Всесвітня історія. Історія України (інтегрований курс). 6 клас: розробки уроків до підручника О. В. Гісема та О. О. Мартинюка

УРОК № 59

Тема. Кризові явища в Римській імперії й утвердження домінату.

Мета: визначити причини кризи Римської імперії; наводити приклади кризових явищ в імперії; характеризувати реформи імператорів Діоклетіана і Константина; формувати вміння оцінювати окремі факти, події; виховувати учнів у дусі патріотизму на основі особистого усвідомлення досвіду історії.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта «Римська імперія», дидактичний матеріал.

Основні терміни та поняття: домінат, криза, інфляція, колон, «солдатські» та «сенатські» імператори.

Основні дати: 284 р. — прихід до влади Діоклетіана; 312 р. — прихід до влади Константина.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель знайомить учнів із темою та основними завданнями уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Бесіда за запитаннями

1. Хто з римських правителів запровадив форму правління принципат?

2. Який період розвитку Римської імперії можна характеризувати як розквіт?

3. Назвіть найвідоміших імператорів попередньої доби.

4. Чому більшість імператорів загинули насильницькою смертю?

5. Що примусило імператорів припинити подальші завоювання?

6. Чому тривалий час у Римській імперії перебували при владі нікчемні та слабкі імператори, але це мало позначалося на могутності імперії, проте згодом навіть видатні особистості не могли врятувати її від занепаду?

7. Чим повчальна історія імператора Нерона?

8. Поясніть характеристику правління Антонінів, яку дав римський історик Тацит: «Настали роки рідкісного щастя, коли кожен міг думати, що хотів, і говорити, що думав».

Завдання

Обговоріть у групах. Правління кого з римських імператорів, на вашу думку, можна оцінити позитивно, а кого — негативно?

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Криза Римської імперії

Розповідь учителя

У II—III ст. велетенська Римська імперія вступила у тривалу кризу. Дедалі рідше збиралися народні збори і до III ст. н. е. вони зовсім зникають. Сенат уже не розв’язував важливих проблем держави. У провінціях постійно було неспокійно. Повставали не тільки підкорені народи, а й легіони, які повинні були тримати їх у покорі. Частина провінцій раз за разом проголошувала незалежність. Армія, яка становила опору імператорського Риму, втрачала боєздатність і дисципліну.

Скарбниця держави була порожньою через витрати на величезну армію та розкіш імператорського двору.

Щоб покрити витрати, імператори вдавалися до всіляких фінансових махінацій: зменшувалась вага срібних і золотих монет, карбувалися мідні гроші тощо. Все це викликало знецінення грошей — інфляцію, а як наслідок — зростання цін, господарський занепад, падіння життєвого рівня. Втрачався зв’язок із провінціями, занепадала торгівля. Нехтування римлянами законів, звичаїв і традицій призвело до небувалого зростання злочинності.

Із припиненням загарбницьких воєн Рим уже не отримував невільників у таких масштабах, як раніше. Раби стали дорожчими. Відповідно зменшилась ефективність рабської праці. Тому рабів примушували працювати дедалі більше. Щоб раби трудилися старанніше, господарі надавали їм ділянку землі, дозволяли мати сім’ю, власне майно, їх називали «рабами з хатинами» — колонами. Але зазвичай колонам не вдавалося зміцнити своє господарство, і вони потрапляли в залежність від заможних римлян або розорялися. Тоді їх уже продавали із земельною ділянкою та боргами.

На цей час серед римлян зростав прошарок люмпен-пролетарів, їх цікавили лише «хліб і видовища», а також те, чи роздаватиме гроші черговий імператор. Усе це послаблювало імперію та наближало її загибель.

Робота з термінами та поняттями

Криза — складне становище, загострення суперечностей.

Інфляція — надмірне збільшення кількості грошей і швидке їх знецінення.

2. «Солдатські» та «сенатські» імператори

Розповідь учителя

Після смерті Коммода поновилася кривава боротьба між різними претендентами на владу, які спирались на війська у провінціях і загони преторіанців. Інколи сенат зводив на трон своїх імператорів, але найчастіше перемагав висуванець армії. У 193 р., підтриманий своїми солдатами, владу в Римі захопив представник заможного роду Северів із фінікійської колонії в Африці Луцій Септимій Север (146—211 рр). Він переїхав до Риму, коли йому виповнилося 20 років. Тут Луцій Септимій зробив військову та політичну кар’єру. Ставши імператором, йому довелося вести збройну боротьбу з іншими претендентами на владу.

Щоб зміцнити своє становище та отримати величезний спадок, новий імператор оголосив себе сином Марка Аврелія. Прагнучи здобути підтримку та любов римського народу, він додав собі ім’я Антонін, що належало попередній популярній династії, яку шанували в Римі.

Ворожий щодо сенату, Север розраховував лише на підтримку армії. Тому й реформи свої розпочав з армії: розпустив стару преторіанську гвардію, яка складалася з римських громадян, і набрав нові загони із солдатів сирійських та дунайських легіонів; посилив зовнішні кордони.

У 211 р. імператор помер, залишивши двох синів-спадкоємців — Цезаря Бассіана Каракаллу (186—217 рр.) і Августа Гета. Братів підтримали сенат, легіонери і преторіанська гвардія. Але імператорський трон був замалий для двох правителів. Вони так ворогували між собою, що навіть поділили на дві частини палац свого батька, відгородившись один від одного. Вирішили поділити й країну. Августу Гету мала відійти східна частина імперії зі столицею в Александрії Єгипетській, а Каракаллі — західна зі столицею в Римі.

Матері вдалося умовити синів не припускатися такої фатальної помилки. Однак ворожнеча не припинилася, і за наказом Каракалли Августа було вбито. Щоб виправдати цей вчинок, Цезар Бассіан розповідав усім, що брат готував змову проти нього. А остаточно імператор заспокоїв римлян і преторіанців у традиційний спосіб — роздаванням грошей. Так він за один день витратив усі гроші скарбниці.

Правління Каракалли було жорстоким. Будь-яка непокора викликала в нього шалену лють. Так, коли жителі Александрії Єгипетської відмовилися виконувати наказ про додатковий набір в армію, Каракалла наказав зруйнувати значну частину міста і вбити близько 10 тис. осіб.

За час свого правління імператор дарував права громадянства жителям римських провінцій, провів грошову реформу, розбудовував дороги. У 212—216 рр. були збудовані відомі громадські лазні, які дістали назву «терми Каракалли».

Як людина настрою, він оголосив війну Парфянському царству лише тому, що його правитель відмовився видати заміж за римського імператора свою дочку. Ця війна була останньою подією в житті Каракалли. У 217 р. його вбив командир особистої охорони Марк Макрин. Як стверджували сучасники, Рим святкував смерть імператора.

Після смерті Каракалли владу захопив Марк Макрин. Його невдале правління тривало недовго. 16 травня 218 р. він був убитий власними солдатами, які проголосили черговим імператором Елагабала (204 — 222 рр.). 14-річний імператор увійшов в історію не державними справами, а неймовірною жорстокістю та марнотратством. Названий на честь одного зі східних богів, він приносив йому в жертву хлопчиків і дівчаток. На весь Рим були відомі його лотереї, у яких можна було виграти 10 верблюдів або 10 мух. Чесних людей він не вважав гідними поваги.

У звичайних римлян ненависть викликали розкішні обіди Елагабала з екзотичними стравами. Розважаючись, імператор наказував засипа

ти гостей пелюстками квітів. Інколи пелюсток було так багато, що дехто помирав від задухи. Державні справи Елагабала не цікавили, але він дорого продавав усім бажаючим звання та посади. Правління Елагабала викликало хвилю обурення серед римських громадян. Солдати знову повстали і вбили імператора. Навіть після його смерті римляни з ненавистю говорили про тирана.

Цікаво знати

Сирійські жерці напророкували Елагабалові смерть унаслідок змови. Тому за життя імператор приготував для себе золоті мечі, щоб заколоти себе, отруту у вишуканому та прикрашеному коштовним камінням посуді. Він говорив, що смерть повинна бути розкішною.

Наступником Елагабала у 222 р. став Ллександр Север (208—235 рр). Новий імператор здобув гарну освіту, знав кілька мов, непогано малював, співав, грав на музичних інструментах, був добрим оратором. Александр мав плани відродити могутність імперії. Зокрема, він значно скоротив витрати на утримання двору, провів грошову реформу, поповнив запаси продовольства, витрачені Елагабалом, відкрив нові навчальні заклади. Але це не допомогло подолати кризу імперії. Становище ускладнилося на початку III ст. н. е., коли на імперію одночасно напали германські племена алеманів і Парфія. На короткий час Александру вдалося навести лад в армії, і Рим зміг протистояти вторгненню. Але перси завдали імперії відчутних ударів.

Александр Север був людиною миролюбною, тому, щоб зберегти владу та країну, вирішив також домовитися з германцями.

Намагання імператора укласти мирну угоду з ворогами викликало шалену лють легіонерів. Солдати, які привели до влади династію Северів, із легкістю вбили в 235 р. останнього її представника — Александра Севера. Далі, як у калейдоскопі, змінювалися імператори — вихідці із простих солдатів: Максимін Фракієць, Гордіан, Децій, Валеріан та десятки інших. Незважаючи на те, що дехто з них намагався дбати не лише про себе, а й про державу, вони гинули насильницькою смертю внаслідок двірцевих змов.

3. Реформи Діоклетіана Розповідь учителя

У 284 р. римським імператором став командир двірцевих військ Діокл (243 — між 313 і 316 рр.). Він змінив ім’я на Цезар Гай Аврелій Валерій Діоклетіан Август. Діоклетіан вимагав від оточення покори та ставлення до себе як до бога. Перед ним падали на землю та цілували його одяг. Із правління Діоклетіана, коли давні республіканські органи влади остаточно втратили своє значення, а влада імператора нічим і ніким не обмежувалася, розпочався новий період в історії Римської імперії. Він дістав назву «домінат».

Робота з термінами та поняттями

Домінат (у перекладі з латин. — «панування») — форма правління державою, за якої влада імператора є необмеженою, а республіканські органи влади втрачають значення.

Діоклетіан отримав у спадок слабку та занепадаючу імперію. У Галлії повстали вільні землероби, колони, раби й місцеві племена, яких підтримали легіони, набрані з галлів. Вони нищили вілли заможних галлів та римлян, вбивали чиновників. Повсталі намагалися утворити незалежну державу і навіть обрали власних імператорів — Аманда й Еліана. Заворушення відбувалися й в африканських провінціях. Дворіччя захопили перські війська. Ззовні Риму загрожували племена франків та алеманів.

Діоклетіан для зміцнення імперії провів низку реформ. Унаслідок військової реформи частина армії була розташована у фортецях на кордонах імперії, а інша перебувала в містах. Це давало змогу контролювати місцеве населення і придушувати повстання на їх початку. У 296 р. нова армія з успіхом здолала повсталих у Єгипті.

Потребувала реформування система управління. Імперія була майже некерованою через величезні відстані. Інколи розпорядження імператора у провінції отримували лише через кілька місяців. Діоклетіан поділив імперію спочатку на дві частини — східну і західну — й призначив своїм співправителем визначного полководця Максиміана. Згодом своїм співправителем західної частини Діоклетіан призначив Гая Галерія (242—311 рр.). Максиміан, який управляв східною частиною, також обрав собі співправителя — Флавія Констанція Хлора (264—306 рр.). Але й за умов поділу імперії Діоклетіан залишався одноосібним правителем із необмеженою владою. Така система управління дістала назву тетрархії — правління чотирьох. Новий поділ, на думку Діоклетіана, повинен був посилити владу та поліпшити управління імперією. Крім цього, імперію було поділено на 12 областей (діоцезів) і поряд зі старими провінціями організовано 100 нових.

Збирання податків та придушення повстань покладалися тепер на місцеву владу. Існували окремо військова і цивільна влада. Всі чиновники були поділені на розряди, відповідно до яких визначалася платня, становище у суспільстві тощо. Також була визначена і система звертань. Такі звернення як «ваша світлість», «ваша святійшість» та інші набули поширення саме тоді.

Ще одним завданням, яке Діоклетіан ставив перед собою, була боротьба з християнством. На його думку, християни становили загрозу для влади, оскільки їхні громади накопичили гроші та були добре організовані. У 303 р. він видав закон, яким заборонив християнство. Було наказано руйнувати церкви й палити християнські книги. Кожен віруючий мав принародно зректися своїх поглядів і принести жертву язичницьким богам та імператорам. Тих, хто відмовлявся, піддавали переслідуванням, тортурам, ув’язненню і навіть страчували. Майно християн конфісковували на користь держави.

У 305 р. Діоклетіан і Максиміан зреклися влади й передали її цезарям Галерію та Констанцію Хлору. Але невдовзі провінції почали проголошувати власних імператорів. Виникла нова боротьба за владу.

Цікаво знати

Діоклетіан покінчив життя самогубством. Він отримав запрошення на бенкет від імператорів Константина та Ліцинія, але відмовився взяти в ньому участь, пославшись на старість та слабке здоров’я. У відповідь імператори надіслали йому листа з погрозами. Пам’ятаючи про загибель багатьох володарів Риму, Діоклетіан вирішив уникнути сорому насильницької смерті та прийняв отруту.

4. Реформи Константина

Розповідь учителя

У 306 р. британські легіонери проголосили імператором талановитого і відважного командира, старшого сина Констанція Хлора Константина. Головним суперником Константина був син Максиміана Макеенцій. Вирішальна битва між претендентами на владу відбулась у 312 р. біля містечка Червоні Скелі, поблизу Риму. Війська Максенція були розбиті, а сам полководець потонув у Тибрі. На честь цієї перемоги поблизу Колізею спорудили тріумфальну арку, яка збереглась і до наших часів.

Константин увійшов до Риму. Сенатори, повіривши обіцянкам Константина відродити колишню владу сенату, проголосили його Августом. Проте Константин запровадив для сенаторів державний податок, поділивши їх на класи за кількістю майна та грошей, і дбав про збільшення кількості сенаторів-багатіїв із провінцій імперії.

У 323 р. Константин позбавив влади Ліцинія — володаря сходу імперії, а згодом убив його. У 324 р. Константин, названий пізніше Великим, став одноосібним володарем усієї Римської імперії. Всі громадяни стали підданими імператора.

Імператор продовжив реформи, розпочаті Діоклетіаном. Він провів грошову реформу, замінивши знецінену срібну монету золотою — солідолі. Для впорядкування збирання податків прикріпив вільних людей до землі або ремесла. За реформами Константина, селянин і ремісник мали постійно проживати на одному місці. Заборона переселятись мала забезпечити не лише виробництво сільськогосподарської продукції та ремісничих виробів, а й постійний збір податків для наповнення державної скарбниці. Коло платників податків розширювалося й внаслідок збільшення кількості колонів. Водночас Константин видав указ, згідно з яким жорстоко карали за втечу не лише колонів, а й тих, хто їх переховував.

Робота з документом

З УКАЗУ КОНСТАНТИНА ПРО КОЛОНІВ

Той, у кого буде знайдено чужого колона, повинен не тільки повернути його на місце його походження, а й заплатити за нього подушний податок за той час, що колон у нього перебував. А самих колонів, які надумають утікати, належить закувати у кайдани як таких, що перебувають у рабському становищі, щоб вони були змушені як покарання виконувати обов’язки рабів.

Запитання до документа

Які покарання передбачалися указом для колонів-утікачів та тих, хто надавав їм притулок?

За правління Константина змінився й склад римської армії. Якщо раніше її основу становили громадяни імперії, то тепер у ній почало з’являтися дедалі більше найманців із племен, що проживали на кордонах імперії.

Константин увійшов в історію як перший імператор, за якого варвари ставали навіть римськими консулами.

У 324—330 рр. на місці грецької колонії Візантій на берегах протоки Босфор Константин заснував нову столицю імперії — Константинополь, яку називали «другим Римом». Щоб надати їй величі й розкоші, імператор наказав вивезти до Константинополя величезну кількість статуй і коштовних прикрас із Риму та інших міст держави. У новій столиці збудували храми старим язичницьким богам і християнські церкви. Частина римської знаті переселилася до Константинополя.

На короткий час могутність імперії було відроджено.

Константин помер 22 травня 337 р. Своїми спадкоємцями він призначив синів Константина II, Констанція II, Константа і племінників Далмація Молодшого та Аннібаліана, які відразу почали міжусобну боротьбу за владу.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

Бесіда за запитаннями

1. Хто такі колони?

2. У який період у Римі правили «солдатські» і «сенатські» імператори? Назвіть найвідоміших імператорів цього періоду.

3. Як була влаштована система правління, що отримала назву тетрархії?

4. Яка головна відмінність принципату від домінату?

5. У яке місто імператор Константин переніс столицю імперії?

6. Хто з імператорів став залучати до римської армії наймані загони варварів?

7. Чому деяких римських імператорів II—III ст. називають «солдатськими»?

8. Що принесло імперії правління Септимія Севера, Каракалли?

9. Які із заходів Діоклетіана продовжили життя імперії?

10. Чому Діоклетіан переслідував християн?