Мистецтво. Повторне видання. 8 клас. Назаренко

Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.

Музичне мистецтво

Найвища якість усякого мистецтва — це його щирість.

Сергій Рахманінов, композитор

Поміркуємо разом

Л. ван Бетховен Соната №14 («Місячна»), К. Дебюссі «Місячне світло», С. Рахманінов, «Рапсодія на тему Паганіні»... Чи можна музику цих композиторів обмежити рамками одного стилю, однієї епохи?

Як, на вашу думку, бачили свою творчість композитори-реалісти? Прокоментуйте слова композитора Сергія Рахманінова.

До кінця XIX ст. панівним напрямом у музиці був романтизм. Але одночасно з ним у музичному мистецтві простежувався прояв характерних рис нового стилю — реалізму, який існував разом із класичним і романтичним стилями. Важко провести чітку грань — ці композитори були лише представниками романтичного стилю, й у творчості інших звучать нотки тільки...

Як творчий метод у музичному мистецтві, реалізм правдиво і багатогранно відображав дійсність специфічними засобами, властивими цьому виду мистецтва. Як стиль, він був обмежений певними хронологічними рамками і виражав конкретну форму творчого мислення.

Музика видатних композиторів-реалістів володіла величезною силою впливу на людські почуття. Композитори намагалися передати правдиву картину дійсності, конкретність відображення життєвих явищ у мистецтві. Вони збагатили реалістичний напрямок новим колом образів, пов’язаних як з повсякденним життям людей, так і з історичними подіями; як із гармонійним самовідчуттям особистості, так і з її внутрішньою конфліктністю, із зіткненням особистості й соціальних умов, що перешкоджали її розвитку і самоствердженню.

У творчості західно-європейських композиторів другої половини XIX ст. Вільгельма-Ріхарда Ваґнера (1813—1883 рр.), Жоржа Бізе (1838—1875 рр.), Джузеппе Верді (1813—1901 рр.), Йоганнеса Брамса (1833—1897 рр.) та інших уже простежувалися реалістичні тенденції.

Багато композиторів вважали, що найбільшої конкретності, реалістичності музика може досягти в синтезі з драмою — в опері, яка і стала головним жанром у творчості композиторів-реалістів. У цей же період виникає в опері новий напрямок — «веризм» (з італ. — істинний, правдивий). Його представники — композитори Руджеро Леонкавалло (1857—1919 рр.), Пьетро Масканьї (1863—1945 рр.), Джакомо Пуччіні (1858—1924 рр.). В основі творів цих майстрів — життєво достовірні сюжети, правдиве відображення душевного світу простих людей, емоційно виразна музика.

Для допитливих

Утвердженню демократичних поглядів французького композитора Жоржа Бізе і його прагнень до правдивого, реалістичного мистецтва сприяли події франко-пруської війни та Паризької Комуни. Опера Ж. Бізе «Кармен» вважаєтся однією з вершин французького оперного реалізму і однією з популярніших опер у світі. В ній правдиво розкриті переживання і пристрасті простих людей. В опері втілені іспанський національний музичний колорит, напружений хід драматичних подій.

Композитор Джакомо Пуччіні був яскравим представником художнього напряму в Італії — «веризму». У своїх творах майстер відображав життя людей з його протиріччями, стражданням, приниженням, часто породжених нерівністю суспільного становища. Багато опер Дж. Пучіні, що з’явилися на рубежі століть, зберегли свою популярність до наших днів — «Богема», «Тоска», «Мадам Батерфляй (Чіо-Чіо-сан)», «Турандот».

Вільгельм-Ріхард Ваґнер — німецький композитор, диригент, теоретик музики, письменник-публіцист. Художній напрям — «Веймарська школа». Відомий, насамперед, завдяки своїм операм, Р. Ваґнер заснував нову оперну форму «музичну драму». Саме її створення і стало метою творчого життя композитора. Він вважав, що театр мусить трактуватися як храм мистецтва, а не як розважальний заклад. Р. Ваґнер значно вплинув на європейську культуру межі XIX і XX ст., особливо на модернізм. Музичні критики вважають, що кожна людина впізнає себе в операх Р. Ваґнера. Їй достатньо чути їх і ця музика знаходить зображення власних бажань, чуттєвість і пристрасть, свою вимогу змін, спрагу життя, жагу до діяльності.

Опера Джоржа Бізе «Кармен»

Опера Джакомо Пучіні «Мадам Батерфляй»

Опера Ріхарда Ваґнера «Кільце Нібелунгів»

Опера Семена Гулака-Артемовского «Запорожець за Дунаєм»

У другій половині XIX ст. українські композитори створили чимало безцінних музичних творів, вивели національну музику на новий щабель розвитку. Суспільно-політичне і культурне життя України другої половини XIX ст. свідчило про зростання національної самосвідомості, становлення української нації (спільність її психічного складу, національного характеру).

Саме у період становлення реалістичного стилю в українському музичному мистецтві почалось активне формування самобутньої композиторської школи.

Загальновизнаної популярності як співак і композитор набув Семен Гулак-Артемовський (1813—1873 рр.), який написав першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм», що стала міцним фундаментом національного оперного мистецтва (демократичний характер сюжету, мелодійність музики, що увібрала фарби українського пісенного мелосу, колоритність образів, соковитий народний гумор).

Галерея українських композиторів-реалістів

Збирав та здійснював обробку українських народних пісень, писав музичні твори, організовував музичні колективи і керував ними композитор Петро Ніщинський (1832—1896 рр.). Перлиною української класики стала виразна музична картина з народного життя «Вечорниці».

Опера Миколи Аркаса (1853—1909 рр.) «Катерина» на текст однойменної поеми Тараса Шевченка завоювала палкий відгук слухачів. Вона відзначалася хвилюючим сюжетом, мелодійним багатством і співучістю.

Науковий доробок українського композитора, музичного та громадського діяча, фольклориста, журналіста Петра Сокальського (1832—1887 рр.) склав понад сто творів, серед яких опери «Мазепа», «Майська ніч», «Облога Дубна»; кантати, балади, близько 40 фортепіанних творів, понад 40 романсів тощо.

Композитор Михайло Калачевський (1851—1910 рр.) написав відому «Українську симфонію», в основу якої ліг народнопісенній матеріал. Домінуючий настрій симфонії — світла лірика, м’який гумор.

Хоровий твір «Заповіт» на вірші Тараса Шевченка належить одному з перших українських композиторів-професіоналів Галичини Михайлу Вербицькому (1815—1870 рр.). Він писав музику до театральних вистав, створив близько десяти симфоній-увертюр.

У творчості українського галицького композитора, диригента, священика УГКЦ Івана Лаврівського (1822—1873 рр.) переважає світська і духовна хорова музика. Суспільне піднесення українців Галичини після «Весни Народів» 1848 р. надихнуло його на такі твори, як «Гей, браття, щиро та сміло» (на вірш Маркіяна Шашкевича), «Козак до Торбана» (на слова Івана Гушалевича) та інші. І. Лаврівський був автором багатьох пісень, музики до драматичних спектаклів.

З ім’ям українського письменника, драматурга, театрального актора Марка Кропивницького (1840—1910 рр.) пов’язано створення українського професійного театру й наступний етап розвитку реалістичної драматургії.

Цілу епоху в музичному житті України становить творчість Миколи Лисенка (1842—1912 рр.) — українського композитора, піаніста, диригента, педагога, збирача пісенного фольклору, громадського діяча. Починаючи з 70-х років XIX ст. композитор обробив і опублікував понад 600 зразків українського музичного фольклору, створив цикл «Музика до «Кобзаря» Т. Шевченка», який включає більше 80 творів різних жанрів і форм, що стали наріжним каменем подальшого розвитку українського академічного музичного мистецтва та утвердження його самобутності. До відомих творів композитора належать музика гімнів «Молитва за Україну» та «Вічний революціонер». М. Лисенко — автор опер, у тому числі дитячих, а також оперети, які стали основою українського національного оперного мистецтва.

Безпосередній поштовх до розвитку цілого ряду музичних жанрів дав український театр, який у 70—80-ті роки XIX ст. досяг високого професіоналізму. Діяльність музично-театральних труп на чолі з Марком Кропивницьким, Миколою Садовським, Михайлом Старицьким, Панасом Саксаганським, Іваном Карпенко-Карим, Марією Заньковецькою замінила суттєво відсутній у той час український оперний театр.

Бажано подивитися і послухати (за вибором учителя)

За допомогою Інтернет-ресурсу знайдіть інформацію про:

Жорж Бізе. Хабанер, куплети Тореадора Ескамільо з опери «Кармен».

Джузеппе Верді. Опера «Аїда» Марш Переможців, опера «Тоска» (скрипка і вірменський дудук), опера «Ріголетто» пісенька Герцога.

Джакомо Пуччіні. Опера «Мадам Батерфляй» арія Чіо-Чіо-сан, Вальс Мюзетти з опери «Богема».

Петро Ніщинський. «Вечорниці».

Микола Аркас. Опера «Катерина» 1 дія 1 номер.

Таким чином, реалізм у мистецтві в широкому сенсі правдиве, об’єктивне, всебічне відображення дійсності специфічними засобами, притаманними різним видам художньої творчості. У більш вузькому значенні реалізм розглядається як художній стиль, який виник в епоху Просвітництва. У XIX ст. цей стиль став формою відповідної реакції на романтичну і класичну ідеалізацію, а також на заперечення загальноприйнятих академічних норм. Прихильники цього стилю відображали в різних видах мистецтва гострі соціальні проблеми, конфлікти; прагнули дати оцінку явищам суспільного життя; намагалися розкрити причини протистояння соціальних закономірностей і морального ідеалу, особистісного та масового.

Майстри, що працювали у стилі реалізму в XX ст., шукали нові зв’язки з дійсністю, оригінальні творчі рішення і засоби художньої виразності. У своїх творах вони відтворювали типові характери героїв, ситуацій при повноті їх художньої індивідуалізації (конкретизації як національних, історичних, соціальних, так і фізичних, інтелектуальних і духовних особливостей).

Характерними ознаками архітектури другої половини XIX ст. були різноманітність стилів і її практичне призначення. В музичному мистецтві, як й скульптурі та живописі існувала різноманітність стилів.

Європейське мистецтво кінця XIX — початку XX ст. було контрастним і різностильовим. Але не кожна епоха може похвалитися такою кількістю талановитих художників, композиторів і виконавців. Мистецтво реалізму лише відображало по-своєму те, що відбувалося в реальному світі.


buymeacoffee