Всесвітня історія. Історія України (інтегрований курс). 6 клас: розробки уроків до підручника О. В. Гісема та О. О. Мартинюка

УРОК № 35

Тема. Практичне заняття «Стародавня Спарта».

Мета: ознайомити учнів з особливостями розвитку Стародавньої Спарти; розвивати вміння готувати учнівський проект і представляти його результати у формі презентації або повідомлення перед класом; розвивати вміння самостійно здобувати нові знання за проблемою, опрацьовуючи додаткові джерела інформації; виховувати повагу до історичного минулого народів.

Тип уроку: застосування набутих знань.

Обладнання: підручник, атлас, стінна карта «Стародавня Греція», ілюстративні матеріали.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель оголошує тему практичного заняття, нагадує його особливості, (форми роботи на уроці й правила, яких необхідно дотримуватися учням.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Бесіда за запитаннями

1. Що таке держава?

2. Покажіть на карті й опишіть географічне положення Спартанської держави.

3. Якими були особливості управління й життя населення в Афінській державі?

III. ПРОВЕДЕННЯ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

План роботи

1. Формування Спартанської держави.

2. Представлення учнівських проектів про життя та звичаї спартанців.

3. Виконання завдань.

Випереджальне завдання

(Перед початком роботи вчитель привертає увагу учнів до випереджального завдання, результати виконання якого будуть обговорені під час закріплення нових знань.)

Порівняйте особливості управління й життя в Афінській та Спартанській державах.

1. Формування Спартанської держави

Розповідь учителя

У XI ст. дорійці завоювали півострів Пелопоннес. Тут близько 900 р. до н. е. вони заснували поселення Спарта, яке згодом перетворилося на місто-державу. Спарту, що об’єднала під своєю владою навколишні землі в місцевості Лаконіка, ще називали Лаконікою або Лакедемоном. Місцеве населення дорійці перетворили на рабів — ілотів. Із виникненням держави ілоти стали її власністю та більше не належали окремим спартанцям. Оскільки ілотів було набагато більше, ніж спартанців, у покорі їх утримували, щороку вбиваючи найсильніших, — це називалося криптіями. Ще однією верствою підкореного населення були періеки — жителі навколишніх земель, які зберегли свободу, але зобов’язувалися сплачувати спартанцям данину.

Оскільки в Спарті родючих земель було мало, спартанці вдерлися до сусідньої Мессенії. Розпочалися Мессенеькі війни. Перша з них тривала майже 20 років. Переможені мессенці змушені були сплачувати данину в розмірі половини врожаю. Але згодом вони підняли повстання проти завойовників. Розпочалася друга Мессенська війна. Найбільш яскравим її епізодом стала одинадцятирічна облога міста Гіра. Оборонці мужньо захищалися та дошкуляли нападникам сміливими вилазками. Під час цих битв керівник мессенців Арістомен двічі потрапляв у полон. Першого разу його скинули зі скелі, але він не тільки вижив, але й знову очолив оборону оточеного міста. Вдруге йому допомогла молода спартанка, яка напоїла вином вартових, й Арістомену знову вдалося врятуватися.

Робота з документом

ПЛУТАРХ ПРО ВИБОРИ ГЕРОНТІВ

У цьому випадку починалося найвеличніше змагання у світі, змагання, де кожен бився до останніх сил. Йшлося не про те, щоб бути оголошеним найпрудкішим зі швидких у бігові, найсильнішим із сильних, а найкращим і найрозумнішим між найкращими і найрозумнішими людьми... За свою моральну перевагу переможець отримував довічно... владу в державі та ставав володарем над життям і смертю, честю й безчестям...

Запитання до документа

1) Що мала довести людина, щоб її обрали геронтом?

2) Чи справді геронти були, як стверджує Плутарх, «володарями над життям і смертю, честю й безчестям»? Обґрунтуйте свою думку.

Облога Гіри закінчилася трагічно. Спартанці увірвалися до міста, і ще три дні тривала кривава битва. Навіть мессенські жінки взялися до зброї. Сили були нерівними, й Арістомен вишикував останніх захисників та, схиливши голову й списа, попрохав ворогів випустити їх із міста. Спартанці, які цінували мужність і військову доблесть, розступилися й дали дорогу. Після завершення війни частина мессенців назавжди покинула батьківщину, а ті, хто залишився, були перетворені на ілотів.

Про державний устрій Спарти ми дізнаємося завдяки законам, які приписують Лікургу. Він належав до царського роду, але відмовився від влади на користь племінника. Після тривалих подорожей Лікург повернувся на батьківщину та запровадив у Спарті нові закони. Згодом він пішов у Дельфи, але взяв від спартанців обіцянку до свого повернення не змінювати запроваджених ним правил. Із Дельф Лікург поїхав на острів Крит, де заморив себе голодом. Тіло Лікурга було спалене, а попіл розвіяний над морем. Отже, Лікург так ніколи й не повернувся додому, і ніхто зі спартанців не наважився змінити його закони.

Лікург установив порядок діяльності народних зборів — апели. Участь у таких зборах мали право брати лише громадяни-воїни. Ці збори ухвалювали закони, вибирали чиновників, провадили суд. Голосування здійснювалося за допомогою крику. Лікург змінив форму царської влади. На чолі держави стояли два царі-полководці — архагети, яких обирали на рік із двох найбільш могутніх та ворогуючих між собою родів. Це давало гарантії, що жоден із них не стане тираном. Царі мали необмежену владу тільки під час війни. У мирний період усі найважливіші питання вирішувала рада старійшин — герусія. Вона складалася з 30 осіб — геронтів. Усі вони мали вік понад 60 років. Геронти обговорювали закони й виносили їх на голосування народних зборів.

Лікург заснував колегію (раду) з п’яти ефорів. Вони скликали народні збори та керували їхньою роботою, стежили за чітким дотриманням спартанцями чинних законів і традицій. Головним їхнім завданням було не допускати в Спарті необмеженої влади царів. Ефори також спостерігали за зоряним небом і залежно від розташування планет передрікали сприятливі або несприятливі дні для війни, зборів, суду. Лікург видав і закони про землю. Верховним володарем усієї землі ставав поліс. Але землі були поділені серед громадян Спарти на 9 тис. рівних частин — клерів. Їх забороняли продавати чи дрібнити між синами. Клери обробляли не самі власники, а ілоти.

З’явилися закони проти розкоші. Щоб зберегти єдність спартанців та унеможливити поділ суспільства на багатих і бідних, Лікург спрямовував свої закони проти можливого збагачення окремих громадян. Так, під страхом смертної кари заборонялося користуватися золотом, сріблом, коштовним камінням. Житла й одяг спартанців були простими та одноманітними. Будинки, згідно із законом, належало споруджувати тільки за допомогою сокири та пилки. Смертною карою закінчувалася й спроба спартанця залишити межі держави в будь-яких справах. Хитромудрий Лікург запровадив нові гроші, які нікому не спадало на думку нагромаджувати. Одна монета, що виготовлялася із заліза, важила кілька десятків кілограмів.

2. Представлення учнівських проектів про життя та звичаї спартанців

Учні виступають із підготовленими повідомленнями й презентаціями. Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів, використовуючи наведений матеріал.

Додаткова інформація

Спартанці були хоробрими, витривалими воїнами. Зазвичай вони не переслідували відступаючих ворогів, вважаючи нижче за свою гідність убивати тих, хто втікав. Триста найкращих із них ставали особистою охороною царя — гіппеями. Жителі міста вважали себе непереможними в битвах, і тому місто Спарта не було захищене мурами.

Усі чоловіки поліса становили могутню армію. Громадяни Спарти не мали права займатися торгівлею або ремеслом. Серед спартанців не було ні бідних, ні багатих. Спартанське суспільство певним чином нагадувало суспільство Індії. Воно поділялося на дві основні верстви: вільних воїнів і залежних землеробів. Перехід з одного стану до іншого був неможливий. За зраду або боягузтво воїна могли стратити чи вигнати з міста, але не могли перетворити на ілота. Так само, незважаючи на будь-які досягнення та заслуги перед Спартою, ілот або чужоземець не міг стати повноправним громадянином суспільства.

Традицією спартанського суспільства були спільні обіди — сиситії. Це не було просте споживання їжі. За столом збиралося близько 20 чоловіків з одного військового загону, пов’язаних міцною дружбою та ладних померти один за одного. Їх називали сиситами. Учасники сиситії робили щомісячний внесок продуктами — вином, сиром, маслинами та ін. Того, хто не робив такого внеску, не допускали до спільного обіду, і він втрачав громадянські права.

У Спарті батьки не мали права розпоряджатися своєю новонародженою дитиною — її долю вирішували геронти. Вони прискіпливо оглядали дитину і, якщо вирішували, що вона слабка, наказували кинути її в прірву.

Життя спартанців проходило в постійних військових вправах. Хлопчики від семи років навчалися мистецтва війни в спеціальних школах. Тут вони разом зростали, виховувалися, потім разом воювали. Змалечку спартанські діти вчилися точно та чітко висловлювати свої думки. До 12 років вони не носили жодного одягу, спали на в’язках соломи чи очерету. Найбільш витривалі клали до свого імпровізованого ліжка кропиву. Починаючи з 14 років їм дозволялося носити зброю. Із 16 років і до старості спартанець зобов’язаний був служити в армії.

У 30 років спартанець вважався повнолітнім і мав право отримати ділянку землі та одружитися. Неодруженого спартанця суспільство карало. Його могли побити під час релігійних свят.

Робота з термінами та поняттями

Лаконізм, лаконічні вислови (від назви «Лаконіка») — промова, що відрізняється стислістю та влучністю висловлювання, характерна для спартанців.

Спартанські жінки були найбільш вільними й незалежними порівняно із жінками інших грецьких полісів. Вони нарівні із чоловіками отримували фізичну підготовку, змагалися під час спортивних ігор, які присвячувалися богині Гері. Жінки цілком і неподільно володарювали в господарстві, тоді як чоловіки займалися військовою справою. Спартанки самостійно виховували своїх дітей: хлопчиків — до семирічного віку, дівчаток — до одруження. Але вони не мали права брати участі в народних зборах. У цілому життя спартанського суспільства підпорядковувалося жорстким правилам і вирізнялося невибагливим побутом, наданням пріоритету не праці землероба або ремісника, а військовій доблесті, майстерному володінню зброєю, силі й витривалості.

3. Виконання завдань Робота з документами

ПЛУТАРХ ПРО СПАРТАНСЬКЕ ВІЙСЬКО

Коли військо вишикувалося в бойовому порядку перед ворогом, цар приносив у жертву козу й наказував усім солдатам надіти вінки, флейтистам грати... Сам він починав військову пісню, під яку йшли спартанці... Їхні ряди були зімкнуті; нічиє серце не билося від страху; вони йшли назустріч небезпеці під звуки пісень, спокійно й весело... Цар ішов на ворога в оточенні воїнів...

Запитання до документа

Що допомагало спартанцям підтримати бойовий дух перед початком битви?

ІЗ ЖИТТЄПИСУ ЛІКУРГА ПЛУТАРХА

Як тільки хлопчикам виповнювалося сім років, Лікург відбирав їх у батьків і розподіляв по загонах, щоб вони разом жили та їли, привчалися гратися та працювати один біля одного. На чолі загону вони ставили того, хто був хитрішим та хоробрішим за інших у бійках. Інші рівнялися на нього, виконували його накази та мовчки терпіли покарання, так що головним наслідком такого способу життя була звичка слухатися. За іграми дітей часто спостерігали дорослі й сварили їх один з одним, провокуючи бійку, а самі спостерігали, якими якостями хлопчики обдаровані від природи. Письмо вони вивчали настільки, наскільки не можна було без нього обійтися; в іншому виховання зводилося до вимоги беззаперечно слухатися, мужньо терпіти незгоди та перемагати ворогів.

ПЛУТАРХ ПРО ДАВНІ ЗВИЧАЇ СПАРТАНЦІВ (УРИВКИ)

Якщо хто-небудь карав хлопчика і він після цього розказував про це батькові, то, почувши скаргу, батько обов’язково карав хлопчика вдруге. Спартанці довіряли один одному та вважали, що ніхто з вірних співгромадян не накаже хлопчику нічого поганого.

Юнаки, де тільки є нагода, крадуть харчі та таким чином вчаться нападати на сплячих або лінивих вартових. Тих, хто попався, карають голодом і батогами. Обід у них такий мізерний, що вони, рятуючись від нужди, змушені бути зухвалими та ні перед чим не зупинятися.

Хлопчиків у Спарті сікли батогами на олтарі Артеміди протягом усього дня, і вони часто вмирали під ударами. Хлопчики гордо та весело змагалися, хто з них довше та більш гідно тримає покарання. Того, хто перемагав, славили, і він ставав знаменитим.

Поруч з іншими цінними введеннями, запровадженими Лікургом для своїх співгромадян, важливим було й те, що відсутність занять не вважалася чимось негожим. Спартанцям було заборонено займатися будь-якими ремеслами, а потреби в накопиченні грошей в них не було. Лікург зробив володіння багатствами ганебним і безславним. Ілоти, обробляючи за спартанців їхні землі, вносили їм оброк, установлений заздалегідь: вимагати більшу плату було суворо заборонено. Це зроблено для того, щоб ілоти, отримуючи вигоду, працювали із задоволенням, а спартанці не прагнули б накопичення.

Запитання до документів

Як ви вважаєте, якою була мета такого виховання?

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

Відбувається у формі бесіди з учнями за випереджальним завданням, отриманим на початку уроку.

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

Учитель пропонує учням самостійно підбити підсумки уроку, відповівши одним реченням на запитання: «У чому ви вбачаєте важливість проведеного уроку?». На поставлене запитання по черзі відповідають усі учні.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Підготуйтеся до уроку узагальнення й тематичного оцінювання, повторивши матеріал теми «Становлення Античної грецької цивілізації».

2. Творче завдання. Складіть кросворд або ребус за матеріалом вивченої теми.