Історія України: Довідник для абітурієнтів та школярів

Тема 28. Україна на шляху до незалежності (1985-1991)

28.1. Пошуки виходу з кризи. «Нове мислення». «Перебудова» і гласність. Провал кампанії «прискорення». Невдача реформаторських зусиль в галузі економіки. Погіршення життєвого рівня населення.

1986 р., 26 квітня. - Аварія на Чорнобильській атомній станції.

1986 р., листопад. - Прийняття Верховною Радою СРСР закону «Про індивідуальну трудову діяльність».

1988 р., травень. - Початок виводу радянських військ із Афганістану.

Зверніть увагу.

Уповільнений плин історичного часу, який змусив публіцистів назвати добу Л. Брежнєва «застоєм», змінився періодом блискавичних і глибоких потрясінь. Кінцевих дат в періоді 1985-1991 рр. можна не враховувати: на першому році ще лежить тавро «застою», а останній уже можна віднести до пострадянської доби. Отже, ці потрясіння тривали не більше п’ятирічки. За цей час системна криза радянського ладу вийшла на поверхню і переросла в агонію велетенської наддержави. Україна вдруге в 20 ст. дістала історичний шанс здобуття незалежності.

Пошуки виходу з кризи. «Нове мислення»

Від середини 60-х років перебування в політбюро ЦК КПРС не підлягало віковим обмеженням. Внаслідок цього радянський політичний лад з часом набув яскраво виражену форму геронтократії. Та геронтократи були безсилі проти законів природи. Протягом трьох років своєю смертю померли три генсеки. Коли претензії на вищу посаду заявив 71-річний В. Гришин, у членів політбюро ЦК увірвався терпець. Під тиском А. Громика і В. Щербицького вони віддали перевагу в березні 1985 р. 54-річному Михайлові Горбачову.

М. Горбачову дісталася важка спадщина. Його попередники добилися ракетно-ядерного паритету з країнами НАТО. Однак у середині 80-х років потік «нафтодоларів» істотно скоротився внаслідок нормалізації ринку енергоносіїв, і гонка озброєнь стала для Радянського Союзу особливо виснажливою. Тим часом президент США Р. Рейган створював проти «імперії зла», як він називав Радянський Союз, єдиний фронт держав НАТО, Китаю і Японії.

М. Горбачов усунув з посади міністра закордонних справ 76-річнош дипломата сталінської школи А. Громика. У липні 1985 р. Громико був обраний головою президії Верховної Ради СРСР, а керівником МЗС СРСР став Е. Шеварднадзе.

Діалог із Заходом розпочався з США. У 1985-1987 рр. Горбачов і Рейган зустрічалися тричі. В результаті тривалих переговорів вони уклали угоду про знищення класу ядерних ракет середньої та малої дальності. У травні 1988 р. почалося виведення радянських військ з Афраністану.

У 1987 р. вийшла в світ книга М. Горбачова «Перебудова і нове мислення для нашої країни і для всього світу». Цією книгою генеральний секретар ЦК КПРС зробив спробу підвести теоретичну базу під свою зовнішню політику. «Нове мислення» віддавало пріоритет загальнолюдським цінностям перед класовими. Проголошувалося, що три групи країн - капіталістичні, соціалістичні і ті, що розвиваються, належать нероздільному світові, в якому вже неможливо досягти переваг засобами війни.

Політика «нового мислення» була вимушеною. Вона мала на меті забезпечити скорочення вже непосильних витрат на озброєння. Йшлося також про створення сприятливих міжнародних умов для одержання кредитів від Заходу.

Політика «нового мислення» з часом викликала незворотні зміни на міжнародній арені. Національно-визвольний рух з 1989 р. охопив усі європейські країни «соціалістичної співдружності». Почалося виведення радянських військ з НДР та інших країн. Улітку 1990 р. керівництво СРСР дало згоду на об’єднання Німеччини. Розпалися Організація Варшавського договору і Рада економічної взаємодопомоги. Європа почала набувати іншого вигляду.

«Перебудова» і гласність

Через кілька тижнів після призначення на пост генерального секретаря М. Горбачов скликав пленум ЦК КПРС.

Термін «перебудова» генеральний секретар ЦК використав, говорячи про вдосконалення управління господарством. Контрольованою бюрократичною кампанією вона залишалася впродовж кількох років, а потім переросла у некерований згори революційний процес.

Починалася «перебудова» з інформації. Відродився дореволюційний термін «гласність», під яким розуміли інформацію, що допускалася цензурою. У радянському суспільстві цензурні перепони були абсолютними, і тому воно не знало поняття гласності.

Гласність підривала сліпу довіру до друкованого слова, давала змогу виробляти власні судження і позбавлятися ідеологічних догм.

Поки «перебудова» була контрольованим процесом, гласність залишалася дозованою, не переростаючи в свободу слова. XIX конференція КПРС у липні 1988 р. підкреслила, що «гласність не повинна завдавати шкоди інтересам держави, суспільства і правам людини». На першому місці, звичайно, перебували інтереси держави.

М. Горбачов відновив розпочату М. Хрущовим десталінізацію. Московські журнали, на відміну від провінційних (до числа яких відносилися й українські), з осені 1986 р. дістали можливість друкувати документи, мемуари і художні твори про сталінські репресії, війну в Афганістані, економічні негаразди, привілеї номенклатури. Гострополітична журнальна і телевізійна публіцистика стала привертати увагу мільйонів людей.

М. Горбачов в Інституті електрозварювання. Київ, 1985 р.

Здійснюваний Горбачовим реформаторський курс зустрічав зростаючий опір з боку консервативних сил у партії. Лідером консервативних сил був секретар ЦК КПРС Є. Лігачов.

У березні 1988 р. газета «Советская Россия» надрукувала лист ленінградської викладачки Ніни Андреєвої під претензійною назвою: «Не можу поступитися принципами». Андреева відверто захищала Сталіна і підбадьорювала тих, хто не бажав «поступитися принципами».

В Україні за розпорядженням партійних комітетів лектори товариства «Знання» почали готувати заняття в системі партійно-політичної освіти з метою донести зміст думок Андреєвої до кожного.

Незабаром виявилося, що публікація листа Андреєвої була організована Є. Лігачовим у відсутність Горбачова, який перебував закордоном. Газета «Правда» виступила з редакційною статтею «Принципи перебудови: революційність мислення і дій», присвяченою критиці листа Андреєвої.

Україна в перші роки перебудови залишалася під контролем консерваторів, очолюваних першим секретарем ЦК КПУ В. Щербицьким. Республіку назвали навіть «заповідником застою». Тільки у вересні 1989 р. М. Горбачов схвалив зміну влади у Києві. Республіканську партійну організацію очолив Володимир Івашко.

Провал кампанії «прискорення»

У доповіді на квітневому (1985 р.) пленумі ЦК КПРС М. Горбачов висунув гасло прискорення темпів економічного розвитку. Гасло несло в собі оптимістичний заряд: мовляв, розвиток є, але потрібне його прискорення.

Про масштаби і причини економічної кризи не мали уявлення ні суспільство, ні компартійно-радянське керівництво, яке задовольнилося гаслом «прискорення». У жовтні 1986 р. на політбюро ЦК Компартії України було оголошено, що за вісім місяців поточного року міністерства та відомства республіки розіслали 666 тис. письмових розпоряджень та інших директив. І це на додаток до сотень тисяч директив, які надходили з Москви. Цифра викликала збентеження, але ніхто не запропонував відмовитися від директивних методів управління і поглянути свіжим оком на навколишній світ, який звично називали капіталістичним.

У травні 1985 р. ЦК КПРС видав постанову про заходи щодо подолання пияцтва та алкоголізму. Проте боротьба з цим соціальним злом засобами «кавалерійської атаки» не дала результатів.

В Україні кількість торговельних точок, які реалізували спиртні напої, за другу половину 1985 р. зменшилася удвічі. Понад мільйон осіб, винних у порушенні антиалкогольного законодавства, зазнали адміністративних стягнень. У населення було вилучено 418 тис. самогонних пристроїв. У Закарпатті і в Криму знищили виноградники, у тому числі унікальних сортів. Через це поширилося самогоноваріння, цукор став гостродефіцитним продуктом.

У травні 1986 р. ЦК КПРС видав постанову про боротьбу з нетрудовими доходами у зв’язку з поширенням тіньової економіки.

Увага силових структур, правоохоронних органів і компартійно-профспілкового апарату спрямовувалася на викорінення приватної ініціативи в усіх її формах. Спеціальні комісії обмірювали будиночки на дачних ділянках і змушували руйнувати приміщення, які перевищували встановлені норми. Переслідувалися люди, які бажали щось заробити ремонтом житла, пошиттям одягу, наданням населенню будь-яких інших послуг. Штрафувалися бабусі, які продавали у невстановлених місцях щось вирощене на присадибній ділянці або зібране в лісі.

Через півроку, у листопаді 1986 р. під тиском реформаторів був прийнятий протилежний за змістом Закон Верховної Ради СРСР «Про індивідуальну трудову діяльність». Людям, які об’єднувалися у кооперативи, дозволялася підприємницька діяльність, головним чином, у сфері послуг і громадського харчування.

Кооперативний сектор міг займатися легально тільки трьома десятками видів виробництва товарів і послуг. На прибутки тих, хто бажав розпочати свій бізнес, накладався податок у 65 відсотків. Однак навіть це не ставало перешкодою для виникнення кооперативів. Приватний сектор через кооперативи «відмивав» капітали, нагромаджені в тіньовій економіці.

Наприкінці 80-х років у кооперативах республіки працювало близько 700 тис. чоловік, які виробляли товари або надавали послуги на суму до 5 млрд рублів щорічно.

Невдача реформаторських зусиль у галузі економіки

Коли гасло «прискорення» не спрацювало, М. Горбачов вирішив підійти до проблеми з іншого краю. Червневий (1987 р.) пленум ЦК КПРС спробував вдихнути життя в радянську економіку наданням державним підприємствам права діяти самостійно. Однак ця спроба теж не вийшла за межі командної економіки. Навіть формулювання порядку денного пленуму ЦК КПРС - «Про докорінну перебудову управління економікою» замикало проблему на управлінні. Основна ідея економічної реформи полягала у поєднанні централізованого директивного планування з наданням підприємствам певної свободи дій. Ступінь свободи визначався трьома «с»: самостійність, самоуправління, самофінансування.

30 червня 1987 р. Верховна Рада СРСР прийняла «Закон про державне підприємство», в якому розвивалися основні ідеї цієї реформи. Було прийнято постанови про перебудову планування, матеріально-технічного постачання, ціноутворення тощо. Підприємства дістали право укладати контракти зі своїми постачальниками і споживачами, встановлювати прямі зв’язки з іншими підприємствами. У деяких галузях окремим підприємствам дозволялося вступати в контакт з іноземними фірмами.

Підприємства справді стали більш самостійними. Але це призвело тільки до того, що вони почали ухилятися від виробництва невигідної за даного рівня цін продукції.

Відповідно до рішень XXVII з’їзду КПРС (лютий 1986 р.) з’явилася партійно-урядова постанова «Про подальше вдосконалення економічного механізму господарювання в агропромисловому комплексі країни». Наскрізь бюрократична конструкція державного управління сільським господарством доповнювалася ще однією надбудовою - Держагропромом СРСР з підвідомчими установами до районного рівня включно. Жорсткий контроль, однак, не дав позитивного результату. Продовольча проблема дедалі більше загострювалася.

Тоді Кремль почав робити деякі кроки в напрямі до ринкової економіки. Зокрема у березні 1988 р. було прийняте нове положення про колгоспи, яке допускало орендні відносини. Влітку 1989 р. при союзному уряді була утворена комісія з економічної реформи на чолі з академіком Л. Абалкіним. Саме вона вперше зазіхнула на існуючий господарський механізм, створений В. Леніним у 1918-1920 рр. і відроджений Й. Сталіним після 1928 р. Комісія висунула ідеї роздержавлення економіки, плюралізму форм власності, переходу до ринку.

Програма ринкових реформ була опублікована у травні 1990 р. Вона передбачала поступовий перехід до ринкових відносин під жорстким державним контролем. Однак Верховна Рада СРСР відхилила її. Депутатів не влаштовувало те, що перехід до ринку був пов’язаний з підвищенням цін без компенсації доходів населення. Тоді уряд відмовився від реформ і почав розробляти випробуваними методами п’ятирічний план на 1991-1995 рр.

Погіршення життєвого рівня населення

У 1990 р. інфляція становила 10 відсотків на рік, а в другій половині 1991 р. - 25 відсотків на тиждень. В умовах знецінення рубля поширилися натуральні, так звані бартерні, обміни. Підприємства відмовлялися одержувати за свою продукцію рублі, які вони презирливо називали «дерев’яними». Свою продукцію вони направляли передусім тим виробництвам, звідки одержували сировину, паливо й матеріали, щоб розплатитися з боргами. За цих умов система планового постачання товарами народного споживання зазнала майже цілковитого руйнування. З осені 1990 р. в Україні було запроваджено продаж продовольчих і промислових товарів за картками споживача з купонами.

Знецінення рубля призвело до істотного падіння реальної заробітної плати, стипендій і пенсій.

Поняття та терміни

Перебудова - політичний курс радянського керівництва, що реалізовувався в СРСР 1985-1991 рр. Його суть полягала у спробі шляхом «революції згори» здійснити системну модернізацію суспільства.

Чорнобильська катастрофа - найбільша техногенно-екологічна катастрофа всіх часів. У ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. вибухнув реактор четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції (ЧАЕС), розташованої у м. Прип’ять (Київська обл.).