Підручник з Громадянської освіти. 10 клас. Бакка - Нова програма

§ 48 МІГРАЦІЯ. ЄВРОПЕЙСЬКА ПОЛІТИКА СУСІДСТВА. СХІДНЕ ПАРТНЕРСТВО

У зв’язку з розширенням ЄС у 2004 р. було запроваджено європейську політику сусідства. Її метою стало створити навколо ЄС «кільце друзів» — зону стабільності, миру й добробуту шляхом налагодження тісних довготривалих відносин із сусідніми країнами. Вона спрямована на те, щоб запобігти створенню нових ліній розподілу в Європі, сприяти зростанню стабільності й процвітання в самому Союзі та за його новими зовнішніми кордонами.

Бюро корисної інформації

Обов’язок ЄС не тільки перед своїми громадянами й громадянами нових держав-членів, а й також перед його теперішніми та майбутніми сусідами — забезпечити стійку соціальну злагоду й економічний динамізм. ЄС повинен діяти в напрямі сприяння регіональному та місцевому співробітництву й інтеграції, які є передумовами для створення політичної стабільності, економічного зростання, зменшення бідності та соціального розмежування в нашому спільному просторі.

З Комюніке Комісії Ради та Європейського Парламенту «Розширена Європа — Нові сусіди: Нова система стосунків з нашими східними та південними сусідами», Брюссель, 11 березня 2003 року

Які основні принципи європейської політики сусідства ви можете визначити? Чому саме вони визначені пріоритетними?

Європейську політику сусідства було запроваджено Комюніке Комісії Ради та Європейського Парламенту «Розширена Європа — Нові сусіди: Нова система стосунків з нашими східними та південними сусідами», опублікованим у березні 2003 р. Вона заснована на досвіді співпраці ЄС із країнами Середземномор’я в 1990-х роках й охоплює країни, з якими ЄС має спільні сухопутні або морські кордони. Це Алжир, Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Ліван, Лівія, Молдова, Марокко, Сирія, Туніс, Україна, а також Палестинська автономія. Розширений Союз і нові його сусіди матимуть рівні можливості продовжувати зусилля, спрямовані на сприяння транснаціональним потокам товарів та інвестицій, а також для того, щоб захищати більш важливі свої інтереси, співпрацюючи в подоланні транскордонних загроз, починаючи з тероризму й закінчуючи забрудненням повітря. Сусідні країни є важливими партнерами ЄС у збільшенні взаємного виробництва, забезпеченні зростання економіки, створенні більшої зони політичної стабільності, сприянні обміну ідеями, знаннями й культурному обміну.

Механізм політики сусідства — це поглиблена співпраця з ЄС сусідніх держав. Він ґрунтується на визнанні спільних цінностей: верховенства права, справедливого управління, дотримання прав людини, зокрема прав меншин, а також принципів ринкової економіки та сталого розвитку. Європейська політика сусідства була значно переглянута у 2015 р. Одним з пріоритетів політики стало посилення співпраці з питань безпеки, а також більша участь у виробленні політики всіх партнерів.

Нова політика зосередилась на чотирьох основних питаннях:

1) належне урядування, демократія, верховенство права та права людини; 2) економічний розвиток заради стабілізації; 3) безпека; 4) міграція та мобільність населення.

Питання для обміркування

Обговоріть, чому саме ці питання стали пріоритетними для європейської політики сусідства. У чому їх важливість? Відповідь аргументуйте.

ЄС надає підтримку своїм партнерам-сусідам через Інструмент Європейського Сусідства, фінансування якого на 2014—2020 роки становить 15 млрд євро. Окрім надання грантів, тобто безповоротної фінансової допомоги, через цей Інструмент ЄС сприяє отриманню додаткового фінансування країн-партнерів через співпрацю з міжнародними фінансовими організаціями через інвестиційні субсидії, що надаються Інвестиційним фондом сусідства ЄС.

У 2009 р. за ініціативою Польщі та Швеції в рамках Європейської політики сусідства було започатковано політику східного партнерства. Це спільна ініціатива, що охоплює ЄС і шість східноєвропейських країн: Вірменію, Азербайджан, Білорусь, Грузію, Республіку Молдову та Україну.

Метою Політики східного партнерства є побудова спільного простору демократії, процвітання, стабільності та посиленої співпраці. Крім того, зв’язки, що утворилися завдяки Східному партнерству, допомагають зміцненню держави й досягненню суспільної злагоди. Це робить ЄС і його партнерів сильнішими та дає змогу краще справлятися із зовнішніми й внутрішніми викликами.

Угоди про асоціацію й Поглиблені та всебічні зони вільної торгівлі, що були укладені у 2014 році, перевели стосунки між ЄС та Україною, Грузією й Республікою Молдова на новий рівень. Вони націлені на зміцнення політичної асоціації та економічної інтеграції й передбачають істотні реформи, що мають наблизити країни-партнери до ЄС шляхом адаптації національного законодавства до європейського, а найголовніше — відчутно покращити життя своїх громадян. Прикладом цього є лібералізація візового режиму, що набрала чинності у 2014 р. для Республіки Молдова, а у 2017 — для України та Грузії.

Прокоментуйте філософські думки

Прийняття безвізового режиму для громадян України є важливим кроком вперед на шляху реформування українського суспільства, об’єднання людей, побудови мостів через кордони. Ми в Європейському парламенті переконані в тому, що громадяни України в цей час заслужили право вільно пересуватися в ЄС. Настав час для Ради Європи показати результати.

Марія Габріел, болгарська політикиння, членкиння Європейського парламенту

Безвіз має два рівноцінні виміри. З одного боку — мобільність, заради якої було розпочато цей процес, з другого — модернізація важливих державних напрямів політики у сфері безпеки і протидії корупції. «Це потужний перелік змін, які відбулися у сфері безпеки документів, захисту персональних даних, управління міграцією, управління кордонами, боротьби з організованою злочинністю, посилення співпраці між правоохоронними органами України та ЄС і протидії дискримінації.

Ірина Сушко, виконавча директорка ГО «Європа без бар’єрів»

Проаналізуйте оцінку експертів безвізу для України. Як вони окреслюють перспективи та переваги для українського суспільства? Яка ваша думка із цього приводу? Які можливі ризики існують для українців?

У 2015 р. у столиці Латвії, м. Ризі, пройшов Саміт Східного партнерства, де було узгоджено його пріоритети: зміцнення демократичних структур і співробітництва в державному будівництві; мобільність і міжособистісні контакти; подальше розширення ринкових можливостей на користь місцевих, регіональних і європейських підприємств малого та середнього бізнесу; всебічна й відкрита політика з енергетичної безпеки, транспортування та постачання. Ризький саміт відбувався на тлі нового геополітичного й безпекового контексту в регіоні Східного партнерства, позначеного триваючою агресією Російської Федерації проти України.

У цьому контексті Ризький саміт варто розглядати як важливий етап у процесі перегляду Європейської політики сусідства.

Відповідно до Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 р., кожна людина має право на вільне пересування та обрання собі місця проживання, право на громадянство, на володіння майном як одноособово, так і разом з іншими. Це право реалізується у глобалізованому світі, що пов’язано з міграційними процесами. Міграція населення означає процес переселення (переміщення) людей, що перетинають кордони тих чи інших територій зі зміною місця проживання назавжди або на тривалий термін. За визначенням ООН, міграцією вважається переміщення осіб на термін понад 6 місяців.

Сучасні міграційні процеси визначають економічний і соціальний стан багатьох держав. З одного боку, міграція — це життєво необхідний і неминучий для нормальної життєдіяльності процес, який пов’язаний з перерозподілом робочої сили, адаптацією та навчанням у новому середовищі, відпочинком. З іншого боку, міграція несе в собі негативні прояви, зокрема: соціальну напруженість, породження проблеми забезпечення мігрантів житлом, роботою та засобами для нормального існування.

Вирішувати проблеми, народжені міграційними процесами, досить складно, незважаючи на рівень розвитку держави. Однак ці проблеми слід вирішувати на рівні держави, оскільки некеровані міграційні потоки можуть призвести до криміналізації та злочинної діяльності. Найбільші міграційні потоки становлять сезонні, епізодичні й маятникові переміщення фізичних осіб у пошуках роботи за кордоном. Форми міграції фізичних осіб залежать від міграційної політики конкретної держави на певний період часу. Переміщення людей, які мають незворотний характер, називають постійною міграцією. Усі інші види міграції, які мають тимчасовий характер, — зворотною.

Яскрава особистість

Вільям Лейсі СВІНГ — генеральний директор Міжнародної Організації Міграції. Займається питаннями зміцнення системи надзвичайних заходів МОМ, управління гуманітарної підтримки мігрантам і переміщення біженців. Керував найбільшими дипломатичними місіями та програмами міжнародного й гуманітарного співробітництва.

Ми живемо в епоху безпрецедентної людської мобільності. Ймовірно, зараз в русі перебуває більше людей, ніж коли-небудь в історії — це приблизно 1 млрд мігрантів із 7 млрд усього світового населення, з яких чверть мільярда — міжнародні мігранти, а 750 млн — внутрішні мігранти, які пересуваються в межах власних країн. На жаль, зараз із часів Другої світової війни в нас налічується найбільша кількість вимушених мігрантів — близько 65 млн людей змушені тікати через низку конфліктів від Західної Африки до Азії. Є і люди, які стали мігрантами внаслідок кліматичних змін. Ще 75 млн осіб перебувають під загрозою вимушеної міграції, оскільки живуть лише на один метр вище рівня моря.

З інтерв’ю, за матеріалами сайту apostrophe.ua

Прочитайте думку Свінга. Які причини міграції він визначає? Які ще причини міграції ви б додали?

Міграцію фізичних осіб, пов’язану з перетинанням державного кордону, називають міжнародною. Для виокремлення потоків мігрантів, які прямують з конкретної країни, застосовують поняття еміграція — масове переселення з батьківщини в іншу державу, тривале перебування за межами батьківщини внаслідок переселення; для потоків у країну — імміграція — в’їзд у державу іноземця чи особи без громадянства на тривале або постійне проживання.

Ідеї для дослідження

У 2015 р. країни Європи охопила міграційна криза, викликана масовим напливом мігрантів у Європу з охоплених війнами країн Африки та Близького Сходу. Як зазначив Єврокомісар з питань розширення та добросусідства Йоганнес Ган, це найбільша міграційна криза в історії людства: «У світі 60 мільйонів біженців — більше, ніж будь-коли в історії людства. Навіть більше, ніж було після Другої світової війни. І 20 мільйонів з них — на кордонах Європи».

Поміркуйте, які проблеми виникають унаслідок масової міграції. Які наслідки можуть бути прогнозовані внаслідок міграційної кризи?

Нині, посилюються процеси міграції робочої сили. І якщо раніше міграція пов’язувалася з переселенням для постійного проживання, сьогодні багато мігрантів можуть працювати в одній країні, маючи сім’ї в іншій. Для країн, що розвиваються, гострою залишається проблема «відпливу мізків» — від’їзд освічених, кваліфікованих громадян, що погіршує перспективи економічного розвитку їх країн. Такі само проблеми є актуальними і в Україні.

Загалом, міграції населення останніх десятиліть сприяли поширенню в Україні європейських цінностей і норм ринкової свідомості, формуванню відкритого до світу суспільства, здатного до інновацій. Трудові міграції зменшують напругу на ринку праці. За відсутності працевлаштування за кордоном чисельність безробітних більш ніж удвічі перевищила б їхню фактичну кількість. Завдяки грошовим переказам мігрантів на Україну зростає її економічний потенціал, рівень добробуту населення. Водночас міграція має й негативні наслідки: Україна втрачає населення в найбільш активному віці, молодих людей з високим рівнем освіти, що також має наслідком зниження народжуваності й пришвидшення старіння населення.

Рефлексія до засвоєного