Мистецтво. Повторне видання. 8 клас. Назаренко

Музичне мистецтво

Музика — єдина всесвітня мова, її не треба перекладати, на ній душа говорить з душею.

Бертольд Ауербах, німецький письменник

Поміркуємо разом

Яка роль візантійської музики в розвитку європейського музичного мистецтва?

Візантійська музична культура мала багатонаціональний характер. Причиною цього було різноманітне за етнічним складом і культурним рівнем населення Візантії (Східної Римської імперії). У музичної культури Візантії були елементи сирійської, слов’янської, арабської музики, а також відчувався зв’язок із перською, єврейською, вірменською пісенністю та античним наспівом і мелодіями.

Так як візантійському мистецтву насамперед притаманний релігійний характер, це не могло не відбитися й на розвитку музичної культури. Вона також залежала від установлених церквою канонів. У стародавньому візантійському богослужінні музика найчастіше звучала у вигляді співу. Виконувалися псалми, гімни, алілуйний спів. Найстаріший запис візантійських літургійних співів, що дійшов до нас, відноситься до IV ст.

Псалми — спів при акомпанементі струнного інструменту, ліричний молитовний твір; релігійні пісні, що були написані на честь свят, обрядів поклоніння або на відзначення трагічних подій; молитва, що як складова частина входить у псалтир.

Гімн — хвалебна пісня, звернена до Бога.

Алілуйний спів — урочистий релігійний спів із характерним розспівом на окремих складах слова.

У візантійській музиці існувала система з восьми ладів (гласів), кожен з яких мав характерні опорні звуки (підвалини) і звуковий обсяг (діапазон). Усі разом вони утворювали музичну систему, яка отримала назву осмогласіє. Унікальність цього роду співу в тому, що він об’єднує в собі молитву, текст і мелодію. Увібравши весь досвід найдавнішої співочої традиції багатьох народів, багатовіковий молитовний досвід церкви, візантійська система осмогласія стала основою духовно-співочої культури. Серед жанрів церковної музики перевага віддавалася канону і тропару.

Канон (грец. «канон» — зразок, правило) — музично-поетична композиція з дев’яти розділів, що включала в себе теми покаяння і прославлення. Виконувалася під час ранкової служби.

Тропар — хвалебний піснеспів, який складався до свята або урочистої події, але не був самостійним твором, а входив у більш великий твір.

Для допитливих

За переказами візантійського богослова Іоана Златоуста, коли Господь побачив, що більшість людей ліниві і що вони звертаються до релігійного читання з небажанням і виконують цей примус без задоволення, то, бажаючи зробити таке заняття більш приємним і полегшити відчуття труднощів, Господь поєднав мелодію з пророцтвом. Натхненні ритмом і мелодією, люди змогли підносити йому священні гімни з великим завзяттям. Бо ніщо так не піднімає душу, не дає їй крила, не звільняє її від землі, не випускає її на волю з темниці тіла, не вчить її любити мудрість, як гармонійна мелодія і священна пісня, приємні для слуху й осягнені розумом.

Докладні вказівки з богослужіння були викладені в Статуті: в які дні та години, при яких церковних службах і в якому порядку потрібно читати або співати ті або інші молитви.

До виникнення у Візантії нотного листа (наприкінці IX ст.) піснеспіви передавалися в усній традиції, потім стали записуватися в співочих богослужбових книгах особливими знаками. Візантійський спів досягає розквіту в епоху Раннього середньовіччя. Зі збільшенням пишності церковних служб у XIII—XIV століттях настає розквіт музичного мистецтва. Візантійська церковна музика суттєво вплинула на розвиток релігійних співів латинської церкви і стала підґрунтям східно-слов’янської, зокрема української церковної музики.

Крім церковної у Візантії існувала світська і народна музика. Світська музика збереглася лише у вигляді «декламації» (вітальні вигуки і славлення на поетичні тексти) палацового церемоніалу Існували придворні ансамблі сурмачів і цимбалістів.

Народна музика зберегла форми давньогрецького мистецтва і була частиною традиційних обрядів і свят. У літературних джерелах є згадка про мандрівних співців-музик.

Робота у групах

Візантійському мистецтву притаманний виразно релігійний характер. Як це відбилося на розвитку музичної культури?

Які емоції викликає у вас церковний спів?

Бажано подивитися і послухати (за вибором учителя)

За допомогою Інтернету знайдіть та послухайте наступні твори:

Кондак і тропар Різдва Христового

Візантійська народна музика — композиція 9.

Візантійська народна музика — композиція 6.

Таким чином, у мистецтві Візантії, яке зародилося в далекому IV ст., нерозривно пов’язані поряд з глибокою релігійністю витончена декоративність, прагнення до пишної видовищності (яскравість фарб, велика кількістю золота і деяка показна химерність), що різко відрізняє його від античного стилю. Візантійці створили художню систему, в якій панували строгі норми і канони, а краса матеріального світу розглядалася лише як відблиск неземної, божественної краси.

Успадкувавши римські арки і склепіння, візантійські архітектори не перейняли у попередників бетонну техніку і продовжували будувати з тесаного каменю і цегли. На зміну великій кількості скульптур і фресок на стінах прийшли східне буйство фарб, мозаїки та роздрібненість архітектурної форми.

Релігійний характер візантійського мистецтва відбився й на розвитку музичної культури, яка залежала від установлених церквою канонів. Крім церковної у Візантії існувала світська і народна музика.

Захоплення турками Константинополя (1453 р.) поклало край історії Візантії. Кращі майстри візантійського мистецтва залишили країну. Будучи сполучною ланкою між західною та східною цивілізаціями, Візантія дала світові високі зразки мистецтва, які вирізняло не тільки благородна витонченість форм, але і глибина філософсько-релігійної думки.