Українська література. З поглибленим вивченням філології. 9 клас. Авраменко

Іван Франко

(1856—1916)

1. Розгляньте світлини та виконайте завдання.

  • А. Кого зображено на світлинах?
  • Б. Поміркуйте, що об’єднує персонажів.

2. Прочитайте відомості про І. Франка та перекажіть основні події в житті митця.

Іван Франка народився 27 серпня 1856 р. в с. Нагуєвичах Дрогобицького повіту, недалеко від м. Львова.

Батько Яків Франко був сільським ковалем. Мати Марія Франко (Кульчицька) походила зі збіднілого, але шляхетського роду.

Спочатку Іван навчався в початковій школі сусіднього села Ясениці-Сільної (1862-1864). За два роки навчання він добре оволодів трьома мовами: українською, німецькою і польською. Потім хлопець здобував освіту в так званій нормальній школі Дрогобича (1864-1867) і Дрогобицькій гімназії (1867-1875). Навчання в цих закладах було марудним: Іван постійно зазнавав знущань від своїх учителів, хоч і виявляв значні здібності й старання.

У дев’ятирічному віці хлопець утратив найближчого порадника — батька. У родині залишилися мати із чотирма дітьми й розладнане господарство. Щоб підтримати родину, вона вдруге вийшла заміж. Вітчим Гринь Гаврилик був доброю людиною, він полюбив дітей своєї дружини, сприяв тому, щоб Іван продовжував навчання. У шістнадцятирічному віці хлопець утратив і матір, яку дуже любив і з теплом згадував у своїй поезії.

Незважаючи на життєві трагедії, Іван навчався в Дрогобицькій гімназії дуже добре, став найкращим учнем. Він мусив заробляти на прожиття: давав однокласникам із багатших родин платні уроки з математики, іноземної мови, історії. Навчаючись у гімназії, юнак зібрав чималу бібліотеку — майже 500 книжок, захопився фольклором. Спочатку записував пісні від матері, а потім, де випадала нагода. Уже незабаром уклав два великі зошити записів — майже 800 творів.

У цей же час юнак сам почав писати. Перший вірш мав назву «На Великдень 1871 року» і був присвячений батькові. Хлопець перекладав також твори Гомера, Софокла, Горація, «Слово о полку Ігоревім», «Краледворський рукопис». У 1874 р. у львівському студентському журналі «Друг» під псевдонімом Джеджалик уперше з’являються вірші вісімнадцятирічного Івана — «Моя пісня» і «Народна пісня».

Іван Франко. 1870 р.

У 1875 р. І. Франко вступив на філософський факультет Львівського університету. Тут він співпрацює зі студентським журналом «Друг», друкуючи в ньому свої нові переклади, вірші, літературно-критичні розвідки, публіцистичні праці.

У той час уми передових діячів Європи заполонили соціалістичні ідеї, які, здавалося, дадуть свободу та щастя людині й нації. Молоді небайдужі галичани теж підтримували ці ідеї. І. Франкові це захоплення обійшлося надто дорого. У 1877 р. його було вперше заарештовано за соціалістичну пропаганду (провів дев’ять місяців у тюремній камері разом із кримінальними злочинцями).

Згодом Іван разом із М. Павликом починає видавати на кошти, отримані від М. Драгоманова, журнал «Громадський друг». Потім поет друкує два збірники журнального типу «Дзвін» і «Молот». У цих виданнях був опублікований знаменитий вірш «Каменярі».

З 1881 р. у Львові за участю І. Франка виходить друком журнал «Світ», у якому він публікує перший у європейській літературі роман із робітничого життя «Борислав сміється».

Перебуваючи в травні 1886 р. в Києві, І. Франко познайомився з освіченою дівчиною — випускницею Вищих жіночих курсів Ольгою Хоружинською. Її приваблювала популярність його як політичного діяча й письменника. Після недовгого листування, ураховуючи свої політичні ідеали, він узяв із нею шлюб.

І. Франко з дружиною. 1886 р.

О. Хоружинська вивчила українську мову, була вірною дружиною, доброю матір’ю (народила І. Франкові чотирьох дітей), оплатила його навчання в аспірантурі. Допомагала чоловікові в літературній праці, на свій кошт опублікувала книжку І. Франка «В поті чола» і вдруге збірку «З вершин і низин».

Маючи намір стати професором Львівського університету, Г Франко в 1892 р. захистив докторську дисертацію у Віденському університеті. Тут митець вивчав стародруки, цікавився пам’ятками східної літератури, що підготувало ґрунт для нового етапу його творчості: у 90-х роках XIX ст. з’являються збірка інтимної лірики «Зів’яле листя» і збірка морально-повчальної лірики «Мій Ізмарагд1».

1 Ізмарагд (застар.) — смарагд.

На початку XX ст. ім’я Франка набуває широкої популярності. «Академією в одній особі» називали його сучасники: він володів чотирнадцятьма мовами. У 1905 р. письменника обирають членом Чеського наукового товариства, у 1906 р. Харківський університет приймає рішення «о возведении галицийского учёного исследователя Ивана Франко в степень доктора русской словесности», а в 1916 р. Російська академія наук присуджує йому премію за працю «Студії над українською народною піснею».

Починаючи з квітня 1908 р. тяжка хвороба (параліч рук) змусила, за зізнанням митця, покинути «усі праці, які міг виконувати власними руками, й обмежитися такими працями, які міг виконувати при допомозі інших, передусім своїх синів». Сам міг писати тільки за допомогою спеціального пристрою, припасувавши до руки олівець. Останні роки життя були надзвичайно складними для письменника, адже Перша світова війна розкидала його родину: синів забрали до австрійського війська; дочка опинилася в Києві; дружина лежала в лікарні в Харкові.

Наприкінці 1915 р. І. Франка було висунуто на здобуття Нобелівської премії. Його підтримали провідні науковці світу. Проте незабаром письменника не стало, премію ж отримав інший митець.

В останні дні його доглядали студенти й добрі сторонні люди.

І. Франко помер 28 травня 1916 р. в м. Львові. Преса понад 50 країн світу відгукнулася на трагічну звістку про смерть українського генія. Митця поховали 31 травня у Львові на Личаківському цвинтарі.

У 1933 р. на пожертви галичан на його могилі було споруджено пам’ятник із символічним образом каменяра, що розбиває скелю, прокладаючи шлях у нове життя.

Українці свято бережуть пам’ять про геніального письменника-мислителя. У с. Нагуєвичах і в м. Львові діють його меморіальні музеї. Один із найбільших українських центрів Західної України — Станіслав — перейменували на Івано-Франківськ. Ім’я митця присвоєно Львівському національному університету, Дрогобицькому державному педагогічному університету, Національному академічному драматичному театру в Києві, багатьом іншим відомим закладам культури. Нині значними накладами видають твори письменника, заборонені в радянські часи.

До речі...

I. Франко ніколи не писав вірші із пером у руці. Коли думка визрівала, він, ідучи вулицею чи ходячи по кімнаті, висвистував усілякі строфічні мелодії, щоб знайти відповідну форму. Потім мугикав слова, поки не отримував цілої строфи; брав папір і записував. За тиждень чи два повертався до записаного й аж тоді правив твір. Часто творив під впливом народних мелодій (З кн. В. Шевчука «З низин і вершин»).

3. Прочитайте вірш «Каменарі» та літературно-критичний матеріал про цей твір.

КАМЕНЯРІ (1878)

Я бачив дивний сон. Немов передо мною

Безмірна, та пуста, і дика площина

І я, прикований ланцем залізним, стою

Під височенною гранітною скалою,

А далі тисячі таких самих, як я.

У кожного чоло життя і жаль порили,

І в оці кожного горить любові жар,

І руки в кожного ланці, мов гадь, обвили,

І плечі кожного додолу ся схилили,

Бо давить всіх один страшний якийсь тягар.

У кожного в руках тяжкий залізний молот,

І голос сильний нам згори, як грім, гримить:

«Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод

Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод

, Бо вам призначено скалу сесю розбить».

І всі ми, як один, підняли вгору руки,

І тисяч молотів о камінь загуло,

І в тисячні боки розприскалися штуки

Та відривки скали; ми з силою розпуки

Раз по раз гримали о кам’яне чоло.

Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий,

Так наші молоти гриміли раз у раз;

І п’ядь за п’ядею ми місця здобували;

Хоч не одного там калічили ті скали,

Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас.

І кожний з нас те знав, що слави нам не буде,

Ні пам’яті в людей за сей кривавий труд,

Що аж тоді підуть по сій дорозі люди,

Як ми проб’єм її та вирівняєм всюди,

Як наші кості тут під нею зогниють.

Та слави людської зовсім ми не бажали,

Бо не герої ми і не богатирі.

Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли

На себе пута. Ми рабами волі стали:

На шляху поступу ми лиш каменярі.

І всі ми вірили, що своїми руками

Розіб’ємо скалу, роздробимо граніт,

Що кров’ю власною і власними кістками

Твердий змуруємо гостинець і за нами

Прийде нове життя, добро нове у світ.

І знали ми, що там далеко десь у світі,

Який ми кинули для праці, поту й пут,

За нами сльози ллють мами, жінки і діти,

Що други й недруги, гнівнії та сердиті,

І нас, і намір наш, і діло те кленуть.

Ми знали се, і в нас не раз душа боліла,

І серце рвалося, і груди жаль стискав;

Та сльози, ані жаль, ні біль пекучий тіла,

Ані прокляття нас не відтягли від діла,

І молота ніхто із рук не випускав.

Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті

Святою думкою, а молоти в руках.

Нехай прокляті ми і світом позабуті!

Ми ломимо скалу, рівняєм правді путі,

І щастя всіх прийде по наших аж кістках.

В. Лопата. Каменярі. 1975 р.

І. Франко написав вірш «Каменярі» у 22 роки. Ця поезія ввійшла до збірки «З вершин і низин». Вона відігравала вагому роль в оновленні суспільної свідомості українців. У формі сну («Я бачив дивний сон») митець в алегоричних образах змальовує сучасну йому дійсність: «безмірна, та пуста, і дика площина», «височенна гранітна скала» — імперська держава; «тисячі таких самих, як я», «каменярі» — народ, борці за волю. І. Франко утверджує ідею безкорисливого служіння народові («І кождий з нас те знав, що слави нам не буде»), віру в перемогу, у побудову кращого майбутнього для народу («І всі ми вірили, що... / Твердий змуруємо гостинець, і за нами / Прийде нове життя, добро нове у світ»).

Художні засоби вірша різноманітні. Крім алегоричних образів-символів, тут наявні яскраві порівняння («руки в кождого ланці, мов гадь, обвили», «Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий, / Так наші молоти гриміли раз у раз»), епітети («дивний сон», «страшний тягар», «други й недруги, гнівнії та сердиті»), метафори («горить любові жар», «душа боліла. / І серце рвалося, і груди жаль стискав»), тавтологія (шестикратне повторення слова кождого), які допомагають створити образи істинних борців за свободу й незалежність України.

У поезії звеличено подвижництво й волелюбство; оспівано людей із новим мисленням, готових працювати та боротися в ім’я народу. Тут простежується зв’язок із подвижницькою діяльністю І. Франка в розбудові української культури, піднесенні освітнього рівня народу. Вірш «Каменярі» і нині є дороговказом у розбудові України.

4. Прочитайте відомості з теорії літератури та випишіть визначення терміна «любовна лірика» в зошит.

Теорія літератури

Любовна (інтимна) лірика — це поетичі твори, у яких настрій ліричного героя викликаний особистими переживаннями та спогадами. Це вірші, сповнені почуття кохання: наприклад, вірші І. Франка «Чого являєшся мені у сні?», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», М. Старицького «Виклик».

5. Прочитайте поезію «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...» і літературно-критичний матеріал до нього.

* * *

Ой ти, дівчино, з горіха зерня,

Чом твоє серденько — колюче терня?

Чом твої устонька — тиха молитва,

А твоє слово остре, як бритва?

Чом твої очі сяють тим чаром,

Що то запалює серце пожаром?

Ох, тії очі темніші ночі,

Хто в них задивиться, й сонця не хоче!

І чом твій усміх — для мене скрута,

Серце бентежить, як буря люта?

Ой ти, дівчино, ясная зоре!

Ти мої радощі, ти моє горе!

Тебе видаючи, любити мушу,

Тебе кохаючи, загублю душу.

В. Лопата. Ой ти, дівчино, з горіха зерня. 1975 р.

Збірку «Зів'яле листя» поет писав упродовж десяти років. У віршах переважають настрої туги, смутку та песимізму. Збірка має оригінальну струнку композицію: складається з трьох «жмутків», як зібране в жмутки зів’яле листя. Кожний із них містить 20 поезій: перший «жмуток» — палке кохання без надії на взаємність; другий «жмуток» — найбільш оптимістичний, кохання в душі героя спалахує з новою силою; третій «жмуток» — кохана стає дружиною іншого, герой у відчаї накладає на себе руки.

У творах другого жмутка є чимало віршів, що пов’язані з українською народною піснею: «Зелений явір, зелений явір», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Червона калино, чого в лузі гнешся?», «Ой ти, дубочку кучерявий», «Ой жалю мій, жалю», «Як почуєш вночі край свойого вікна». Вони стали піснями літературного походження.

«Ой ти, дівчино, з горіха зерня» — четвертий вірш другого жмутка, шедевр інтимної лірики, який завдяки музиці А. Кос-Анатольського став романсом. Тут яскраво виявився поетичний талант І. Франка. Поезія — це схвильований монолог-звертання закоханого юнака до своєї обраниці, зізнання його в коханні. Ліричний герой ставить запитання, на які відповіді не отримує, наприклад: «Чом твої очі сяють тим чаром, / Що то запалює серце пожаром?» Поет майстерно змальовує портрет дівчини через оригінальні авторські протиставлення, антонімічні пари («серденько — колюче терня», «устонька — тиха молитва», «твій усміх — для мене скрута», «Ой ти, дівчино, ясная зоре! Ти мої радощі, ти моє горе!»), порівняння («слово остре, як бритва», «усміх... серце бентежить, як буря люта»).

Поезія утверджує торжество й силу кохання, належить до світової скарбниці любовної лірики, є окрасою української версифікації.

Вірші зі збірки І. Франка «Зів’яле листя» стоять в одному ряду із циклами любовної лірики Овідія, Катулла, Данте, Ф. Петрарки, А. Міцкевича, Ш. Бодлера, П. Верлена, А. Рембо, С. Єсєніна, А. Ахматової, Б. Пастернака.

6. Прочитавши огляд поеми «Мойсей», заповніть літературний паспорт твору.

Справжньою вершиною поетичного генія І. Франка стала поема «Мойсей». У ній реалізовано найважливіші політичні, філософські, етичні й естетичні погляди автора.

Поштовхом для написання твору стала Революція 1905 р. Письменник дійшов висновку: розпочинається епоха руйнування імперій, старого несправедливого суспільного устрою. Тому поневолені народи матимуть шанс на визволення.

Творчий задум з’явився під час перебування поета 1904 р. в Римі. Його глибоко вразила скульптура Мойсея, створена на початку XVI ст. Мікеланджело Буонарроті.

За основу сюжету взято біблійну історію про старозавітного пророка Мойсея, який вивів єврейський народ з єгипетської неволі.

І. Франко так визначив тему твору: «Основною темою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка, не визнаного своїм народом. Ця тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і заснована на біблійному оповіданні».

У творі порушено широке коло загальнодуховних і національних проблем, які, на думку письменника, є життєво важливими для українців.

1. Народ може стати нацією тільки з вірою в Бога, у його доброту й мудрість, а також у своє високе покликання й щасливе майбутнє.

2. Треба бути готовими на тяжкі випробування та жертви заради свободи.

3. Смертельно небезпечно для народу спокушатися на підступні обіцянки лукавих псевдовождів, бо насправді єдина їхня мета — влада, вони ведуть до катастрофи.

4. Істинні духовні провідники в жодному разі не повинні впадати у відчай та зневіру, бо посіяні ними в людських душах зерна правди й добра рано чи пізно проростуть.

Символічний зміст твору має глибокий філософський підтекст, отже, за жанром це — філософська поема-притча.

Композиційно поема складається з прологу та двадцяти пісень. Цікаво, що пролог був написаний пізніше за поему й, так би мовити, вимушено. Під час опублікування книжки допустили помилку: перші кілька сторінок залишилися незадрукованими. Видавець запропонував І. Франкові написати вступне слово, щоб заповнити місце. На другий день поет приніс не передмову, а геніальний поетичний пролог. Він став своєрідним коментарем, який увібрав основні ідейно-філософські настанови твору та проблеми, а також громадянський і національно-визвольний пафос. Пролог промовисто засвідчує, що поема спроектована в сучасну для автора українську дійсність, адже в ньому поет безпосередньо звертається до рідного народу:

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу...

Своєрідною композиційною особливістю твору є поєднання різних віршових розмірів: усі двадцять пісень (сюжетна частина поеми) написано анапестом, а пролог — ямбом. Також розрізняються дві частини строфічним ладом: пісні складаються з катренів (чотирирядкових строф), а пролог — з терцин.

Поштовхом до прологу, очевидно, стала «пісня» Мойсея (Второзакония. 32:1-47), якою пророк перед смертю звертається до громадян Ізраїлю. В обох текстах є безпосереднє звернення до народу, посвята йому, передбачення його майбутнього.

Помітний перегук твору з «Божественною комедією» Данте, яку саме тоді перекладав І. Франко. Звідси — терцинна строфіка.

Пролог пройнятий таким же високим громадянським пафосом, полум’яним патріотизмом, як і «Божественна комедія», зокрема пісня VI «Чистилища», де міститься відоме звернення Данте до Італії.

Пролог І. Франка — це стислий художній літопис історії українського народу, духовно-філософське її осмислення. Оглядаючи минуле України, поет бачить у ньому не тільки «облудливу покірність усякому, хто зрадою і розбоєм» його скував, а й вияв духовної снаги. Ціною величезних втрат і жертв народ здобував собі волю. Митець упевнений, що всі ті жертви не даремні:

(...) Вірю в силу духа

І в день воскресний твойого повстання (...).

Та прийде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольнім колі,

Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі

І глянеш, як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі.

У сюжеті поеми чітко вирізняються чотири частини.

У першій частині (пісні I—XI) наростає конфлікт, що виливається в протистояння пророка й народу. Сорок літ Мойсей вів гебреїв через пустелю до «землі обітованої» (обіцяної Богом), сам свято вірив у Божу поміч і надихав своєю вірою серця людей. Однак, зрештою, народ нестерпно стомився й зневірився. Він уже нічого не хоче, крім їжі та відпочинку. Тепер нащадки дорікають батькам, які колись вирішили вийти з єгипетського рабства на пошуки щастя та свободи. На заклики Мойсея не забувати про високу мету вони роздратовано відповідають: «Наші кози голодні», обирають жалюгідне існування посеред пустелі («Нам і тут непогано»). Отже, зневіра, цілковите зосередження на матеріальному перетворюють народ на натовп. Цим користуються фальшиві пророки Авірон і Датан: щоб сподобатися людям і відібрати владу в Мойсея, вони потурають занепадницьким і дрібнокорисливим настроям.

Щоб переконати гебреїв, Мойсей розповідає легенду про те, як дерева вибирали собі царя (це фактично програма життя самого автора). Цю притчу письменник узяв із Біблії. Як терен, що зголосився служити іншим деревам (вродливій пальмі, величному кедрові, тужливій березі), щоб вони жили краще, так і поет проголосив ідеалом свого життя служити народові на його шляху до заповітної мети.

І все ж, невдячний, засліплений утомою та оманою лжепророків, народ зрікається й проганяє Мойсея.

У другій частині поеми (пісні XII-XVIII) Мойсей по-філософськи осмислює свою сорокарічну місію духовного провідника, шукає причини поразки. Насамперед намагається знайти вину в собі. Проте демон пустелі Азазель (глас відчаю в душі самого Мойсея) провокує його на якусь мить зневіритися, засумніватись у своєму покликанні, у мудрості Бога: «Одурив нас Єгова».

У третій частині (пісня XIX) настає розплата за сумніви. З бурі (з душевної бурі сум’яття Мойсея) до нього обізвався Господь, відкрив Свою логіку. Він вів гебреїв таким довгим і тяжким шляхом, щоб вони зміцніли духом, навчилися бути господарями земних скарбів, а не їхніми рабами. Уже незабаром гебреї знайдуть обіцяний край. Проте Мойсей через свою навіть миттєву зневіру не ввійде в нього. Він помре на порозі нового життя, щоб стати пересторогою тим, хто «рветься весь вік до мети і вмирає на шляху».

В. Лопата. Мойсей. 1975 р.

Частина четверта (пісня XX). Однак велика сорокарічна праця Мойсея не минає даремно. Муки сумління, викликані смертю провідника, знову пробуджують у людей віру, самосвідомість і прагнення йти до мети, заповіданої Мойсеєм. Гебреї страчують підлих спокусників Авірона й Датана (так закінчується доля всіх лукавих вождів). З’являється новий провідник, гідний Мойсея, — «князь конюхів» Єгошуа. Під його проводом народ знову вирушає в дорогу.

Образ Мойсея. Мойсей постає в поемі як істинний духовний провідник, який цілком присвятив своє життя рідному народу. Він вів євреїв крізь пустелю стільки років, щоб вони позбулися рабської психології, сформованої в єгипетській неволі. В образі Мойсея чимало рис вдачі самого автора — передусім розуміння місії духовного вождя:

Я ж весь вік свій, весь труд тобі дав

У незломнім завзяттю, —

Підеш ти у мандрівку століть

З мого духа печаттю.

Схвильовано звучать слова прощання Мойсея (і Франка) зі своїм народом. Промовисто поданий у поемі портрет Мойсея:

Хоч літа його гнуть у каблук

Із турботами в парі,

Та в очах його все щось горить,

Мов дві блискавки в хмарі.

Хоч волосся все біле, як сніг,

У старечій оздобі,

Та стоять ще ті горді жмутки,

Як два роги на лобі.

Мойсей І. Франка, як і герой Мікеланджело, — постать мужня, багата на внутрішню силу й духовну велич. «Горді два жмутки» — це два промені світла, які мав біблійний пророк, у Мікеланджело їх відтрено у вигляді двох пасем волосся над лобом.

Внутрішній світ Мойсея найкраще відображено у вигнанні: на самоті в болісних роздумах він спочатку утверджується у вірі, а потім зневіряється, піддавшись спокусі демона Азазеля.

Молитву Мойсея на горі під табором поет зобразив дивовижно, використавши тінь як художній образ: силует проводиря видається гігантським, зачаровані люди спостерігають за цим дивом, сонце створює ефект вознесіння Мойсея, а коли небесне світило сідає, то знову величезна тінь пророка покриває людей, ніби прощаючись із ними й заповідаючи їм істину.

Академік О. Білецький назвав поему «Мойсей» «нерукотворним пам’ятником українській та світовій літературі», а Ю. Шерех — другим «заповітом» української літератури.

7. Прочитайте уривок із поеми І. Франка «Мойсей».

МОЙСЕЙ

Поема

(Уривок)

Пролог до поеми

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Твоїм будучим душу я тривожу,

Від сорому, який нащадків пізних

Палитиме, заснути я не можу.

Невже тобі на таблицях залізних

Записано в сусідів бути гноєм,

Тяглом у поїздах їх бистроїзних?

Невже повік уділом буде твоїм

Укрита злість, облудлива покірність

Усякому, хто зрадою й розбоєм

Тебе скував і заприсяг на вірність?

Невже тобі лиш не судилось діло,

Що б виявило твоїх сил безмірність?

Невже задарма стільки серць горіло

До тебе найсвятішою любов’ю,

Тобі офіруючи душу й тіло?

Задарма край твій весь политий кров’ю

Твоїх борців? Йому вже не пишаться

У красоті, свободі і здоров’ю?

Задарма в слові твойому іскряться

І сила, й м’якість, дотеп, і потуга,

І все, чим може вгору дух підняться?

Задарма в пісні твоїй ллється туга,

І сміх дзвінкий, і жалощі кохання,

Надій і втіхи світляная смуга?

О ні! Не самі сльози і зітхання

Тобі судились! Вірю в силу духа

І в день воскресний твойого повстання.

О, якби хвилю вдать, що слова слуха,

І слово вдать, що в хвилю ту блаженну

Вздоровлює й огнем живущим буха!

О, якби пісню вдать палку, вітхненну,

Що міліони порива з собою,

Окрилює, веде на путь спасенну!

Якби!.. Та нам, знесиленим журбою,

Роздертим сумнівами, битим стидом, —

Не нам тебе провадити до бою!

Та прийде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольних колі,

Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі

І глянеш, як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі.

Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий,

Та повний віри; хоч гіркий, та вільний,

Твоїй будучині задаток, слізьми злитий,

Твойому генію мій скромний дар весільний.

8. Прочитайте вірш Івана Франка «К. П.» і літературно-критичний матеріал про нього.

Поезія «К. П.» — відповідь на вірш Клементини Попович-Боярської «Мусиш любити!», української письменниці й громадської діячки, яка літературну діяльність розпочала у 80-ті роки під впливом І. Франка. Письменник звернув увагу на її вірші, допомагав удосконалювати художню майстерність.

Вірш розпочинається риторичним звертанням «Гарна дівчино, пахучая квітко!», яка «оком і словом» стріляє мітко й сподівається на любов того, хто її бачить. І. Франко заперечує поверховість сприйняття молодою дівчиною світу й життя, з вірша якої постає думка: «Мислиш, хто спів твій полюбить і очі, / Той вже нічого на світі не схоче». Далі розкривається думка про тих подвижників, які не кинуть «боротьбу за ідеї, / Працю для тих, що їх тиснуть окови» заради «очей і для пісні твоєї». А якщо такий знайдеться, то він не вартий її любові. Дівчина, «крім очей і крім слова дзвінкого», мусить підтримувати коханого в його діяннях, загоїти рани, адже життя швидкоплинне, і «Блиск чарівничий очей потускніє, / Зміниться голос і спів заніміє».

У поезії «К. Π.» І. Франко подає ідеал поєднання краси та духовного багатства, вимогу до духовного зростання особистості.

9. Виконайте завдання.

1. Установіть відповідність

Назва твору

Уривок

1 «Каменярі»

2 «К. П.»

3 «Ой ти, дівчино, з горіха зерня»

А «Чого являєшся мені у сні?»

Б «Чом твої очі сяють тим чаром, /

Що то запалює серце пожаром?»

В «Гарна дівчино, пахучая квітко!»

Г «І в оці кождого горить любові жар».

2. Установіть відповідність.

Художній засіб

Уривок

1 епітет

2 порівняння

3 метафора

4 антитеза

5 звернення

А «А твоє слово остре, як бритва...»

Б «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...»

В «Ти мої радощі, ти моє горе!»

Г «Ох, тії очі темніші ночі...»

Д «Чом твої очі сяють тим чаром, /

Що то запалює серце пожаром?».

3. Установіть відповідність.

Герой

Учинок

1 Мойсей

2 Датан

3 Єгова

4 Азазель

А карає пророка за сумніви

Б веде свій народ до землі обітованої

В закликає «До походу! До бою!»

Г намагається підірвати віру Мойсея

Д закликає народ закидати пророка камінням

4. Охарактеризуйте зміст і композицію збірки «З вершин і низин», розкрийте багатозначність понять «вершин» і «низин».

5. Розкрийте алегоричні образи поезії «Каменярі».

6. Яким постає ліричний герой вірша «Каменярі»? Відповіть проілюструйте цитатами з твору.

7. Як у вірші «К. П.» факти із життя поета піднесені до художнього узагальнення?

8. Поясніть особливість композиції збірки «Зів’яле листя» та символіку її назви.

9. У чому, на вашу думку, полягає оригінальність поезії «Ой ти, дівчино, з горіха зерня»?

10. Висловте ваше ставлення до інтимної лірики І. Франка зі збірки «Зів’яле листя».

11. Підготуйтеся до виразного читання віршів І. Франка (на ваш вибір).

12. Прослухайте романси українських композиторів М. Лисенка і А. Кос-Анатольського «Безмежнеє поле» і «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» на слова І. Франка. Який характер мають ці музичні твори? Як точно, на вашу думку, засобами музики передано почуття кохання в них?

10. Виконайте домашнє завдання.

  • Візьміть участь у дискусії, підтвердивши або спростувавши тезу «Поема І. Франка “Мойсей” — актуальна й нині. Аргументуйте свою думку конкретними прикладами.