Українська література. 5 клас. Архипова

Тема 2. Велике диво казки

Ти дізнаєшся про:

  • народні казки
  • літературні казки
  • віршовані казки
  • казки-п’єси

Народні казки

Вислови припущення, як слово пов'язане з темою.

Пригадую вивчене

Ти вже знаєш, що казка — це один із різновидів усної народної творчості. Пригадай, хто складав казки, про що в них розповідається. Чи можуть події, зображені в казці, відбуватися в реальному житті?

Український фольклор багатий не лише на прислів’я, приказки, загадки чи легенди. Найдавнішими та найпоширенішими зразками усної народної творчості є казки.

Казка — це народний або літературний твір, у якому розповідається про вигадані події.

ЛАЙФГАК

Як упізнати казку серед інших жанрів?

ЗАЧИН І КІНЦІВКА

Зазвичай казки починаються словами:

«Був собі...»

«Жили-були собі дід та баба...»

«Не за горами високими, не за морями глибокими...»

Деякі казки й закінчуються своєрідно:

«От вам казка, а мені — бубликів в’язка»

«Стали гарно жити та долю хвалити»

«І я там був, мед-вино пив, по бороді текло, та в рот не попало».

СЮЖЕТ

Часто описують фантастичні події, висміюють ледарів, дурнів, боягузів, засуджують жадібність, жорстокість, бездушність. А ще в казках добро обов’язково перемагає зло!

ГЕРОЇ

Герої казок — сміливі, чесні, працьовиті, мудрі, часто наділені надлюдськими можливостями.

ТЕМИ

За змістом казки поділяють на три групи:

ПРО ТВАРИН

Мають дуже давнє походження. Їх героями є тварини, які наділені людськими якостями і поводяться як люди. У них розповідається про життя звірів та птахів, а ще вони мають виразний повчальний зміст.

ПОБУТОВІ

Пов’язані із життям людини. Вони змальовують побут, розкривають моральні проблеми, допомагають зрозуміти, що таке справедливість, добро. Це казки про щастя, долю, бідність, багатство тощо.

ЧАРІВНІ

Мають фантастичний зміст. Персонажі таких казок наділені чудодійною силою, яка допомагає подолати всі перешкоди й здобути перемогу над злом. Часто героям допомагають чарівні предмети: чоботи-самоходи, сопілка, що промовляє людським голосом, жива й мертва вода, скатертина-самобранка, шапка-невидимка тощо.

Працюємо разом

• Розкажіть одне одному, що нового ви дізналися про українські народні казки.

• Назви свої улюблені казки. Розкажи однокласникам/однокласницям про казкового героя, який найбільше тобі сподобався.

Пригадую вивчене

Склади схему «Що я знаю про казку», скориставшись вивченим матеріалом.

ЯК ЇЖАК І ЗАЄЦЬ БІГАЛИ НАВВИПЕРЕДКИ

Казка

Був собі їжак. Якось вийшов він раненько зі своєї домівки подивитися на білий світ. Вийшов та й каже сам до себе:

— А піду лишень у поле — подивлюся, як там моя морква та буряки.

Іде собі та пісеньку мугикає. Коли виходить із-за куща заєць. Він саме в полі оглядав свою капусту, чи велика виросла.

— О, — каже їжак, — хто прудкий, то вже й на ниві!

— А ти, — заєць йому, — усе кривуляєш, криволапку! І батько твій криволапко, і дід криволапко був. Такий увесь твій рід, і ти такий!

Їжак здивувався, що на своє добре слово дістав таку нечемну одмову, що й батька його, й діда лихим словом пом’янули.

Виконую складне завдання

Щоб ти сказав/сказала тим, хто глузує з інших? Чому така поведінка є неприйнятною?

От він зайцеві й каже:

— Ти мене береш на сміх? А хочеш зі мною наввипередки? Побачимо, хто кого пережене!

Заєць як зарегоче:

— Ти? Наввипередки? Зі мною?!

А їжак спокійно:

— А так, із тобою.

— Ну, добре, — засміявся заєць. — Давай бігти.

— Ні, — каже їжак, — ще ні. Я піду додому, скажу жінці, нехай знає, куди я пішов.

А заєць тому радий, бо він був голодний, то подумав собі: «І це мені добре: попоїм капусти — краще бігтиму». Та й пішли кожен до своєї хати.

Приходить їжак додому та й каже до жінки:

— Знаєш, жінко, який мені клопіт?

— Який, чоловіче?

— Мушу із зайцем бігати наввипередки. — Та й розказує все, як було.

— То це ти берешся перегнати зайця?! — аж зойкнула їжачиха.

— Помовчи, жінко, — мовить їжак, — якось буде. Збирайся лиш та ходи зі мною.

Ідуть вони, а їжак і вчить свою жінку:

— Як прийдемо на ниву, то ти станеш із цього краю в борозні та й стій собі. Як добіжить заєць до тебе, то ти скажеш: «Я вже тут!» А прибіжить він на той край до мене, то там я йому гукну: «А я вже тут!»

— Добре! — мовила їжачиха.

Приходить їжак до зайця на той кінець ниви та й каже до нього:

— Ну, я вже готовий!

— То біжімо!

От став заєць в одну борозну, їжак у другу:

— Раз, два, три!

Побігли. Заєць помчав на той кінець ниви, а їжак пробіг два кроки та й спинився.

Прибігає заєць у кінець ниви, а там їжачиха:

— Я вже тут!

ЗБАГАЧУЙ МОВЛЕННЯ

Нива — засіяне поле.

Борозна — довга, рівна заглибина в землі, проведена плугом.

— Ей, — каже заєць. — Ану біжімо ще раз!

Побіг заєць. Прибігає в кінець ниви, а їжак підвівся на двох лапках та й гукає:

— Ого-го! А я вже давно тут чекаю!

— Ти дивися! Ану біжімо ще раз!

Прибігає на другий край, а їжак знову вже там (а то була, ви знаєте, їжачиха).

Побіг ще раз — а там їжак:

— А я вже тут!

Знов кинувся заєць бігти. Так бігав він дев’яносто дев’ять разів, а за сотим разом як упав посеред ниви — підвестись не може, так набігався-натомився, сердешний.

— Ніколи не треба сміятися зі слабшого, — сказав тоді їжак та й пішов із їжачихою додому.

Працюю над текстом

• До якої групи належить ця казка?

• Яка її мораль? Яким реченням її можна описати?

Пригадую вивчене

Які ще казки про тварин ти вже читав/читала? Чому в казках звірі можуть розмовляти?

ЦАР ЛЕВ

Казка

Якось зібралися звірі на нараду, щоб вибрати царя. Довго міркували, сперечалися, але так і не змогли дійти спільного рішення.

— Треба вибрати не лише сміливого й сильного, але й мудрого та чесного правителя, — виступила першою зебра. — Адже цар повинен не тільки в біді захищати, а й по справедливості судити.

Виконую складне завдання

Якими ще рисами має володіти мудрий правитель?

— Тоді найкраще для цієї посади підходжу я, — задер хобота слон. — Ніколи нікого не ображу й маю неабияку силу. Якщо оберете — не пошкодуєте.

Почув це лев і заперечив:

— Як можеш бути царем, коли не вмієш швидко бігати? Мабуть, треба обрати мене — найспритнішого та найвродливішого!

Почувши таке нахабство, найслабші здійняли галас.

— Нечувана зухвалість! Нехай слон буде ватажком, він чесний і скромний!

— Ні-ні-ні! — кричали вовки, ведмеді та лисиці. — Це справжній невдаха! Треба, щоб правитель був хоробрим і грізним.

— Друзі, — запропонував олень, — проголосуймо по-справедливому. Хто матиме більше прихильників, той стане царем. Он біля дуба вирита велика яма. Якщо хочете, щоб ватажком був слон, киньте по ліщині, якщо лев — по жолудю. Яких горіхів буде більше, той переможе.

— Чудова порада! — погодилися всі й миттю почали шукати хто жолуді, хто ліщину.

Проте коли горіхи порахували, їх виявилося порівно.

Виконую домашнє завдання

Кого або що сьогодні обирають голосуванням?

— Що ж тепер робити? — почухав за вухом ведмідь.

— Влаштуймо змагання з бігу! — запропонувала хитра лисиця, яка була на стороні лева.

— Так не чесно, — заперечила мудра сова. — Слони не вміють бігати, але це не означає, що вони гірші за спритників.

— Авжеж, — погодився їжачок. — Нехай краще поміряються силою, думаю, так буде справедливо.

Відчуваючи поразку, руда засмутилася. А потім запропонувала хитре рішення:

— Що ж, — мовила солоденьким голосом, — нехай буде по-вашому. Завтра на світанку лев і слон позмагаються. Тільки не приходьмо дивитися на бій, аби не заважати суперникам. Навідаємося до цього місця після обіду й побачимо, хто переміг.

Усі погодилися. Як настала ніч, слон притулився до дуба й заснув. Велетні завжди сплять стоячи, бо як ляжуть, потім не зможуть швидко прокинутися й підвестися.

Побачила це лисичка й побігла до лева:

— Слон заснув, — повідомила руда. — Негайно перегризи дерево, на яке він оперся. Як велетень упаде, скажемо, що ти його поборов.

— Гаразд, — зрадів гривастий, — але я сам не впораюся з такою роботою, треба когось покликати на допомогу.

Лисичка метнулася до мишачої нірки. Пообіцявши сіреньким велику миску сиру, переконала допомогти в нелегкій справі.

Гризли-гризли миші дерево, але так і не довели діло до кінця, потомилися, й зуби в сіреньких поболіли.

— Що ж робити? — запанікувала руда, глянувши на рожевий горизонт. — Скоро сонечко прокинеться!

А потім хитрунка побігла до ведмежого барлогу.

— Агов, клишоногий, — загукала. — Допоможи мед із дупла дістати!

Почувши про ласощі, ведмідь слухняно потупцяв за лисичкою. Щойно бурий виліз на дерево, воно затріщало й похилилося на землю. А з ним — і сплячий слон.

Ополудні лісові мешканці прийшли на місце бою й побачили лежачого велетня, а поруч — щасливого лева, що переможно задер догори голову.

— Ось наш цар! — вигукнула лисичка. — Найсильніший і найсміливіший!

Наляканим звірям нічого не залишалося, як змиритися з новим ватажком.

Працюю над текстом

• Чи справедливу перемогу отримав лев? Хто йому допоміг у цьому?

• Хто, на твою думку, більше заслуговує бути царем звірів — слон чи лев? Чому?

НОВЕ Й ЦІКАВЕ

Тварини в казці влаштували голосування, щоб обрати головного серед них. Дорослі так само часто голосують. Наприклад, коли обирають президента держави або голову села чи міста.

Ти також можеш використовувати голосування у повсякденному житті. Наприклад, коли береш участь в опитуванні у соцмережах. Або коли обираєш старосту класу, президента школи. Голосуванням можна вирішити, на який фільм підете з друзями в кіно, куди поїдете з однокласниками на екскурсію. Робити вибір — дуже важливо, адже так ти висловлюєш свою думку і не залишаєшся осторонь!

Я знаю, що...

1. Найдавнішим та найпоширенішим зразком усної народної творчості є:

  • прислів’я;
  • казка;
  • легенда.

2. Події в казках є:

  • вигаданими;
  • справжніми;
  • заснованими на реальних подіях.

3. Якої групи казок не існує?

  • про людей;
  • про тварин;
  • чарівні казки.

Працюю над текстом

4. Які ти знаєш групи казок? Чим вони відрізняються?

5. Чи траплялися у твоєму житті події, коли ти зумів/зуміла знайти вихід зі складної ситуації? Розкажи, хто допоміг тобі в цьому.

6. Що ти знаєш про булінг? Чи можна пов’язати булінг із казкою «Як їжак і заєць бігали наввипередки»?

Виконую складне завдання

7. Склади асоціативний кущ до образів їжака та зайця з казки «Як їжак і заєць бігали наввипередки».

Виконую домашнє завдання

8. Склади фанфік до казки «Цар Лев» — придумай власне закінчення. Обґрунтуй свою думку.

Фанфік — це літературний твір, складений на основі іншого оригінального твору із використанням сюжету, персонажів, ідей; може бути продовженням чи закінченням твору.

Вислови припущення, як слово пов'язане з темою.

Працюю над текстом

Як гадаєш, про кого розповідає казка «Мудра дівчина»?

МУДРА ДІВЧИНА

Казка

Було собі два брати — один убогий, а другий багатий. От багатий колись ізласкавився над бідним, що не має той і ложки молока дітям, та й дав йому дійну корову, промовляючи:

— Потроху відробиш мені за неї.

От бідний брат відробляв потроху, а далі тому багачеві шкода стало корови, він і каже вбогому братові:

— Віддай мені корову назад!

Той каже:

— Брате! Я ж тобі за неї відробив!

— Що ти там відробив — як кіт наплакав тієї роботи було, а то таки корова! Віддай!

Працюю над текстом

Про яку рису характеру багатого брата свідчить його вчинок?

Бідному шкода стало своєї праці, не схотів віддавати. Пішли вони позиватися до пана.

Прийшли. А панові, мабуть, не схотілося роздумувати, хто з них правий, а хто ні, то він і каже їм:

— Хто відгадає мою загадку, того й корова буде.

— Кажіть, пане!

— Слухайте: що у світі є ситніше, прудкіше, миліше над усе? Завтра прийдете, скажете.

Пішли брати. Багач іде додому та й думає собі:

— От дурниця, а не загадка! Що ж є ситніше над панські кабани, прудкіше над панські хорти, а миліше над гроші? Ге, моя корова буде!

Бідний прийшов додому, думав, думав та й зажурився. А в нього була дочка Маруся. Вона й питається:

— Чого ви, тату, зажурилися? Що пан казав?

— Та тут, дочко, таку пан загадку загадав, що я й не надумаю, що воно є.

— А яка ж загадка, тату? — Маруся питає.

— Та така: що у світі є ситніше, прудкіше, миліше над усе?

— Е, тату, ситніше над усе — земля-мати, бо вона всіх годує й напуває; прудкіше над усе — думка, бо думкою враз куди хоч перелетиш; а миліше над усе — сон, бо хоч як добре та мило чоловікові, а все покидає, щоб заснути.

— Чи ба? — каже батько. — Адже й справді так! Так же я й панові казатиму.

Другого дня приходять обидва брати до пана. От пан їх і питає:

— Ану, відгадали?

— Відгадали, пане, — кажуть обидва. От багатий зараз виступає, щоб собі попереду поспішить, та й каже:

— Ситніше, пане, над усе — ваші кабани, а прудкіше над усе — ваші хорти, а миліше над усе — гроші!

— Е, брешеш, брешеш! — каже пан. Тоді до вбогого: — Ану, ти!

— Та що ж, пане, нема ситнішого, як земля-мати: вона всіх годує й напуває.

— Правда, правда! — каже пан. — Ну, а прудкіше що на світі?

— Прудкіше, пане, над усе — думка, бо думкою враз куди хоч перелетиш.

— Так! Ну, а миліше? — питає він.

— А миліше над усе — сон, бо хоч як добре та мило чоловікові, а все покидає, щоб заснути.

— Так, усе! — говорить пан. — Твоя корова. Тільки скажи мені, чи ти сам це повідгадував, чи тобі хто сказав?

— Та що ж, пане, — каже вбогий, — є в мене дочка Маруся, так це вона мене так навчила.

Пан аж розсердився:

— Як це? Я такий розумний, а вона проста собі дівка та мої загадки повідгадувала! Стривай же! На тобі оцей десяток варених яєць та понеси їх своїй дочці: нехай вона посадить на них квочку, та щоб та квочка за одну ніч вилупила курчата, вигодувала, і щоб твоя дочка зарізала трьох, спекла на снідання, а ти, поки я встану, щоб приніс, бо я дожидатиму. А не зробить, то буде лихо.

Працюю над текстом

Як думаєш, чи зможе Маруся виконати це завдання?

Іде сердешний батько додому та й плаче. Приходить, а дочка й питає його:

— Чого ви, тату, плачете?

— Та як же мені, дочко, не плакати: ось пан дав тобі десяток варених яєць та казав, щоб ти посадила на них квочку, та щоб вона за одну ніч вилупила й вигодувала курчата, а ти щоб спекла їх йому на снідання.

А дочка взяла горщечок каші та й каже:

— Понесіть, тату, оце панові та скажіть йому, нехай він виоре, посіє цю кашу, і щоб вона виросла просом, поспіла на ниві, і щоб він просо скосив, змолотив і натовк пшона годувати ті курчата, що їм треба вилупитись із цих яєць.

Приносить чоловік до пана ту кашу, віддає та й каже:

— Так і так дочка казала.

Пан дивився, дивився на ту кашу та взяв і віддав її собакам. Потім десь знайшов стеблинку льону, дає чоловікові й каже:

— Неси твоїй дочці цей льон, та нехай вона його вимочить, висушить, поб’є, попряде й витче сто локіт полотна. А не зробить, то буде лихо.

Іде додому той чоловік і знов плаче. Зустрічає його дочка й каже:

— Чого ви, тату, плачете?

— Та бач же чого! Ось пан дав тобі стеблинку льону, та щоб ти його вимочила, висушила, пом’яла, спряла й виткала сто локіт полотна.

Маруся взяла ніж, пішла й вирізала найтоншу гілочку з дерева, дала батькові та й каже:

— Несіть до пана, нехай пан із цього дерева зробить мені гребінь, гребінку й днище, щоб було на чому прясти цей льон.

Приносить чоловік панові ту гілочку й каже, що дочка загадала з неї зробити. Пан дививсь, дививсь, узяв та й покинув ту гілочку, а на думці собі: «Цю одуриш! Мабуть, вона не з таких, щоб одурити»... Потім думав, думав та й каже чоловікові:

— Піди та скажи своїй дочці: нехай вона прийде до мене в гості, та так, щоб ні йшла, ні їхала; ні боса, ні взута; ні з гостинцем, ні без гостинця. А як вона цього не зробить, то буде лихо!

Іде знов батько, плачучи, додому. Прийшов та й каже дочці:

— Ну що, дочко, будемо робити? Пан загадав так і так.

Виконую складне завдання

Щоб ти зробив/зробила на місці Марусі?

І розказав їй усе. Маруся каже:

— Не журіться, тату, все буде гаразд. Підіть купіть мені живого зайця.

Пішов батько, купив живого зайця. А Маруся одну ногу взула в драний черевик, а друга боса. Тоді піймала горобця, взяла ґринджоли, запрягла в них цапа. От узяла зайця під руку, горобця в руку, одну ногу поставила на санчата, а другою по шляху ступає — одну ногу цап везе, а другою йде.

Приходить отак до пана у двір, а пан як побачив, що вона так іде, та й каже своїм слугам:

— Прицькуйте її собаками!

Ті як прицькували її собаками, а вона й випустила їм зайця. Собаки погнались за зайцем, а її покинули. Вона тоді прийшла до пана у світлицю, поздоровкалась та й каже:

— Ось вам, пане, гостинець. — Та й дає йому горобця. Пан тільки хотів його взяти, а він — пурх — та й вилетів у відчинене вікно!

А на той час приходять двоє до пана судитися. От пан вийшов на рундук та й питає:

— Чого вам, люди добрі?

— Та от чого, пане: ночували ми обидва в полі, а як уранці повставали, то побачили, що моя кобила привела лоша, — один каже.

А другий чоловік каже:

— Ні, брехня, — моя! Розсудіть нас, пане!

От пан думав, думав та й каже:

— Приведіть сюди лоша й коней: до якої лоша побіжить — та й привела.

От привели, поставили запряжені коні, а лоша пустили. А вони, ті два хазяїни, так засмикали те лоша, кожен до себе тягаючи, що воно вже не знає, куди йому бігти, — взяло та й побігло геть. Ніхто не знає, що тут робити, як розсудити. А Маруся каже:

— Ви лоша прив’яжіть, а матерів повипрягайте та й пустіть — котра побіжить до лошати, то та й привела.

Зараз так і зробили. Пустили їх — так одна й побігла до лошати, а друга стоїть. Тоді пан побачив, що нічого з дівчиною не поробиш, і відпустив її.

ЗБАГАЧУЙ МОВЛЕННЯ

Сто локіт — приблизно 50 м.

Днище — дошка, на одному кінці якої закріплюється гребінь із кужелем (вичесаним льоном, коноплею чи вовною); на другому кінці днища сідає прядівниця й гребінкою розчісує кужіль.

Ґринджоли — сани.

Рундук — тут: ганок.

НОВЕ Й ЦІКАВЕ

Сьогодні, щоб проявити кмітливість, не обов’язково розгадувати хитромудрі загадки. Вже з юного віку можна застосовувати знання в різних галузях. Наприклад, студентка київського університету Софія Павлова створила мінілабораторію та мобільний додаток, які допомагають визначити рівень забруднення повітря. Через простоту та доступність ним може скористатися будь-яка людина. Лишень уяви, якою обізнаною та начитаною є Софійка! Її винахід допоможе покращити екологічну ситуацію в Україні.

Я знаю, що...

1. Слово ізласкавився у творі означає:

  • познущався;
  • зробив подарунок;
  • зробив послугу.

2. Заголовок тексту відображає:

  • тему;
  • основну думку;
  • проблему твору.

3. За словами Марусі, прудкішим над усе є:

  • слово;
  • вода;
  • думка.

Працюю над текстом

4. Чому Марусю можна назвати мудрою дівчиною?

5. Чи справді пан був розумним та кмітливим? Хто із героїв виявився його гідним супротивником?

6. Розділи текст на частини і склади план.

7. Що ти відчуваєш, коли доводиться спілкуватися з хитрими чи підступними людьми? Чи хотів/хотіла б ти товаришувати з такими людьми? Чому?

8. Чи траплялися у твоєму житті події, коли треба було виручати з біди друзів чи рідних?

Працюємо разом

9. Прочитайте в особах епізод розмови батька з дочкою та уривок, коли брати прийшли з відгадками до пана. Передайте за допомогою рухів, інтонації, голосу ті емоції й почуття, які переживали персонажі.

Виконую складне завдання

10. Пофантазуй, якими новими епізодами можна доповнити казку.

Виконую домашнє завдання

11. Заповни таблицю. З-поміж поданих означень вибери ті, які характеризують кожного з героїв казки.

Роботящий, несмілий, затурканий, відважний, безчесний, підлабузник, мудрий, люблячий батько, корисливий, правдивий, душевний, злий, добрий, спостережливий, розсудливий, гордовитий, хитрий, підступний, корисливий, слухняний, вигадливий, кмітливий, нерозсудливий.

БАТЬКО

БАТЬКІВ БРАТ

МАРУСЯ

ПАН

Вислови припущення, як слово пов'язане з темою.

Пригадую вивчене

Пригадай, які чарівні предмети та «магічні числа» можуть бути в казках. Яка їхня роль?

ОХ

Казка

Колись-то давно, не з моєї пам’яті, мабуть, ще й батьків і дідів наших не було на світі, жив собі убогий чоловік з жінкою, а в них був одним один син, та й той не такий як треба: таке ледащо той одинчик, що Господи! Нізащо й за холодну воду не візьметься, а все тільки на печі сидить та просом пересипається. Уже йому, може, років із двадцять, а він усе на печі сидить — ніколи й не злазить; як подадуть їсти, то й їсть, а не подадуть, то й так обходиться...

Працюю над текстом

Як ти розумієш приказку ні за холодну воду не візьметься?

Батько й мати журяться:

— Що нам з тобою, сину, робити? Чужі діти своїм батькам у поміч стають, а ти тільки дурно у нас хліб переводиш!

Журились-журились батько з матір’ю, а далі мати й каже:

— Що ти, старий, думаєш: він вже зросту дійшов, а така недотепа — нічого робить не вміє? Ти б його куди оддав, куди найняв, то, може б, його чужі люди чому вивчили.

Порадились, батько й оддав його у кравці вчитись. От він там побув днів зо три та й утік; заліз на піч — знову просом пересипається. Батько його побив добре, вилаяв, оддав до шевця шевству вчитись. Так він і звідтіля втік. Батько знов його побив і оддав ковальству вчитись. Так і там не побув довго — втік. Батько бідкається:

— Що робити? Поведу, — каже, — ледащо в інше царство: де найму, то найму, може, він відтіля не втече. Взяв його й повів. Йдуть та йдуть, чи довго, чи недовго, аж увійшли у такий темний ліс, що тільки небо та земля. Увіходять у ліс, притомилися трохи; а там над стежкою стоїть обгорілий пеньок; батько й каже:

— Притомився я, сяду, одпочину трохи.

Працюю над текстом

Чому батько вирішив віддати сина в науку в інше царство?

От сідає на пеньок та:

— Ох! Як же я втомився! — каже.

Тільки це сказав, аж з того пенька — де не взявся — вилазить такий маленький дідок, сам зморщений, а борода зелена аж по коліна.

— Що тобі, — питає, — чоловіче, треба од мене?

Чоловік здивувався: «Де воно таке диво взялося?». Та й каже йому:

— Хіба я тебе кликав? Одчепись!

— Як же не кликав, — каже дідок, — коли кликав!

— Хто ж ти такий? — пита чоловік.

— Я, — каже дідок, — лісовий цар Ох. Чого ти мене кликав?

— Та цур тобі, я тебе і не думав кликати! — каже чоловік.

— Ні, кликав, ти сказав: «Ох!».

— Та то я втомився, — каже чоловік, — та й сказав.

— Куди ж ти йдеш? — пита Ох.

Світ за очі! — каже чоловік. — Веду оцю дитину наймати, може, його чужі люди навчать розуму, бо в себе вдома — що найму, то й утече.

— Найми, — каже Ох, — у мене, я його навчу. Тільки з такою умовою: як вибуде рік та прийдеш за ним, то коли впізнаєш його — бери, а не впізнаєш — ще рік служитиме в мене!

— Добре, — каже чоловік.

От ударили по руках — чоловік і пішов собі додому, а сина повів Ох до себе.

От як повів його Ох, та повів аж на той світ, під землею, та й привів до зеленої хатки, очеретом обтиканої. А в тій хатці все зелене: і стіни зелені, і лавки зелені, і Охова жінка зелена, і діти, сказано — все, все зелене... А за наймичок в Оха мавки — такі зелені, як рута!..

— Ну, сідай же, — каже Ох, — наймитку, та поїси трохи!

Мавки подають йому страву — і страва зелена; він попоїв.

— Ну, — каже Ох, — піди ж, наймитку, дровець урубай та наноси.

Наймит пішов. Чи рубав, чи не рубав, та ліг на дрівця й заснув. Приходить Ох — аж він спить. Він звелів наносити дров, поклав на дрова зв’язаного наймита, підпалив дрова. Згорів наймит! Ох тоді взяв попілець, по вітру розвіяв, а одна вуглина й випала з того попелу. Ох тоді її сприснув живущою водою, — наймит знов став живий, тільки вже моторніший трохи.

Ох знову звелів дрова рубати, той знов заснув. Ох підпалив дрова, наймита спалив, попілець по вітру розвіяв, вуглину сприснув живущою водою — наймит знов ожив і став такий гарний, що нема кращого! От Ох спалив його і втретє, та знову живущою водою сприснув вуглину — і з того ледачого парубка та став такий моторний та гарний козак, що ні здумать, ні згадать, хіба в казці сказать.

От вибув той парубок рік. Як минув рік, батько йде за сином. Прийшов у той ліс до пенька обгорілого, сів та й каже:

— Ох!

Ох і виліз з того пенька та й каже:

— Здоров був, чоловіче!

— Здоров, Ох!

— А чого тобі треба, чоловіче? — питає Ох.

— Прийшов, — каже, — за сином.

— Ну, йди, як впізнаєш — бери його з собою, а не впізнаєш — ще рік служитиме.

Чоловік і пішов за Охом. Приходить до його хати. Ох виніс мірку проса, висипав — набігло півнів!

— Ну, пізнавай, — каже Ох, — де твій син.

Працюю над текстом

Як гадаєш, чи вдасться чоловікові впізнати сина?

Чоловік дивився-дивився — усі півні однакові, один в один, — не впізнав.

— Ну, — каже Ох, — йди собі, коли не впізнав. Ще рік твій син служитиме в мене.

Чоловік і пішов додому.

От виходить і другий рік; чоловік знову йде до Оха. Прийшов до пенька:

— Ох! — каже.

Ох до його виліз.

— Йди, — каже, — впізнавай! — Увів його в кошару — аж там самі барани, один в один. Чоловік впізнавав-впізнавав — не впізнав.

— Йди собі, коли так, додому, твій син ще рік буде в мене.

Чоловік і пішов, журячись.

Виходить і третій рік. Чоловік йде до Оха. Іде та йде — аж йому назустріч дід, увесь, як молоко, білий, і одежа на йому біла.

— Здоров, чоловіче!

— Доброго здоров’я, діду!

— Куди це ти йдеш?

— Йду, — каже, — до Оха виручать сина.

— Як саме?

— Так і так, — каже чоловік. І розказав тому білому дідові, як він Охові оддав у найми свого сина і з якою умовою.

— Е! — каже дід. — Погано, чоловіче, довго він тебе водитиме!

— Та я вже, — каже чоловік, — і сам бачу, що погано, та не знаю, що його й робить тепер у світі. Чи ви, дідусю, не знаєте, як мені мого сина вгадати?

— Знаю! — каже дід.

— Скажіть же й мені, дідусю-голубчику! Бо все-таки який він не був, а мій син, своя кров!

— Слухай же, — каже дід. — Як прийдеш до Оха, він тобі випустить голубів, то ти не бери ніякого голуба, тільки бери того, що не їстиме, а сам собі під грушею сидітиме та обскубуватиметься. То твій син!

Подякував чоловік дідові й пішов. Приходить до пенька.

— Ох! — каже.

Ох і виліз до нього й повів його у своє лісове царство. От висипав Ох мірку пшениці, наскликав голубів. Назліталось їх така сила, і всі один в один.

— Пізнавай, — каже Ох, — де твій син! Впізнаєш — твій, а не впізнаєш — мій.

От всі голуби їдять пшеницю, а один сидить під грушею, сам собі надувся та обскубується. Чоловік і каже:

— Ось мій син!

— Ну, вгадав! Коли так, то бери.

Взяв перекинув того голуба — і став з нього такий гарний парубок, що кращого й на світі немає. Батько зрадів дуже, обнімає його, цілує... Раді обидва!

— Ходім же, сину, додому.

От і пішли.

Працюю над текстом

Чи самостійно батькові вдалося повернути сина зі служби в Оха? Чому?

Йдуть дорогою та й розмовляють: батько розпитує, як там в Оха було; син розказує; то знову батько розказує, як він бідує, а син слухає. А далі батько й каже:

— Що ж ми тепер, сину, робитимемо? Я бідний і ти бідний... Служив ти три роки, та нічого не заробив!

— Не журіться, тату, все гаразд буде. Глядіть, — каже, — тут полюватимуть за лисицями паничі, то я перекинусь хортом та піймаю лисицю. Паничі мене купуватимуть у вас, то ви мене продайте за триста карбованців, тільки продавайте без ретязя. От у нас і гроші будуть, розживемось!

Йдуть та йдуть, аж там на узліссі собаки ганяють лисицю, так ганяють, так ганяють, лисиця не втече, хорт не дожене. Син зараз перекидається хортом, догнав ту лисицю, піймав. Паничі вискочили з лісу.

— Се твій хорт?

— Мій!

— Добрий хорт! Продай його нам.

— Купіть.

— Що тобі за його?

— Триста карбованців без ретязя.

— Нащо нам твій ретязь — ми йому позолочений зробимо. На — сто!

— Ні.

— Ну, бери всі гроші, давай хорта. — Одлічили гроші, взяли хорта — давай полювать. Випустили того хорта знову на лисицю. Він як погнав лисицю, то погнав аж у ліс, та перекинувся парубком і знову прийшов до батька.

Йдуть та йдуть, батько й каже:

— Що нам, сину, цих грошей, — тільки що хазяйством завестись, хату полагодить.

— Не журіться, тату, буде ще. Тут, — каже, — паничі їхатимуть по перепелиці з соколом. То я перекинусь соколом, а вони мене купуватимуть. То ви мене продайте знов за триста карбованців без шапочки.

От йдуть полем, паничі випустили сокола на перепела; так сокіл женеться, а перепел тікає: сокіл не дожене, перепел не втече. Син перекинувся соколом, так одразу й насів на того перепела. Паничі побачили.

— Це твій сокіл?

— Мій.

— Продай його нам.

— Купіть.

— Що тобі за нього?

— Як дасте триста карбованців, то беріть собі сокола, тільки без шапочки.

— Ми йому парчеву зробимо...

Поторгувались, продав за триста карбованців. От паничі пустили того сокола за перепелицею, а він як полетів та й полетів у ліс, там перекинувся парубком і знову прийшов до батька.

Працюю над текстом

Яких рис характеру позбувся парубок в Оха? А які здобув?

— Ну, тепер ми розжились трохи, — каже батько.

— Постійте, тату, ще буде. Як будемо, — каже, — іти через ярмарок, то я перекинусь конем, а ви мене продавайте: дадуть вам за мене тисячу карбованців; тільки продавайте без недоуздка.

От підходять до містечка — аж там ярмарок. Син перекинувся конем — і такий кінь, як змій, і приступити страшно! Батько веде того коня за недоуздок, а він так гарцює, копитом землю вибиває! Тут понасходилось купців — торгують.

— Тисячу, — каже, — без недоуздка, то й беріть!

— Та навіщо нам цей недоуздок, ми йому срібну позолочену уздечку зробимо! — Дають п’ятсот.

— Ні!

А це підходить циган сліпий на одне око:

— Що тобі, чоловіче, за коня?

— Тисячу без недоуздка.

— Ге! Дорого, батьку: візьми п’ятсот з недоуздком!

— Ні, не рука, — каже батько.

— Ну шістсот... бери!

Як узяв той циган торгуватися, як узяв — так чоловік не спускає.

— Ну, бери, батьку, тільки з недоуздком.

— Е, ні, цигане, недоуздок мій!

— Чоловіче добрий! Де ти видав, щоб коня продавали без уздечки? І передать ніяк...

— Як хочеш, а недоуздок мій! — каже чоловік.

— Ну, батьку, я тобі п’ять карбованців накину, — тільки з недоуздком.

Чоловік подумав: недоуздок яких там три гривні вартий, а циган дає п’ять карбованців. Взяв і оддав. Чоловік пішов, взявши гроші, додому, а циган — на коня та й поїхав. А то не циган, то Ох перекинувся циганом.

Той кінь несе та й несе Оха — вище дерева, нижче хмари... От спустились у ліс, приїхали до Оха; він того коня поставив у стайні, а сам пішов у хату.

— Не втік-таки від моїх рук! — каже жінці.

От в обідню пору бере Ox того коня за повід, веде до водопою, до річки. Тільки що привів до річки, а той кінь нахилився пить — та й перекинувся окунем, та й поплив. Ох, не довго думавши, перекинувся і собі щукою та давай ганятися за тим окунем. Тільки нажене, а окунь одстовбурчить пірця та хвостом повернеться, то щука й не візьме. От вона дожене та:

— Окунець, окунець, повернись до мене головою, побалакаємо з тобою!

— Коли ти, кумонько, хочеш балакати, — каже окунець щуці, — то я й так чую!

ЗБАГАЧУЙ МОВЛЕННЯ

І за холодну воду не братися — ледарювати.

Переводити хліб — не давати ніякої користі. Ударити по руках — домовитися.

Світ за очі — помандрувати дуже далеко.

Ретязь — ланцюг.

Недоуздок — вуздечка без вудил.

Пірце — плавець.

Довго ганялись щука за окунем — та ні, не дожене!

А це підпливає окунь до берега — аж там царівна шмаття пере. Окунь перекинувся гранатовим перснем у золотій оправі. Царівна й побачила та й підняла той перстень з води. Приносить додому, хвалиться:

— Який я, таточку, гарний перстень знайшла! — Батько любується, а царівна не знає, на який його й палець надіти: такий гарний!

Коли це через якийсь час доповіли цареві, що прийшов купець. (А то Ох купцем перекинувся). Цар вийшов:

— Що тобі треба?

— Так і так: їхав я, — каже Ох, — кораблем по морю, віз у свою землю своєму цареві перстень гранатовий та й упустив той перстень у воду... Чи ніхто з ваших не знайшов?

— Так, — каже цар, — моя дочка знайшла.

Покликали її. Ох як узявсь її просить, щоб оддала, бо йому, каже, і на світі не жить, як не привезе того персня! Так вона не оддає, та й годі! Тут уже цар уступився:

— Оддай, — каже, — дочко, а то через нас буде нещастя чоловікові, оддай!

А Ох так просить:

— Що хочете, та й беріть у мене, — тільки оддайте мені перстень!

— Ну, коли так, — каже царівна, — то щоб ні тобі, ні мені! — та й кинула той перстень на землю... Той перстень і розсипався пшоном — так і порозкочувалось воно по всій хаті. А Ох, недовго думавши, перекинувся півнем та давай клювати те пшоно. Клював-клював, все поклював... А одна пшонина закотилася під ноги царівні, — він тієї пшонини і не з’їв. Як поклював, — та у вікно й вилетів собі геть та й полетів собі...

А з тієї пшонини та перекинувся парубок — і такий гарний, що царівна як побачила так і закохалася одразу. Та так же щиро просить царя й царицю, щоб її оддали за нього:

— Ні за ким, — каже, — я щаслива не буду, а за ним моє щастя!

Цар довго морщився, що за простого парубка оддає свою дочку. А далі порадилися — та взяли та й подружили їх, та таке весілля справляли, що ввесь мир скликали. І я там був, мед-вино пив, хоч в роті не було, а по бороді текло — тим вона в мене й побіліла!

НОВЕ Й ЦІКАВЕ

Ох — персонаж слов’янської міфології. Він правитель Лісового царства. Ось чому він має зелену бороду і зелену домівку, у якій все теж зелене.

Ox — улюблений персонаж багатьох дітей. Тому про нього можна не тільки прочитати в казці. Він є героєм мультфільмів, віршованих казок та пісеньок. Послухати одну з таких ти можеш, перейшовши за посиланням.

Працюю над текстом

Розглянь малюнки. Вислови припущення, про що йтиметься в казці «Летючий корабель», із якими героями ти зустрінешся та які пригоди на них чекатимуть.

Відскануй та прочитай казку «Летючий корабель».

Працюю над проєктом

Послухай казку «Яйце-райце». Як гадаєш, ця казка фантастична? Що саме в цій казці тобі сподобалось найбільше? Проілюструй цікаві епізоди за допомогою коміксів.

Комікс — це послідовність малюнків, зазвичай з короткими текстами, що створюють зв’язну розповідь.

Я знаю, що...

1. «Ох» — це чарівна казка.

  • Правда;
  • неправда.

2. Батько віддав сина у найми до Оха на три роки.

  • Правда;
  • неправда.

3. Щоб виручити грошей, парубок перший раз перекинувся на сокола.

  • Правда;
  • неправда.

Працюю над текстом

4. Які події в казці чарівні, а які могли відбутися у житті?

5. Назви події в тій послідовності, у якій вони відбуваються в казці.

1. Парубок обернувся на сокола і кинувся за перепелицею.

2. Парубок пішов вчитися на кравця.

3. Циган купив коня з недоуздком.

4. Батько зустрів у лісі діда, білого, як молоко.

5. Ох втретє спалив наймита і знову сприснув вуглину живущою водою.

6. Батько повів сина в найми в інше царство.

7. Чоловік дивився на півнів — не зміг упізнати свого сина.

Працюємо разом

6. Як ви гадаєте, Ох — позитивний чи негативний персонаж?

7. Що ти знаєш про магічне число три, яке часто використовується в казках? Які події в казці відбуваються тричі?

Виконую складне завдання

8. Розглянь ілюстрації до казки «Ох». Наскільки вдало, на твою думку, попрацював художник? Створи власну ілюстрацію до епізоду казки, який найбільше сподобався.

Виконую домашнє завдання

9. Який висновок з казки ти зробиш для себе? Запиши в зошиті 2-3 речення.