Історія України. 6—9 класи: шкільні таблиці

ТЕМА 4. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ В 60—80-ті рр. XVII ст.

Особливості становища української держави після смерті Б. Хмельницького

Державний устрій був у стані перетворення з військової організації на реальну владу, яка поширювалася на все населення.

Військові чини козацтва мали правити іншими станами суспільства, що фактично позбавляло їх можливості дієвої участі в державному житті.

Принципи і порядки Війська Запорозького дедалі більше не задовольняли потреби управління державою.

Авторитет влади гетьмана підтримувався перш за все його особистою популярністю.

Загострення протиборства двох центрів влади — Запорозької Січі й резиденції гетьманського уряду в Чигирині — які змагалися за вплив на суспільство і можливість визначати державну політику.

Нагальна потреба вдосконалення політичного устрою, вироблення нових форм центрального і місцевого управління.

Намагання козацької старшини перетворитися на панівну верству, закріпити за собою землі й села, що раніше належали полякам, і мати своїх підданих.

Загострення протиріч між рядовим козацтвом, що тривалий час не отримувало платні й не мало засобів до існування, та старшиною, яка ставала дедалі заможнішою за рахунок прибутків з отриманих земель і оренди.

Дедалі відвертіше ігнорування московським урядом інтересів Гетьманщини.

Перебування Гетьманщини в стані «обложеного табору», оточеного вороже налаштованими до неї державами, які намагалися використати виникаючі соціальні протиріччя для її підпорядкування.

Гетьманування І. Виговського (1657—1659 рр.)

Гадяцький договір 1658 р.

Гадяцький договір — україно-польська угода, схвалена 16 вересня 1658 р. на Генеральній (Військовій) раді неподалік міста Гадяч.

Основні умови

Україна в складі Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств під назвою «Руське князівство» разом з Польським королівством і Великим князівством Литовським входила до «єдиної і неподільної Речі Посполитої» на правах формально рівноправного суб’єкта.

За польським зразком утворювалися місцеві органи влади, відновлювалися суд і судочинство, адміністративно-територіальний устрій, що існували до 1648 р.

Руське князівство не мало право на окремі відносини з іншими державами.

Сенаторські посади мали обіймати особи православного віросповідання.

Дозволялося відкрити окремий монетний двір для карбування грошей із зображенням спільного короля.

Кількість збройних сил мала становити 60 тис. козаків і 10 тис. найманців.

Відновлювалося велике землеволодіння, кріпацтво, усі повинності й податки селян і міщан, які існували до 1648 р.

Козацтву забезпечувалися давні права і привілеї, а по 100 козаків від кожного полку, за поданням гетьмана, отримували від короля шляхетство.

Руське князівство мав очолювати гетьман, який водночас був київським воєводою і першим сенатором.

Влада гетьмана була довічною, а після його смерті стани українського суспільства обирали чотирьох претендентів, з-поміж яких король призначав нового гетьмана.

Скасовувалася церковна унія, проголошувалася свобода православного й католицького віросповідань, православному митрополиту і єпископам надавалися місця у сенаті.

Заснування в Україні двох академій, а також шкіл і друкарень без обмежень, «оскільки їх потрібно буде».

Встановлення свободи друку і слова, навіть у релігійних питаннях; образа королівської гідності заборонялася лише в книжках або дискусіях.

Польські й литовські війська не мали права перебувати на території Руського князівства, а якщо за нагальної потреби вступали, то переходили в підпорядкування гетьмана.

Російсько-українська війна 1658—1659 рр.

Два підходи до розуміння доби Руїни в історії Української козацької держави другої половини XVII ст.

Основні причини виникнення Руїни

Загострення суперечок у середовищі української державної еліти. Виникнення гострих соціальних конфліктів.

Охоплення значної частини народних мас, і насамперед козацтва, бунтівними настроями і небажанням підпорядковуватися будь-якій владі.

Активне втручання у внутрішні справи і пряма агресія стосовно Гетьманщини з боку Речі Посполитої, Московської держави, Османської імперії та Кримського ханства.

Договірні статті українських гетьманів із Московською державою

Україно-російська угода 1654 р. вважалася безстроковою, але через тогочасну персоніфікацію міждержавних відносин з обранням кожного нового українського гетьмана вона перезатверджувалася у вигляді гетьманських статей, які складалися з основного договору 1654 р. і нових додаткових умов.

Жердівські статті

Жердівські статті — проект нової міждержавної угоди, запропонованої представниками козацької старшини російській стороні в жовтні 1659 р., після проголошення гетьманом Ю. Хмельницького, що передбачав фактично повну незалежність Гетьманщини і зведення до мінімуму її залежності від Москви.

Основні положення

Спадковість привілеїв і вольностей, наданих московським урядом Б. Хмельницькому в 1654 р.

Заборона розміщувати московських воєвод в інших українських містах крім Києва.

Заборона гетьману звертатися з листами від імені Війська Запорозького без відома всієї старшини, власноручного гетьманського підпису і печатки. (Метою цього положення був захист гетьманської влади від звинувачень у «зраді» з боку бунтівників і авантюристів.)

Підтверджувалися усі «права и вольности и наданя», отримані усіма верствами, духовними і світськими з часів руських князів і польських королів.

Усе населення Війська Запорозького відтепер і назавжди перебуває у підпорядкуванні гетьмана й підлягає його суду.

Будь-які угоди із сусідніми Війську Запорозькому державами, і особливо Польщею, Швецією і Кримським ханством, повинні укладатися в присутності комісара від Війська, який повинен мати право голосу й участі в переговорах.

Гетьману мають підкорятися усі полки з обох боків Дніпра.

Право Війська Запорозького обирати гетьманом того, хто йому подобається, без будь-якого стороннього втручання і тиску. Новообраний гетьман сам направляє послів до царя по затвердження.

Проголошення верховенства влади полковників в усіх українських містах.

Право гетьмана без будь-яких обмежень приймати іноземних послів.

Запровадження загальної амністії без будь-яких обмежень.

Підлеглість київського митрополита з усіма його церквами, монастирями і духовенством константинопольському патріарху.

Київський митрополит мав обиратися духовенством і козацькою старшиною.

Вільне існування шкіл із будь-якою мовою навчання і заснування монастирів на обох берегах Дніпра.

Зміни й обмеження у правах Гетьманщини за Переяславськими статтями 1659 р.

Новопризначений гетьман був зобов’язаний відвідати царя в Москві.

Запорожцям заборонялося здійснювати походи на Чорне море.

Затвердження київського митрополита московським патріархом.

Заборона гетьману приймати будь-яких іноземних послів.

Козаки завжди мали бути напоготові «на его государеву службу».

Не підтримувати стосунків із Польщею і не висувати звинувачень проти Московської держави, а тих, хто це робитиме, карати смертю.

Заборона гетьману без дозволу московського царя допомагати іншій стороні.

Розміщення московських воєвод із військами, крім Києва, у Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві та Умані.

Військо Запорозьке не мало права переобирати гетьмана без дозволу московського царя.

Заборона козацьким залогам розміщуватися у білоруських містах і містечках.

Гетьман не мав права призначати полковників і старшину «без ради і без поради всієї черні».

Видача московському уряду І. Виговського з родиною і заборона обіймати будь-які посади його сподвижникам.

Заборона гетьману страчувати представників козацької старшини без указу царя.

Спеціальні статті визначали покарання тих, хто порушить умови угоди.

Слободищенський трактат 1660 р.

Слободищенський трактат — договір, укладений гетьманом Ю. Хмельницьким із представниками Речі Посполитої у містечку Слободищі, біля Чуднова, у жовтні 1660 р.

Основні положення

Скасовано невигідні для Гетьманщини Переяславські статті 1659 р.

Гетьманщина розривала союз із Московською державою і відновлювала свій державний зв’язок із Річчю Посполитою на умовах Гадяцької угоди 1658 р.

Вилучалася стаття про створення «князівства Руського»; Гетьманщина отримувала право лише на автономію на чолі з гетьманом.

Гетьман позбавлявся права зовнішньополітичних зносин, зобов’язувався брати участь у воєнних діях польської армії проти Московської держави і не нападати на Кримське ханство.

Наслідки підписання Слободищенського трактату

Політика гетьмана П. Тетері (1663—1665 рр.)

Прагнув відновити провідну роль гетьманської влади в житті держави.

Будучи прихильником твердої влади, не загравав ані з козацькою старшиною, ані з козацькими низами.

Поділяв ідею соборності козацької України, намагався об’єднати Лівобережжя і Правобережжя в межах одного гетьманату у складі Речі Посполитої.

Через відсутність прихильників на Лівобережжі спробував підкорити його силою, за допомогою поляків і татар, але зазнав невдачі.

Домагався від влади Речі Посполитої:

— зрівняння у правах православної і римо-католицької церков;

— повернення православним церков, захоплених греко-католиками;

— звільнення православного духовенства від податків і повинностей;

— збереження права козаків проживати в шляхетських і церковних володіннях та залишення козацьких прав за вдовами;

— поновлення союзу з Кримським ханством і дозволу на встановлення дипломатичних відносин із Молдавією та Валахією.

Шукав шляхи порозуміння з Московською державою.

Намагався згуртувати навколо себе найвпливовіших представників козацької старшини часів Національно-визвольної війни.

Батуринські статті 1663 р.

Батуринські статті — умови, укладені між лівобережним гетьманом І. Брюховецьким і представниками московського уряду. Підтвердили умови україно-московської угоди 1654 р., Переяславських статей 1659 р. і були доповнені п’ятьма новими пунктами.

Додаткові умови

Гетьманський уряд зобов’язувався безоплатно забезпечувати продуктами московські гарнізони в українських містах.

Гетьманський уряд мав розіслати універсали про охоплення і повернення додому утікачів з Московії і попередити про покарання смертю за їх приховування.

Запровадження заборони на продаж хліба на Правобережжя і кримським татарам.

Рішення про необхідність здійснити перепис усіх козаків, міщан і поселян із зазначенням їхніх землеволодінь.

Запровадження заборони українським купцям везти на продаж до Московської держави тютюн і вино, оскільки завдавалася шкода царській монополії у продажі цих товарів.

Московські статті 1665 р.

Московські статті — україно-російський договір, укладений у жовтні 1665 р. в Москві гетьманом І. Брюховецьким з урядом царя Олексія Михайловича.

Основні умови

Українські землі й міста оголошувалися володіннями московського царя.

Вибори гетьмана відбувалися лише з дозволу царя і за присутності московських послів. Гетьманські клейноди новообраний гетьман отримував у Москві.

Збільшувалася кількість московських залог в українських містах, де вони перебували за умовами попередніх договорів. Крім того, війська розміщувалися в Полтаві, Кременчуці, Новгороді-Сіверському, Острі, Каневі та інших містах, а також у фортеці Кодак на Запоріжжі.

Суттєво розширювалися права московських воєвод, які займалися збиранням податків з усього українського населення (крім козаків), хліба на утримання московських залог, податків із купців, грошових зборів з винних оренд. Усі збори мали надходити до царської скарбниці.

Повернення королівських грамот на магдебурзьке право українським містам (Київ, Чернігів, Переяслав, Ніжин та ін.), вилучених раніше за наказом царя. Гетьман не мав права надавати містам самоврядування.

Гетьману заборонялося вступати у зв’язки з іншими державами без дозволу царя.

Київська митрополія переходила в підпорядкування до московського патріарха.

Андрусівське перемир'я 1667 р.

Андрусівське перемир’я — договір, укладений 30 січня 1667 р. у селищі Андрусів поблизу Смоленська між Річчю Посполитою і Московською державою про перемир’я на 13,5 року.

Політика гетьмана П. Дорошенка (1665—1676 рр.)

Виступав за об’єднання всіх українських земель у межах однієї держави і здобуття для неї незалежності.

Унаслідок неможливості негайної реалізації ідеї соборності й незалежності козацької України погоджувався для її звільнення на певну форму іноземної протекції.

Був прихильником встановлення спадкового гетьманату.

Зміцнюючи владу гетьмана, зумів досягти поєднання сильної гетьманської влади з діяльністю генеральних і старшинських рад.

Спирався на підтримку київського митрополита Й. Тукальського, який перебував у гетьманській резиденції в Чигирині.

Створив 20-тисячне наймане військо серденят (від турецького «відчайдухи»), яке було особисто віддане гетьману і зменшувало його залежність від старшини.

Установив на українському кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету.

Для заселення вільних земель у степовому прикордонні заснував новий Торговицький полк.

Корсунські статті 1669 р.

Корсунські статті договір, укладений правобережним гетьманом П. Дорошенком з Османською імперією і затверджений Загальною (Генеральною) військовою радою у Корсуні 12 березня 1669 р.

Основні умови

Турецький султан обіцяв допомогти П. Дорошенку відвоювати у Речі Посполитої Галичину, Київщину, Волинь і розпочати війну з Московською державою за Лівобережну Україну.

Гетьман і старшина зобов’язувалися брати участь у війнах на боці Османської імперії, виставляючи козацьке військо.

Укази султана з питань, які стосуються Гетьманщини, мали видаватися турецькою і українською мовами.

Татарське військо, яке прибувало в Україну для допомоги гетьману, переходило в його підпорядкування і не мало права брати ясир.

Турецький султан у майбутньому визнавав за Гетьманщиною всі українські землі від Перемишля і Самбора на заході до Севська і Путивля на сході.

Титул гетьмана залишався довічно і спадково за родом Дорошенка. Київський митрополит підпорядковувався константинопольському патріарху.

Українське населення звільнялося від сплати податків і данини на користь турецького султана.

На українських землях туркам і татарам заборонялося споруджувати мечеті.

Кримський хан і турецький султан зобов’язувалися не укладати без згоди гетьмана договорів із Річчю Посполитою і Московською державою.

Глухівські статті 1669 р.

Глухівські статті — договір між новообраним лівобережним гетьманом Д. Многогрішним і уповноваженими московського царя в Глухові 16 березня 1669 р.

Основні умови

Підтвердження вольностей Війська Запорозького, прав і привілеїв козацької старшини.

Московські воєводи залишалися лише в Києві, Переяславі, Ніжині, Чернігові та Острі, а їхні функції обмежувалися виключно військовими справами.

Гетьману заборонялося вступати у безпосередні зносини з іноземними державами. Натомість його представникам дозволялося бути присутніми на посольських з’їздах, де вирішувалися питання, пов’язані з Гетьманщиною.

Гетьман отримав право на створення найманого («охочого») кінного війська кількістю 1 тис. осіб (так званих компанійців). Вони повинні були здійснювати поліцейські функції (збирати інформацію і попереджувати прояви незадоволення, змови, самовільний вступ у козацтво тощо). Утримувалися компанійці коштом місцевих жителів.

Козацький реєстр встановлювався кількістю у 30 тис. осіб і повинен був утримуватися з військових маетностей.

Податки збиралися виключно козацькою старшиною.

Значно обмежувався перехід селян у козацтво.

Захоплені в українських монастирях і фортецях вояками воєводи Г. Ромодановського дзвони, срібні речі, гармати, книги поверталися в Гетьманщину.

Острозькі статті 1670 р.

Острозькі статті — договір, укладений правобережним гетьманом М. Ханенком із Річчю Посполитою в Острозі 2 вересня 1670 р.

Основні умови

Проголошувалася «безпека, вольності й поваги на вічні часи» до православного духовенства.

Непорушність стародавніх військових вольностей стосовно будь-яких козацьких маєтків.

Збереження козацьких вольностей за вдовами померлих козаків.

Повна амністія тим козакам, які повертаються на службу до польського короля.

Вільне обрання козаками гетьмана із наступним його затвердженням королем. Заборона довічного гетьманства.

Відмова козацтва від будь-яких протекцій монархів інших держав.

Військо Запорозьке за розпорядженням коронного гетьмана повинно негайно вирушати на відсіч ворога.

Заборона козакам приймати і відправляти будь-які посольства без дозволу короля.

Шляхта і духовенство мали право вільно і безперешкодно повернутися до своїх володінь.

Військо Запорозьке зобов’язувалося власними силами придушувати виступи проти підданства Речі Посполитої, карати і страчувати винних.

Обмеження прав Гетьманщини і гетьманської влади, запроваджені московською владою за Конотопськими (1672 р.) і Переяславськими (1674 р.) статтями

Боротьба Речі Посполитої та Османської імперії за Правобережну Україну

Поділля і частина Правобережної України, що була підвладна гетьману П. Дорошенку, перейшли до складу Речі Посполитої після поразки турецької армії під Віднем (1683 р.) й укладення Карловицького миру 1699 р.

Чигиринські походи

Чигиринські походи — військові походи турецько-татарської армії на Чигирин із метою загарбання Правобережної України.

Бахчисарайський мирний договір 1681 р.

Бахчисарайський мирний договір угода Московської держави з Османською імперією та Кримським ханством про 20-річне перемир’я, яка завершила війни 70-х рр. XVII ст. між цими державами за володіння українськими землями.

«Вічний мир» 1686 р.

«Вічний мир» — договір між Річчю Посполитою і Московською державою, укладений 6 травня 1686 р. у Москві на основі Андрусівського перемир’я 1667 р.

Кримські походи 1687 і 1689 рр.

Кримські походи — спільні воєнні походи московсько-українського війська проти Кримського ханства, здійснені на підставі зобов’язань Московської держави за «Вічним миром» 1686 р.

Характерні риси економічного життя Запорозької Січі в другій половині XVII ст.

Основу господарства складали промисли (мисливство, рибальство, бджільництво) і скотарство, які не могли повністю забезпечити потреб козаків.

Землеробство великого розвитку не набуло через постійні набіги татар: хліб закуповували на Правобережжі та в Гетьманщині.

Основу господарського життя запорожців становили зимівники — хуторські господарства, де взимку утримувалася худоба.

Значний рівень розвитку ремісничого виробництва: на Січі було чимало вправних ковалів, теслярів, зброярів, бондарів, шевців, кожум’яків тощо.

Значне місце належало торгівлі; крім українських земель, запорожці торгували з Річчю Посполитою, Кримським ханством і Османською імперією. Вивозилися шкури, мед, віск, хутро, рогата худоба, коні, а закуповувалися сіль, хліб, зброя, боєприпаси, сукно.

Неможливість самотужки забезпечити свої власні потреби спричиняла залежність запорожців від царського жалування і гетьманської платні грошима, сукном, військовими припасами і воєнною здобиччю.

Становище Запорозької Січі в другій половині XVII ст.

Продовжувала відігравати роль форпосту в захисті України від турецько-татарських набігів.

За часів Б. Хмельницького підлягала владі гетьмана, зберігаючи водночас автономію у внутрішньому житті.

Кількість запорозького козацтва у 60-х рр. XVII ст. збільшувалася, тому що почастішали втечі на Запоріжжя з Лівобережної та Правобережної України.

Залишалася осередком волелюбності, опорою українського народу в його національно-визвольній боротьбі.

За часів наступників Б. Хмельницького часто ставала в опозицію до гетьманської влади.

Негативний вплив на господарський розвиток справляла постійна нестабільність на українських землях.

Після укладення «Вічного миру» (1686 р.) змінився політико-правовий статус Січі: вона перейшла у виключне підпорядкування Москви, проте, незважаючи на заборону, провадила власну зовнішньополітичну лінію:

— на початку 90-х рр. XVII ст. відбулося пожвавлення зносин із Кримським ханством;

— активно розвивалися відносини з правобережним козацтвом і польською владою. У листопаді 1689 р. запорожці звернулися до Речі Посполитої із проханням про підданство (отримали лише загальні обіцянки)

Діяльність кошового отамана І. Сірка (початок XVII ст. — 1680 р.)

Провів понад 60 битв проти військ Османської імперії, Кримського ханства, ногайських орд і жодного разу не зазнав поразки.

Під його проводом запорозькі козаки звільнили з турецько-татарської неволі близько 100 тис. бранців.

Прагнув не допустити послаблення політичної ролі Запорозької Січі та намагався активно впливати на розвиток подій в Україні.

Завжди займав власну позицію щодо політики П. Тетері, М. Ханенка, П. Дорошенка, Ю. Хмельницького та І. Самойловича.

Обирався кошовим отаманом Запорозької Січі близько 15 разів.

Унаслідок того, що політичні уподобання кошового часто змінювалися, його дії інколи мали негативний вплив на державницькі устремління українських гетьманів:

— 1659 р. Союзник І. Виговського кримський хан Мехмед-Гірей, дізнавшись про напад І. Сірка на кримських і ногайських татар, залишив зі своєю 30-тисячною ордою гетьмана;

— 1667 р. Дії І. Сірка перекреслили плани П. Дорошенка об’єднати Гетьманщину за допомогою татар, коли союзник останнього калга-султан Крим-Гірей, отримавши повідомлення про напад І. Сірка на Крим, відмовився розгромити польське військо, оточене під Підгайцями на Галичині й уклав угоду з поляками

Основні прояви політики московського уряду щодо Запорозької Січі в другій половині XVII ст.

Підтримка запорожців у конфліктах з українськими гетьманами, оскільки це сприяло ослабленню гетьманської влади.

Направлення у 1663—1667 рр. на Чортомлицьку Січ московської залоги, що стежила за подіями, які там відбувалися.

Спорудження 1686 р. на запорозьких землях за наказом московського уряду фортеці, аби утримувати козаків під контролем.

Створення перешкод зносинам запорожців із Кримським ханством і Річчю Посполитою.

Використання військової сили запорожців для реалізації своїх зовнішньополітичних пріоритетів: боротьба за вихід до Азовського і Чорного морів (Азовсько-Дніпровська кампанія 1695—1698 рр.).

Етапи колонізації Слобідської України

Слобідська Україна (Слобожанщина) — регіон, що утворився на території Дикого Поля між кордонами Московської держави, Речі Посполитої і Кримського ханства в XVII—XVIII ст. Охоплювала територію сучасних Харківської, Сумської, півночі Донецької і Луганської областей України та південні частини Бєлгородської, Курської і Воронезької областей Росії.

Заснування слобідських міст

Адміністративно-територіальний устрій Слобідської України

Система органів влади Слобідської України

Вищі органи влади Лівобережної Гетьманщини в другій половині XVII ст.

Соціальна структура населення Лівобережної Гетьманщини та Слобідської України другої половини XVII ст.

Особливості системи землеволодіння у Лівобережній Гетьманщині та Слобідській Україні у другій половині XVII ст.

Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України