Основи правознавства. Повторне видання. 9 клас. Андрусишин

§ 5. Джерела права

1. Види джерел права

Джерела права — способи зовнішнього вираження і закріплення правових норм. Із них ми отримуємо інформацію про зміст норм. Саме завдяки їм ці правила набувають статусу юридичних, отже стають загальнообов’язковими.

До основних джерел права належать:

Правовий звичай — правило поведінки, яке в результаті багаторазового повторення в часі і просторі набуває певної стійкості, закріплюється у практичному досвіді і психології людей, санкціоноване державою шляхом посилання на нього в нормі закону або використання його як основи судового рішення.

Важливо зазначити, що у правових системах більшості сучасних країн правовий звичай втратив характер самостійного джерела права і відіграє незначну роль, здебільшого він служить для врахування особливостей суспільних відносин у конкретних регіонах або в конкретних галузях діяльності.

Проаналізуйте ст. 7 Цивільного кодексу та визначте:

1. Які відносини можуть регулюватися звичаєм?

2. За яких обставин звичай не застосовується у цивільному праві?

Цивільний кодекс

Стаття 7. Звичай

1. Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту.

Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.

Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.

2. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.

Релігійні норми. Під безпосереднім впливом релігійних норм формується канонічне право — правила поведінки нормативного загальнообов'язкового характеру в країнах, де релігію не відділено від держави; визнається одним із державних інститутів. Його змістом є релігійні настанови, визнані органами державної влади. Вважається, що вони є результатом божественного одкровення і не можуть бути змінені або скасовані.

Як джерело права, релігійні норми набули широкого розповсюдження в середні віки, а зараз мають офіційний характер лише в деяких країнах мусульманського Сходу та у Ватикані.

Правовий прецедент — рішення державного судового органу, що приймається за зразок у розгляді аналогічних справ у майбутньому. За його допомогою може бути підтверджений чи пояснений будь-який аналогічний факт чи обставина, що має значення в розгляді юридичної справи.

Правовий прецедент мав широке застосування у всі часи. Сьогодні він є найважливішим джерелом права в юридичних системах Великої Британії, Австралії, США, Канади та багатьох інших країнах. Зародившись ще у часи рабовласницького ладу прецедент є дією або рішенням проблеми, яке в подальшому в аналогічних умовах розглядається як певний зразок.

«Цікаво знати».

У США існує багато прикладів правових прецедентів. Наприклад, нимє правило Міранди. Історія його появи почалася в 1963 році в Арізоні. Там за вчинення злочинного діяння був узятий під арешт Ернесто Міранда. Ця людина добровільно зізналася у скоєному злочині. Але позаяк його не було поінформовано про його процесуальні права, Верховний суд США постановив, що в такій ситуації не є доказом провини добровільне зізнання в скоєному діянні. Звідси і народилася норма, відповідно до якої підозрювана особа має бути поінформована про свої процесуальні права. Тільки тоді її визнання буде слугувати доказом провини. Правило Міранди перебуває в системі, яка входить до численних судових прецедентів у США.

Інші приклади даного явища містять норму, яка забороняє адміністрації шкіл перешкоджати учням висловлювати думки. Це правило з’явилося під час війни у В’єтнамі.

Тоді один з учнів школи штату Айова надів на руки чорні пов’язки, що символізують протест стосовно бойових дій. У відповідь на таке висловлення своєї думки адміністрація школи видала наказ, який забороняв носити цю атрибутику. Верховний суд США визнав рішення порушенням конституційних прав.

2. Нормативно-правовий акт і нормативний договір

В Україні основним видом джерел права є нормативно-правові акти.

Нормативно-правовий акт — це офіційний письмовий документ, прийнятий у встановленому законом порядку і формі уповноваженими на те суб'єктами правотворчості, який закріплює правило поведінки загального характеру, що забезпечується державою.

Всі нормативно-правові акти мають офіційний характер, оскільки вони видаються державою або її окремими органами.

Всі нормативні акти поділяються на дві великі групи: закони і підзаконні акти

Закон — нормативно-правовий акт, прийнятий законодавчим органом державної влади що регламентує найважливіші сфери суспільних відносин і має вищу юридичну силу.

Яким же чином ми можемо відрізнити закон від інших нормативно-правових актів? Для цього нам необхідно визначити його основні ознаки.

До них належать:

— ухвалюється вищими законодавчими органами державної влади. В Україні прийняття законів є компетенцією Верховної Ради України;

— має вищу юридичну силу, тобто всі інші нормативно-правові акти повинні прийматися на основі закону;

— завжди являє собою письмовий акт, що містить норми права, що регулюють найважливіші соціально значущі суспільні відносини;

— ухвалюється в особливому процедурному порядку, без дотримання якого закон буде недійсним.

Підзаконний нормативно-правовий акт — акт, який видається відповідно до закону, на підставі закону для конкретизації законодавчих розпоряджень та їх трактування або встановлення первинних норм.

Підзаконні нормативні акти різняться за юридичною чинністю. Юридична чинність підзаконних нормативних актів залежить від становища органів держави, які видають ці акти, їхньої компетенції, а також характеру і призначення самих актів.

Залежно від суб'єктів, що їх видали, розрізняють такі види підзаконних нормативно-правових актів:

Завдання

Розташувати наведені документи відповідно до рівня їхньої юридичної сили.

Орієнтовний перелік індивідуально-правових і нормативно-правових актів: Конституція України, Закон України «Про внесення змін до статті 98 Конституції України», наказ Міністерства освіти і науки України «Про реорганізацію Київського інституту фізичної культури в Академію фізкультури та спорту України», розпорядження голови Харківської обласної держадміністрації «Про порядок святкування Дня Незалежності України», Кримінальний кодекс України.

Нормативний договір — угода між сторонами, спрямована на встановлення офіційних юридичних правил. Нормативний договір може бути міжнародним або внутрішньодержавним.

За галузевою належністю внутрішньодержавні договори класифікують на:

— конституційні;

— трудові;

— фінансові;

— адміністративні.

Прикладом конституційного договору буде Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України, який діяв до прийняття Конституції України 1996 р. У трудовому праві це буде укладання колективного договору між профспілковим комітетом, який представляє трудовий колектив, і власником/власницею підприємства.

Міжнародний договір — це письмова угода, що регулюється міжнародним правом, укладена між двома або декількома суб'єктами міжнародного права незалежно від того, міститься вона в одному документі, у двох або кількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретної назви (договір, угода, конвенція, пакт, протокол). Наприклад: «Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах».

Важливо знати, що чинні міжнародні договори України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства.

Завдання

Визначте, які з цих джерел права діють на території України:

1. Звичай кровної помсти;

2. Закон України "Про освіту";

3. Обряд вінчання;

4. Договір між Україною та Європейським Союзом про економічну співпрацю;

5. Звичай ділового обороту;

6. Трудовий договір;

7. Цивільний кодекс України.

Запитання для узагальнення та самоперевірки

1. Що таке джерела права?

2. Які джерела права ви запам’ятали?

3. Чим нормативно-правовий акт відрізняється від нормативного договору?

4. Які з джерел права не діють на території України?

5. В чому полягає особливість правового прецеденту?

Словник

Джерела права — способи зовнішнього вираження і закріплення правових норм.

Нормативно-правовий акт — офіційний письмовий документ, прийнятий у встановленому законом порядку і формі уповноваженими на те суб'єктами правотворчості, який закріплює правило поведінки загального характеру, що забезпечується державою.

Закон — нормативно-правовий акт, прийнятий законодавчим органом державної влади що регламентує найважливіші сфери суспільних відносин і має вищу юридичну силу.

Правовий прецедент — рішення державного судового органу, що ухвалюється за зразок у розгляді аналогічних справ у майбутньому.

Правовий звичай — правило поведінки, яке в результаті багаторазового повторення в часі та просторі набуває певної стійкості, закріплюється у практичному досвіді та психології людей, санкціоноване державою шляхом посилання на нього в нормі закону або використання його як основи судового рішення.