Підручник з Громадянської освіти. 10 клас. Бакка - Нова програма

§ 10 КЛАСИФІКАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ. МАЙБУТНЄ ПРАВ ЛЮДИНИ

Виникнення й розширення сфери захисту прав людини зумовило необхідність їх систематизації за групами (категоріями). Існує кілька підходів до такої класифікації. Усі вони умовні: оскільки права людини взаємозалежні й взаємопов’язані, їх не можна розглядати окремо одне від одного. Один з таких підходів, що розрізняє права людини за часом їх виникнення, ми розглянули — це покоління прав людини. Інший підхід розрізняє права людини за сферами життєдіяльності.

Ця класифікація виділяє такі основні групи прав і свобод людини й громадянина: особисті (громадянські), політичні, економічні, соціальні, культурні, екологічні.

Особисті (громадянські) права й свободи включають право на життя, на повагу до гідності, свободу й особисту недоторканність, свободу думки та віросповідання, свободу пересування тощо. На відміну від фундаментальних прав, громадянські права й свободи не надані людині природою; люди виборюють, здобувають ці права, висуваючи відповідні вимоги до влади й домагаючись законодавчого закріплення їх у конституціях і законах.

Політичні права й свободи — це забезпечена законом і публічною владою можливість участі в суспільно-політичному житті держави та здійсненні державної влади. Це, зокрема, права на свободу слова, зборів, мітингів; на участь в управлінні державними й громадськими справами; на інформацію; право об’єднуватись у політичні партії тощо.

Економічні права забезпечують людині вільне користування основними чинниками господарської діяльності. До економічних прав належать право на працю, право на вільний вибір професії, право на приватну власність тощо. Ці права мають забезпечити незалежність людини, її економічну свободу. Надання цих прав характеризує державу як соціальну, тобто таку, що забезпечує досить високий рівень життя своїх громадян.

Соціальні права покликані забезпечити достатній рівень життя та соціальну захищеність. До них належить право на соціальне забезпечення, право на достатній життєвий рівень, право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування та ін.

Мовою документів

Згідно з результатами національного опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва та організацією Пакт (Pact) Грудень 2017 р.

Відчуття соціальної несправедливості є дуже поширеним в українському суспільстві, що призводить до ворожнечі між різними соціальними групами.

...Приблизно кожен другий (47 %) вважає, що він не зможе отримати гарантованого доступу до медичної допомоги або вищої освіти, не сплативши за них хабаря.

...Половина населення вважає, що держава повинна гарантувати добробут кожного громадянина, зайнятість і соціальне забезпечення, хоча частка людей, які так думають, протягом останніх двох років зменшилась (із 62 % у 2015 р. до 50 % у 2017 р.). Водночас, кількість тих, хто вважає, що головна роль держави — тільки гарантувати соціальні, політичні та економічні правила гри подвоїлась (з 12 % у 2015 р. до 24 % у 2017 р.).

Про які тенденції свідчить наведена статистика? Проаналізувавши ці дані, чи можна говорити про забезпечення соціальних прав людини в Україні?

Екологічні права належать до соціальних прав і становлять окрему групу прав людини і громадянина. Вони пов’язані з охороною, використанням і відтворенням природних ресурсів, забезпеченням екологічної безпеки і включають право на безпечне для життя та здоров’я довкілля, право на відшкодування збитків від природних і техногенних катаклізмів тощо.

Культурні права гарантують духовний розвиток кожної особи, допомагають їй стати учасником культурного процесу. Вони гарантують можливість доступу до духовних здобутків свого народу й усього людства, свободу художньої, наукової й технічної творчості, участі в культурному житті. Особливе місце серед цих прав посідає право на освіту. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права визначає, що освіта має бути спрямована на повний розвиток людської особистості, усвідомлення її гідності, надання можливості кожному бути корисним учасником вільного суспільства, сприяти взаєморозумінню й терпимості.

Економічні, соціальні та культурні права покликані забезпечити належний життєвий рівень людини. Перелік цих прав закріплений у Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, прийнятому 16 грудня 1966 р., який Українська РСР ратифікувала 1973 року.

Утвердження прав і свобод людини відбувалося протягом тривалого історичного періоду. Потрібно було докласти великих зусиль для обмеження всевладдя держави й поширення принципу рівноправності на все більше коло осіб. Часто саме боротьба за права людини, за нові й нові ступені свободи ставала каталізатором широкомасштабних змін у суспільно-політичному житті тієї чи тієї країни, вела до нового осмислення ролі людини в її відносинах з суспільством та державою. Можна перераховувати багато яскравих особистостей, які боролися за права людини. Найвідомішими з них є Махатма Ганді, Мартін Лютер-Кінг, Альберт Швейцер, Андрій Сахаров, Мати Тереза, Іоанн Павло ІІ, Вацлав Гавел, Нельсон Мандела.

Прокоментуйте філософські думки

Протягом свого життя я повністю присвятив себе боротьбі за африканське населення. Я боровся як проти панування «білих», так і проти панування «чорношкірих». Я шанував ідеал демократичного і вільного суспільства, в якому всі громадяни живуть в гармонії і мають рівні можливості. Це той ідеал, заради якого я готовий жити і до якого я прагну. Але якщо буде потрібно, то заради цього ідеалу я готовий померти.

Нельсон Мандела, південноафриканський правозахисник, політик і юрист, президент Південно-Африканської республіки (з 1994 по 1999 р.). національний герой країни

Обговоріть, які цінності лежать в основі філософії Нельсона Мандели — видатного борця за права людини.

До цього списку борців за права людини також необхідно додати імена наших співвітчизників. Серед них — відома українська правозахисниця Оксана Мешко (1905—1991), співзасновниця Української Гельсінської групи 1976 р. За політичні переконання відбувала покарання у сталінських таборах у 1947—1954 рр. Через свою діяльність О. Мешко неодноразово зазнала переслідувань та утисків з боку радянської влади. Її ув’язнювали, відправляли на заслання й навіть деякий час примусово утримували у психіатричній лікарні. У 1985 р., повернувшись в Україну, приєдналася до відновленої Української Гельсінської групи на чолі з В’ячеславом Чорноволом. Виступила з ініціативою продовжити гельсінкський правозахисний рух у формі Українського комітету «Гельсінкі-90» (створений 16 червня 1990 р.) і була його рушійною силою.

Одним з найактивніших борців за права людини був Петро Григоренко (1907—1987), радянський генерал, що став дисидентом. Він поєднав відстоювання прав людини в СРСР з боротьбою за національне визволення. Будучи українцем, став на захист усіх пригноблених національностей: євреїв, кримських татар, месхів, вірмен, німців Поволжя, чеченців. Григоренко також був співзасновником Московської Гельсінської групи за дотримання прав людини та ініціатором створення Української Гельсінської групи.

Яскрава особистість

Мустафа ДЖЕМІЛЄВ (нар. 1943) — лідер кримськотатарського народу, радянський дисидент, людина, що послідовно бореться за права своїх співвітчизників, послідовно захищає універсальні ідеали свободи, демократії та прав людини у світі. Це людина, що пережила 15 років радянських в’язниць і таборів, його незламність і моральність ставлять його в один ряд з такими світовими діячами, як Лех Валенса і Вацлав Гавел. Він боровся за право кримськотатарського народу повернутись до Криму; за створення демократичної України, був активістом у протестному русі на Майдані 2013—2014 рр.; виступає проти російської окупації Криму та агресії проти України.

На вашу думку, що спонукає людину до боротьби за свої права та права свого народу? Якими моральними якостями має володіти лідер боротьби за права людини?

З розвитком інформаційного суспільства, науковим прогресом, зокрема в галузі комп’ютерних і біомедичних наук, до нашого життя увійшли такі явища, як клонування людини, трансплантація органів, використання «віртуальної реальності», штучне запліднення, зміна статі, «генна інженерія». Унаслідок цього нині виникає необхідність говорити про «нові» права людини. Ці відкриття та винаходи поставили перед людством багато питань у галузі етики й прав людини. Скажімо, хто може стати донором органа для людини, життя якої може врятувати лише трансплантація? Чи має право людина змінити фізичну стать, якщо почувається неприродньо в тілі, даному їй від народження? Чи можна вносити зміни до людського геному? І чи можна допомогти піти з життя людині, що нестерпно страждає від важкої невиліковної хвороби?

Усі ці нові можливості та пошуки відповідей на пов’язані з ними питання привели до виникнення нових прав, які сьогодні умовно включають до четвертого покоління прав людини. Це нова категорія прав, щодо якої вчені ще не дійшли єдиної узгодженої думки. Визначення таких прав повинно, перш за все, ґрунтуватись на визнанні гідності людини, її високого статусу, на визнанні унікальності кожної людини, а отже, її несхожості на інших, а також на встановленні суверенності людини щодо держави.

Бюро корисної інформації

Слово «евтаназія» увів в обіг у XVI ст. англійський філософ і політик Френсіс Бекон на означення «легкої смерті». Цим терміном означають практику навмисного припинення життя невиліковно хворої людини з метою її звільнення від нестерпних страждань та болю. Сьогодні евтаназію дозволено в Нідерландах, Швейцарії, Бельгії, Люксембурзі та деяких штатах США. Ще декілька країн розглядають можливість прийняття відповідного законодавства.

Прихильник права на смерть, американець Джек Кеворкян популяризував евтаназію й допоміг піти з життя більш як 130 тяжкохворим пацієнтам. Ці ідеї були рішуче засуджені лікарською спільнотою і владою, в американському суспільстві почався діалог щодо доцільності та правових наслідків евтаназії. У 1998 р. у прямому телеефірі Кеворкян запропонував відеоплівку, де він сам зробив ін’єкцію смертельних препаратів хворому, який уже був нездатний це зробити й підтвердив своє бажання вмерти. Дії Кеворкяна розцінили як навмисне вбивство, і його засудили до ув’язнення строком від 10 до 25 років у виправній установі штату Мічиган.

Оцініть дії доктора Кеворкяна та висловте власну точку зору щодо евтаназії.

До біомедичних прав людини відносять такі права, як право на повагу до анатомії людської особистості, право на отримання інформації про діагноз і прогноз власного стану, право брати участь у прийнятті рішень про вибір методів лікування, аж до відмови від лікування взагалі тощо. Важливими міжнародними документами, що регулюють біомедичні права людини, є Конвенція Ради Європи про захист прав і гідності людини у зв’язку з використанням досягнень біології та медицини 1997 р. Стаття 5 цієї конвенції проголошує, що будь-яке втручання у сферу здоров’я може здійснюватися тільки після добровільної та свідомої згоди на нього відповідної особи. Україна також підписала, але не ратифікувала Конвенцію. Конвенція підкреслює пріоритет інтересів і благополуччя окремої людини, повагу до її недоторканості та інших прав й основних свобод щодо застосування біології та медицини.

У 1997 р. була також прийнята Загальна декларація про людський геном та права людини ЮНЕСКО, яка визнала, що наукові досліди геному людини і практичне застосування їх результатів відкривають великі перспективи для покращення здоров’я окремих людей та всього людства. Проте такі досліди повинні ґрунтуватися на всебічній повазі гідності, свобод і прав людини.

Ідеї для дослідження

Прогрес у цій сфері генної інженерії викликав активні дискусії з приводу багатьох етичних проблем та питань прав людини: наприклад, чи слід дозволяти клонування організму з окремого гена людини, якщо це дозволено на мишах і вівцях.

Яке ваше ставлення до клонування? На вашу думку, чи повинні існувати обмеження на те, що можуть досліджувати науковці?

Наше суспільство є динамічним, воно постійно розвивається, змінюючи своє ставлення до себе й до світу навколо. Сьогодні зростає розуміння того, що головним суб’єктом прав є саме людина, розширюється перелік цих прав. Водночас ми бачимо, що люди страждають від злочинів війни, вимушеного переселення, переслідувань на етнічному ґрунті, гендерного насильства, а самі правозахисники потерпають від переслідувань. Тому по всьому світові люди використовують права людини, щоб захищати справедливість і рятувати життя. Тож права людини — це динамічна політична практика, що перебуває в постійному розвитку, намагаючись дати відповідь різноманітним посяганням і загрозам для людської гідності.

Майбутнє прав людини залежить від кожного з нас. Права людини — це можливість вільного й рівного розвитку, і саме від нас залежить, як ми скористаємося цією можливістю.

Права людини є фундаментом досягнення миру, а отже, їх реалізація в сучасному світі неможлива без розуміння принципів примирення та мирного співіснування. Маємо розуміти, що без поваги й толерантності наше майбутнє неможливе — це наш спільний світ, і, хочемо ми того чи ні, ми всі відповідальні за нього.

Рефлексія до засвоєного