Навчання дітей з особливими освітніми потребами. 2019. Колупаєва

Розлади мовлення та мови

Загальний огляд

Розлади мовлення та мови найчастіше виникають у дошкільному віці, у багатьох випадках зберігаються у шкільному віці, а іноді спостерігаються впродовж усього життя. Досить часто розлади мовлення та мови є супутньою ознакою інших порушень у дітей, зокрема порушень слухової сфери, когнітивної, фізичної. Зважаючи на те, що мова — це складна система знаків, символів, правил їхнього використання, а мовлення є відтворенням цієї системи знаків, розлади мови й мовлення фіксуються тоді, коли мова і мовлення людини відрізняються від мови й мовлення осіб її віку, національної чи етнічної групи. Розлади мовлення та мови досить часто призводять до порушень комунікації, іноді досить складної форми, що впливає на все подальше життя.

Класифікація

Розлади мовлення та мови досить часто проявляються в різноманітних формах і супроводжуються порушеннями розумових операцій (аналізу, синтезу, класифікації, узагальнення, звукового та буквеного прогнозування). Прояви мовленнєвих порушень можуть бути різними: від досить простих форм (відсутність, заміна звука) до досить складних (повна відсутність мовлення за збереження слуху, розлад мовлення внаслідок неврологічного захворювання тощо). Класифікують мовленнєві розлади за клінічними ознаками (клініко-педагогічна класифікація) та на основі спільності проявів порушення (психолого-педагогічна класифікація). Тип мовленнєвого порушення визначається після проведення логопедичного обстеження з урахуванням показників психофізичного стану дитини.

Типи мовленнєвих розладів:

  • порушення звуковимови (дислалія);
  • порушення голосу (афонія, дисфонія та фонастенія);
  • порушення звуковимови і тембру голосу, пов’язані з уродженим дефектом будови артикуляційного апарату (ринолалія);
  • порушення звуковимови та мелодико-інтонаційної сторони мовлення, зумовлені недостатністю іннервації м’язів артикуляційного апарату (дизартрія);
  • порушення комунікативної функції мовлення за правильно сформованих засобів спілкування (заїкання, тахілалія, брадилалія);
  • відсутність або недорозвинення мовлення в дітей, зумовлене органічним ураженням головного мозку (алалія);
  • повна або часткова втрата мовлення, спричинена органічним локальним ураженням головного мозку (афазія);
  • загальне недорозвинення мовлення;
  • порушення письма (дисграфія) та читання (дислексія).

Загальні ознаки

Розлади мовлення та мови мають загальні ознаки, за якими їх можуть розпізнати вчителі або батьки. Серед них найбільш помітними є:

Неправильна вимова звуків

Викривлена вимова (наприклад, горлова вимова [р], або міжзубна вимова [с] / [з], або бокова вимова [ш] / [ж] та ін.)

Заміна та перекручування звуків

За труднощів вимови одного звука дитина може його замінювати на простіший у вимові (наприклад, [р] на [л]; або [ш] на [с] і т. п. (наприклад: «кнолик» замість «кролик»)

Пропуск звуків

За труднощів вимови звука дитина може не використовувати його в словах, що інколи спричиняє нерозуміння їхнього значення (наприклад:«колик» замість «кролик»)

Загальна «змазаність» мовлення

Відмічається нерозбірливість висловлювань (викривлена вимова, заміни і пропуски звуків, переривчастість видиху призводять до порушення інтонації і плавності мовлення; спостерігається порушення голосу: від хрипкості й тихого звучання до повної відсутності або, навпаки, час від часу до занадто гучного звучання)

Недосконалість розрізнення звуків мовлення на слух

Труднощі розпізнавання звуків під час їх сприйняття на слух (наприклад, звучить м’який [с’], а дитина не чує пом’якшення і визначає його як твердий [с] і т. п.

Наявність вимушених пауз, повторів одиниць мовлення

Мимовільні зупинки, складність переключитися з одного звуку, складу або слова на наступний під час висловлювання, що є ознаками заїкання

Бідність словникового запасу

Труднощі в доборі слів під час висловлення думки, неодноразове використання тих самих слів або таких, що не зовсім доречні в конкретній ситуації

Граматична недосконалість

Труднощі з узгодженням слів між собою у словосполученнях, реченнях або добір неправильної форми слова (наприклад, «маленький лялька», «у класі не вистачає стілок (замість стільців)» та ін.)

Недосконалість навичок читання і письма, що не зникає до другого півріччя навчання у 2 класі

Труднощі запам’ятовування друкованих літер; тривалий період формування навичок переходу від розпізнавання окремих букв до називання складів (а потім слів); наявність замін, пропусків, додавань літер, що мають схожі ознаки; численні помилкові здогадки (дитина не дочитує слово, а вигадує його продовження); труднощі в розумінні прочитаного та ін.; наявність замін, пропусків, додавань літер, складів слів, пунктуаційних і орфографічних помилок та ін. у письмових роботах школярів (списування, диктанти, творче письмо).1

Зазначені особливості негативно позначаються на навчанні способів утворення і використання звуків для утворення складів і слів (фонетиці), на засвоєнні поєднання найменш значущих одиниць мови (морфем) й утворенні слів (морфології); на складанні речень, зв’язних текстів і т. д. (синтаксисі); на змістовому визначенні значень слів, речень (семантиці), у результаті чого страждає і формується недосконала комунікація — як усна, так і писемна, що базується на мовленнєвих навичках. Мовленнєві навички та уміння формуються у процесі повноцінного засвоєння фонетики, морфології, синтаксису на основі усвідомлення та засвоєння семантики мови. Так, в учнів з фонетичними порушеннями можуть виникати труднощі з декодуванням усного мовлення або заміною звуків (наприклад: «бодре» замість «добре» і т. п.). Неправильне вживання префіксів і суфіксів, помилкове використання слів в однині і множині, сплутування часів і т.п. (наприклад: «Це моє книжка», «Я малюю дерево вчора») свідчать про проблеми морфологічного характеру.

1 Данілавічютє Е. А. Діти з особливими освітніми потребами в інклюзивному середовищі / Е. А. Данілавічютє // Особлива дитина: навчання і виховання, 2018. — № 3 (87). — С. 7-19.

Недостатній словниковий запас, недоречне використання слів і/або нездатність зрозуміти приховане значення слова, узагальнити поняття тощо свідчать про наявність порушень, пов’язаних із семантикою. Порушення, що проявляються у нездатності застосувати мовні засоби в певному контексті чи розмові, а також нездатність зрозуміти особливості й тонкість гумору чи сленгу і т. ін. свідчать про необхідність вирішення комунікативних проблем у дітей.

Можливі ознаки порушення мовлення та мови у дітей:

Погана артикуляція, нечітке, надто повільне чи занадто швидке мовлення, наявні зупинки, повторення, перекручування слів та ін.

Дитина не може чітко й послідовно висловлювати свої думки; розгублюється під час усних указівок, ставить запитання не за темою, не розуміє прихованого значення слів та речень, часто не розуміє змісту прочитаного, має значні труднощі за опанування норм писемного мовлення; уникає спілкування, розмов та будь-якої усної взаємодії і т. ін., однак при цьому в неї спостерігаються нормотипові показники фізичної, когнітивної та сенсорних сфер. У такому разі слід провести ретельне логопедичне обстеження з метою визначення наявного мовленнєвого розладу.

Підтримка

Діти, у яких визначено мовленнєві та/або мовні порушення, потребують логопедичної допомоги, оскільки за умови надання спеціальної допомоги більшість мовленнєвих порушень у дітей усувається в дошкільному та молодшому шкільному віці. Водночас на фоні мовленнєвих порушень, насамперед складної етіології, досить часто в дітей можуть спостерігатися особливості розвитку когнітивної сфери: сприйняття, уваги, пам’яті, контролю емоційно-вольової сфери, зокрема поведінкової. У таких випадках окрім логопедичної дитина потребує й психологічної допомоги.

Подолання мовленнєвих порушень вимагає чималих зусиль від усіх фахівців, які задіяні у процесі корекційно-розвиткової діяльності, що є складовою освітньої діяльності за навчання дітей з особливими освітніми потребами, зокрема з порушеннями мовлення. Чільне місце у цьому процесі посідає педагог, оскільки саме він навчає учнів спілкуватися, а не лише говорити. Педагог має бути обізнаним щодо таких питань:

  • на якому етапі надання логопедичної допомоги перебуває дитина, що на даному етапі розвитку мовлення вже є доступним і потребує багаторазового повторення, вдосконалення, а яких ситуацій використання мовлення поки що слід уникати;
  • за яких умов дитина краще здатна впоратися із завданням, що спирається на мовлення, і як створити ці умови (які слухові, зорові, рухові опори доречно використовувати під час виконання певного завдання або відповіді);
  • у якому стані перебуває загальна і дрібна моторика дитини; зорово-моторна і зорово-просторова координація, як їх можна вдосконалити у разі потреби;
  • які психологічні бар’єри заважають успішному опануванню мовлення і як їх поступово подолати, цілеспрямовано і системно застосовуючи необхідні техніки на кожному занятті/уроці, незалежно від галузі знань.

Важливо враховувати отриману інформацію, плануючи діяльність дитини на кожному занятті/уроці і навіть у позаурочний час. Такий підхід неминуче уможливить появу швидких позитивних результатів навчання завдяки одноманітності вимог, що висуваються дитині всіма учасниками освітнього процесу.1

1 Данілавічютє Е. А. Діти з особливими освітніми потребами в інклюзивному середовищі / Е. А. Данілавічютє // Особлива дитина: навчання і виховання, 2018. — № 3 (87). — С. 7-19.

Організація навчання в інклюзивному середовищі

Діти з порушеннями мовлення зазвичай навчаються у звичайних закладах освіти. За складних мовленнєвих розладів у разі потреби проходять курс лікування та логопедичної допомоги в медичних закладах. Однак, ураховуючи мовленнєву патологію, навчати дитину з розладами мовлення слід, застосовуючи спеціальні методичні прийоми, зокрема:

Перед тим як давати якісь указівки, приверніть увагу дитини

Говоріть повільно й чітко, але не перевантажуйте своє мовлення. Давайте прості короткі вказівки.

Завдання ставте логічно й послідовно. Використовуйте слова, що позначають певну послідовність виконання дій, наприклад: «спочатку», «потім», «нарешті».

Використовуйте наочність і письмові вказівки, щоб підкріпити їхню усну подачу.

Наголошуйте на ключових словах під час говоріння, особливо під час надання нової інформації. Ефективними стануть також попередні вказівки з акцентом на основних ідеях, що презентуватимуться пізніше.

Використовуйте жести, що допомагають зробити усне мовлення зрозумілішим.

Для привертання уваги змінюйте інтонацію й силу голосу. Перевіряйте, як діти зрозуміли вас: ставте їм запитання або просіть коротко переказати інформацію після того, як були зазначені ключові моменти.

Перефразовуйте завдання й інформацію за допомогою простих і коротких речень, повторюючи вже поставлене завдання.

Заохочуйте дітей ставити запитання, якщо їм щось незрозуміло. Чітко здійснюйте переходи в процесі навчання.

Переглядайте й повторюйте з дітьми раніше вивчений матеріал. Звертайте увагу на ознаки втоми в дітей і за потреби робіть перерви.

Не демонструйте свої труднощі, розгубленість, коли дитина не може зрозуміти подану вами інформацію.

Не просіть дитину одночасно слухати й записувати. Якщо в дитини тяжкі проблеми зі звуковою обробкою, попросіть її сусіда по парті написати для неї конспект або давайте їй копію свого конспекту. Також можна записувати весь урок на відео.

Навчайте учнів уважно слухати, коли ви даєте завдання

Для цього є кілька способів:

Ще раз повторіть завдання, але вже в питальній формі: «Скільки виразів ти повинен розв’язати?»

Попросіть дитину повторити своїми словами завдання, що вона має його виконати: «Скажи всім, на якій сторінці слід прочитати текст».

Запишіть на дошці ключові слова з поставленого завдання, зверніть увагу учня на ці слова: «Прочитай. Повтори і подумай!»

Навчайте дітей слухати один одного

Вони можуть повторити завдання своєму сусідові, перед тим як почнуть його виконувати: «Повернися до свого сусіда й поясни, який має бути перший крок». Учні також можуть запитувати один одного через певні часові інтервали для перевірки тестів або проводити неформальні перевірки розуміння.

Заохочуйте учнів уважно слухати лекції/виступи

Після визначення мети уроку найкраще заохотити учнів до уважного слухання через пригадування того, що вони вже знають із цієї теми. Нехай вивчення певного питання вони розпочинають з обговорення — мозкової атаки. Дітям це подобається. Вони можуть вигадувати нові ідеї й ділитися інформацією; учителі хвалять учнів за те, що вони вже щось знають з нової теми.

Є багато способів опитування, за допомогою яких учнів можна зацікавити певною темою. На початку уроку попросіть дітей скласти список питань, що їх цікавлять з певної теми. У ході уроку час від часу звертайтеся до цього списку й відмічайте в ньому, на які із цих запитань ви вже відповіли. Якщо до кінця уроку певні запитання лишаються без відповіді, попросіть учнів дати відповідь на них самостійно або в ході групової роботи. Завжди намагайтеся ставити такі запитання, що стимулюють плідну, креативну роботу дітей і заохочують їх до формулювання власної точки зору.1

Як уникнути проблеми з голосом (афонії, дисфонії, фонастенії)?

Проблеми з голосом у дитини виникають через заподіяння шкоди голосу. Щоденне неправильне користування голосом є серйозною проблемою. Погані голосові вміння можуть призвести до набрякання голосових зв’язок і наростів, що називаються поліпами або вузликами. Через це голос може стати неприємним і неефективним (дисфонія).

1 За «Слухайте, щоб навчатися» (с.10), Л. К. Пруден, 1992, Бредфорт, Техас/Listen to Learn (p. 10), by K. L. Pruden, 1992, Bredford, TX.

Голосова терапія (або якщо рекомендовано, то і хірургія) вирішить проблему лише у випадку, якщо учень припинить користуватися поганими звичками мовлення. Це нелегко, але потрібно для тривалого покращення якості голосу. Учитель відіграє важливу роль у цьому процесі.

Що таке зловживання голосом і неправильне його використання?

До зловживання голосом зазвичай належить напруження голосових зв’язок під час крику, кашлю чи прочищання горла. Неправильне використання голосу — це занадто голосне чи дуже тихе говоріння з напруженням. Це трапляється, наприклад, тоді, коли людина змушена перекрикувати фоновий шум, щоб її почули.

У кожного в житті бувають моменти, коли він зловживає голосом або неправильно його використовує, але проблема виникає тоді, коли таке зловживання стає звичкою.

Джерела зловживання голосом:

Крик, верещання;

говоріння через силу, проштовхування;

надмірне говоріння;

постійне прочищання горла чи кашель;

напруження голосу для імітації шуму двигуна машини або літака, сирен, звуку гальм.

Джерела неправильного використання голосу:

Розмова дуже гучна;

говоріння на надмірно тихих чи високих тонах;

говоріння стає все голоснішим, щоб перекричати наявний шум.

Як можна зменшити зловживання голосом і неправильне його використання

Для вирішення проблем дитини з голосом логопеди перш за все рекомендують медичне обстеження, щоб чітко визначити проблему. Зараз багато людей звертається до логопедів, щоб допомогти змінити голосові звички дитини. У багатьох дошкільників і учнів початкової школи можна сформувати правильні голосові звички. Різним дітям до чотирирічного віку потрібні постійна підтримка й нагадування, оскільки в них ще не повністю розвинувся самоконтроль, щоб контролювати, коли потрібно змінити силу голосу.

Упровадження деяких з наведених далі порад потребує великого терпіння. Ламати погані звички дитини нелегко, тому треба проконсультуватися з логопедом щодо того, які із запропонованих дій найкраще підійдуть для конкретного учня.

Визначте випадки зловживання й неправильного використання голосу

Ви спостерігаєте за дитиною в більшості ситуацій та протягом тривалішого часу, ніж логопед. Можна скласти список ситуацій, у яких, швидше за все, дитина зловживатиме голосом або неправильно його використовуватиме. Дослухайтеся: чи багато учень кричить на шкільному майданчику або на уроці фізкультури?

Чи чули ви, щоб дитина кричала під час спортивних ігор чи ігор з друзями? Чи часто вона кашляє або прочищає горло?

Протягом тижня уважно спостерігайте за такими діями учня, записуйте все, а потім передайте цей список логопеду.

Зупиняйте дитину, коли вона говорить голосно та з надривом

У таких випадках нагадуйте дитині, що слід говорити тихіше й спокійніше. Покажіть їй, як. Домовтеся з дитиною про жестовий сигнал (наприклад, доторкання до свого горла або вуха) — він сповіщатиме їй про потребу знизити рівень голосу. Таким чином, вам не потрібно буде постійно словесно звертатися до учня й перебивати його мовлення. Інколи корисно наклеїти учневі нагадування на парту. Подумайте, яким чином можна нагадувати дитині про це так, щоб не травмувати її.

Запропонуйте учням замість крику користуватися іншими засобами повідомлення

Якщо дитина збирається йти на ігровий майданчик чи урок фізкультури, де вона, швидше за все, кричатиме, запропонуйте їй взяти із собою дудку, свисток або світлові мигалки, щоб привертати до себе увагу без крику. Для привертання уваги дітей на майданчику краще свиснути, ніж кричати.

Переконуйте дітей відмовитися від безсловесних криків

Під час гри діти часто кричать, імітуючи звук двигуна автомобіля, вищання гальм, гудіння літака і т. д. Поясніть дітям, як це негативно впливає на їхній голос, і запропонуйте подавати інші звуки. Наприклад, звук видихання повітря (шшшшш...) набагато корисніший, ніж високий писк (і-і-і-і...). Частого прочищання горла можна уникнути, привернувши до цього увагу дитини. Складно умовити дитину, щоб вона не кашляла. Попросіть логопеда навчити дітей кашляти тихо. Так вони уникнуть нанесення шкоди голосовим зв’язкам.

Приберіть джерела фонового шуму

Де тільки можливо, приберіть джерела фонового шуму, щоб дитина не перекрикувала їх. Розкажіть їй про гамірні місця, наприклад, кафетерій під час перерви. Дитина має звертати увагу на галас і не намагатися постійно говорити голосно, щоб його перекричати.

Не говоріть багато

Нереально завжди й усюди мовчати. Потрібно, щоб дитину бачили і чули. Проте інколи корисно обмежити тривалість розмов. Можна ставити дитині завдання, щоб вона виконувала їх на самоті, наприклад, читати, малювати та ін. Якщо дитина протягом дня багато кричала й розмовляла з друзями, протягом кількох наступних днів нехай попрацює у спокійному оточенні або індивідуально.

Винагороджуйте дитину за правильні мовленнєві звички

Не забувайте хвалити учня, коли він говорить спокійним голосом або робить своє мовлення тихішим. Часто логопед пропонує вчителеві винагороджувати дитину за правильне мовлення. Учитель має спостерігати за дитиною, занотовувати моменти, коли вона говорить правильно, і потім винагороджувати її за такі дії.

Будьте самі зразком

Намагайтеся говорити у відповідній тональності й з належною силою голосу. Нагадуйте учням у класі про необхідність говорити по черзі, а не кричати, для того щоб привернути увагу.

Звертайте увагу на стан здоров’я

Часті переохолодження або інфекційні захворювання верхніх дихальних шляхів впливають на голос і голосові зв’язки учня. Високий ризик проблем із голосом також мають діти, які страждають на алергію.

Звертайте увагу на зміни голосу

Якщо ви помітили зміни в голосі учня, обов’язково проконсультуйтеся з логопедом.

Стратегії навчання в інклюзивному класі

Під час навчання дітей з розладами мовлення важливо висувати вимоги щодо виконання дитиною завдань з урахуванням стану мовлення та найближчих перспектив його розвитку. При цьому запорукою правильності та вчасності вимог з метою отримання найкращих навчальних досягнень є професійна співпраця педагога та логопеда, за якої фахівці виробляють загальні довгострокові та актуальні стратегії навчання. Визначені стратегії можуть бути як загальні для окремих груп учнів з подібними порушеннями, так і індивідуалізовані, залежно від мовленнєвої патології.

За труднощів процесу читання (дислексії):

• Використовуйте простіший або альтернативний текст для читання.

• Скорочуйте обсяг тексту для читання.

• Дозволяйте учням записувати виклад нового матеріалу на аудіоносії та використовувати альтернативні способи збирання даних (запис на диктофон, довідкові таблиці чи схеми тощо).

• Використовуйте шрифт більшого розміру в роздатковому матеріалі й текстах.

• Надавайте більше часу для виконання тестів і завдань.

• Використовуйте адаптовані навчальні тексти, надруковані великим шрифтом.

• Читайте завдання для учнів.

• Читайте стандартні інструкції щодо виконання завдань кілька разів перед початком екзамену.

• Записуйте інструкції щодо виконання завдань на аудіокасету.

• Завчасно надавайте письмові інструкції щодо виконання завдань на екзаменах.

• Використовуйте допоміжні технічні засоби, наприклад: оптичні системи розпізнавання знаків тексту, аудіокнижки, комп’ютерні програми для читання електронного тексту вголос.

За труднощів процесу письма (дисграфіі):

• Дозволяйте учням записувати виклад нового матеріалу на аудіоносії.

• Надавайте короткий зміст у письмовій формі.

• Використовуйте індивідуалізовані варіанти завдань (зменшений обсяг роботи, розділення завдань на частини, розраховані на тривалий термін, додатковий час для завершення завдань, альтернативні завдання, можливість виконувати домашнє завдання під час перебування в школі тощо).

• Дозволяйте учням використовувати альтернативні способи збирання даних (запис на диктофон, інтерв’ю, довідкові таблиці та схеми тощо).

• Допускайте певну кількість помилок у письмових завданнях.

• Надавайте більше часу для виконання завдань.

• Дозволяйте іншим учням записувати виконане завдання або використовувати диктофони для відповідей (на звуковому записі учень має вказувати знаки пунктуації та поділ на абзаци).

• Не зважайте на недотримання правил правопису, пунктуації та оформлення.

• Приймайте відповіді, що складаються з ключових слів, а не повних речень.

• Використовуйте допоміжні технічні засоби, наприклад: текстові редактори, програми перевірки орфографії, програми перетворення тексту на мовлення.

За труднощів запам’ятовування:

• Надавайте письмові схеми.

• Надавайте письмові інструкції (на дошці, в робочих зошитах, переписані іншими учнями в зошит для запису завдань тощо).

• Використовуйте спеціальну процедуру/порядок дій для здачі виконаних завдань.

• Надавайте перелік контрольних запитань для завдань, що триватимуть довгий час.

• Читайте стандартні інструкції щодо виконання завдань кілька разів.

• Використовуйте підказки (бажано в письмовій формі: «див. сторінку...», «нагадай правило про...», «перечитай параграф...» тощо).

• Дозволяйте учням користуватися допоміжними матеріалами для надання відповіді (арифметичними таблицями, словниками, калькуляторами, текстовими редакторами, програмами перевірки орфографії тощо).

За наявності проблем з моторикою:

• Використовуйте допоміжні або адаптивні пристрої (дошки з нахилом, настільні підставки для читання, олівець/ручку адаптованого розміру та зручну для тримання, альтернативну клавіатуру, портативний текстовий редактор тощо).

• Висувайте реалістичні вимоги до акуратності.

• Зменшуйте обсяг переписування з книжки чи дошки або взагалі не використовуйте завдання такого типу. Для цього надавайте копії нотаток, дозволяйте учням робити ксерокопію нотаток однокласників, надавайте однокласнику копірку для ведення нотаток у двох примірниках.

• Надавайте більше часу для виконання завдань.

• Змінюйте обсяг та форму відповідей.

• Приймайте відповіді, що складаються з ключових слів, а не повних речень.

• Дозволяйте учням не писати відповіді, а друкувати їх чи відповідати усно.

Слід зазначити, що загальна організація уроку для дітей з порушеннями мовлення та мови залежить від стану мовленнєвого розвитку і всієї мовленнєвої функції в цілому. Однак загальні організаційно-методичні рекомендації щодо проведення уроку в інклюзивному класі застосовуються практично до усіх дітей, які мають розлади мовлення та мови. Серед них найбільш узагальненими є:

  • Ставте завдання й надавайте важливу інформацію тоді, коли в класі найменше моментів, що відвертають увагу.
  • Постійно використовуйте різні матеріали для привертання уваги учнів: унаочнення (малюнки або реальні предмети), словесні підказки.
  • Завдання давайте конкретні.
  • Записуйте завдання на дошці, на аркуші паперу, щоб дитина могла його перечитувати, якщо щось забуде.
  • Коли говорите з дитиною, часто називайте її на ім’я.
  • Підкріплюйте сказану інформацію жестами і виразом обличчя.
  • Групуйте учнів попарно, щоб вони вчилися один в одного і мали підтримку від свого однокласника.
  • Виділяйте на уроці час для того, щоб учні поговорили між собою, обмінялися інформацією й думками.
  • Заохочуйте учнів користуватися розкладом або календарем, куди можна записувати інформацію і таким чином стежити за поставленими завданнями.

Під час навчання учнів з досить складними мовленнєвими розладами, з урахуванням порад логопеда, слід дотримуватися таких організаційних рекомендацій:

  • Садіть учня в найбільш ізольованому від звукових і зорових подразників місці: ближче до вчителя й дошки, подалі від вікон і дверей.
  • За потреби прибирайте зовнішні зорові й звукові подразники. Учнів можуть відволікати стенди, дошка оголошень та ін. Від них можна відгородити дитину за допомогою переносних перегородок. Галас за дверима, шум від кондиціонера можна ізолювати за допомогою вкладників для вух. У класі можна зменшити резонанс і загальний рівень шуму за рахунок створення окремих зон для виконання певних робіт.
  • Використання різних технічних засобів (спеціальних навушників, мікрофонів, різних ФМ-систем) та пристроїв для інтерактивного навчання створюють освітнє середовище, в якому дитина з розладами мовлення почувається найбільш комфортно.