та Малої Азії.

Це цікаво

У 2012 році Світлана Долеско заснувала унікальний виставково-мистецький проєкт «Бісер: Вчора. Сьогодні. Завтра», який демонструє на широкий загал творчість народних майстрів і майстринь, підтримує давні традиції бісерного мистецтва в Україні та формує нові засади в цьому напрямку. На щорічних всеукраїнських виставках проєкту представляють стародавні та сучасні вироби українського традиційного бісерного мистецтва.

У наш час вишивка бісером знову є популярною. Її використовують для оздоблення різноманітних виробів, що надає їм оригінального й ошатного вигляду. Неабияке поширення мають вишиті бісером картини із зображенням людей, квітів, птахів і тварин.

Бісероплетіння — створення з бісеру за допомогою ниток, волосіні або дроту художніх двовимірних (пласких) і тривимірних (об’ємних) композицій.

Сторінками історії

На території України бісер відомий від часів Київської Русі, але особливого поширення він набув у XVIII-XIX ст.
Прикраси з бісеру вплітали в коси, носили їх на руках, шиї. В одних селах — лише жінки, в інших — і молодиці, і дівчата. Бісером оздоблювали чоловічі капелюхи, дівочі весільні головні убори та сукні. З нього також виготовляли сумочки, гаманці, картини, прикрашали ним меблі тощо.

Ґердани

Силянки

Вироби з бісеру

Створено в Україні

У 2017 р. в рамках виставки «Рукоділля: бізнес і хобі» в Харкові було представлено мистецький проєкт «Жіноча історія в бісері», мета якого — показати світові постаті визначних науковиць, художниць, правозахисниць та письменниць різних епох і континентів.

Авторка ідеї та керівниця проєкту Марія Щербина символічно пов’язує історію із плетивом бісером, коли у велике полотно вплітаються неповторні людські долі. Кожен портрет доповнює прикраса-символ з бісеру, що передає індивідуальну історію та внесок певної особистості в розвиток людства.

До створення унікального бісерного панно долучилися 35 учасниць із різних країн світу: США, Канади, Бельгії, Великобританії, Німеччини, Швейцарії та України. Зараз цей витвір є частиною експозиції Музею жіночої історії (м. Харків).

Панно «Жіноча історія в бісері»

Лозоплетіння — плетіння з кори, лози та рогози — в Україні набуло широкого розвитку в 2-й пол. XIX ст., коли з цих матеріалів почали виготовляти дорожні кошики та козуби, легкі дачні меблі, дитячі візочки, іграшки тощо. Майстрів, що виготовляли кошики, так і звали — кошикарі та кошикарки. Лозоплетінням та рогозоплетінням займалися як чоловіки, так і жінки.

Найдавніші пам’ятки українського плетіння походять з кін. XVIII - поч. XIX ст. і зберігаються в музеях Києва, Львова, Ромнів та ін.

Арт-галерея

Плетені вироби з соломи та рогозу в акварелях львівського художника Юрія Глоговського (1834)

Львівська міщанка

Львівська кухарка

Львівська круп’ярка

Селянка з Винників

У сьогоденні популярним також є плетіння з «паперової лози», тобто паперових трубочок, які можна зробити й із використаних газет і журналів. Так само цікаві кошики можна виготовити з пластикових пляшок.

Ідеї для натхнення та втілення

Плетення кошиків з паперових трубочок від старих журналів

Виготовлення плетених кошиків з пластикових пляшок

Соломоплетіння. В усіх куточках світу народні умільці використовували для своєї роботи солому зернових культур, які вирощували в певній місцевості. У художніх виробах неабияке значення має інтенсивний переливчастий блиск і різноманітне забарвлення житньої соломи. На думку майстрів, відтінків у соломи близько сотні — від білого й жовто-лимонного до буро-жовтого та червоно-коричневого (це також відіграє неабияку роль в аплікаціях із цього матеріалу тощо). Із соломи плели передусім головні убори, сумки-кошики тощо.

Арт-галерея

Архип Куїнджі. «Селянин-українець у солом’яному капелюсі». 1890-1895

Тетяна Голембієвська. «Свято врожаю». 1966

Микола Пимоненко. «Хлопець у солом’яному капелюсі». 1905-1907

Микола Пимоненко. «Ідилія». 1908

Генрик Родаковський. «Війт Микола». 1867

Микола Пимоненко. «Не жартуй» (фрагмент). 1895

Різьбярство (різьблення по дереву, сницарство) — один з видів художньої обробки деревини поряд із випилюванням, випалюванням і токарною справою. Археологічні розкопки та згадки літописів свідчать, що вже за часів Київської Русі широко побутували різноманітні дерев’яні вироби — миски, ложки, кухлі, бочки, оздоблені різьбленням. Сучасні витвори різьбярів чудово доповнюють і прикрашають будь-які інтер’єри.

Рис. 2.13. Семен Корпанюк. Декоративна таріль. 1930-ті рр.

Рис. 2.14. Галина Олійник. Декоративна таріль. 2010-ті рр.

Ткацтво — технологічні процеси з виробництва тканини. Прадавнє існування цього ремесла прийнято називати художнім ткацтвом, оскільки найчастіше воно є частиною декоративно-ужиткового мистецтва, сувенірної промисловості тощо.

Сторінками історії

Ткацтво на ручному верстаті відоме з давніх часів. У Київській Русі й у середньовічній Україні воно було одним з найважливіших ремесел. Наприкінці XVIII ст. з винайденням механічного ткацького верстата з’явилося машинне ткацтво — попередник сучасного промислового виробництва тканин.

Традиційний ткацький верстат (реконструкція) з українського Полісся (експозиція Музею ткацтва Чернігівщини, смт Козелець)

Дізнайся більше онлайн

Перейди за QR-кодом і переглянь відео про кролевецькі ткані рушники.

Це цікаво

Пам’ятна монета Національного банку України, присвячена ткацтву (серія «Народні промисли та ремесла України»)

Килимарство — техніка створення килимів, виробів художнього ткацтва, які використовують для оздоблення чи утеплення приміщень. Основною сировиною є вовна, бавовна та льон. Для здійснення цього процесу використовують ручний або машинний способи.

Тчуть килими лічильною («рахунковою»), гребінковою («кругляння») та ворсовою техніками.

Створено в Україні

Українська дизайнерка Марта Серветник використовує старі гуцульські килими з домотканого вовняного полотна для виготовлення м’яких меблів. У результаті копіткої праці виходить сучасний дизайнерський виріб, а точніше — вишукане крісло в народному стилі, з неабиякою історією та національним колоритом.

Саме ворсова техніка лежить в основі таких різновидів килимарства, як ліжникарство та коцарство.

Ліжникарство — домашнє виготовлення ліжників (товстих вовняних виробів з об’ємною поверхнею і довгим пухнастим двостороннім ворсом) ручним способом, важлива галузь ткацтва. Виготовлення ліжникових виробів в Україні відоме з часів раннього Середньовіччя. До середини XIX ст. їх широко використовували в щоденному та святковому побуті майже в усіх регіонах України. Нині ліжники виготовляють лише в окремих осередках Карпатського регіону (Гуцульщина, Бойківщина).

Дізнайся більше онлайн

Перейди за QR-кодом і переглянь відео про карпатське ліжникарство.

Створено в Україні

Майстриня із села Яворів на Косівщині Галина Томащук — ткаля в 5-му поколінні, засновниця бренду «Веретено» — створює сучасний верхній одяг і вироби для дому за старовинною технологією ліжникарства. Зістрижену з овець вовну запарюють гарячою водою та миють у холодній, сушать, відбирають за відтінками, фарбують, розчісують. З випрядених ниток на стародавньому ткацькому верстаті створюють деталі виробів. Заключним етапом обробки є декількагодинне холодне валяння. У результаті тканина стає щільною та міцною, і зроблений з неї одяг — екологічний, теплий, зручний та ошатний.

У центральних і східних областях України, зокрема на Слобожанщині, ворсовою технікою ткали на вертикальних верстатах так звані «коци», звідки й походить назва ще одного різновиду килимарства.

Коцарство — виготовлення коців (килимів і покривал із вовни).

Сторінками історії

На Харківщині коцарство процвітало з кінця XVIII до середини XIX ст., що було наслідком поширення вівчарства в краї. Харківські коци були яскравими (переважно використовували сині, червоні, білі та зелені кольори) і мали своєрідний геометричний малюнок з ромбів, який обрамляла одноколірна кайма. У другій половині XIX ст. коцарство почало занепадати. Розвиток промисловості знищив степ, де паслися вівці, та замінив саморобні тканини фабричними. До 1902 року коцарський промисел у Харкові припинив своє існування.

У наш час відбувається відродження цього виду декоративно-ужиткового мистецтва. З 2018 року традиційне коцарство входить до переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Харківської області.

Дізнайся більше онлайн

Перейди за QR-кодом і переглянь відео про харківське коцарство.

Кушнірство — традиційне українське ремесло, яке включало вичинку шкіри з хутром і пошиття з неї різного одягу — кожухів, кептарів, шапок тощо.

Це цікаво

Пам’ятна монета Національного банку України, присвячена кушнірству (серія «Народні промисли та ремесла України»)

Створено в Україні

Майстер народного кушнірства із села Корнич, що на Коломийщині, Михайло Вінтонюк реставрує старовинні кептарі та шиє нові за зразком старовинних. Разом з племінницею Надією Вінтонюк вони створили проєкт «Відродження», який популяризує декоративно-ужиткове мистецтво та традиційну культуру українців.

Одна з робіт, якою майстер пишається, — відреставрований 140-річний кептар з фільму «Тіні забутих предків».

Художнє кування (художня ковка) — обробка металевого виробу методом гарячого кування, що обов’язково має властивості художнього витвору.

Сторінками історії

• Ковальство здавна відоме багатьом народам світу.

• Холодне кування самородних золота, срібла, міді, заліза, а також метеоритного заліза було відоме в Єгипті та Передній Азії за кілька тисячоліть до нашої ери.

• Гаряче кування з’явилося вперше теж ще до н. е. в Передній Азії, де люди навчилися видобувати мідь з руди.

• До XV-XVI ст. сформувалися такі галузі ковальства:

виготовлення зброї (зброярство);
виготовлення інструментів і реманенту;
виготовлення замків, ключів та іншого хатнього й господарського (підкови для коней) начиння;
виготовлення художніх виробів.

Це цікаво

Пам’ятна монета Національного банку України, присвячена ковальству (серія «Народні промисли та ремесла України»)

Поштова марка «Майстер-мідник» із серії «Кримські татари — корінний народ Криму - України»

Поштова марка «Коваль» із серії «Національні меншини в Україні. Роми»

Створено в Україні

Щороку в різних місцевостях України проходять тематичні фестивалі, метою яких є продемонструвати все багатство та унікальність виробів, що створюють майстри ковальства. Найвідоміші з них: «Гамора» (с. Лисичово, Закарпатська обл.), «Вакула-фест» (с. Опішня, Полтавська обл.), «Металеве серце України» (м. Рівне), «KOVAL FEST» (м. Дніпро), «Свято ковалів» (м. Івано-Франківськ).

Колективні витвори учасників фестивалю «Свято ковалів» у Івано-Франківську

Це цікаво

Хоч традиційно ковальство вважають чоловічою справою, у у світі та в Україні є жінки, які залюбки й цілком успішно опановують це ремесло. Серед них — киянка Марія Макарова, Оксана Мазурець з Рівненщини та інші.

Оксана Мазурець на ковальському фестивалі в м. Дніпрі

Гутництво — виготовлення скла і виробів з нього — значного розвитку набуло ще за часів Київської Русі. Районами найбільшого поширення в Україні були Чернігівське, Київське і Волинське Полісся, оскільки для виготовлення скла потрібний поташ, який добували, спалюючи дерево, а також кварцовий пісок, крейда і вапно, що залягали на цій території.

Сторінками історії

Починаючи з XVI ст. на Поліссі, а також Слобожанщині, Поділлі, Буковині, Галичині з’явилося чимало невеликих підприємств — гут, де виробляли скло. Ремісники-склярі — гутники — виготовляли різноманітні вироби з «простого» та кольорового скла (пляшки, баклаги, стакани, тарелі й тарілки, вази тощо), а також кришталь, віконне й лампове скло.

Виплавляли скло в спеціальних печах, що мали кілька вогнетривких ємностей — донниць. Деякі вироби, особливо фігурний посуд у вигляді ведмедиків, зайців тощо, розписували олійними фарбами.

Це цікаво

Пам’ятна монета Національного банку України, присвячена гутництву (серія «Народні промисли та ремесла України»)

Гончарство — виготовлення керамічних виробів із гончарної глини.

Це давнє ремесло багатьох народів світу належить до традиційних українських ремесел, видів господарської діяльності та мистецької культури українців.

Перлини мудрості

Праця — це батько задоволення.

Стендаль, французький письменник

Це цікаво

Пам’ятна монета Національного банку України, присвячена гончарству (серія «Народні промисли та ремесла України»)

Українські гончарі виробляли посуд для приготування, зберігання й подачі на стіл певних страв — горщики, миски й полумиски, глечики, макітри, гладишки, барильця, довжанки, баньки, куманці. Серед їх виробів також були предмети декоративного посуду, кахлі, черепиця, цегла, дитячі іграшки, сувеніри тощо.

Сторінками історії

На території України сліди гончарства археологи датують VI - початком IV тисячоліття до н. е. Неолітичний посуд виготовляли ліпним способом, або слабо випаленим. У часи мідної доби значного розвитку набула трипільська кераміка, поширена в лісостеповій та степовій зонах Правобережної України. Від І тис. до н. е. до початку І тис. н. е. на степовій і лісостеповій територіях України та на Північному Причорномор’ї існувало високорозвинуте мистецтво численних племен — кіммерійців, скіфів, сарматів. Гончарство мало неабияке значення саме в осілого населення. Виготовляли різноманітний посуд — горщики, корчаги, миски, а також прясельця, ґудзики. Посуд ліпили вручну, оздоблюючи його орнаментом.

Розквіту гончарства в Україні сприяла наявність в її надрах покладів високоякісних червоних, червоно-бурих і світло-сірих глин, що й зумовило виникнення значних осередків керамічного виробництва.

Перлини мудрості

Ми працю любимо, що в творчість перейшла.

Максим Рильський, український поет, перекладач, публіцист, науковець

Арт-галерея

Тетяна Яблонська. «Гончар». 1964

Тетяна Голембієвська. «Українські куманці». 1960

Віктор Зарецький. «Косівський гончар». 1975

Катерина Білокур. «Натюрморт з колосками та глечиком». 1958-1959

Віктор Зарецький. «Святковий сувенір». 1977

Ласло Гайду. «Гончар». 1998

Вироби різних гончарських центрів в Україні мали спільні риси, але водночас і свої особливості. Зокрема, опішнянський посуд вирізнявся тонкостінністю, дво- трикольоровим розписом у вигляді кривулин, рисочок, крапочок тощо. Опішня славилася також декоративною скульптурою та дитячою іграшкою.

Дізнайся більше онлайн

Перейди за QR-кодом і переглянь відео про опішнянську кераміку від Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному.

Для Волині характерна кераміка сірого, чорного, синьо-чорного кольорів, вироби з неї — сиваки — були декоровані різноманітними лініями, що утворювали своєрідні візерунки — сосонки, стовпчики, ялинки, клітини. Подільська кераміка вирізнялася вогненно-червоним тлом та оригінальними орнаментами — пишні квіти, гілки з плодами, грона винограду. Чернігівські майстри оздоблювали посуд специфічною технікою бризок і патьоків.

Рис. 2.15. Вироби української кераміки (експонати Національного музею українського народного декоративного мистецтва)

Майстри Косова створили високохудожню техніку розпису, кахлі оригінальної формі, свічники, розмальовані миски й чимало інших самобутніх виробів.

Дізнайся більше онлайн

Перейди за QR-кодом і переглянь відео про косівську кераміку.

Цікавим різновидом є так звана чорнодимлена (чорнолощена, чорна, сива, задимлена, закурена) кераміка, випалена за спеціальною технологією — без доступу повітря. Одним з найвідоміших осередків її створення в Україні є село Гавареччина на Львівщині.

Дізнайся більше онлайн

Перейди за QR-кодом і переглянь відео про ґаварецьку кераміку.

Створено в Україні

Кримськотатарський кераміст Рустем Скибін активно збирає, аналізує та відновлює технології виробництва різних форм традиційної побутової гончарної кераміки, а також навчає цього інших. На основі орнаментів кримськотатарської вишивки він розробив власний стиль розпису керамічних виробів, що продовжує традиції кримських татар. Митець створив серію унікальних тарелів з вишуканими каліграфічними композиціями, які є його основним продуктом. Він також виготовляє керамічні світильники, фонтани, музичні інструменти, декоративні панно. Його роботи популярні не лише на батьківщині митця, а й за межами Криму та України.

Керамічні вироби Рустема Скибіна

Декоративний розпис — спосіб декорування ззовні та зсередини споруд, а також творів декоративно-ужиткового мистецтва. Протягом століть в Україні формувалися місцеві особливості декоративного розпису зі своєрідною образною стилістикою.

Петриківський розпис, або петриківка — українське декоративно-орнаментальне народне малярство, яке сформувалося в Дніпропетровській області в селищі Петриківка, звідки і походить назва цього виду мистецтва.

Окремі речі з візерунками в стилі петриківського розпису збереглися ще з XVIII ст. Однак у сучасному розумінні цей напрям сформувався в кінці XIX - на початку XX ст. У 2013 р. петриківський розпис було включено до списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

Це цікаво

Поштові марки України на честь майстрині петриківського розпису Тетяни Пати. 2000 р.

Поштова марка «Петриківський розпис» 2010 р.

Дізнайся більше онлайн

Перейди за QR-кодом і переглянь відео про петриківський розпис.

Це цікаво

Пам’ятна монета Національного банку України, присвячена петриківському розпису (серія «Українська спадщина»)

Самчиківський розпис, або самчиківка — різновид українського декоративно-ужиткового мистецтва, переважно сюжетний, який виконують великим зубчастим малюнком, схожим на гобеленовий.

У південно-східній Волині, на межі з Поділлям, хати здавна були розмальовані рослинними візерунками, які важали оберегами. Особливо славились своїми розписами хати в селі Самчики Старокостянтинівського району Хмельницької області, де цей розпис можна було побачити на власні очі ще в 50-х роках минулого століття. Із часом традиція розпису майже зникла. У 60-х роках XX сторіччя самчиківський розпис почали відроджувати. Наказом Міністерства культури України з 2019 року Самчиківський розпис включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Рис. 2.16. Віктор Раковський. «Сива давнина»

Рис. 2.17. Олесь Пажимський. «Гончарики»

Дізнайся більше онлайн

Перейди за QR-кодом і переглянь відео про самчиківський розпис.

Миколаївський розпис — техніка декоративно-прикладного малювання, поширена в селах Новомосковського району на Дніпропетровщині (Січеславщині). Назву отримала від однойменного села, але мала поширення й в інших довколишніх населених пунктах.

Барвисті квіти, соковиті ягоди, листя й галузки, нанесені впевненими мазками, на відміну від петриківських мальовок, яким притаманний чорний чи білий фон, розміщено на зеленому тлі.

Рис. 2.18. Роботи художника Петра Журавля (а) та його дочки художниці Анжели Лагоди (б)

Вибійка (вибиванка, набійка, друкованиця, мальованка, димка, синильниця) — це спосіб декорування тканин, коли орнаменти й візерунки наносять на готову тканину за допомогою різьблених дощок (форм, печаток, стемпів). Відмінність назв пов’язана з різними техніками вибивання узорів, періодами виготовлення та поширенням в окремих регіонах України.

Рис. 2.19. Вибійка по полотну з Чернігівщини. XVIII-XIX ст.

Дізнайся більше онлайн

Перейди за QR-кодом і переглянь відео про вибійку як давній спосіб декорування.

Витинанка — один з видів українського народного мистецтва, сюжетні та орнаментальні прикраси оселі, ажурно або силуетно витяті ножицями або вирізані ножем з білого та кольорового паперу.

Рис. 2.20. Тарас Крамаренко. Витинанка «Пташиний обід»

Рис. 2.21. Світлана Урбанська. Витинанка «Дерево світу»

Це цікаво

З 2003 р. в м. Могильові-Подільському відкрито єдиний в Україні і другий у світі Музей витинанки. Тут представлено роботи з усіх областей України, а також різних країн світу. Кожні три роки в місті проводять фестиваль «Українська витинанка».

А у 2011 році в Могильові-Подільському було встановлено пам’ятний знак «Українська витинанка», виконаний скульптором Миколою Крижанівським.

Створено в Україні

Львівська мисткиня Дарія Альошкіна створила витинанки на вікна з паперу, виготовленого з опалого листя. За її словами, технологія молодого винахідника Валентина Фречки доводить, що листя з парків, якщо його правильно переробляти, можна використовувати навіть для створення паперових фіранок.

Писанкарство — поширений у багатьох народів, зокрема українців, вид декоративного мистецтва — фарбування та декорування великодніх яєць (писанок, крашанок, крапанок, дряпанок тощо) із нанесенням орнаменту-малюнка різними техніками.

Арт-галерея

Тетяна Яблонська. «Писанки». 1968

Олег Шупляк. «Неначе писанка, село». 2016

Це цікаво

Пам’ятник писанці в м. Вегревіль (Канада)

Музей писанки в м. Коломия (Івано-Франківська обл.)

Пам’ятник писанці в с. Вижниця (Чернівецька обл.)

Монети «Традиційна українська писанка» Королівського монетного двору Канади

Дізнайся більше онлайн

Перейди за QR-кодом і переглянь відео про українське писанкарство.

Це цікаво

Пам’ятні монети Національного банку України, присвячені українській писанці (серія «Українська спадщина»)

Іграшкорство — галузь українського народного мистецтва, вироби якої призначені для дитячої гри, забавки.

За матеріалом розрізняють іграшки з кераміки, дерева, тканини, лози, соломи, паперу, тіста тощо.

Дізнайся більше онлайн

Перейди за QR-кодом і переглянь відео про українську дерев’яну іграшку.

Глиняні іграшки — один з найстародавніших різновидів таких виробів. Традиційними для українського художнього ліплення є глиняні свистунці у формі птахів, тварин, вершників. 2020 року «Валківський свищик» (від назви міста Валків Харківської області) включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Також в Україні збереглася характерна для Середньої Наддніпрянщини традиція виготовлення вузлових ляльок з тканини — «княгинь» (народна назва — ляльки-мотанки). Їх часто називають оберегами та створюють безликими або з хрестами на обличчях (хрест — стародавній сонячний символ). Мотанки виготовляли різними способами: скручуванням, скочуванням, змотуванням тощо, і кожен елемент такої ляльки мав своє значення.

Основні осередки декоративно-ужиткового мистецтва України

Опішня (Полтавська обл.) — художня кераміка, вишивка;
Решетилівка (Полтавська обл.) — ткацтво, килимарство, вишивка, кушнірство;
Дігтярі (Чернігівська обл.) — килимарство, вишивка, ткацтво;
Петриківка (Дніпропетровська обл.) — декоративний розпис;
Самчики (Хмельницька обл.) — декоративний розпис;
Гавареччина (Львівська обл.) — гончарство;
Кролевець (Сумська обл.) — художня вишивка та ткацтво (рушники);
Бубнівка (Вінницька обл.) — гончарство;
Клембівка (Вінницька обл.) — художня вишивка;
Косів (Івано-Франківська обл.) — килимарство, ліжникарство, художні вироби з дерева, металу та шкіри, вишивка, кераміка;
Вижниця (Чернівецька обл.) — вироби з дерева, оздоблені різьбленням і випалюванням, та інші.

Опішнянська кераміка

Гаварецька кераміка

Косівська кераміка

Кролевецькі рушники

Решетилівська вишивка

Клембівська вишивка

Решетилівський килим

Косівські ліжники

Косівський килим

Це цікаво

Пам’ятна монета Національного банку України, присвячена решетилівському килимарству (серія «Українська спадщина»)

Дізнайся більше онлайн

Перейди за QR-кодом і переглянь відео про сучасне відродження решетилівського килимарства.

Оздоблення власного побуту виробами декоративно-ужиткового мистецтва

Будь-який виріб має бути не лише практичним, а й естетичним, тобто таким, що милує око. Перетворити вжиткову річ на твір мистецтва допомагає декорування, тобто художнє оздоблення.

Декор — сукупність оздоблювальних елементів, які не мають практичного призначення, однак виконують естетичну (художню) функцію.

Художнє оформлення сучасних виробів у фольклорному стилі здійснюють на основі традицій певного народу, зокрема українського. Для цього часто використовують такі техніки та технології декоративно-ужиткового мистецтва, як аплікація, вишивка, вибійка та традиційний розпис із застосуванням орнаментів рослинного або геометричного характеру.

Рис. 2.22. Схеми оздоблення виробів вишивкою в українському стилі

Однак сучасний декор відрізняється від історичних зразків і технологією виконання, і візерунками, й оздоблювальними матеріалами. Адже дизайнери намагаються поєднувати елементи вишивки, аплікації тощо з новітніми технологіями та матеріалами.

Окрім тканин, у виготовленні й оформленні етнічних виробів широко використовують натуральну та штучну шкіру, хутро, замшу, метал, дерево, різноманітні плівки тощо.

Застосування декоративного оздоблення є вдалим лише тоді, коли воно сприяє створенню цілісного, гармонійного, оригінального та сучасного виробу.

Наскільки декор прикрасить витвір, значною мірою залежить від смаку та майстерності його виконавця.

Перевір себе та поміркуй

1. Які види декоративно-ужиткового мистецтва України ти знаєш?
2. Назви основні технології та техніки, які в них використовують.
3. Які види та техніки декоративно-ужиткового мистецтва особливо популярні в наш час і з чим це пов’язано?
4. Назви основні осередки декоративно-ужиткового мистецтва в Україні та види виробів, якими вони славляться.
5. Проаналізуй сувенірну продукцію, доступну у твоїй місцевості, та визнач, які традиційні техніки та технології в ній застосовано.
5. Запропонуй техніки декоративно-ужиткового мистецтва, які, на твою думку, слід ретельно розглянути та опанувати на уроках технологій.
6. Склади перелік виробів декоративно-ужиткової творчості, які варто виготовити.

Твоя проєктна діяльність

Теми дослідницьких, інформаційних, пошукових проєктів

1. Символіка кольорів у різних видах декоративно-ужиткового мистецтва.
2. Центри розвитку декоративно-ужиткового мистецтва України: історія та сучасність.
3. Види декоративно-ужиткового мистецтва мого краю.
4. Автентичні вироби українських майстрів народної творчості.
5. Вироби декоративно-ужиткової творчості в моїй оселі.
6. Застосування технік і технологій декоративно-ужиткової творчості в сучасному дизайні предметів інтер’єру.
7. Можливості поєднання різних технологій і технік декоративно-ужиткового мистецтва в одному виробі.

Ідеї для натхнення і втілення

Банк ідей для виготовлення виробів у різних техніках декоративно-ужиткового мистецтва

Вишиті вироби