Музичне мистецтво

Музика об’єднує моральну, емоційну та естетичну сфери людини.

Музика — це мова почуттів.

Василь Сухомлинський, педагог, публіцист, письменник, поет

Поміркуємо разом

Чи згодні ви з висловом видатного українського педагога? Свою думку аргументуйте.

Характерною ознакою музики в епоху романського стилю був так званий григоріанський хорал, що склався у Західній Європі ще в VIII—IX століттях.

Для допитливих

Григоріанський хорал

Григоріанський спів, або григоріанський хорал — традиційний спів католицької церкви, канонізований папою Григорієм І Великим у 590—604 роках, якому середньовічна традиція приписувала авторство більшості піснеспівів римської літургії. Григоріанський спів є одноголосним, хоча в ході історичного розвитку він став основою для багатоголосої церковної музики. Виконувався латинською мовою. Проте окремі пісні співалися грецькою мовою. В той же час у григоріанському співі синтезовані елементи візантійського співу, фольклор німецьких і кельтських племен. Тексти григоріанських хоралів в основному запозичені з Біблії. Церква прагнула додати співам характер відчуженості від усього земного; переважали звуки рівної тривалості (тобто плавний спів). Мелодії побудовані на так званих середньовічних ладах. Ладо-інтонаційна основа григоріанського співу — вісім модальних ладів, званих також церковними ладами. Манера виконання була суворою, стриманою, з плавними переходами, поступовими підйомами і сходженнями. Розспів строго підкорявся тексту, який і визначав його ритміку; при цьому в церковному хорі присутні виключно чоловічі голоси.

Давньоруський духовний спів

Найдавнішим видом східнослов’янського богослужбового співу вважається знаменний спів (розспів). Його пов’язують з іменами святого Феодосія Печерського (1008—1074), одного із засновників Києво-Печерської лаври, і святителя Туровського Кирила (1130—1182). Існує дві полярні точки зору виникнення цього співу: перша — це унікальне і самобутнє явище, поза всяких зовнішніх впливів; друга співвідносить знаменний розспів із візантійською традицією. В XI ст. в Київській Русі виникло також унікальне позначення нот. Дослідники припускають, що це відбулося одночасно зі створенням слов’янського алфавіту. Церковні співи були «покладені на прапор» — тобто на своєрідний нотний лист. Слово і мелодія були єдині, саме в єдності вони складали молитву.

Крім музичної мови і нотації в романський період змінився і порядок католицької служби. Ретельно були відібрані гімни й пісні, що відповідають кожній з частин служби. Поступово склалася католицька меса (православна літургія), основною подією якої є причащання віруючих.

Таким чином, особливостями музичної мови епохи Середньовіччя були:

перевага церковної культури над світською;
відсутність авторства (музика дарована людині Богом);
григоріанські хорали співалися на латині та в унісон (вважалося, що славити Бога люди повинні в усьому світі однаково — «єдиним серцем і єдиними вустами»);
наспів повинен був насамперед донести до слухачів молитовний текст, не відволікаючи уваги власне музичними красотами.

Починаючи з XII ст. в Західній і Центральній Європі повільно, але неухильно поширювався орган, звучання якого надавало урочистість певним частинам богослужіння. Протягом століть орган залишався єдиним допущеним церквою інструментом, значно пізніше з’явилися струнні. Православна церква не прийняла цей інструмент і єдиним інструментом, як і раніше, залишався людський голос.

Ще одна характерна риса романського стилю — система позначення звуків і лінійна нотація, які виникли на самому початку XI ст. Винахідником і того, й іншого вважають відомого італійського музиканта XI ст. Гвідо д’Ареццо (близько 990—1050 рр.).

Історична довідка

Гвідо д’Ареццо — один з найбільших реформаторів в області музичної практики Середньовіччя. Він придумав і ввів у музичну практику систему сольмізації (систему навчання співу), в якій встановив складові назви ступенів звукоряду (ut, re, mi, fa, sol, la), (ut згодом замінене на до) на основі акровірша молитви до Іоанна Хрестителя «Ut quaent laxis», легендарного покровителя церковно-співочого мистецтва:

Ut quaent laxis

Resonare fibris

Mira gestorum

Famuli tuorum

Solve polluti

Labii rearum

Sancte Ioannes

Щоби могли раби твої

На солодкозвучних струнах

Проголошували твої

Дивовижні діяння,

Очисти від гріхів

Їхні тлінні вуста,

Святий Іоанн!

Така складова система позначення звуків була надзвичайно зручна для співу. Так виникли загальновідомі сьогодні назви основних звуків гамми. Єдину незручність становив склад «ut». Тому відомий італійський теоретик і вчитель співу Дж. Доні в 1540 році замінив його на «до», взявши цей склад зі свого власного прізвища. Ноти, заштриховані квадратики, розміщувалися на 4-х лінійному нотному стані, який також увів Гвідо д’Ареццо. Зараз цих ліній п’ять, і ноти зображують кружечками, але принцип, уведений Гвідо, залишився без змін. Винахід майстра швидко поширився по всій Європі. Реформа нотного письма Гвідо д’Ареццо створила передумови для точного запису музичних творів, зіграла важливу роль у розвитку композиторської творчості й лягла в основу сучасної нотації.

Бажано подивитися і послухати (за вибором учителя)

За допомогою Інтернету знайдіть та послухайте наступні твори:

Григоріанський хорал «Аве Марія».

Григоріанський хорал в сучасній обробці.

Хор знаменного співу. Україна. Київ - Літургія. Антифон 1-й. подібний до 7 гл.

«Не до того возбранясмі семи».