Історія України: Довідник для абітурієнтів та школярів
24.2. Початок визволення України. Битва за Україну. Україна на завершальному етапі війни (1944-1945 рр.). Внесок України в перемогу. Проблема соборності українських земель. Початок відбудови. Культурне життя в роки війни.
1942 р., 18 грудня. - Початок визволення України від німців - звільнення с. Півнівка Міловського району Ворошиловградської області.
1943 р. - Рік масового визволення українських міст та сіл (23 серпня - Харків, 2 вересня - Суми, 8 вересня - Сталіно, 21 вересня - Чернігів, 23 вересня - Полтава, 14 жовтня - Запоріжжя, 25 жовтня - Дніпропетровськ, 6 листопада - Київ, 14 грудня - Черкаси, 31 грудня - Житомир).
1944 р. - Рік повного визволення України від окупантів (8 січня - Кіровоград, 2 лютого - Луцьк, Рівне, 13 березня -Херсон, 20 березня - Вінниця, 28 березня - Миколаїв,
29 березня - Чернівці, 10 квітня - Одеса, 13 квітня - Сімферополь, 15 квітня - Тернопіль, 27 липня - Львів, Станіслав, 6 серпня - Дрогобич, 27 жовтня - Ужгород).
1944 р., 8 жовтня. - Завершення визволення радянськими військами території УРСР - звільнення с. Лавочного Львівської області.
1944 р., 26 листопада. - З’їзд народних депутатів Закарпаття, який відбувся в м. Мукачевому, прийняв Маніфест про возз’єднання Закарпатської України з УРСР.
1945 р., 8 травня. - Підписання Акта про беззастережну капітуляцію Німеччини.
1945 р., 26 червня. - Підписання у Москві Чехо-Словаччиною договору, за яким Закарпатська Україна відійшла до СРСР і стала частиною УРСР.
1945 р., 2 вересня. - Закінчення Другої світової війни.
Початок визволення України
У другій половині 1942 р. радянська економіка подолала наслідки територіальних втрат. Вона почала випереджати німецьку промисловість за випуском бойової техніки в кількісному і нерідко в якісному виразі. Істотну роль у забезпеченні потреб Червоної армії відіграли американські поставки за ленд-лізом. Формувалися нові армії, покликані забезпечити перелом у війні. Оборона Сталінграда допомогла виграти час і зібрати резерви, необхідні для контрнаступу.
Контрнаступ під Сталінградом розпочався 19 листопада 1942 р. Він закінчився оточенням і розгромом знесилених тривалими боями німецьких військ. Втрати ворога на сталінградському напрямку становили 800 тис. осіб. Контрнаступ переріс у загальний наступ по всьому фронту від Ленінграда до Кавказа.
18 грудня 1942 р. окупанти були вибиті з перших українських сіл на Луганщині. До квітня 1943 р. німців відкинули на 700 км від лінії їх максимального просування. Була звільнена значна частина Харківщини і Донбасу.
Влітку 1943 р. Гітлер спробував перехопити стратегічну ініціативу. Однак розпочатий ним 5 липня наступ на Курській дузі провалився. Радянські війська перейшли у контрнаступ і в серпні очистили від ворога Лівобережну Україну та весь Донбас. У вересні вони вийшли на Дніпро на 700-кілометровому фронті.
З осені 1943 р. в межах України зосередилася майже половина радянських військ - 30 загальновійськових, 10 танкових і 7 повітряних армій, Чорноморський флот і три військові флотилії. Вісім з десяти гвардійських армій діяли на українських фронтах.
З боку Німеччини та її союзників у воєнних діях брали участь дві потужні групи армій «Північна Україна» і «Південна Україна». Вони включали найбільш боєздатні сили вермахту і всі есесівські танкові частини.
Битва за Україну
Катастрофічні поразки перших років на території України були безпосереднім результатом терористичних методів державного управління у передвоєнні роки.
Тепер же, коли Червона армія поверталася в Україну, компартійно-радянське керівництво на чолі з Й. Сталіним зробило все, щоб українці сприйняли її як свою визволительку. Засоби масової інформації почали пропагували національні цінності українського народу. У жовтні 1943 р. було засновано орден Богдана Хмельницького. 20 жовтня Ставка Верховного головнокомандування реорганізувала Воронезький фронт у Перший Український, Степовий - у Другий Український, Південно-Західний - у Третій Український і Південний - у Четвертий Український.
Українські фронти поповнювалися значною мірою за рахунок місцевих жителів. Мобілізовані в інших регіонах українці або вихідці з України здебільшого направлялися в їхнє розпорядження. Тому чисельність уродженців України у складі українських фронтів була вагомою. У деяких арміях частка українців сягала 80 відсотків.
Сталін дав вказівку зайняти столицю УРСР до жовтневих свят. Київ дійсно взяли на світанку 6 листопада, але ціною колосальних жертв. З жертвами не рахувалися. Українських підлітків з навколишніх сіл нашвидкуруч мобілізовували польові військові комісаріати, щоб негайно, без попереднього навчання володінню зброєю, поповнити поріділі частини. Спокутуючи свою «провину» - перебування в окупації, ці юнаки гинули на передовій або ставали мішенню для загороджувальних загонів, якщо відступали без команди. Загалом під час форсування Дніпра та визволення Києва загинуло 417 тис. воїнів.
Агітплакат 1944 р.
Наприкінці грудня 1943 р. Перший Український фронт мав 10 армій загальною чисельністю понад 800 тис. бійців. З такими силами він здійснив Житомирсько-Бердичівську операцію. З кінця січня 1944 р. війська Першого і Другого фронтів розпочали і успішно завершили Корсунь-Шевченківську операцію з ліквідації десяти німецьких дивізій, що потрапили в оточення.
Навесні і влітку 1944 р. фронт провів Рівненсько-Луцьку і Проскурівсько-Чернівецьку наступальні операції, в ході яких було визволено західні області України. У липні в арміях Першого Українського фронту зосередилося понад мільйон бійців. З такими силами була розпочата Львівсько-Сандомирська операція. Розвиваючи наступ, війська фронту оточили і майже повністю знищили в районі Бродів вісім дивізій противника. Серед них - 14-у гренадерську дивізію СС «Галичина», створену українськими колабораціоністами. На західному березі Вісли неподалік від Сандомира було утворено великий плацдарм.
Війська Другого Українського фронту наприкінці 1943 р. вийшли на підступи до Кіровограда та Кривого Рогу. Після розгрому німців під Корсунь-Шевченківським вони форсували Південний Буг, почали швидко просуватися до Дністра й захопили плацдарм на його правому березі в районі Могилева-Подільського. Розвиваючи наступ з плацдарму, війська вийшли 26 березня 1944 р. на державний кордон і перенесли бойові дії на територію Румунії.
Шість армій, з яких складався Третій Український фронт, після форсування Дніпра визволили Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ. У взаємодії з військами Четвертого Українського фронту вони провели Нікопольсько-Криворізьку, Березнеговато-Снігурівську і Одеську операції.
Четвертий Український фронт у складі дев’яти армій розпочав свою бойову біографію розгромом угруповання противника на річці Молочні яке захищало найбільш укріплену ділянку так званого Східного валу вздовж Дніпра. У жовтні 1943 р. було звільнено Мелітополь і Генічеськ. Після цього війська фронту подолали Турецький вал і вийшли на Перекопський перешийок. У Північній Таврії вони повністю розгромили вісім дивізій ворога.
Радянські війська на вулицях одного з населених пунктів Львівської області, 1944 р.
У січні -лютому 1944 р. війська фронту взяли участь в Нікопольсько-Криворізькій операції, а з 8 квітня розпочали Кримську операцію з метою ліквідації 17-ї армії ворога у складі п’яти німецьких і семи румунських дивізій. 9 травня було визволено Севастополь, і 200-тисячне угруповання ворога припинило існування. Після цього Четвертий Український фронт був розформований.
На початку 1944 р. до Конституції СРСР і конституцій союзних республік були внесені зміни, що передбачали можливість утворення національних збройних формувань і право республік встановлювати безпосередні дипломатичні зв’язки з урядами інших країн. У радянській пропаганді знову, як у 20-ті роки, почав обігруватися мотив суверенності союзних республік-держав.
До національних збройних формувань справа не дійшла: Сталін надто боявся українського сепаратизму. Але в уряді УРСР з’явився наркомат оборони. Його очолив уродженець Полтавщини генерал-лейтенант Василь Герасименко. Згодом утворився й наркомат закордонних справ, але його позбавили права засновувати посольства і консульства в інших країнах.
Україна на завершальному етапі війни (1944-1945 рр.)
Вторгаючись 22 червня 1941 р. в Радянський Союз, німецькі стратеги не все розрахували. Після висадки в червні 1944 р. в Нормандії американських і англійських армій стратегічне становище Німеччини стало розпачливим. Вперше і з уже вичерпаними резервами нацисти змушені були воювати в Європі на два фронти. Ніхто не сумнівався у близькому краху «Тисячолітнього рейху».
Українські фронти відіграли вагому роль в остаточному розгромі Німеччини та її союзників. Із Сандомирського плацдарму війська Першого Українського фронту у взаємодії з сусідніми фронтами перейшли в наступ, звільнили південні райони Польщі і перенесли бойові дії на територію гітлерівського рейху. У квітні-травні 1945 р. фронт узяв участь в Берлінській, а згодом у Празькій операціях.
Другий Український фронт у серпні 1944 р. у взаємодії з Третім Українським фронтом, Чорноморським флотом і Дунайською військовою флотилією здійснили Яссько-Кишинівську наступальну операцію. Метою її був розгром армій групи «Південна Україна», остаточне визволення Молдавії і виведення з війни Румунії. 24 серпня новий уряд Румунії заявив про вихід з війни проти Об’єднаних Націй і оголосив війну Німеччині.
Наприкінці жовтня 1944 р. війська Другого Українського фронту, підсилені арміями Третього Українського фронту, розпочали Будапештську операцію з метою виведення з війни Угорщини. Операція тривала до лютого 1945 р. і супроводжувалася великими втратами. Весною 1945 р. Другий Український фронт брав участь у звільненні Чехо-Словаччини й Австрії.
У серпні 1944 р. армії Третього Українського фронту взяли участь у Яссько-Кишинівській операції, після чого були спрямовані на Болгарію. Болгарська армія не чинила опору, і Ставка Верховного Головнокомандування наказала не роззброювати її. 9 вересня, тобто на другий день після вступу радянських військ, до влади в Болгарії прийшов уряд, контрольований комуністами. Він реорганізував наявні збройні сили в чотири армії. Три з них були підпорядковані командуванню Третього Українського фронту і в його складі взяли участь у бойових діях проти Німеччини.
Наприкінці вересня 1944 р. війська Третього Українського фронту вийшли на болгарсько-югославський кордон. На белградському напрямі було створено могутнє угруповання у складі двох армій Третього Українського фронту, підсилених військами Другого, а також трьох болгарських армій і з’єднань Народно-визвольної армії Югославії. Загальна чисельність угруповання становила 660 тис. осіб. Йому протистояла німецька армійська група «Сербія» чисельністю в 150 тис., підсилена танковою армією.
20 жовтня Белград було звільнено. Після того війська Третього Українського фронту були підключені до Будапештської операції, вели тяжкі бої в районі озера Балатон, а потім розгорнули наступ на віденському напрямі і 13 квітня 1945 р. увійшли в австрійську столицю.
Четвертий Український фронт удруге народився в серпні 1944 р. в складі трьох армій. 18 жовтня 1944 р. його війська оволоділи перевалами через Карпати, які відкривали шлях до Закарпатської України. 26 жовтня було очищено від противника Мукачеве, а через два дні - все Закарпаття. Разом з радянськими солдатами територію краю звільняли загони місцевих партизан. Отже, наприкінці жовтня від окупантів була очищена вся територія України.
Внесок України в перемогу
Радянсько-німецький театр воєнних дій з 22 червня 1941 р. став найголовнішим у Другій світовій війни і залишався ним до кінця. Тут Німеччина та її союзники втратили 10 млн солдатів і офіцерів із загальної кількості втрат в 13,6 млн. Радянська армія розгромила 607 дивізій противника, тоді як збройні сили США та Британської імперії завдали поразки 176 дивізіям.
Важко переоцінити ратний подвиг українського народу. Пліч-о-пліч з росіянами, білорусами та іншими народами СРСР він боровся за своє фізичне існування, за знищення людиноненависницького «нового порядку» в Європі. Радянській армії він дав мільйони солдатів, десятки тисяч офіцерів, сотні генералів, багатьох воєначальників.
За роки війни учасникам бойових дій було вручено 7 млн орденів та медалей. З них 2,5 млн припало на частку уродженців України.
Двічі, з заходу на схід, а потім у зворотному напрямку по українській землі перекочувався фронт. Все, що піддавалося вивезенню, вивозилося тією стороною, яка відступала. Все, що не можна було вивезти, нищили або робили непридатним до користування. Тому продуктивні сили республіки виявилися вщент зруйнованими. Матеріальні втрати СРСР становлять до 40 відсотків сукупних втрат, заподіяних всім учасникам Другої світової війни разом узятим. Матеріальні втрати України дорівнюють приблизно 40 відсоткам загальносоюзних втрат. Співвідношення цих цифр висуває Україну на сумне перше місце серед країн, які матеріально постраждали від війни.
Число тих, хто загинув у Другій світовій війні, оцінюють в 50 млн осіб.
У березні 1995 р. в Москві відбулася міжнародна наукова конференція на тему «Людські втрати в Другій світовій війні». На ній міністерство оборони Російської Федерації оголосило, що за роки війни до Збройних сил СРСР влилося 34,5 млн людей, а загинуло 11,9 млн людей. Загальна кількість втрат СРСР у війні, включаючи смертність через воєнні нестачі, досягла 37,2 млн осіб.
«Остання цифра». Карикатура художників Кукриніксів
Сукупні втрати громадян України оцінюються в діапазоні від 7 до 8 млн людей. Більш точну цифру назвати, мабуть, уже не вдасться.
Зіставимо наведені цифри. Втрати України становлять третину загальносоюзних, що перевищує частку республіки в населенні СРСР. У сукупних втратах всіх учасників Другої світової війни кожний сьомий з числа загиблих - уродженець України.
Свідченням визнання вкладу України в перемогу Об’єднаних Націй над світовим фашизмом стала її участь у заснуванні ООН. 25 червня 1945 р. в Сан-Франциско відбулося урочисте підписання Декларації про створення Організації Об’єднаних Націй. Від України її підписав голова української делегації Д. Мануїльський. 47 учасників конференції проголосували за прийняття України до ООН. Представники УРСР були обрані до дев’яти комітетів і комісій ООН.
10 січня 1946 р. у Лондоні відкрилась перша сесія Генеральної Асамблеї ООН.
На ній УРСР разом з іншими 17 країнами була обрана членом Економічної та Соціальної рад терміном на один рік.
Проблема соборності українських земель
14 серпня 1941 р. Ф. Д. Рузвельт і У. Черчилль підписали Атлантичну хартію, в якій проголосили свій намір налагоджувати у післявоєнний час рівноправне співробітництво і добиватися відмови від застосування сили у міжнародних відносинах. Це було тоді, коли агресор, здавалося, святкував перемогу. 24 вересня до Атлантичної хартії приєднався Радянський Союз.
Щоб західні держави прийняли СРСР у свій табір, радянський уряд мусив відновити дипломатичні відносини з емігрантським урядом Польщі. Угода, укладена з Польщею про союз і співробітництво у війні, починалася з декларації, опублікованої в газеті «Правда» 31 липня 1941 р.: «Уряд СРСР визнає радянсько-німецькі договори 1939 р. стосовно територіальних змін у Польщі за такі, що втратили силу».
Це не означало відмови радянського керівництва від територій, здобутих під час визвольного походу 1939 р. Однак радянська сторона змушена була визнати відсутність легітимної основи цих територіальних здобутків. Громадяни Західної України знову стали вважатися громадянами Польщі. НКЗС СРСР змушений був дати польському послу звіт про репресованих у 1939-1941 рр. громадян Західної України і Західної Білорусії.
Учасники Кримської конференції. Сидять (зліва направо): В. Черчилль, Ф.-Д. Рузвельт, Й. Сталін. Ялта, 1945 р.
Щоб зробити СРСР надійнішим союзником, У. Черчилль на Тегеранській конференції запропонував визнати кордоном між СРСР і Польщею лінію Керзона. Вона більш-менш відповідала етнографічному розмежуванню Польщі, України і Білорусії. Як компенсацію за Західну Україну і Західну Білорусію, які повинні були відійти до СРСР вже на основі домовленості лідерів Об’єднаних Націй, прем’єр-міністр Великої Британії готовий був віддати Польщі спадщину середньовічної королівської династії П’ястів. Це були території, на яких проживало багато поколінь німецького населення - Східна Пруссія, Західне Помор’я з Данцигом, Верхня Силезія.
Остаточно питання про кордони Польщі було розв’язане в лютому 1945 р. на Кримській конференції глав трьох держав. Міцність нового кордону по лінії Керзона була забезпечена грандіозними депортаціями, здійсненими з ініціативи Сталіна. Німців виселили з усіх земель, що відходили до Польщі і Чехо-Словаччини. Були здійснені також масові переселення вздовж лінії Керзона: поляків - з території західних областей УРСР у Польщу, українців - з території Польщі в УРСР. У Польщі залишалися старовинні українські землі на захід від лінії Керзона, названі публіцистами в своїй сукупності Закерзонням (Холмщина, Підляшшя, Посяння, Лемківщина). 150 тис. українців, які тут залишалися після організованого державою переселення на більш-менш добровільних засадах, були після війни депортовані і розсіяні малими групами по території, на якій раніше жили німці (операція «Вісла»).
Проблему Закарпатської України великі держави не обговорювали. Вона мала бути розв’язана в ході двосторонніх переговорів між урядами СРСР і Чехо-Словаччини. Переговори в Москві завершилися укладенням 29 червня 1945 р. договору про Закарпатську Україну. Возз’єднана з УРСР територія площею 12,9 тис. кв. км дістала статус області з центром в Ужгороді.
У складі 21 держави Україна взяла участь у Паризькій мирній конференції, яка відкрилася 29 липня 1946 р. з метою обговорення проектів мирних договорів держав антигітлерівської коаліції з п’ятьма союзниками гітлерівської Німеччини - Італією, Румунією, Болгарією, Угорщиною та Фінляндією. 10 лютого 1947 р. міністр закордонних справ УРСР Д. Мануїльський уклав від імені УРСР мирні договори з кожною державою, яка брала участь у Другій світовій війні на боці Німеччини. Уряди Угорщини та Румунії відмовилися від своїх претензій на українські землі, які раніше входили до їх складу, а потім відійшли до УРСР (Закарпатська Україна, Північна Буковина, Південна Бессарабія).
Початок відбудови
Війна поглинала величезні кількості зброї і спорядження, а радянські воєнні заводи не могли обійтися без вугілля і металу з України. Не дивно, що уже в ході війни на відбудову республіки почали працювати ресурси всієї країни.
Було визнано невигідним повертати назад евакуйоване в 1941-1942 рр. обладнання. Замість цього за заявками наркоматів в Україну ввозили все те, чого вона гостро потребувала. Додатковою формою допомоги було прикріплення області до області, підприємства до підприємства на засадах шефської допомоги. Наприклад, Омська область була прикріплена до Запорізької, Горьківська і Саратовська - до Харківської, Івановська - до Чернігівської. Найбільші будови України одержували планові фонди й шефську допомогу одночасно по багатьох каналах. Зокрема у відбудові Дніпрогеса брали участь заводи і фабрики 53 міст країни.
На кінець 1945 р. було введено в дію 33 відсотки довоєнної потужності вугільних шахт Донбасу. Загалом поновила роботу третина підприємств, що існували напередодні війни. Вони дали чверть довоєнної промислової продукції.
Централізовані ж поставки й шефська допомога в сільському господарстві були мінімальними. Розміри евакуйованих цінностей у 1941-1942 рр. набагато перевищували поставки 1944 1945 рр. За ці два роки Україна одержала тільки 11 тис. тракторів, 7 тис. вантажних машин, близько тисячі комбайнів. Проте українське село спромоглося освоїти в 1945 р. три чверті довоєнних посівних площ. За воєнні роки воно віддало державі фактично безкоштовно 825 млн пудів хліба.
Кияни відбудовують зруйнований Хрещатик, 1944 р.
Культурне життя в роки війни
Вже на другий день після вторгнення німецьких військ в СРСР президент АН УРСР О. Богомолець зустрівся з командуючим Південно-Західним фронтом М. Кирпоносом, щоб опрацювати план допомоги вчених діючій армії. У тематичні плани науково-дослідних інститутів були внесені істотні корективи.
Науковці Українського фізико-технічного інституту в Харкові почали виробляти у власних майстернях хімічний запалювач для пальної суміші в пляшках, що використовувалися у боротьбі з танками. Наукові установи й вузи медичного профілю включилися в розгортання лікувальної роботи для потреб фронту.
Після евакуації у східні регіони країни академічна наука показала свої великі можливості в допомозі фронту. Безумовним лідером серед установ АН УРСР був Інститут електрозварювання під керівництвом академіка Є. Патона. Вчені інституту застосували на танкових заводах Уралу ефективний спосіб автоматичного дугового зварювання під флюсом, що сприяло різкому підвищенню продуктивності праці.
Більше половини членів Спілки письменників України пішли на фронт і працювали військовими кореспондентами у фронтових, армійських або дивізійних газетах. Активно працювали у діючій армії понад сто концертних бригад, створених артистами українських театрів.
Після звільнення України від окупантів почалася швидка відбудова мережі культурно-освітніх установ. Наприкінці 1945 р. вже діяло понад 30 тис. шкіл. У 150 вищих навчальних закладах, які повернулися з евакуації, навчалося майже 140 тис. студентів. З весни 1944 р. у Києві відновила свою діяльність Академія наук УРСР.
Поняття та терміни
Операція «Вісла» - злочинний захід польського комуністичного режиму проти українського населення на українських етнічних землях 1947 р. Полягав у примусовій депортації українців на території у західній та північній частинах Польської держави, що до 1945 р. належали Німеччині.
Дивізія СС «Галичина» - німецька військова частина, створена з добровольців українського походження. Оскільки у вермахті могли воювати тільки громадяни Німеччини, дивізія створювалася в рамках СС за зразком піхотних (гренадерських) дивізій. Формування дивізії розпочалося наприкінці 1943 р. під керівництвом Військової управи (голова В. Кубійович).
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України