Підручник з Географії (рівень стандарту). 10 клас. Безуглий - Нова програма

РОЗДІЛ І. ЄВРОПА

Тема 1. Загальна характеристика Європи

Ви дізнаєтеся про:

- особливості ЕГП, склад субрегіонів і ситуацію на сучасній політичній карті Європи, прояви сепаратизму;

- типологію країн за низкою ознак і тенденції інтеграційних процесів у Європі;

- риси природних умов та ресурсів Європи;

- особливості демографічних процесів, структуру й розміщення населення європейських країн;

- структуру та спеціалізацію секторів економіки країн Європи, місце в ній України.

Ви навчитеся:

- аналізувати політичну карту Європи: виокремлювати субрегіони, їхній склад, типи країн за ознаками державного правління, територіального устрою та рівня економічного розвитку;

- визначати місцеположення основних районів видобування мінеральних ресурсів, лісозаготівлі, рекреації;

- характеризувати риси демографічних та урбанізаційних процесів у країнах і субрегіонах Європи;

- порівнювати особливості міжнародної спеціалізації економічно розвинених країн і країн з перехідною економікою;

- визначати «центральну вісь» розвитку Європи, найбільші промислові регіони;

- пояснювати вплив регіональної інтеграції та ТНК на особливості економіки країн Європи.

§ 3. ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ ЄВРОПИ. ПОЛІТИЧНА КАРТА ЄВРОПИ

ПРИГАДАЙТЕ

1. Скільки держав існує на сучасній політичній карті Європи? Назвіть субрегіони, на які за класифікацією ООН поділено Європу.

2. За якими ознаками виділяють типи країн? Яких типів країн немає в сучасній Європі?

3. Дайте визначення сутності терміна «економіко-географічне положення».

4. Яку роль в Європі відіграють міжнародні організації?

• Економіко-географічне положення та склад Європи. Європа (грец. Europe, так звали території на захід від Егейського моря) - частина світу, яка займає західну територію материка Євразія, у басейнах Атлантичного та Північного Льодовитого океанів та острови й архіпелаги, найбільшими з яких є: Нова Земля, Земля Франца-Йосифа, Шпіцберген, Ісландія, Британські острови, Зеландія, Балеарські острови, Корсика, Сардинія, Сицилія. Площа Європи - близько 10 млн км², площа островів - 730 тис. км². Економіко-географічне положення Європи визначається такими основними особливостями:

> безпосередньою близькістю (географічною, історичною, суспільно-політичною) до більшості інших частин світу (Азії, Африки, Америки);

> зручним і здебільшого добросусідським положенням європейських країн одна щодо одної;

> вигідним транспортно-географічним положенням (ТГП);

> зручним приморським положенням (на заході Європи немає місця, що віддалене від моря на понад 480 км, на сході - на 600 км). До внутрішньоконтинентальних країн належать усього 9 із 44 держав;

> європейські країни розміщені відносно близько до найважливіших джерел дешевої сировини, робочої сили та ринків збуту товарів і послуг.

На поч. XXI ст. у Європі налічують 44 незалежні держави, що належать до 4 субрегіонів (мал. 7). Західна Європа налічує 9 держав і межує з усіма іншими регіонами Європи. До складу Північної Європи, окрім традиційних Скандинавських країн, нині відносять ще 5 країн (Велику Британію, Ірландію, Естонію, Латвію і Литву). Південна Європа налічує 15 суверенних держав і одну залежну територію - Гібралтар (належить Великій Британії). До регіону Східної Європи нині належить 10 держав, зокрема й уся Росія, величезна територія якої лежить у двох частинах світу - Європі та Азії.

• Політична карта Європи. Сучасна політична карта Європи формувалася протягом тривалого часу. Ще у XVIII ст. виникли і досягли економічного розквіту потужні централізовані держави (Англія, Франція, Іспанія, пізніше Італія, Німеччина, Росія). Завдяки політичним, соціально-економічним, історико-географічним і науково-технічним особливостям європейським державам належав пріоритет у Великих географічних відкриттях і в освоєнні природних ресурсів Африки, Азії, Америки, Австралії та Океанії. У подальшому після двох світових війн політична карта Європи значно змінилася, колишні метрополії позбулися всіх колоніальних володінь. Наприкінці XX ст. розпочався новий етап трансформації політичної карти Європи. Це було пов’язано з розпадом СРСР у 1991 р. і утворенням 15 незалежних держав, об’єднанням двох німецьких держав (НДР і ФРН в єдину Федеративну Республіку Німеччина), «оксамитовими революціями» в країнах Східної Європи (поділом Чехословаччини на Чехію і Словаччину), громадянською війною в Югославії й подальшим розпадом її на 6 самостійних країн тощо. Після краху соціалістичних режимів більшість країн колишнього «соціалістичного табору» переорієнтувалися на західні структури. Нині понад половина держав Європи є членами ЄС і НАТО, решта прагнуть потрапити туди щонайскоріше.

Мал. 7. Субрегіони Європи

Країни Європи дуже різняться за площею, кількістю населення, формою правління та формою державного устрою, рівнем економічного розвитку (табл. 1).

Таблиця 1. Особливості складу Європи

Ознаки	Розподіл країн за групами
Кількісні характеристики складу
Розміри території (площа)	1 - гігант (Росія); 3 - значні (Україна, Франція, Іспанія); 12 - середні (Швеція, Німеччина, Фінляндія, Норвегія, Польща, Італія, Велика Британія, Румунія, Білорусь, Греція, Болгарія, Ісландія); 21 - малі (Угорщина, Португалія, Сербія, Австрія, Чехія, Ірландія тощо); 1 - невелика (Люксембург); 6-карлики(Андорра, Сан-Марино, Монако, Ліхтенштейн, Мальта, Ватикан)
Чисельність населення (на 2017 р.)	1 - гігант (Росія); 6 - великі (ФРН, Франція, Велика Британія, Італія, Іспанія, Україна); 2 - середні (Польща, Румунія); 25 - малі (Нідерланди, Бельгія, Португалія, Греція, Чехія, Угорщина тощо); 10 - карлики (Естонія, Чорногорія, Люксембург, Мальта, Ісландія, Андорра, Сан-Марино, Монако, Ліхтенштейн, Ватикан)
Якісні характеристики складу
Форма державного правління (ФДП)	12 - монархій (Ватикан - теократична; Швеція, Норвегія, Данія, Велика Британія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Монако, Ліхтенштейн, Іспанія, Андорра - конституційні); 32 - республіки різного типу
Форма державного устрою (ФДУ)	6 - федерацій (Росія, ФРН, Бельгія, Австрія, Боснія і Герцеговина, Швейцарія - фактично, юридично є конфедерацією), 38 - унітарні
Рівень економічного розвитку	30 - економічно розвинені: країни «Великої сімки» - ФРН, Франція, Велика Британія, Італія; економічно розвинені невеликі країни Європи - Норвегія, Швеція, Фінляндія, Данія, Ісландія, Швейцарія, Австрія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Андорра, Сан-Марино, Монако, Ліхтенштейн, Ватикан;
Ознаки	Розподіл країн за групами
	країни середнього рівня економічного розвитку - Іспанія, Португалія, Греція, Ірландія, Мальта, а також Словенія, Словаччина, Чехія, Естонія, Латвія, Литва - постсоціалістичні країни, які на початку XXI ст. перейшли до групи розвинених країн; 14 - країн з перехідною економікою, у тому числі: 10 індустріальних або індустріально-аграрних країн Східної і Південної Європи - Албанія, Боснія та Герцеговина, Болгарія, Хорватія, Угорщина, Чорногорія, Польща, Румунія, Македонія, Сербія; 4 пострадянські - Росія, Білорусь, Україна, Молдова.
Індекс людського розвитку (ІЛР), на 2017 р.	33 - дуже високий (більшість країн); 7 - високий (Білорусь, Болгарія, Сербія, Албанія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Україна); 1 - середній (Молдова)

Збройних конфліктів не позбавлений жодний регіон світу, навіть такий благополучний, як Європа. Тут наявні певні осередки політичного напруження та «гарячі точки» (в Україні, Великій Британії, Іспанії, Молдові, країнах колишньої Югославії). З 2014 р. новою і кривавою «гарячою точкою» на карті Європи стала Україна, у якій у гібридній війні на сході країни загинуло вже понад 10 тис. осіб і майже 23 тис. поранено. Болючим питанням для країни є й анексія Росією Криму.

• Європейський сепаратизм. Нині деякі держави Європи стикаються з активізацією діяльності регіональних сепаратистських організацій. Серед них є радикальні течії, що борються за повну незалежність своєї етнічної території і створення власної національної держави. Інші вимагають розширення культурних, економічних і політичних прав. Найактивніші сепаратистські рухи проявляються в Іспанії (Каталонія, Країна Басків), Великій Британії (Шотландія, Північна Ірландія), Україні (Донбас); є прояви сепаратизму у Франції (Корсика), Бельгії (Фландрія), Італії (Сардинія), Німеччині (Баварія) та ін. (мал. 8).

Мал. 8. Осередки сепаратизму в Європі

Прагнення до незалежності в автономній області Каталонія (у складі Іспанії з XV ст.), на території якої мешкає понад 7,5 млн осіб, пов’язане як з культурними і мовними, так і з економічними причинами. Прихильники відокремлення вважають, що Каталонія «годує Іспанію». У жовтні 2017 р. у Каталонії відбувся так званий референдум, 90 % учасників якого висловилися за незалежність регіону, однак влада Іспанії не ратифікувала результати цього голосування й оголосила їх поза законом. Автономна область Країна Басків (у складі Іспанії з початку XVI ст.), у якій проживають близько 2,2 млн осіб, тривалий час вважалася одним з основних осередків сепаратизму в Європі. З 1968 р. місцеві сепаратистські угруповання використовували тактику терактів по всій Іспанії (понад 850 жертв). І в 1980 р. у басків з’явилися власний уряд, парламент і поліція, телеканали і радіо, двомовна освіта тощо.

Шотландія перебуває у складі Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії з 1707 р. У регіоні, де нині мешкає 5,3 млн осіб (майже 8 % населення Великої Британії), завжди існували політичні сили, що прагнули суверенітету. Отож 18 вересня 2014 р. після тривалих консультацій з британським урядом у Шотландії відбувся референдум щодо виходу її зі складу Великої Британії, на якому сепаратистські прагнення отримали поразку (55,3 % мешканців висловилися проти незалежності).

Сучасна геополітична ситуація в Україні свідчить, що потенційно найнебезпечнішими регіонами щодо сепаратизму є прикордонні, у яких компактно проживають нацменшини, що мають певні прагнення до розширення своїх прав. У 2014 р. Росія як країна-агресор використала сепаратистські настрої певних політичних кіл України, що призвело до анексії Криму й окупації окремих районів Донецької і Луганської областей і проголошення там невизнаних «псевдореспублік».

• Інтеграційні процеси. Міжнародні організації в Європі. Однією з найважливіших особливостей розвитку європейських держав після завершення Другої світової війни було взаємне прагнення до економічної, політичної та військової інтеграції. Це виявилося в об’єктивно існуючій на той час тенденції до інтернаціоналізації господарського життя, політики, науки, культури, прагнення народів до тіснішого зближення та співробітництва.

Найшвидше інтеграційні процеси розвивалися в західній частині Європи. У травні 1957 р. у Римі було створено Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), або «Спільний ринок», у складі Франції, Німеччини, Італії, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу. З 1992 р., після Маастрихтських угод, розпочався новий етап у розвитку європейської інтеграції. Країни-учасниці підписали договір про створення Європейського Союзу (з 1 листопада 1993 р.), який передбачає:

• проведення спільної політики та політики безпеки;

• співпрацю в сфері правосуддя та внутрішніх справ (вільне пересування та перебування на всій території ЄС, захист прав громадян за межами ЄС, контроль за зовнішніми кордонами тощо);

• співробітництво в економічній і соціальній сферах тощо.

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

З 1985 р. 9 травня відзначається як День Європи (день прийняття інтеграційного плану Р. Шумана). Гімн Європи «Ода до радості» - фінал 9-ї симфонії Людвіга ван Бетховена на слова Фрідриха Шиллера. У 1986 р. Рада Європи затвердила прапор ЄС (символізує союз народів Європи). Конвент ЄС у 2004 р. підготував проект конституції ЄС (ще не набула чинності).

Кількість країн-членів ЄС на 2017 р. - 28 (Хорватія є останньою за датою вступу - 2013 р.). Наразі ставлення країн до членства в організації неоднозначне: низка країн очікує на вступ до ЄС (потенційні кандидати та країни, які мають перспективу членства в разі виконання відповідних вимог) і Brexit (51,9 % громадян Великої Британії під час референдуму 23 червня 2016 р. висловили своє бажання покинути ЄС).

Інститути Європейського Союзу є результатом бажання створити щонайтісніше об’єднання народів Європи. Вони включають законодавчу (Європейський парламент), виконавчу (Європейська комісія) та судову (Суд ЄС та Європейський суд аудиторів) владу.

З березня 1995 р. подорожі в Європу організовувати стало набагато простіше, адже країни Шенгену (мал. 9) скасували свій прикордонний контроль. Список країн Шенгенської зони 2017 р. налічує 26 держав, у які туристи в’їжджають, маючи візу хоча б однієї з країн-членів ЄС.

Впливовою міжнародною організацією є Рада Європи, що об’єднує 47 держав (Бельгія, Велика Британія, Данія, Ірландія, Італія, Нідерланди, Норвегія, Росія, Україна, Франція, Швеція та ін.). Штаб-квартира - Страсбург (Франція). Її головною ціллю є побудова єдиної Європи, що заснована на принципах свободи, демократії, захисту прав людини і верховенства закону. Набувши членства в Раді Європи, Україна взяла на себе низку зобов’язань у сфері реформування чинного законодавства на основі європейських норм і стандартів.

Закінчення «холодної війни» між США та СРСР відкрило нові можливості перед європейським співтовариством створити власну систему європейської безпеки. Нині Організація Північноатлантичного договору (НАТО) вважається найкраще організованою та дієвою міжнародною організацією у сфері оборони, безпеки та політики. Сьогодні членами НАТО є 29 країн, які охоплюють євроатлантичний регіон та які поділяють головний принцип організації - система колективної оборони, тобто спільних організованих дій усіх її членів у відповідь на атаку з боку зовнішньої агресії (мал. 10). Заради зміцнення обороноздатності та безпеки європейських країн з боку НАТО пропонується збільшити чисельність військових баз у Європі для протидії можливим загрозам з боку Росії. Бази будуть побудовані в п’яти східноєвропейських країнах: Польщі, Румунії, Естонії, Латвії та Литві.

Мал. 9. Країни Шенгенської зони (сучасні та перспективні члени)

Мал. 10. Члени і партнери НАТО в Європі

1. Назвіть ознаки економіко-географічного положення країн Європи. Чи можна назвати ЕГП Європи вигідним? Відповідь обґрунтуйте.

2. У чому полягають особливості складу країн Європи? Запропонуйте середньостатистичний «образ» сучасної європейської країни (монархія чи республіка, федерація чи унітарна країна, економічно розвинена чи з перехідною економікою тощо).

3. Які прогнози можна зробити на XXI ст. щодо змін на політичній карті Європи?

4. У яких напрямках відбувається тісна регіональна інтеграція країн Європи? Чому спостерігаються дезінтеграційні тенденції? Зазначте їхні причини.