Історія України: Довідник для абітурієнтів та школярів

Тема 22. Радянська модернізація України (1929-1938)

22.1. Курс на індустріалізацію. Стрибок в індустріалізацію. Кінець непу. Новий господарський механізм. Індустріальна гонитва. Життєвий рівень робітників. Виробниче змагання. Підсумки індустріалізації.

1927 р., 8 листопада. - Початок будівництва у Запоріжжі велетня електрифікації - Дніпровської ГЕС (Дніпрогесу).

1931 р., жовтень. - Став до ладу тракторний завод у Харкові, який випустив перші в Україні трактори.

1932 р., 10 жовтня. - Став до ладу електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь».

Генеральна лінія вождів ВКП(б)

Із запізненням у три роки, тільки на XIV з’їзді ВКП(б), відбулася заміна ключового слова в назві партії, яке визначало її національну приналежність. Замість російської партія стала всесоюзною. Це була чергова данина «пролетарському інтернаціоналізму», який дозволяв керівникам державної партії вдягатися в тогу вождів світового пролетаріату.

Під популістським камуфляжем міжнародної пролетарської солідарності в діях кремлівського керівництва на міжнародній арені чітко простежувалася імперська риса гегемонізму. Проте гегемонізм повинен був спиратися на силу. Вожді ВКП(б) мали намір максимально використати переваги радянського ладу над країнами ринкової економіки у здатності концентрувати ресурси, щоб домогтися прискореної модернізації народного господарства й набути цієї сили. Однак спрямування ресурсів на розбудову військового потенціалу замість використання у споживанні слід було пояснити народу.

Тому відділи агітації і пропаганди компартійних комітетів взяли на озброєння тезу про «капіталістичне оточення», в якому нібито перебувала країна. У свідомості громадян формувалося уявлення про те, що СРСР є обложеною фортецею.

З цього випливав логічний висновок про необхідність зміцнення обороноздатності СРСР, передусім - шляхом розбудови військово-промислового комплексу (ВПК).

Мілітаризація радянської економіки почалася в 1927 р.

У наркоматах були створені спеціальні мобілізаційні органи. Виник орган мобілізації промисловості при ВРНГ СРСР, який мав своїм завданням координацію дій підвідомчих осередків на фабриках і заводах.

Планка вимог у нарощуванні оборонних ресурсів була винятково високою. Найбільш імовірними противниками вважалися такі індустріальні держави, як Велика Британія і Франція.

Підсумовуючи дискусію на цьому з’їзді про шляхи досягнення потрібного рівня обороноздатності, голова ВРНГ В. Куйбишев ставив вимогу «так побудувати всю нашу громадянську промисловість і всі галузі народного господарства, щоб ми мали можливість у разі потреби в короткий строк перейти з рейок мирного будівництва соціалізму на рейки відсічі капіталістичному світові».

Розвиток подій у Європі з кінця 20-х років відзначався небаченою за масштабами та інтенсивністю економічною кризою. Як і Перша світова війна, Велика депресія 1929-1933 рр. була виявом цивілізаційної кризи. Криза вкрай загострила як внутрішні соціальні суперечності, особливо в країнах, що зазнали поразки в світовій війні, так і міжнародні відносини.

Стрибок в індустріалізацію

На кожному етапі боротьби за владу всередині політбюро ЦК, що точилася з кінця 1922 р., переможцем виявлявся Й. Сталін. У боротьбі з противниками, яких назвали опозиціонерами, він виступав проти пропагованої ними політики «надіндустріалізації». Сталін підкреслював, що така політика призвела б до зниження життєвого рівня робітничого класу, політичного розриву з селянством і підриву сировинної бази самої індустрії.

Як тільки генсек позбувся конкурентів, він забув про справедливість цієї аргументації. XV з’їзд ВКП(б) схвалив директиви першого п’ятирічного плану на 1928/29-1932/33 рр. План визначав вкрай високі середньорічні темпи приросту промислової продукції - 16 відсотків. їх передбачалося забезпечити коштом селянства. Змінювався лише спосіб вилучення ресурсів села в бюджет: не підвищенням податків, як пропонували опозиціонери, а використанням політики «ножиць цін», тобто встановленням завищених цін на промислові товари і відповідно занижених - на сільськогосподарську продукцію.

У квітні 1929 р. XVI конференція ВКП(б) затвердила розроблений Держпланом оптимальний варіант п’ятирічки з 23- відсотковим середньорічним рівнем зростання промислової продукції.

Кінець непу

Селян, однак, не влаштовували «ножиці цін». Вони скоротили свої закупки промтоварів і не повезли хліб на ринок. Узимку 1927-1928 рр. в країні спалахнула гостра хлібозаготівельна криза.

Раніше державні органи в таких ситуаціях підвищували закупівельні ціни на хліб, а тим самим - платоспроможний попит селянства на товари повсякденного вжитку і на засоби виробництва. Це обмежувало втрати на індустріалізацію з державного бюджету.

Під час кризи 1927-1928 рр. Й. Сталін вирішив скористатися іншою можливістю: примусити селян здавати хліб за невигідними для них цінами під загрозою кари аж до конфіскації майна. Методи адміністративного тиску на селянство знову стали реальністю. Це допомогло на початку 1928 р. подолати хлібозаготівельну кризу. В Україні з допомогою тиску на селян у січні лютому 1928 р. заготовили 70 млн пудів хліба.

Методи адміністративного тиску були названі «надзвичайними заходами проти куркуля». Узимку 1928-1929 рр. хлібозаготівельна криза повторилася. На цей раз вона загострилася загибеллю озимини в Україні внаслідок вкрай несприятливих погодних умов. На 1 квітня 1929 р. республіка здала державі 27 млн пудів зерна замість 200 млн на цю дату в попередньому році. Заготівлі на Північному Кавказі скоротилися вчетверо.

Голова Раднаркому СРСР О. Риков поставив на політбюро ЦК питання про імпорт 100 млн пудів хліба. Більшість членів політбюро, яка йшла за Сталіним, не погодилася з ним. Генсек так аргументував позицію більшості: «Ми це діло відкинули, вирішивши, що краще натискувати на куркуля й витиснути в нього хлібні надлишки».

На квітневому (1929 р.) об’єднаному пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б) опір членів політбюро ЦК М. Бухаріна, О. Рикова і М. Томського авантюристичній політиці «надіндустріалізації» був кваліфікований як «правий ухил» від генеральної лінії. Відразу після цього почалася чистка партії, яка тривала цілий рік. В Україні було вичищено 24 тис. з 246 тис. членів і кандидатів у члени КП(б)У, тобто майже 10 відсотків. У партійних організаціях насаджувалася практика бездумного виконання директив вищих інстанцій.

На словах Сталін заперечував відмову від нової економічної політики. «Розмови про те, що ми нібито скасовуємо неп, запроваджуємо продрозкладку, розкуркулення й т. ін., є контрреволюційним базіканням», стверджував він. Проте державна партія під його керівництвом переходила до повторного комуністичного штурму. Як і ленінський, він характеризувався примусовою продрозкладкою, забороною торгівлі, запровадженням карткової системи для міського населення, інфляційним випуском паперових грошей, експропріацією («розкуркулюванням») найбільш заможних селянських господарств і примусовим об’єднанням майна всіх інших верств селянства у колективних господарствах, утворюваних з метою зручнішого здійснення продрозкладки.

Селяни здають хліб державі. Село Ільїнці на Вінничині, листопад 1929 р.

Новий господарський механізм

Створений Леніним економічний фундамент радянського суспільства виявився нетривким. Пересвідчившись у цьому, Ленін зупинив реалізацію комуністичної доктрини і перейшов до нової економічної політики. Сталін, новий вождь, знову розпочав створювати економічний фундамент для тоталітарного режиму, на цей раз - під гаслом «розгорнутого будівництва соціалізму».

Сталінський варіант економічної основи радянського устрою грунтувався, як і ленінський, на комуністичній доктрині, викладеній у чинній з 1919 р. програмі ВКП(б). Проте Сталін не повернувся до спадщини «воєнного комунізму». Як і при непі, робітничий клас зберігав право вільного вибору місця праці. Певні рештки ринкових відносин залишилися також в управлінні народним господарством.

У грудні 1929 р. ЦК ВКП(б) ухвалив постанову «Про реорганізацію управління промисловістю». Основною ланкою управління ставало підприємство, а не трест. На підприємствах вперше організовувалося госпрозрахункове господарювання. Навпаки, трести перетворювалися з госпрозрахункових об’єднань в органи технічного управління.

Цілковита підпорядкованість ринкових відносин плану перетворювала радянську економіку на штучний організм. Управління такою економікою вимагало колосального розгалудженого апарату, який поглинав істотну частину матеріальних благ, що вироблялися. Проте створений в добу радянської модернізації господарський механізм ідеально вписувався в тоталітарний політичний устрій. Народне господарство функціонувало згідно з намірами олігархічної групки членів політбюро ЦК на чолі з генсеком, яка під гаслами націоналізації та усуспільнення фактично приватизувала засоби виробництва на свою користь і тим домоглася цілковитого панування над суспільством - як політичного, так і економічного.

Світова економіка розвивалася за об’єктивно існуючим законом попиту й пропозиції. Темпи її зростання задавалися передусім ринком, тобто попитом на кінцевий продукт, призначений задовольняти потреби людей.

Навпаки, командна економіка розвивалася тільки за директивами. Компартійна олігархія індустріалізацію країни здійснювала винятково в інтересах ВПК і галузей, що його обслуговували.

У плануванні, фінансуванні й постачанні промисловість була поділена на групи «А» (виробництво засобів виробництва) і «Б» (виробництво товарів народного споживання). На розвиток групи «А» виділялися основні ресурси, а галузі групи «Б» фінансувалися за залишковим принципом.

Серцевину групи «А» становили галузі важкої промисловості, а групи «Б» - легкої та харчової промисловості. Важка промисловість виробляла й певну частку продукції народного споживання (наприклад, паливо та електроенергію для комунальних потреб або побутову техніку), а легка та харчова промисловості - сировину та напівфабрикати для галузей групи «А».

Основна частка великої промисловості України (до неї відносилися підприємства фабрично-заводського типу) перейшла в підпорядкування загальносоюзних відомств. У підпорядкуванні республіканських органів та місцевих рад залишалася переважно дрібна, тобто кустарно-реміснича промисловість (державна і кооперативна). Союзні наркомати були наділені не меншими повноваженнями, ніж главки (головні управління) Вищої ради народного господарства (ВРНГ) доби «воєнного комунізму». Сама ВРНГ СРСР у січні 1932 р. була перетворена в Народний комісаріат важкої промисловості.

Отже, створювалася економіка з найвищим ступенем централізації управління. Ніхто з її творців не брав до уваги того, що крайній ступінь централізації призводить до втрати реального контролю над економічними процесами, паралічу місцевої ініціативи, величезних непродуктивних витрат ресурсів.

Індустріальна гонитва

Перший рік п’ятирічки розпочався з жовтня 1928 р. Країна вступила в п’ятирічку непомітно. Проте навесні і влітку 1929 р. були підготовлені поправки до гранично напруженого річного плану. Йшлося про додаткові завдання для ряду галузей важкої промисловості. Нові поправки були запроваджені в життя спеціальними постановами ЦК ВКП(б).

Продиктовані Сталіним планові темпи зростання промислового виробництва були небаченими: 37,7 відсотка за рік (у середньому за три роки, починаючи з другого року п’ятирічки). Промисловість безперебійно одержувала кошти на капітальне будівництво за рахунок інфляційного випуску паперових грошей. Обсяг капіталовкладень в українську промисловість (у порівняльних цінах 1928 р.) збільшився з 438 млн рублів у 1929 р. до 1 229 млн у 1932 р. Варто порівняти: за всі роки непу в Україні був освоєний у промисловості 761 млн рублів.

Однак сталінські темпи зростання залишилися на папері. Навіть офіційні (завищені) статистичні дані показують, що середньорічний темп промислового зростання зароки п’ятирічки, крім першого, дорівнював тільки 15,7 відсотка.

Сталін не гірше за інших знав, що плани нереальні. Але він ставив найвищі вимоги, а потім змушував виконувати їх, залякуючи господарників і спеціалістів репресіями.

Будівництво Новокраматорського машинобудівного заводу, 1932 р.

100-тисячний трактор, виготовлений на Харківському тракторному заводі, 1935 р.

Генсек на XVI з’їзді ЦК ВКП(б) в червні 1930 р. погрозливо зауважив: «Люди, які базікають про необхідність зниження темпу розвитку нашої промисловості, є ворогами соціалізму, агентами наших класових ворогів».

Індустріальна гонитва призвела до великих матеріальних нестатків. Економічні труднощі (завжди підкреслювалося: тимчасові) розглядалися органами пропаганди як неминучі й цілком природні. Опір насильству над економікою вважався небезпечним опортунізмом. В офіційних документах заклики щодо необхідності нещадного викорінення «опортунізму» стали загальновживаними. Це свідчило, що крутий поворот в економічній політиці далеко не всі зустріли з ентузіазмом.

З наказу Сталіна органи державної безпеки (з 1922 р. - Державне політичне управління, скорочено - ДПУ) сфабрикували справу про «шкідницьку» організацію з господарників та інженерів, які працювали головним чином у кам’яновугільній і металургійній промисловостях Донбасу. Вони найбільше протестували проти надвисоких темпів розгортання виробництва, які спричинювали тяжкі аварії.

У 1928 р. в Москві було проведено показовий процес. Після «шахтинської справи» почалося організоване цькування спеціалістів з дореволюційними дипломами («спецежерство»). Багаторічне переслідування спеціалістів непролетарського походження призвело до майже цілковитого винищення цього нечисленного прошарку інтелігенції.

У залі суду під час «шахтинської справи», 1928 р.

Життєвий рівень робітників

З перших років індустріалізації ціни на товари народного споживання поповзли вгору. Реальна заробітна плата почала знижуватися.

Взимку 1928-1929 рр. в містах України було запроваджено нормовану торгівлю хлібом за картками за низькими цінами. Незабаром карткову систему поширили на основні види продовольчих і промислових товарів.

На великих підприємствах створювалися закриті робітничі кооперативи (ЗРК).

Вони постачали робітників за картками, організовували заводські їдальні та приміські господарства, заготовляли сільськогосподарську продукцію.

Тільки з 1935 р. карткову систему постачання продовольства було ліквідовано. Мережа державної торгівлі розгорнула вільний продаж хліба та інших продуктів.

Певним доповненням до індивідуальних доходів робітників та службовців були суспільні фонди споживання. З них сплачувалися пенсії, стипендії, різні види соціальної допомоги.

Виробниче змагання

У травні 1929 р. ЦК ВКП(б) прийняв постанову «Про соціалістичне змагання фабрик і заводів». У ній зазначалося, що змагання - це не епізодична кампанія, а постійний метод роботи. Організація змагання покладалася на профспілки, а загальне керівництво ним - на партію.

Реконструйовані підприємства і новобудови вимагали робітничих кадрів, здатних працювати з новою технікою. Але на робочі місця приходили вихідці з села, які пройшли лише через короткотермінові курси. Вони часто псували машини, випускали браковану продукцію. Тому було вирішено організувати кампанію підготовки кваліфікованих кадрів у формі самодіяльного робітничого руху за оволодіння новою технікою. Газета «Правда» опублікувала статтю вибійника горлівської шахти «Кочегарка» М. Ізотова, в якій він розповідав, як навчив своїй професії десятьох робітників. Так почав ширитися ізотовський рух.

У 1933 р. Сталін оголосив про дострокове виконання першої п’ятирічки. Цей рік стали вважати першим у другій п’ятирічці (1933-1937 рр.). На нову п’ятирічку були заплановані менш напружені темпи приросту промислової продукції. Це пом’якшило народногосподарські диспропорції. З другої половини 1935 р. було вирішено скасувати граничну межу в заробітках.

Після цього залишалося тільки організувати почин і розпочати кампанію з пропаганди рекордів. У ніч на 31 серпня 1935 р. вибійник шахти «Центральна-Ірмине» в Кадіївці (тепер Стаханов) Олексій Стаханов застосував метод роботи, заснований на поділі виробничих операцій між вибійником і кріпильником. Це дало йому можливість в 14,5 раза перевищити норму. Услід за Стахановим почали штурм рекордів інші робітники.

Гірники Донбасу (в центрі - О. Стаханов), 1935 р.

Рекорди стахановців були підставою для істотного підвищення норм виробітку і планових завдань. Це призводило до перенапруження виробничого процесу і неминучих зривів, які розглядалися як саботаж або шкідництво. Звинувачувані потрапляли до рук чекістів.

У 1934 р. чекістські органи увійшли до складу новоутвореного загальносоюзного Наркомату внутрішніх справ і перебували в ньому на правах главка - Головного управління державної безпеки (ГУДБ НКВС). ГУДБ брало на облік усіх незадоволених диктатурою, але спочатку заарештовувало лише деяких. Потім ув’язнених звинувачували як членів контрреволюційної організації, придуманої в кабінетах слідчих.

Підсумки індустріалізації'

Конкретні результати капітального будівництва в Україні були вагомі. Серед побудованих в СРСР 35 промислових гігантів в республіці розміщувалося 12, з них 7 новобудов і 5 докорінно реконструйованих підприємств. До новобудов відносилися три металургійні заводи (Запоріжсталь, Криворіжсталь, Азовсталь), Дніпрогес, Дніпроалюмінійбуд, Краммашбуд і ХТЗ. Гігантами серед реконструйованих об’єктів були Луганський паровозобудівний завод і чотири металургійні в Макіївці, Дніпродзержинську, Дніпропетровську і Алчевську (перейменованому тоді в Комунарськ).

Американська делегація на будівництві Дніпрогесу, 1935 р.

Поряд з переліченими в Україні були побудовані десятки інших підприємств в усіх галузях промисловості. Зокрема запорізький завод «Комунар» став найбільшим у світі підприємством комбайнобудування. Харківський завод «Серп і молот» почав випускати складні молотарки у кількості, яка забезпечувала потреби сільського господарства всієї країни.

Практично заново створювалися харчова і легка промисловості. Однак розгортання цих галузей відбувалося значно повільніше, ніж важкої індустрії.

Значне скорочення чисельності кустарів не компенсувалося відповідним зростанням продукції широкого вжитку на підприємствах фабрично-заводського типу. Як правило, товари для населення вироблялися не тільки невисокої якості, але й у недостатній кількості.

Дніпрогес

Поняття та терміни

Індустріалізація - комплекс заходів, вжитих ВКП(б) у 1920-30-х, що мав на меті модернізацію промисловості: будівництво заводів, фабрик, залізниць та інших індустріальних об’єктів.

Тоталітаризм - організація державної влади, характерними рисами якої є повний (тотальний) контроль над усіма сферами життя суспільства, заборона демократичних організацій, ліквідація конституційних прав та свобод, репресії, мілітаризація суспільного життя.