Біологія. 7 клас. Балан

§ 14. Які особливості бурих і червоних водоростей

Чому в різних груп водоростей слань має різне забарвлення?

Що характерно для бурих водоростей. Усі представники бурих водоростей — багатоклітинні види. Їх налічують понад 2000 видів. Слань забарвлена в жовто-бурий колір. За розмірами бурі водорості бувають від кількох сантиметрів до десятків метрів завдовжки (наприклад, макроцистис; мал. 14.1, А). Мешкають представники бурих водоростей переважно в морях, окремі види — у прісних водоймах.

Мал. 14.1. Бурі водорості. А. Макроцистис. Б. Ламінарія. В. Саргасові водорості

Бурі водорості мають найскладнішу будову серед усіх груп водоростей. Клітини частини представників бурих водоростей розрізняються за будовою та виконуваними функціями: одні з них здійснюють фотосинтез, інші — запасають поживні речовини, забезпечують транспорт розчинів поживних речовин тощо.

Клітинні стінки ззовні вкриті слизом. У клітинах бурих водоростей відкладається не крохмаль, як у зелених, а інший вуглевод — ламінарин. Розмножуються бурі водорості як нестатево (рухомими спорами або ділянками слані), так і статево.

Найвідоміша бура водорість — ламінарія цукриста, або морська капуста (мал. 14.1, Б). До поверхні каменів і кам’янистого дна ламінарія кріпиться міцними розгалуженими ризоїдами. Вони відростають від нижньої частини тіла — «стовбурця», що зовні схожий на черешок листка. «Стовбурець» розширюється у видовжену (до 3-4 м завдовжки) буро-зелену пластинку.

Іншими представниками бурих водоростей є види роду Саргасум (їх ще називають саргасовими водоростями). Вони мають вигляд кущиків (0,5-2 м завдовжки), що ростуть на дні мілководь морів, переважно тропічних. Деякі види пасивно плавають біля поверхні води завдяки наявності пухирців, заповнених повітрям (мал. 14.1, В). Величезні скупчення цих водоростей є в Саргасовому морі біля атлантичного узбережжя Американського континенту.

Що характерно для червоних водоростей. Червоні водорості, або Багрянки, — здебільшого багатоклітинні організми (мал. 14.2). Їх налічують понад 7000 видів. Поширені переважно в морях, але трапляються також мешканці прісних водойм. Окрім хлорофілу, в хлоропластах цих водоростей містяться червоні та жовті пігменти, різні поєднання яких зумовлюють різноманітні забарвлення сланей — від темно-червоного до жовтого чи блакитно-зеленого. Червоні пігменти вловлюють слабке світло, що дає змогу цим водоростям проникати на найбільші для всіх водоростей глибини — до 200-250 м. Запасають червоні водорості особливий вуглевод — багрянковий крохмаль. Розмножуються статевим і нестатевим способами.

У Чорному морі поширені такі представники червоних водоростей: філофора, церамія, порфіра (мал. 14.2, А), кораліна (мал. 14.2, Б). Порфіра — їстівна водорість, у народі її ще називають «червоним морським салатом». Цю водорість людина вирощує штучно. У коралін гілки слані складаються з окремих ділянок — сегментів, просочених карбонатом кальцію. Від цих гілок відходять бічні нитки, які здійснюють фотосинтез.

Мал. 14.2. Червоні водорості. А. Порфіра. Б. Кораліна

Цікаво знати. Смак червоних водоростей знайомий тим, хто їв суші чи сашімі. Це тому, що до їхнього складу входять норі: так в Японії називають висушені червоні водорості з роду Порфіра.

Узагальнення

Бурі та червоні водорості мають складно організовану слань, яка буває великих розмірів. До бурих водоростей належить ламінарія та макроцистис, до червоних — порфіра та кораліна.

Поміркуйте