Мистецтво. 8 клас. Кондратова

§ 14. Музичне, театральне та декоративно-прикладне мистецтво епохи Ренесансу

МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО

Музика Ренесансу, як і все мистецтво цієї епохи, характеризується відновленням інтересу до античної культури, прагненням відобразити багатоманітність світу, втілити ідеї гармонії та благозвучності.

Розгляньте схему та поміркуйте про особливості музики Ренесансу.

Характерні риси музичного мистецтва епохи Відродження:

• нововведення в теорії музики, зокрема протиставлення музичними теоретиками (Й. Тінкторіс, Дж. Царліно) сучасної їм манери запису музики античній;
• розгляд музики як науки і порівняння її з арифметикою, геометрією й астрономією (число, числова пропорція, симетрія в музичній композиції) та поступовий перехід до її зіставлення зі словом (граматика, риторика);
• активне формування композиторських національних шкіл: нідерландської (Ґ. Дюфаї, Й. Окегем, Ж. Депре), італійської (Дж. да Палестріна, Джезуальдо), французької (К. Жанекен), німецької (Г. Фінк, А фон Брук), англійської (Дж. Тавернер), іспанської (К. де Моралес, Т. де Вікторія), чеської (Я. Турновський, К. Гарант) тощо, а також індивідуальних композиторських стилів.

Популярними жанрами світської музики доби Відродження були мадригал, канцона, пісня.

Мадригал — світський музично-поетичний пісенний жанр епохи Відродження. У XVI ст. набув рис багатоголосної вокальної поеми ліричного змісту.

Канцона — вид ліричної поезії особливої форми, що походить від провансальської поезії доби Середньовіччя і набув значного поширення в Італії та Північній Франції в епоху Ренесансу.

Прослухайте мадригал нідерландського композитора О. ді Лассо та розгляньте зображення собору Святого Петра у Ватикані. Надайте характеристику цьому вокальному твору і спробуйте співвіднести музику з архітектурою.

Собор Св. Петра. XVI-XVII ст. Ватикан

ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО

На межі XV—XVI ст. почався новий період розвитку європейського театру. Ренесансне театральне мистецтво багато в чому відрізнялося від середньовічного, і перш за все — світським характером. Інтерес до культури Стародавньої Греції та Стародавнього Риму, що був характерний для цієї епохи загалом, призвів до відродження форм античного театру, зокрема таких жанрів, як комедія і трагедія.

Доволі популярною в Італії була так звана наукова комедія, п’єси якої писали вчені-гуманісти, художники, політичні діячі та поети. Першу таку комедію створив Лудовіко Аріосто; для неї були характерні яскраві, живі сцени та колоритні деталі. Найкращими зразками даного жанру є твори відомого політичного діяча і письменника Нікколо Макіавеллі, зокрема сатирична комедія «Мандрагора», побудована на сюжеті сімейних колізій.

Ж.-А. Ватто. «Італійські комедіанти». 1720 р.

Національне італійське сценічне мистецтво, створене акторами-коміками і блазнями, стало основою для виникнення комедії дель арте — комедії масок з елементами фарсу та пародії. Кожен персонаж мав свою маску-характер і справжню маску — частину костюма. Остання вказувала на особливі якості героя: професійну приналежність, соціальний стан тощо. Одна і та ж маска закріплювалася за актором раз і назавжди. Кількість масок, які були присутні в такій комедії, досягала сотні.

Спектаклі цього театру представляли акторські імпровізації на основі короткого, схематичного сценарію зі вставними музичними і танцювальними номерами.

Одним із авторів комедії масок був П’єтро Аретіно, який критикував у своїх п’єсах папство, а образи героїв для творів брав із реального життя.

Постійні персонажі-маски комедії дель арте

У XVI ст. сформувався театр в Іспанії, засновником якого став відомий драматург, поет, новеліст Лопе де Вега. Він створив класичний тип іспанської драми, поєднавши у своїх п’єсах елементи комічного і трагічного («Учитель танців», «Собака на сіні» та ін.). Життєрадісні поетичні комедії Лопе де Вега вселяли віру й оптимізм, утверджували — в дусі ідей Відродження — здатність людини до героїзму та самопожертви незалежно від її походження.

Вагомий внесок у розвиток іспанського театру цього періоду зробили також Хуан дель Енсіна, Лопе де Руеда, Мігель де Сервантес Сааведра та інші.

Вершиною театрального мистецтва доби Відродження став англійський театр, розквіт якого нерозривно пов’язаний з іменем славетного поета, актора і драматурга Вільяма Шекспіра. У його п’єсах перед глядачем розігрувались історії боротьби за владу та зради («Король Лір»), усепереможного кохання і жагучої ненависті («Ромео і Джульєтта»), кривавих злочинів, безумства і покаяння («Макбет»). Перу Шекспіра також належать життєстверджуючі комедії («Приборкання норовливої», «Багато шуму з нічого») і філософські п’єси («Гамлет») тощо.

У шекспірівському театрі не було декорацій: на сцені розміщували лише найнеобхідніші предмети (столи, крісла тощо). Велике значення у сценічному мистецтві мала музика: актори грали на різноманітних інструментах, наприклад, гобоях, скрипках, барабанах, лютнях. У театральне дійство входили також спів і танці, які прикрашали спектаклі, надавали їм своєрідності та створювали відчуття свята.

Театр епохи Ренесансу став невід’ємною частиною національної англійської культури.

Перегляньте уривок із театральної вистави «Ромео і Джульєтта». Які особливості гри акторів, костюмів, декорацій ви помітили?

ДЕКОРАТИВНІ САДИ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ

У XV столітті в Італії значної популярності набуло садово-паркове мистецтво. У невеликих, відокремлених мурами садах доби Відродження людина намагалася показати свою владу над природою, здатність її змінювати й поліпшувати. У таких садах були тераси, партери, водні ресурси. Природу підпорядковували геометричним фігурам (наприклад, стригли кущі під конус, кулю, стіну), ставки оформлювали у вигляді дзеркал, русла річок перетворювали на прямі канали тощо. Нові римські палаци та заміські помешкання князів ставали чудовими зразками палацово-паркових ансамблів (вілла Мадама, вілла Кастелло та інші).

Дж. да Віньола. Сад вілли Ланте. XVI ст. Баньяйя, Італія

ДЕКОРАТИВНЕ МИСТЕЦТВО

Медальєрне мистецтво

Мистецтво виготовлення монет і медалей, яке занепало в Середні віки, знову відродилося в епоху Ренесансу. У цьому виді творчої діяльності було задіяно велику кількість ювелірів, художників і скульпторів. В Італії спостерігалось активне формування медальєрних центрів, зазвичай навколо князівських дворів — у папському Римі, в Неаполі, Пармі, Мантуї, Венеції тощо. Медальєрне мистецтво цього періоду мало яскраво виражений аристократичний характер.

Уважно розгляньте медалі епохи Ренесансу. Розкажіть про свої враження від цього виду декоративного мистецтва.

Н. Фьорентіно. Лицьовий бік медалі на честь Джованни Торнабуоні. XV ст.

Невідомий майстер. Лицьовий бік медалі на честь Козімо Медічі. XV ст.

Б. Челліні. Лицьовий бік медалі на честь папи римського Климента VII. XVI ст.

Кераміка

В епоху Ренесансу італійська кераміка здійснила стрімкий перехід від стадії грубого середньовічного ремесла до високопрофесійного мистецтва розписної майоліки.

Майоліка — різновид кераміки, що виготовляється з випаленої глини з використанням розписної глазурі.

Популярними керамічними центрами, вироби яких вирізнялися індивідуальними формами та декором, стали Флоренція, Сієна, Урбіно, Дерута, Савона та ін. У цих містах виготовляли побутовий і високохудожній парадний посуд, весільний посуд з умовними портретами наречених тощо. У розписах переважали сюжетні сцени, східні орнаменти, італійські герби та рослинні візерунки.

Глечик із зображенням музиканта. 1536 р. Фаєнца

Б. Паліссі. Глечик з носиком і ручкою. Кін. XV ст.

МОДА РЕНЕСАНСУ

Ренесансна мода, пов’язана з усебічним розвитком людини й усвідомленням нею своєї індивідуальності, зародилася в Італії. Жінки носили сукні двох видів: спідню з довгими вузькими рукавами і верхню, схожу на халат. Спідниці мали широкі симетричні складки й були доволі об’ємними. Елементами декору слугували різні види шнурувань, дорогі тканини, узори на рукавах, вишивка, коштовності тощо.

Тіціан. «Портрет доньки Тіціана Лавінії». Бл. 1560 р.

У перукарському мистецтві домінували витонченість і вишуканість. Зачіски різних видів поєднувалися з крутою завивкою на папільйотки. В якості прикрас використовували перли, вуалі, стрічки, квіти тощо.

У чоловічій моді епохи Ренесансу панували короткі костюми з античною тунікою та облягаючі штани, пошиті з кольорової тканини. Сорочка найчастіше була з тонкого білого полотна довжиною до середини стегон; її носили заправленою у штани. Чоловічий плащ спадав із плечей до самої землі, мав ушиті рукави й широкий комір.

А. Бонвічіно. «Портрет джентльмена». 1526 р.

Уважно розгляньте маски комедії дель арте. Спробуйте самостійно створити ескіз маски до відповідного образу. Вдома ви зможете продовжити роботу над маскою в техніці пап’є-маше.

• Поділіться своїми враженнями від уроку.
• Які особливості притаманні музичному мистецтву Ренесансу?
• Чим характеризується театральне мистецтво цієї епохи?
• Що вам відомо про декоративне мистецтво Ренесансу?
• Розкажіть про моду епохи Відродження.

Доповніть ваше електронне портфоліо світлинами творів декоративного мистецтва та ландшафтної архітектури епохи Ренесансу (у форматі *.jpg). Також можна додати фрагменти музичних творів, створених у цю добу (у форматі мр3 або як відеофайли), ілюстрації до театральних спектаклів тощо.