Історія України. 10 клас: Розробки уроків. Рівень стандарту. Академічний рівень

УРОК № 44

Тема. Карпатська Україна. А. Волошин.

Мета: схарактеризувати процес створення Карпатської України; дати оцінку діяльності А. Волошина; показати героїчну боротьбу Карпатської Січі за незалежність Карпатської України; визначити причини поразки Карпатської України; формувати вміння учнів використовувати набуті знання для аналізу історичного матеріалу; виховувати в них громадську свідомість, сприяти утвердженню ідеалів добра й справедливості.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, хрестоматія, стінна карта «Західноукраїнські землі в міжвоєнний період», атлас.

Основні терміни та поняття: Українське національне об'єднання (УНО), Карпатська Січ, агресія, Карпатська Україна.

Основні дати: 28 жовтня 1938 р. — створення автономного уряду на чолі з А. Волошиним; 15 березня 1939 р. — проголошення незалежності Карпатської України.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Бесіда за запитаннями

1) Яким було становище Закарпаття у складі Чехословаччини?

2) Як розвивався національно-визвольний рух у Закарпатті?

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Проголошення автономії Підкарпатської Русі. А. Волошин.

Розповідь учителя

Прихід до влади в Німеччині нацистів спричинив активізацію політичної боротьби в ЧСР, обмеження політичних свобод тощо. Німеччина, а згодом Угорщина стали на шлях підтримки сепаратистських рухів у ЧСР під гаслом перегляду несправедливої версальської системи. Це спричинило й пожвавлення автономістського руху на Закарпатті. Починається процес об’єднання партій краю в блоки.

У 1936 р. угорські партії під гаслом «Один народ — одна партія» об’єднуються в Угорську Об’єднану Партію, яка активно виступає за приєднання краю до Угорщини.

Тоді ж починається процес створення «Руського блоку» — партій і прихильників ідеї автономії.

Готуючись до нападу на ЧСР, Генеральний Штаб вермахту розробив план «Грюн» (30 травня 1938 р.), у якому містився окремий розділ про шляхи приєднання до нападу на ЧСР угорців і поляків. У його основу був покладений тезис А. Гітлера, що можливих союзників з агресії слід привернути до себе можливими територіальними придбаннями. Перед регентом Угорщини М. Хорті відкрилася чудова перспектива. Шляхом територіальних придбань він намагався розв’язати внутрішні проблеми.

Навесні—улітку 1938 р. співвідношення сил у Європі складалося не на користь Німеччини, і в цих умовах А. Гітлер робить ставку на підрив ЧСР ізсередини. Почалося створення автономістського фронту. Представники партії судетських німців 8 лютого 1938 р. уклали угоду з головою Словацької Народної Партії (яка домагалася автономії Словаччини) А. Глінкою, а 12 лютого вони прибули в Будапешт, де обговорили свої плани з керівниками Угорщини. Угорська сторона запевнила, що готова до співробітництва. На Закарпатті відразу активізувалися проугорські сили. Прискорилося створення «Руського блоку» частина лідерів якого співпрацювала з розвідками Угорщини й Польщі та приховувала справжню мету своєї діяльності — відрив краю від ЧСР і приєднання його до Угорщини.

Щоб не залишитися осторонь доленосних подій, об’єднуються й діячі народовського напрямку. Незважаючи на суттєві протиріччя, представники цих блоків співпрацюють у відновленій Центральній Руській Народній Раді. Ще 28 листопада 1936 р. ЦРНР затверджує текст Конституції автономного Закарпаття, яку в березні 1937 р. представники Ради передали прем’єр-міністру ЧСР М. Годжі. У цьому проекті було визначено компетенцію автономних органів Закарпаття, влада яких поширювалася на питання мови, шкільної та позашкільної освіти й виховання, релігії, місцевого самоврядування, законодавчої та виконавчої влади, а також судочинства. Військову службу місцеві жителі проходять на території краю, а мова команд у частинах має бути «руською». Але цей проект Прагою був відкинутий, хоча ще в листопаді 1937 р. уряд ЧСР обіцяв розв’язати національне питання демократичним шляхом.

У лютому 1937 р. русинська діаспора в США на конгресі в Нью-Йорку складає ультиматум до уряду ЧСР, щоб протягом 60-ти днів краю була надана автономія.

На конгресі було вирішено направити делегацію на чолі з О. Геровським для прискорення надання автономії краю. Відправці делегації сприяв консул Угорщини в США. Про це довідався уряд ЧСР і заборонив в’їзд О. Геровському «як ворогу республіки й агенту угорського фашизму». Але завдяки А. Бродію й С. Фенцику справу було налагоджено, і делегація 11 травня 1938 р. прибула до Праги, а 13 травня — до Ужгорода. Тут були проведені таємні зустрічі делегації з лідерами «Руського блоку», де велася розмова про спільні дії на користь включення краю до складу Угорщини. О. Геровський також мав зустрічі з прем’єром ЧСР М. Годжі, який був готовий піти на поступки, так і не зрозумівши справжньої мети делегації.

Делегація О. Геровського сприяла об’єднанню зусиль двох блоків (руського й українського). Український блок пішов на це співробітництво з тактичних міркувань, щоб не залишитися осторонь боротьби за автономію.

У цей час, як писав О. Борканюк, «компартія виступила проти автономії Закарпаття, вказуючи, що в даній ситуації це неминуче призвело б до оволодіння ним фашистськими державами. Здійснення автономії в даному разі принесло б закарпатським трудящим не волю, а фашистське рабство». Але в тих умовах виступ проти автономії спричинив до ізоляції комуністів, а 26 жовтня 1938 р., згідно з рішенням Праги про розпуск політичних партій у краї, комуністична партія була розпущена (хоча інші партії продовжували свою діяльність до 20 січня 1939 р.).

Після Мюнхенської угоди ЧСР під тиском Німеччини перетворюється на федеративну державу чехів, словаків і русинів.

Після переговорів та консультацій різних політичних сил краю був сформований перший автономний уряд на чолі з А. Бродієм, який 11 жовтня 1938 р. був затверджений Прагою. До нового уряду увійшли представники як Русинського, так і Народовського блоків. А. Бродій виклав таку програму дій:

щоб ЧСР далі називалася Чесько-Словацько-Карпатська Республіка;

віддати всі маєтки в краї місцевій владі;

чітко визначити кордони Підкарпатської Русі.

26 жовтня 1938 р. прем’єр-міністр автономного уряду А. Бродій був заарештований за проугорську діяльність. Новим керівником уряду був призначений А. Волошин.

Нова влада, не встигши затвердитися, була поставлена перед фактом І Віденського арбітражу (2 листопада 1938 р.). Згідно з його рішенням, від Закарпаття на користь Угорщини була відірвана територія площею близько 1500 км² із містами Берегове, Ужгород, Мукачеве (найбільш економічно розвинені райони краю) й населенням 173 тис. осіб.

Цікаво знати

А. Волошин приїхав висловити протест до Відня, але не був допущений на переговори. У відозві «До українського народу Підкарпаття» він вимушений був визнати поділ Закарпаття («бо несила боротися зі світовими державами»), але оптимістично додав, що «границі нашої Підкарпатської Держави тепер забезпечені Німеччиною, Італією, Англією та Францією. Польща і Мадярщина прийняли до відома умову, у якій зобов’язалися не втручатися до наших внутрішніх справ».

Незважаючи на це, автономна адміністрація краю взялася до активної державотворчої діяльності. 22 листопада 1938 р. чехословацький парламент затвердив автономію Карпатської України й автономію Словаччини.

2. Карпатська Україна.

Розповідь учителя

Не маючи достатньої опори серед населення, уряд А. Волошина починає користуватися допомогою ОУН та численних українських громад у світі, які надали суттєву фінансову підтримку. Частина діячів ОУН уважала автономію краю слушною нагодою для відновлення Української держави. Переважно з Польщі до краю прибуло чимало української національно свідомої молоді. Вони обійняли найважливіші посади в адміністрації краю, узялися до створення збройних формувань.

Державотворчі процеси в краї стали розгортатися згідно з теорією інтегрального націоналізму. Так, у краї було заборонено діяльність усіх політичних партій, крім Українського національного об’єднання (УНО). Усіх незгодних було ізольовано в концентраційному таборі Думен (це не був табір смерті, які згодом утворювали нацисти). Вибори до Сейму, що відбулися в січні 1939 р., були фальсифіковані. У результаті було оголошено, що за УНО проголосувало 92,4 % виборців.

Спроба створити збройні загони «Карпатська Січ» викликала конфлікт із чеською адміністрацією. Так, у ніч із 13 на 14 березня 1939 р. частини чехословацької армії завдали поразки загонам «Карпатської Січі», які намагалися оволодіти складами зі зброєю (загинуло 102 січовики), а згодом усунули помірковане керівництво Карпатської України. Цей конфлікт виник напередодні вторгнення на територію краю угорських військ. 14 березня 1939 р. 40-тисячне угруповання угорських військ удерлося на територію краю. Цього самого дня німецькі війська вступили в Прагу, а також була проголошена незалежність Словаччини.

Чеські війська, за наказом із Праги, не чинили опору. За таких складних умов на захист краю стали загони «Карпатської Січі» (2 тис. осіб). Їх завзяття перетворило наступ угорської армії на складну військову операцію.

Тим часом 15 березня 1939 р. на Сеймі Карпатської України було проголошено її незалежність. Сейм ухвалив закон, що містив такі положення:

«1. Карпатська Україна є незалежна Держава.

2. Назва Держави є: Карпатська Україна.

3. Карпатська Україна є республіка на чолі з президентом, вибраним Сеймом Карпатської України.

4. Державною мовою Карпатської України є українська мова.

5. Барвами державного прапора Карпатської України є синя і жовта...».

Президентом Карпатської України було обрано А. Волошина. Засідання Сейму відбувалося під акомпанемент наступаючих угорських військ.

А. Волошин звернувся до Німеччини з проханням прийняти Карпатську Україну під свій протекторат. Однак у відповідь отримав пораду припинити опір.

Незважаючи на рішучий опір січовиків, 18 березня 1939 р. територія краю була повністю окупована. Уряд Карпатської України емігрував до Румунії. До кінця квітня окремі загони, застосовуючи партизанські методи боротьби, опиралися угорським окупантам, однак зупинити агресію не змогли. Трагічно склалася доля рядових січовиків: одні були розстріляні угорськими військовими, румунськими й польськими прикордонниками, інші потрапили до угорського концтабору в Варюлопош, де їм було запропоновано іммігрувати в Німеччину. Жертвами угорської агресії стали 5 тис. осіб.

Поразці Карпатської України сприяла й міжнародна ізоляція. Її не підтримали Англія та Франція, які вважали Карпатську Україну німецькою інтригою. Польща рішуче допомагала Угорщини, бажаючи придушити український рух, щоб запобігти його поширенню на свою територію. Відверту неприязнь до Карпатської України висловив і Й. Сталін, який назвав її «комашкою, що хоче прилучити до себе слона», тобто Україну. Його промова на XVIII з’їзді ВКП(б), у якій він характеризує міжнародне становище, на думку деяких істориків, відкрила шлях до Другої світової війни.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

Бесіда за запитаннями

1) Коли було створено перший автономний уряд Підкарпатської Русі?

2) Хто його очолив?

3) Що стало причиною призначення А. Волошина головою автономного уряду?

4) Якими були рішення І Віденського арбітражу?

5) Коли було проголошено незалежність Карпатської України?

6) Під владою якої країни опинилася Карпатська Україна й коли це сталося?

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

Здобувши автономію, українці зуміли максимально скористатися ситуацією, і 15 березня 1939 р. було проголошено незалежність Карпатської України.

Карпатська Україна проіснувала лише кілька днів, проте залишила свій відбиток у боротьбі за національну державність. Історичне значення незалежної держави карпатоукраїнців полягало в тому, що було ще раз продемонстроване непереборне прагнення українського народу до створення власної держави. Крім того, західноукраїнське населення пересвідчилося в неспроможності й небезпечності орієнтації на підтримку чужих держав. Стало зрозумілим, що зацікавленість Німеччини «українським питанням» була продиктована бажанням Німеччини використати його у власних загарбницьких цілях.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Опрацюйте відповідний матеріал підручника.

2) Підготуйтеся до узагальнення знань за темою «Західноукраїнські землі в 1921—1939 рр.».