Підручник з Української літератури (рівень стандарту). 10 клас. Авраменко - Нова програма

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Збірка «З вершин і низин»

Лірика збірки «З вершин і низин». Збірка «З вершин і низин», що побачила світ у 1887 р. (друге, більш повне видання вийшло друком у 1893 р.), стала в духовному житті України явищем, співмірним із «Кобзарем» Т. Шевченка. Саме ця книжка поезій засвідчила прихід у літературу мужнього поета-громадянина й митця-новатора з індивідуальним стилем.

Збірка складається з шести розділів: «De profundis» (з латин. з глибини, з низин), «Профілі і маски», «Сонети», «Галицькі образки», «Жидівські мелодії» і «Легенди». Так виявилася схильність автора до циклізації творів і композиційної чіткості.

У збірці переважає громадянсько-політична, патріотична лірика («Товаришам із тюрми», «Гімн», «Каменярі», «Земле моя», «Тюремні сонети», «Не пора» та ін.). Основними є два взаємопов’язані мотиви, які визначив сам поет: 1) «розкривання ненормальностей життя», 2) «віднаходження поривів і змагань до поправи того життя». Тому ліричний герой «З вершин і низин» — самозречений борець із національною й соціальною кривдою.

Заспівом до збірки став програмний вірш «Гімн» (1880). У ньому прославляється «вічний революціонер», що уособлює вічний дух прагнення до щастя й волі. Цей дух споконвіку жив у народі. Однак, переконаний автор, здобуває шанс на перемогу тільки тепер, коли знайшов опору в науці, коли зростає національна й людська самосвідомість гноблених народів.

Образ революціонера автор трактує в загальногуманістичному плані — як героя, який самовіддано бореться проти світового зла, темряви, примітивності. Він - «дух, що тіло рве до бою», це все те, що зумовлює поступ людства, — «наука, думка, воля», що ніколи «не уступить пітьмі поля» (суспільній реакції). Риторичним запитанням: «І де в світі тая сила, / Щоб в бігу її спинила?» — поет стверджує марність такої спроби. Дух, що тільки «вчора розповився», рвучко простує туди, де розвиднюється, він на весь голос скликає до себе мільйони пригноблених, безправних, які прагнуть позитивних змін, справедливого суспільного устрою.

Важливо, що ліричний герой закликає не руйнувати, а наголошує на перетворювальній силі «науки, думки й волі». Саме вони протистоять тій «пітьмі», що здавна принижувала людину, зводила її до становища раба.

«Дух» («вічний революціонер») персоніфікується через нагнітання дієслів-присудків: живе, рве, йде, міцніє, спішить, вони додають динаміки перетворювальній силі, час для якої вже настав.

За допомогою чотиристопного хорея, анафор (повторів початкових ні, по, і в рядках різних строф), алітерацій (повтору однакових приголосних — «рвучким і перетворювальним [р]») поет створює ритмізований звуковий малюнок, який навіть без музичного супроводу вистукує маршеву мелодію гімну:

Ні попівськії тортури,

Ні тюремні царські мури,

Ані війська муштровані,

Ні гармати лаштовані,

Ні шпіонське ремесло

В гріб його ще не звело.

Саме «Вічний революціонер» миттєво приніс І. Франкові популярність, а ще більшого розголосу твір набув у 1905 р., коли М. Лисенко поклав його на музику. «Вічний революціонер» на межі XIX і XX ст., як і «Заповіт» Т. Шевченка, став одним із неофіційних гімнів бездержавного українського народу.

Окрасою збірки «З вершин і низин» стали цикли сонетів («Вільні сонети», «Тюремні сонети»), які приваблюють читача не тільки своєю класичною витонченою формою, а й високими ідеями добра й краси як вічних світлих категорій буття людини. Показовим у цьому плані є сонет «Сикстинська Мадонна» (1881).

Теорія літератури

Сонет — це ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба: двох чотиривіршів (катренів) із перехресним римуванням і двох тривіршів з усталеною схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед. У сонеті перший вірш містить тезу, другий — антитезу, а тривірші — синтез, так званий сонетний замок, що завершується переважно чотирнадцятим рядком.

Припускають, що сонет зародився як жанр лірики в поезії провансальських трубадурів, але постав він в Італії. Остаточної форми йому надав (установив чисельність рядків і порядок рим) Ф. Петрарка в XIV ст. Сонет дисциплінує поетичне мовлення, є виявом високої творчої майстерності.

Рафаель. Сикстинська Мадонна

Цей твір з’явився під враженнями від споглядання геніальної картини Рафаеля «Сикстинська Мадонна». У сонеті звучить віра в непереможну силу високого мистецтва й владу його шедеврів над душами людей. І. Франко продовжує Шевченкову традицію возвеличення жінки-матері, він теж бачить її з немовлям на руках. Цією красою й ніжністю поет просто заворожений. Цей стан передано в сонеті за допомогою риторичних запитань, звертань та окликів:

Хто смів сказать, що не богиня ти?

Де той безбожник, що без серця дрожі

В твоє лице небесне глянуть може,

Неткнутий блиском твої красоти?

Мистецький контекст

Рафаель Санті (1483-1520) — видатний італійський художник та архітектор епохи Високого Відродження. Проектував собор Св. Петра в Римі, створив цикл розписів парадних зал (станц) Ватиканського палацу. Найдосконаліший витвір Рафаеля — «Сикстинська Мадонна» (1515-1519). У картині майстерно передано поєднання настрою тривоги Матері Божої за своє дитя з найглибшою ніжністю до нього.

Лише безбожник не побачить краси Божої Матері — так емоційно стверджує ліричний герой.

Одні дослідники сприймають цей твір як вияв атеїзму молодого Франка-соціаліста (мовляв, тут протиставляються людина як реальність, ідеал і Бог як вигадка). Інші вважають, що в сонеті заперечуються примітивні, наївні, суто людські уявлення про Бога, які поступово змінюються, натомість утверджується думка, що саме краса й доброта людини, передусім жінки-матері, найпереконливіше засвідчує красу й доброту Того, хто її створив, — істинного Бога. Лише пізнаючи людину, вірячи в неї, можна пізнавати Творця й вірити в Нього.

4. Прочитавши поезії «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...» і «Чого являєшся мені...» та огляд цих творів, доведіть, що вони мають автобіографічне звучання.