Мистецтво. Повторне видання. 8 клас. Назаренко
Цей підручник можна завантажити у PDF форматі на сайті тут.
Реалізм
Я не можу намалювати ангела, так як ніколи його не бачив.
Гюстав Курбе, французький живописець
Міні-диспут
Що краще, на вашу думку: реально зображувати життя чи прикрашати його?
Гірка правда чи солодка брехня? Сприймати дійсність у всіх її фарбах, навіть якщо вони бувають тільки сіро-чорними, чи дивитися на світ через рожеві окуляри?
Реалізм у мистецтві мав свої конкретно-історичні форми: в широкому сенсі реалізм стародавнього фольклору, мистецтва античності та пізньої готики. До того як реалізм став самостійним художнім стилем, він пройшов довгий час від мистецтва Відродження («ренесансний реалізм»), європейського живопису XVII ст., «Просвітницького реалізму» XVIII ст. до реалізму ХІХ ст. (у вузькому сенсі). Саме тоді виникло і було сформульовано в літературі, образотворчому мистецтві, музиці поняття реалізму як окремого стилю (середина XIX — початок XX ст.). Реалізм у мистецтві XX ст. характеризувався пошуками нових зв’язків із дійсністю, оригінальних творчих рішень і засобів художньої виразності.
Для допитливих
Спалахи народних заворушень слідували один за одним — повстання ліонських ткачів, барикади на вулицях Парижа в 1832 р., змова 1835 р., повстання 1834 р. У цю кризову епоху, в епоху заколотів розвинулася творчість найбільшого сатирика XIX ст., французького графіка, живописця і скульптора Оноре Дом’є (1808—1879 рр.). Його життя і творчість нерозривно пов’язані з соціальною боротьбою того часу.
Для графіки майстра характерні гострогротеськні карикатури на владну верхівку і міщанство. Твори мали величезну вибухову силу, їх боялися — недарма за одну з перших своїх карикатур Оноре Дом’є був посаджений на півроку до в’язниці.
У живописі і скульптурі майстер поєднав драматизм і сатиру, героїку і гротеск.
Оноре Дом’є. «У вас слово, поясніть самі, ви вільні!»
Оноре Дом’є. «Свобода друку»
Жюль Бастьєн-Лепаж. «Продавчиня квітів»
Реалізм (лат. — «суттєвий», «дійсний») — у мистецтві в загальному значені правдиве, об’єктивне, всебічне відображення дійсності специфічними засобами, притаманними видам художньої творчості. У більш вузькому значенні реалізм розглядається як художній стиль. Митці досліджують особистість людини в нерозривному зв’язку з сучасним їй суспільством і соціальним становищем у ньому, відтворюють життя в його об’єктивній сутності, показують закономірності розвитку і буття людини, суспільства, світу.
Найбільш повне розкриття рис реалізму виявилося в критичному реалізмі XIX ст., який існував у мистецтві європейських країн. Прихильники цього стилю були орієнтовані на зображення життя знедоленого народу, співчуття людської неблагополучної долі. Вони звинувачували панівну верхівку суспільства у байдужості до страждань народу, викривали недоліки суспільної моралі, антигуманну сутність експлуататорів, натомість прагнули утвердити ідеали добра, справедливості й щастя.
Відмінні ознаки класицизму і реалізму: на перший план висувалося вже не політичне життя та інтереси держави, ідеали античності, а приватне життя пересічного громадянина. Реалізм прийшов і на зміну романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини.
Поміркуйте разом. До якого художнього стилю належить кожна з репродукцій картин. Свої відповіді обґрунтуйте.
Через свої твори прихильники реалізму намагалися показати існуючі проблеми взаємин людини і суспільства, людини і держави, вплив соціально-історичних обставин на формування духовного світу особистості. У середині ХІХ ст. саме реалізм став найвпливовішим художнім стилем європейського мистецтва.
Каспар Фрідріх. «Крейдяні скелі на острові Рюген»
Микола Пимоненко. «Жертва фанатизму»
Порівняймо характерні ознаки двох стилів:
Романтизм |
Реалізм |
1. Зображення виняткового героя у виняткових обставинах. 2. Авторське сприйняття дійсності. 3. Самоцінність особистості, підкреслена незалежність її від суспільства, умов і місця існування. 4. Суб’єктивність автора, вираз його ставлення до світу, ліризм. 5. Змалювання героя однією-двома яскравими, характерними, опуклими рисами, фрагментарно. 6. Пошуки способів вирішення конфлікту героя зі світом в інших, позамежних, космічних сферах. 7. Умовний, гранично узагальнений хронотоп (невизначений простір, невизначений час). 8. Самодетермінація особистості — спроможність (здатність) особистості на підставі самопізнання використовувати зовнішні й активувати внутрішні можливості для самореалізації у діяльності. 9. Нерозв’язність конфлікту, неможливість або умовний характер успішного результату. |
1. Зображення типового героя в типових обставинах. 2. Відтворення дійсності, її правдоподібне зображення. 3. Зображення людини в різноманітних соціально-побутових і психологічних зв’язках із навколишнім світом. 4. Прагнення автора до об’єктивності. 5. Створення характеру героя як багатогранного, неоднозначного, внутрішньо суперечливого. 6. Пошуки способів вирішення конфлікту героя зі світом у реальній, конкретно-історичній дійсності. 7. Конкретно-історичний хронотоп (певний простір, певний час). 8. Мотивування поведінки героя особливостями реальної дійсності. 9. Вирішення конфлікту і благополучний результат досяжні. |
Таким чином, характерними ознаками реалізму в мистецтві є:
- раціоналізм;
- правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах;
- зацікавленість саме фактами, подробицями повсякденного життя (копіювання дійсності);
- створення соціальних типів, адже людина — продукт суспільства (характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя);
- конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;
- вільна побудова творів;
- віра в те, що мистецтво може вплинути на життя, змінити його на краще.
Архітектура
Форма слідує за функцією.
Луїс Салліван, американський архітектор
Поміркуємо разом
Уявіть, що ви архітектор і вам потрібно побудувати житловий будинок. Якому зі стилів ви б віддали перевагу? Чому?
Концентрація капіталістичного виробництва у другій половині XIX ст. супроводжувалася зростанням великих міст, промислових центрів, шляхів сполучення.
Збільшення міського населення викликало розширення масового житлового будівництва. З’явилися нові види споруд: промислова архітектура (заводи, фабрики, електричні станції), типи транспортних і інженерних споруд (вокзали), будинки фінансових установ (банки, біржі), навчально-освітні будівлі, народні доми, музеї, бібліотеки, магазини, криті ринки, виставки, видовищні та спортивні будівлі тощо. Зводилися «репрезентативні будівлі» — театри, музеї, урядові та адміністративні установи.
Однак, широкий розмах будівництва не створив сприятливих умов для розвитку архітектури як виду мистецтва. З поширенням приватної капіталістичної забудови міські ансамблі втратили художню цілісність. Різко знизилася якість архітектурних композицій, їх об’ємно-просторове рішення. Промислові підприємства, майстерні тощо впроваджувалися в житлові квартали, що спричиняло погіршення санітарно-гігієнічних умов життя. Архітектори часто керувалися вимогами підприємців і замовників, дотримуючись економії, дешевизни і зручності.
Характерними ознаками архітектури другої половини ХІХ ст. були різноманітність стилів і їхне практичне призначення. З’явилася творча свобода як у архітекторів, так і у замовників. Форми і стилі будов прив’язувалися до їхніх функцій. Виник так званий «історичний стиль» (еклектика), що реалізувався в романтичному наслідуванні архітектури різних віків.
На початку ХХ ст. в європейській архітектурі виник напрям раціоналізм (архітектор Ле Корбюзье). Характеризуючи його, прихильники нового напряму підкреслювали всебічну роль конструктивно-технічних, а також економічних основ архітектури в умовах індустріального будівництва.
Еклектика (еклектизм, історизм) — стиль (напрямок) в архітектурі, що домінував у Європі в 1830—1890-ті роки. Цьому напрямку притаманні, з одного боку, всі риси європейської архітектури XV—XVIII ст., а з іншого — в ньому були принципово інші властивості. Еклектика (історизм) зберігає архітектурний ордер, але в ньому він утратив свою винятковість.
Поверхню фасадів покривали декоративними деталями. Архітектор Олександр Нікольський образно охарактеризував, що архітектура XIX ст. мала тенденцію навіть пересічну казарму трактувати як палац. Позитивні можливості архітектурної системи, що шукала джерела натхнення у минулому, до кінця XIX ст. були повністю вичерпані.
Жан Беро. Париж (ХІХ ст..)
Міські споруди в Лондоні в кінці ХІХ ст. (невідомий художник)
Віденський оперний театр. Відень, Австрія
Бібліотека Св. Женев’єви. Париж, Франція
Визначте особливості архітектурних споруд другої половини XIX століття.
Робота у групах
На наступний урок підготуйте коротку доповідь: «Внесок українських архітекторів XIX ст. в історію світової архітектури».
Для допитливих
Серед архітекторів в Україні в кінці ХІХ початку ХХ ст. було поставлено питання про український національний стиль в архітектурі, зокрема про його виникнення, витоки, сутність і особливості. Одні вчені шукали витоки в Візантії, інші — в архітектурі Сходу, або вказували на спорідненість української архітектури з західноєвропейською. Але представники всіх напрямів об’єднали зусилля з метою більш глибокого пізнання архітектури як суспільного явища, підняли престиж архітектури в суспільстві, підвищили інтерес суспільства до пам’ятників архітектури і народної творчості, що сприяло поліпшенню їхньої охорони і реставрації, поставили національне зодчество в один ряд з архітектурою інших народів Європи.
Будівля Медичного товариства в Харкові (арх. О. Бекетов)
Особняк професора Миколи Сомова. в Харкові (арх. О. Бекетов)
Видатними архітекторами кінця ХІХ початку ХХ ст. були академік Олексій Бекетов, Олександр Гінзбург, Вікентій Прохаська, Григорий Артинов, Василий Кричевський, Тадеуш Антоний Обмінській, Іван Левинський та інші. Особливо виділяється творчість Владислава Городецького. Архітектура початку ХХ ст. успішно розвивалася завдяки таким популярними архітекторами, як Лев Руднєв, Олексій Щусєв, Володимир Шухов та інші.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України