Всесвітня історія. Історія України (інтегрований курс). 6 клас: розробки уроків до підручника О. В. Гісема та О. О. Мартинюка

УРОК № 19

Тема. Ново-Ассирійське та Ново-Вавилонське царство. Перська держава Ахеменідів.

Мета: дізнатися про виникнення Ассирійської, Ново-Вавилонської та Перської держав; визначати спільне й відмінне в цих державах; застосовувати та пояснювати на прикладах терміни й поняття «імперія», «висячі сади Семіраміди», «Вавилонська вежа», «сатрап», «сатрапія», «дарик»; розвивати вміння учнів порівнювати історичні явища; сприяти естетичному вихованню учнів на підставі знайомства з історією пам'яток культури минулого.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, атлас, стінні карти «Ассирія, Ново-Вавилонське царство» і «Перська держава», ілюстративні матеріали.

Основні терміни та поняття: імперія, висячі сади Семіраміди, Вавилонська вежа, сатрап, сатрапія, дарик.

Основні дати: XIV ст. до н. е. — утворення Ассирійської держави; 612 р. до н. е. — загибель Ніневїї; перша чверть VII ст. до н. е. — заснування Ново-Вавилонської держави; друга половина VI ст. до н. е. — виникнення Перської держави.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель знайомить учнів із темою й основними завданнями уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

ВАРІАНТ 1

Бесіда за запитаннями

1. Із якою метою фінікійці засновували колонії?

2. У чому переваги фінікійського алфавіту перед писемністю Стародавнього Єгипту чи Дворіччя? У чому його недоліки?

3. Яку роль в історії стародавніх євреїв, за легендою, відіграв Мойсей? Чому Мойсей так довго вів євреїв на батьківщину з єгипетського полону?

4. Якою є роль пророків у єврейській історії?

5. Порівняйте заняття фінікійців із заняттями жителів Стародавнього Єгипту та Південного Дворіччя. Укажіть спільні риси та відмінності.

6. Який внесок, на вашу думку, зробили фінікійці в розвиток людської цивілізації?

7. Визначте основні відмінності історії євреїв від історії сусідніх народів.

8. Як ви вважаєте, чому єврейському народові вдалося зберегти власні релігію й культуру під владою завойовників?

ВАРІАНТ 2

Заслуховування й обговорення підготовлених учнями до уроку повідомлень за темами «Відкриття й винаходи фінікійців», «“Золотий вік” царя Соломона».

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Бесіда за запитаннями

1. Як природно-географічні умови впливають на заняття й життя людей?

2. Як виникали держави в Стародавньому Єгипті, вивчених вами країнах Середньої Азії?

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Випереджальне завдання

(Випереджальне завдання сприятиме актуалізації уваги учнів під час розгляду нового матеріалу.)

Визначте спільне й відмінне у виникненні та розвитку Ассирійської, Ново-Вавилонської й Перської держав.

1. Ассирійська держава

Розповідь учителя

Ассирією називали гірську частину на півночі Дворіччя. Її центром було місто Ашшур, яке розташовувалося в середній течії річки Тигр. У XVIII ст. до н. е. Ассирію захопив давньовавилонський цар Хаммурапі. Ослаблення та занепад Давньовавилонської держави дали можливість ассирійцям у XIV ст. до н. е. розпочати будівництво власної держави. Вона постала в безперервних війнах із сусідами. Ассирійці зажили слави одного з найжорстокіших народів давнини. Вони не тільки вбивали полонених, захисників міст, а й вивозили із завойованої країни правлячу верхівку, чиновників і ремісників, тим самим надовго унеможливлюючи спротив підкорених. Але жорстокість ассирійців, що демонструвала їхню силу, була водночас і їхньою слабкістю — підкорені ніколи не могли змиритися з пануванням завойовників.

Ассирія першою озброїла свою армію залізною зброєю, що давало їй перевагу перед іншими арміями. Ассирійський воїн мав гостроверхий мідний шолом, довгий спис із залізним вістрям, великий щит, оббитий бронзою, металеві захисні пластини на ногах. Від ударів ворога його рятувала шкіряна куртка, на якій закріплювалися опуклі металеві пластини.

Грозою для ворогів була також ассирійська кіннота, для якої відбирали певні породи коней. Учені вважають, що ассирійці вперше в історії людства в IX ст. до н. е. створили цей рід військ. Страшною зброєю

ассирійців були бойові колісниці. Під час бою в колісниці перебувало три воїни: візник, лучник та зброєносець, який прикривав їх щитом.

Воїни вміло використовували облогові башти й тарани для штурму міст.

Протягом майже 270 років ассирійська армія не знала поразок.

Після вдалого військового походу цар мав скласти богам звіт про похід і передати частину здобичі на користь храму. Ритуальним обов’язком царя було полювання на левів. Під час полювання левів випускали з кліток в огороджений парк. Цар повинен був поцілити їх стрілою або навіть убити ритуальним ножем. Поруч із царем завжди перебували досвідчені лучники, які спостерігали за тим, щоб із царем нічого не трапилося. Парк оточували списоносці, які стримували численних глядачів. Такі сцени зображено на багатьох ассирійських рельєфах.

Робота з документом

ОПОВІДЬ АССИРІЙСЬКОГО ЦАРЯ ПРО ПОХІД

Під час мого походу 22 царі, раби, підвладні мені на березі моря, серед моря та на суходолі, принесли мені свої великі дари й цілували мої ноги... Поспішаючи на підмогу царям і намісникам, які в Єгипті були підвладними мені рабами, я швидко подався і дійшов до Карбаніта. Тарку, цар Єгипту й Ефіопії, почувши про наближення мого походу, зібрав своїх бійців на бій, на битву й січу. Із допомогою Аяшіура, Бела і Набу, великих богів, моїх володарів, що йдуть на моєму боці, у битві серед широкого поля я завдав поразки його воїнам.

Запитання до документа

Що насправді, на вашу думку, мало вирішальне значення для перемоги ассирійського царя в Єгипті?

Відомим завойовником був цар Ассирії Тіглатпаласар І (1115— 1077 рр. до н. е.). За його правління (745—727 рр. до н. е.) Ассирійська держава простягалася від узбережжя Середземного моря до верхів’їв Тигру. У цей час держава зміцнилася економічно. Успішно розвивалося землеробство, що дало можливість збільшити запаси зерна порівняно з попередніми періодами. Набувала розвитку торгівля. Основною торговельною артерією була річка Тигр. На її берегах у столиці Ассирії, місті Апішур, для купецьких суден було збудовано численні причали. Згодом ассирійці контролювали всі торговельні шляхи Передньої Азії, крім тих, що проходили через Палестину.

Цікаво знати

Тіглатпаласар І був не лише визначним полководцем, будівничим, але й дипломатом. Йому за успішне укладення союзу з давнім ворогом — Єгиптом — фараон подарував живого крокодила, що вважався символом добрих намірів.

За царя Тіглатпаласара III почався період найвищого розквіту Ассирії. Він уперше в історії Дворіччя створив регулярну армію, яка утримувалася коштом держави. Армія мала чітку організацію завдяки поділу на загони піхоти, кінноти й загони бойових колісниць. Маючи найбоєздатнішу у Дворіччі армію, Тіглатпаласар III підкорив Сирію, Вавилонське царство, яке на той час було ослаблене, та поширив владу ассирійців на території від Єгипту до Перської затоки й Закавказзя, створивши першу в історії імперію.

Робота з термінами та поняттями

Імперія — велика держава, до складу якої входять підкорені народи.

Тіглатпаласар III, щоб утримати величезні території в покорі, обмежив владу правителів завойованих ним міст і держав. До того ж він переселяв завойовані народи на безлюдні землі на кордонах Ассирії. Це мало відірвати їх від рідної землі й таким чином послабити їхню боротьбу за свободу, а також забезпечити державу робочою силою. Міста, які чинили опір завойовникам, він зрівнював із землею. Але ассирійці тоді ще не знали, що те саме чекатиме й на їхні чудові міста Апішур та Ніневію, коли трохи більше ніж через 100 років підкорені народи повстануть.

Цікаво знати

Єдиним ассирійським царем, який умів читати й писати (хоча це не заважало йому проявляти жорстокість), був Ашшурбаніпал. Він наказав, щоб у палац звозили не лише коштовності, але й книги. Так була зібрана велика бібліотека, у якій зберігалися старовинні вавилонські міфи, легенди, молитви, твори мудреців про рух небесних тіл і про те, що вони провіщали людям. Палац царя згорів під час захоплення ворогами Ніневії, однак бібліотека вціліла. Глиняні «книги» не горять, а стають міцнішими після випалювання. Археологи розкопали руїни палацу Ашшурбаніпала та знайшли цю бібліотеку. Завдяки збиранню уламків табличок і з’єднанню їх вдалося відновити міф про потоп, легенду про Гільгамеша та велику кількість інших клинописних «книг» Стародавнього Дворіччя.

Як і будь-яка держава, побудована на насильстві над завойованими народами, Ассирія була приречена на нетривале існування. Постійні війни та боротьба за владу у верхівці суспільства, багатотисячні повстання на підкорених територіях ослабили Ассирію.

У 614 р. до н. е. вавилоняни, що звільнилися від влади Ассирії, розпочали наступ на Ніневію. Тим часом їхні союзники — мідійці — вщент зруйнували давню столицю Ассирії Ашшур.

У 612 р. до н. е. вже об’єднані сили вавилонян і мідійців узяли в облогу Ніневію. Облога міста тривала три місяці. Місто було захоплене, розграбоване, зрівняне із землею. Населення Ніневії майже повністю було винищене. Ті, хто вцілів, стали рабами. Останній ассирійській цар Сіншар-Ішкун (Сарак) не дався в руки ворогів. Він підпалив свій палац і згорів у ньому. Разом із палацом зникла й остання надія ассирійців на відродження держави. Залишки ассирійської армії разом із єгиптянами дали свій останній бій у 605 р. до н. е. біля Кархемиша. Колись могутня держава швидко розпалася, а її землі були взяті під контроль правителями Вавилона. Завойовники винищили ассирійську знать, а ті, хто вижив, розійшлися планетою. Сучасні вчені стверджують, що нині у світі живе близько 2 млн ассирійців у Сирії, Ірані, Туреччині, Азербайджані, США та навіть в Україні.

2. Ново-Вавилонська держава

Колективна робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал підручника, порівнюючи виникнення та розвиток Ассирійської та Ново-Вавилонської держав.

Учитель систематизує й уточнює результати роботи учнів, використовуючи наведений матеріал.

Додаткова інформація

Після загибелі Давньовавилонської держави тривалий час Вавилон перебував під іноземним пануванням. Але й за цих часів це було велике й багате місто.

У IX ст. до н. е. на територію Вавилонії прийшли напівкочові племена халдеїв. Деякий час вони вели звичний для себе спосіб життя, займалися скотарством і землеробством. Згодом вони не тільки оселилися в південних містах Дворіччя, перейняли культуру й релігію вавилонян, але й посіли панівне становище у вавилонському суспільстві. Представники цього народу стали царями міст-держав, які боролися за першість у Дворіччі. Саме вони очолили боротьбу проти ассирійського панування.

Халдейський цар Набопаласар (625—605 рр. до н. е.). вважається засновником Ново-Вавилонського царства (625—539 рр. до н. е.).

Його син Навуходоносор II (605—562 рр. до н. е.) був великим завойовником. Він розширив кордони держави, завоювавши території від Іранського нагір’я до Єгипту. Разом із тим Навуходоносор розгорнув грандіозне будівництво в столиці держави — Вавилоні. Було зведено велику кількість палаців, храмів, каналів і укріплень. Його правління є періодом найвищого розквіту Ново-Вавилонського царства.

Як і в Давньовавилонському царстві, верхівку суспільства становив царський двір. Крім царя, до нього належали вищі чиновники, вавилонські посли в інших країнах, іноземні принци, які перебували при дворі як заручники, царські родичі. Населення Вавилона поділялося на вільних людей і рабів, а також на служителів храмів і мирян.

Робота з документом

НАВУХОДОНОСОР II ПРО ВАВИЛОН

Я оточив Вавилон зі сходу потужним муром, викопав рів і зміцнив його схили за допомогою асфальту й обпаленої цегли. Біля рову я збудував високий міцний мур. Я зробив широкі ворота з кедрового дерева та оббив їх мідними пластинами. Щоб вороги, які замислили погане, не могли увійти в межі Вавилона з флангів, я оточив його потужними морськими хвилями, водами. Здолати їх було так само важко, як справжнє море. Щоб запобігти прориву з цього боку, я звів на березі вал і облицював його обпаленою цеглою. Я ретельно зміцнив бастіони та перетворив місто Вавилон на фортецю.

Запитання до документа

1) Що в описі оборонних споруд Вавилона, побудованих Навуходоносором II, є перебільшенням, а що — ні?

2) Які оборонні споруди захищали місто Вавилон?

Храми в царстві були державою в державі. Так, храм Есагіла володів половиною земель країни. Представники храму відповідали за торговельні відносини з іншими державами. Вони обмінювали вовну та ячмінь на оливкову олію й деревину. Храм також здавав свої поля в оренду селянам, які сплачували за це сільськогосподарською продукцією.

Серед мирян найнижчою верствою були раби. Проте рівень життя раба в заможному господарстві міг бути вищим, ніж у вільного селянина. Вільні громадяни займалися ремеслами. Серед них виділялися ткачі, каменярі, цеглярі, ковалі тощо. Зазвичай професія була спадковою.

Місто Вавилон на початку своєї забудови мало вигляд чотирикутника площею близько 400 га. Сторони цього чотирикутника були зорієнтовані за сторонами світу. Річка Євфрат поділяла місто на дві частини. На лівому березі розташовувалося Старе місто, а на правому — Нове. У період найвищого розквіту Вавилона, за царя Навуходоносора II, навколо Нового міста було побудовано мури завдовжки майже 18 км. Вони були такими широкими, що на них могли роз’їхатися дві колісниці, запряжені четвіркою коней. На внутрішньому боці мурів через кожні 50 м розташовувалися башти — загалом 360. На зовнішньому боці мурів було збудовано 250 башт. Площа міста в цей час сягала 1000 га, а кількість населення — 500 тис. осіб. У будівництві використовувалися асфальт, камінь та обпалена цегла. Своєю величчю вражали вулиці міста, палаци та десятки храмів.

Серед воріт, присвячених богам, своєю красою вирізнялися Ворота богині Іштар. Вони були парадним входом до міста. Масивні високі квадратні башти, з’єднані аркою, прикрашалися рельєфами з глазурованої цегли. На синьому тлі чітко вирізнялися 575 рельєфів із зображеннями священних тварин — білих із жовтою й жовтих із червоною гривою биків, а також загадкового звіра «сірруш» — напівзмія-напівптаха з лапами лева, роздвоєним язиком, із рогом на пласкій голові та тілом, укритим лускою.

У наш час у Передньоазійському музеї в Берліні з близько 100 тис. уламків ворота відтворено в такому вигляді, у якому вони існували у Вавилоні. Над землями колишнього міста Вавилона також велично здіймаються відтворені Ворота богині Іштар.

Від Воріт богині Іштар починалася найвеличніша у світі на той час Дорога процесій. Її побудували для перевезення вантажів і пересування людей. Нею, вважали вавилоняни, проходив і сам бог Мардук, якому вони й поклонялися. Ширина вулиці становила 23 м. Вона мала складну будову: на цегляний настил було покладено — асфальт, а зверху — вапнякові плити, прикрашені червоним каменем. Обабіч дороги здіймалися в небо високі мури, із яких загрозливо дивилися 120 левів із жовто-червоним и гривам и.

Ще одним дивом Вавилона був величезний палац Навуходоносора II. Цар стверджував, що побудував його за 15 діб. Палац був пишно оздоблений багатокольоровими барельєфами й глазурованою плиткою. Тронна зала в Навуходоносора II мала ширину 60 м і у висоту сягала 20 м. У палаці зберігалися військові трофеї вавилонських царів.

Неподалік від палацу розташовувалися висячі сади, які стародавні греки пізніше назвали одним із чудес світу. Ця багаторівнева будівля, схожа на ступінчасту піраміду, майже вся була вкрита рослинами. На кожному рівні росли пальми, кипариси та інші дерева. Для їх зрошення вавилоняни створили складну систему поливу. Усередині споруди працювали пристрої, які постачали воду з Євфрату на кожний із поверхів. Давньогрецький історик Діодор Сицилійський стверджував, що ці сади були збудовані царицею Шаммурамат (Семірамідою) близько 800 р. до н. е. Однак за іншими даними, висячі сади Навуходоносор II подарував своїй дружині Амітіс, це сталося майже через 200 років після смерті Семіраміди.

Головною спорудою міста була Вавилонська вежа. Її називали Етеменанкі — «дім наріжного каменя неба і землі», бо вона, за задумом, мала з’єднувати землю та небо, на якому жили боги. Вавилонську вежу було збудовано на основі одного з найдавніших зикуратів часів царя Хаммурапі. Вона також вважалася греками одним із семи чудес світу.

Напис на вежі від імені царя Набопаласара (VII ст. до н. е.) розповідав: «Мардук звелів мені збудувати вежу Етеменанкі, яка до мене була ветха та доведена до руйнації, звести фундамент і встановити її на грудях підземного світу, а вершина її щоб здіймалася в піднебесся». Добудовували та поновлювали вежу і наступники Набопаласара. Кожен із них вважав почесною справою долучитися до будівництва Етеменанкі.

Вежа розташовувалася біля головного храму Вавилона — Есагіла. Вона мала сім рівнів і сягала у висоту майже 100 м. Кожен поверх мав свій колір. На вершині було святилище, оздоблене блакитною цеглою, яка виблискувала на сонці. Вавилонська вежа присвячувалася головному богові — Мардуку — та його дружині. Місцеві жителі вважали, що саме тут він приймав принесені йому дари. На вершині святилища зберігалися вкриті золотом роги, що були символом влади Мардука.

Цікаво знати

У 1899 р. розпочалися розкопки Вавилона, які тривали 18 років. Очолював експедицію Роберт Кольдевей. Під час досліджень було знайдено руїни Вавилонської вежі, висячих садів, царського палацу, залишки моста через Євфрат, мурів та вулиць міста.

3. Перська держава Розповідь учителя

На схід від Вавилона розташоване величезне Іранське нагір’я, яке з усіх боків оточують гори. На сході воно межує з долиною річки Інд, на півночі доходить до Каспійського моря, а на півдні — до Перської затоки.

Велику частину нагір’я займають степи та пустелі. Влітку тут стоїть нестерпна спека, і невеличкі річки, які протікають, зазвичай пересихають. Взимку тут значно прохолодніше.

У західних долинах Ірану земля зрошувалася завдяки струмкам, які стікали з гір. Там можна було займатися землеробством. У східній частині Іранського нагір’я простягається степ. Головним заняттям населення було скотарство. У спекотливу пору року стада дрібної й великої рогатої худоби виганяли на гірські пасовища.

Іранське нагір’я багате на корисні копалини, особливо метали: золото, срібло, мідь, свинець, залізо. У достатній кількості в Ірані є й каміння, а на схилах гір ростуть ліси.

Населяли Іранське нагір’я численні племена та народності: мідійці, перси та ін. Одні з них займалися хліборобством, інші кочували зі своїми стадами худоби.

Цікаво знати

Греки називали жителів Ірану зороастрійцями за іменем мудрого пророка Зороастра (іранською Заратуштра). Він навчав, що у світі точиться непримиренна боротьба між світлом і темрявою, правдою і неправдою, добром і злом. Світле воїнство очолює Ахура-Мазда. Він уособлював благе начало — добро, світло, вогонь, хліборобство й осіле скотарство. Злими силами верховодить Анхра-Майнью (грецькою Аріман), що уособлював собою зло, темряву, морок, кочування. Кожний правовірний має брати участь у цій споконвічній боротьбі на боці Ахура-Мазди, щоб наблизити прихід царства Добра.

Після перемоги Ахура-Мазди над Анхра-Майнью, на думку зороастрійців, мертві воскреснуть і зіллються зі своїми душами. Після цього настане вічне царство Добра і Правди.

У Стародавньому Ірані (Персії) поруч з Ахура-Маздою шанували й інші божества: землі, неба, небесних світил і води. Особливо велику роль відігравав бог сонця Мітра (ім’я це означає «вірність»). Його вважали богом домовленості, договору, охоронцем законності й порядку.

У VII ст. до н. е. іранці об’єднались навколо одного з племен — мідійців. Мідія із часом стає однією з найсильніших держав Передньої Азії.

У 553 р. до н. е. проти володарювання Мідії повстали племена персів. На чолі повстання став перський правитель Кір II. Він сформував потужне військо, і вже через три роки йому вдалося підкорити Мідію. Та на цьому завойовник не спинився. Зібравши величезне військо, він рушив далі на захід. Кір захоплював одну країну за одною, підкорив Лідію, потім мав намір заволодіти Вавилонією. Але взяти штурмом величезне місто з надзвичайно міцними стінами було неможливо. Тоді Кір вирішив удатися до хитрощів. Однієї темної ночі, коли у Вавилоні відзначали велике свято, завойовник наказав відвести воду Євфрату в інше, раніше підготовлене русло. Річка, яка протікала через місто, обміліла. І воїни по пояс у воді пробралися в місто бродом і напали на жителів під час їх розкішного бенкету. Таким чином, за одну ніч Кір заволодів містом і великим Вавилонським царством.

Робота з документом

ГЕРОДОТ ПРО ЗАХОПЛЕННЯ ВАВИЛОНА ПЕРСАМИ

...Уже три дні минуло, як Вавилон було взято, а частина жителів міста нічого ще про це не знала. Кір зайняв столицю, не зустрівши спротиву, і повівся з Набонідом із притаманною йому м’якістю щодо переможених царів. Кір став і першим завойовником, що залишив Вавилон не-зруйнованим. Його вразила пишність міста, і він не тільки заборонив будь-що руйнувати, а й наказав спорудити на своїй могилі пам’ятник у вигляді мініатюрної Вавилонської вежі.

Запитання до документа

Чому перський цар Кір, захопивши місто Вавилон, не став його руйнувати?

Після перемоги над Вавилоном владу над собою добровільно визнали Фінікія, Сирія та Палестина. Тепер могутня держава Кіра простягалася від кордонів Індії на сході до грецьких міст на заході. Серед інших завойовників Кіра II вирізняло те, що він поважав закони й релігію підкорених народів. Це убезпечувало його від невдоволення й повстань на завойованих територіях.

Цікаво знати

Легендарним засновником Персії вважають Хахаманіша (700— 675 рр. до н. е.) із роду Ахеменідів, тому жителів країни називають ахеменідами. Найдавнішою столицею країни було місто Аншана.

Кір мав намір вирушити й на Єгипет, проте йому завадили це зробити середньоазіатські племена массагетів, які загрожували північно-східним кордонам Перської держави. Кір здійснив похід проти войовничих племен. Проте це скінчилося для нього трагічно. У безкрайніх степах армія персів була оточена ворогами й зазнала нищівної поразки. Кір, якому виповнилося на той час 70 років, загинув у цій битві. Розгнівана цариця массагетів наказала знайти тіло Кіра, відрубати голову та занурити її в міх із кров’ю. При цьому вона вимовила: «Пий досхочу, лиходію».

Завоювання персів не припинилися й після загибелі Кіра. Його син Камбіз продовжив завоювання і в 525 р. до н. е. підкорив Єгипет. Щоб утримати владу, Камбіз залишився в Єгипті на три роки, але невдовзі помер. Тоді царем став його двоюрідний брат Дарій І (Дар’явахуш) (522— 486 рр. до н. е.). «Цар царів» — так його називали піддані. 36 років він правив Персією.

Цікаво знати

За легендою, Дарій І прийшов до влади внаслідок домовленості. Претенденти на владу вирішили, що царем стане той, чий кінь першим заірже біля міських воріт на сході сонця. Сталося так, що кінь Дарія приніс своєму господареві царський титул і владу.

Дарій отримав у спадок величезну державу, кордони якої ще більше розширив, здійснивши успішні походи в Індію, Грецію, Малу Азію та проти скіфів у Північне Причорномор’я. Крім цього, провів внутрішні реформи, удосконаливши управління підвладними територіями.

Він поділив країну на 20 окремих областей — сатрапій. На чолі кожної з них стояв намісник — сатрап. Він стежив за вчасним надходженням податків до царської скарбниці, за добробутом області, яка перебувала у його віданні, а також за виконанням військової та трудової повинності населенням.

Робота з термінами та поняттями

Сатрапія — область. Походить від грецького слова, яке бере початок від староперського «хатрапаван», що означає «сатрапій» — начальник області. Кордони сатрапій майже збігаються з кордонами колишніх самостійних держав. Так, Вавилонія являла собою одну сатрапію, Єгипет — іншу, кілька сатрапій було утворено в Малій Азії та ін.

У сатрапіях розміщувалися військові частини, які перебували під командуванням окремого воєначальника. Від підпорядковувався безпосередньо царю, отримуючи від нього накази. Сатрап і воєначальник мали спільний обов’язок слідкувати одне за одним і про все доповідати цареві.

Крім того, по всій країні було розіслано спеціальних чиновників, яких називали «вухами царя». Вони здійснювали раптові візити до сатрапій, перевіряли все та робили доноси царю. За будь-який злочин передбачалося жорстоке покарання: зрадників піддавали катуванню, злодіям і розбійникам відрубували руки та ноги.

Такий контроль здійснювався з метою попередити змови, які могли виникнути у віддалених сатрапіях, що прагнули відокремлення й самостійності. А для полегшення зв’язків між частинами великої держави були прокладені широкі шляхи. Вони були чудово збудовані та вимощені камінням.

Головним шляхом була так звана царська дорога. Вона перетинала всю імперію від міста Сузи до міста Сарди, поблизу Егейського моря. Її довжина становила 2683 км. Уздовж дороги збудували 111 зупинок, де можна було замінити коней, відпочити та поїсти.

Цікаво знати

У Персії було організовано регулярну пошту. Вона діяла за принципом естафети. Через кожні 15—20 км стояв напоготові вершник із конем. Отримавши пакет, він мчав до іншого поста, щоб передати його далі за призначенням. Перський цар міг їсти в Сузах свіжу рибу, виловлену в Егейському морі. Цю рибу доставляли поштою естафетним способом. Із неприхованим захопленням зробив опис перських шляхів Геродот. На них через кожні 15—20 км розміщувалися готелі, де приїжджий міг переночувати та відпочити, а також нагодувати коней і залишити свої речі. Цими шляхами можна було пересуватися без страху, адже вони ретельно охоронялися. Винних у розбої на шляхах суворо карали. За словами Геродота, на узбіччях шляхів можна було побачити людей із відрубаними руками й ногами. Це — покарані розбійники, які грабували перехожих.

Для кожної сатрапії Дарій І призначав чітко визначені податки, а також запровадив єдину для всієї держави грошову одиницю — золотий дарик. Назва монети походила або від царського імені, або, що найімовірніше, від давньоперського слова «дари» — «золото». Близько 515 р. до н. е. за наказом Дарія І було закладено столицю держави Персеполь (Парсу) — «місто персів». Місто стало символом влади царя. Тут щороку в березні чиновники з усієї імперії прямували до палацу, утворюючи велику та яскраву процесію разом із солдатами, колісницями й вершниками. Цар чекав їх у залі для прийомів, де вони звітували про свою роботу. Після цього починалося свято. У Персеполі також відбувалися зустрічі правителів з усього світу.

Цікаво знати

Перський цар мав кілька столиць: у Персії це був Персеполь, у Мідії — Екбатани, в Еламі — Сузи, а у Дворіччі — Ва вилок. Він по черзі жив то в одній столиці, то в іншій. Цар перебував в оточенні небаченої розкоші. Загін його охоронців налічував 10 тис. осіб. Її називали безсмертними, тому що кількість царської охорони завжди залишалася незмінною. Як тільки який-небудь охоронець помирав, його місце відразу займав інший.

Проте ані перемоги над сусідами, ані запобіжні заходи, до яких вдавався Дарій І і його наступники, не врятували державу від постійних змов і переворотів. Невдалі війни з греками поступово ослаблювали Персію. У IV ст. до н. е. у персів з’явився грізний ворог в особі Александра, молодого царя Македонії. У битвах при Іссі, на р. Гранік, при Гавгамелах македоняни розбили війська, очолювані перським царем Дарієм III. Протягом 334—330 рр. до н. е. під ударами Александра Македонського величезна імперія персів упала, а землі, що входили до п складу, стали частиною імперії великого завойовника.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

ВАРІАНТ 1

Обговорення результатів виконання учнями випереджального завдання, отриманого перед початком розгляду нового матеріалу.

ВАРІАНТ 2

Бесіда за запитаннями

1. Де розташована Ассирія?

2. З іменами яких царів пов’язані утворення та розквіт Ассирійської держави?

3. Які землі захопили ассирійці?

4. Опишіть озброєння ассирійської армії.

5. Коли утворилося Ново-Вавилонське царство?

6. За правління якого царя Ново-Вавилонське царство досягло свого розквіту?

7. Хто вважається засновником Перської держави?

8. Які народи були підкорені персами?

9. Як було організовано управління Перської держави за Дарія І? Що зробив Дарій І, аби зберегти та зміцнити свою владу?

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

Учитель привертає увагу учнів до провідних ідей матеріалу, розглянутого на уроці.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте матеріал відповідного параграфа підручника.

2. Творче завдання. За додатковими джерелами підготуйте повідомлення за темою «Висячі сади Семіраміди та Вавилонська вежа — два із семи чудес стародавнього світу».