Навчання дітей з особливими освітніми потребами. 2019. Колупаєва

Порушення фізичного розвитку

Загальний огляд

Порушення фізичного розвитку виникають унаслідок травмування або обставин, що впливають на центральну нервову систему та пов’язані із цим функції. Ці порушення впливають на здатність дитини керувати своїм тілом. Серед них1:

Ортопедичні порушення — це порушення фізичного розвитку, що трапляються найчастіше. Вони зазвичай впливають на опорно-рухову і/або центральну нервову систему й обмежують рухливість і пересування. Серед них уроджені порушення (наприклад, клишоногість), розлади внаслідок хвороб (наприклад, туберкульозу) та порушення через інші причини (неврологічні проблеми, церебральний параліч, ампутації тощо).

Травматичні пошкодження мозку — тяжкі травми голови, що спричинюють хронічні фізичні проблеми, які можуть вплинути на навчання, поведінку та міжособистісну комунікацію дитини.

Церебральний параліч

Група нейром’язових порушень, що виникають унаслідок пошкодження центральної нервової системи до, під час або після народження.

Поліомієліт

Гостре інфекційне захворювання, спричинене вірусом поліомієліту. Він може бути як дуже слабким, без видимих симптомів, так і тяжким, з паралічем. Наразі випадки захворювання на поліомієліт трапляються рідко.

М’язова дистрофія

Група порушень (виникає в дитячому віці), унаслідок яких поступово атрофуються скелетні м’язи. Неврологічних чи сенсорних дефектів зазвичай не помічається.

1 Адаптовано за Alberta Education (1996). Programming for students with special needs series: Essential and supportive skills (Handling and positioning students with physical disabilities).

Підлітковий ревматоїдний артрит

Порушення тканин, що поєднують кістки; його причина невідома. Діти з артритами зазвичай потребують незначної підтримки. Діти з тяжкими формами порушення можуть бути недієздатними упродовж тривалих періодів.

Незавершений остеогенез (ламкість кісток)

Уроджене порушення, внаслідок якого кістки стають дуже ламкі.

Утрата кінцівок

Утрата однієї або більше кінцівок може бути вродженою або набутою впродовж життя. Якщо вона суттєво впливає на навчання, учень може потребувати спеціальної допомоги.

Черепно-лицьові аномалії

Порушення на ділянці обличчя будови та функцій щелепи. Учні можуть отримувати навчальну/медичну допомогу в таких випадках, як мікроцефалія (замала окружність голови), гідроцефалія (накопичення спинномозкової рідини у шлуночках головного мозку) та розщеплення піднебіння.

Розщеплення хребта

Уроджена аномалія розвитку ембріональної нервової трубки (утворення, з якого розвиваються спинний і головний мозок).

Травми спинного мозку

Трапляються під час пошкодження спинного мозку, частковий чи повний його розрив.

!!! Працюючи з дітьми з порушеннями фізичного розвитку, необхідно пам’ятати про два пріоритетні напрями: раннє втручання/корекцію та розвиток комунікації.

Саме це може:

  • запобігти подальшим ускладненням завдяки запровадженню фізичної терапії, реабілітаційної терапії, допомоги логопеда тощо;
  • максимізувати результати терапії;
  • подолати порушення або певною мірою полегшити стан дитини;
  • відкрити можливості для розвитку навичок;
  • сприяти позитивному ставленню дитини до оточення;
  • надати дитині відчуття контролю над своїм життям;
  • створити почуття піклування, емпатії та розуміння.

Загальні ознаки

Серед основних проявів порушень фізичного розвитку — нестійка рівновага, уповільнений темп ходьби, неспроможність самостійно спускатися і підніматися сходами та ін. Часто таким дітям важко без допомоги дорослих одягнутися, роздягнутися, зашнурувати черевики, застебнути ґудзик тощо. У таких дітей помітні порушення координації рухів: вони ходять, широко розставляючи ноги, хода їх непевна, перелякавшись чи розхвилювавшись, вони можуть впасти. Навички самообслуговування в них, здебільшого, недостатньо сформовані, предметно-практична діяльність може бути обмежена, і вони не готові до опанування навичок малювання, письма і т. п.

У таких дітей іноді спостерігається підвищена слинотеча. Порушення звуковимови часто ускладнює їхнє спілкування з однолітками. Боячись бути незрозумілими, вони неохоче контактують з іншими дітьми. Інколи складається враження, що дитина за своїм розвитком помітно відстає від ровесників.

Діти часто позбавлені можливості вільно пересуватися і маніпулювати з предметами, спілкуватися з однолітками, тож їхні знання, уявлення про довкілля має формальний характер. Така недостатність — наслідок того, що з багатьма життєвими об’єктами та явищами дитина не стикалася. Про багато речей вони не можуть розповісти не через мовленнєві труднощі, а лише тому, що не мають відповідних уявлень і практичного досвіду.

Спеціальне обладнання

Часто учень здатен опанувати певні навички, утім проблеми в руховій сфері перешкоджають зростанню. Наприклад, учень може навчитися користуватися комп’ютером, однак неможливість сидіти прямо перешкоджатиме такому навчанню. Спеціальне (пристосоване) обладнання допомагає учневі брати участь у діяльності, що без такої допомоги була б неможлива.

Обладнання для правильного розміщення

Кутовий стілець

Надає підтримку спині під час сидіння. Плечі дитини спрямовані вперед, голова утримується в зручному положенні, не даючи шиї занадто розтягуватися, а плечам — занадто западати назад.

Сидіння для підлоги

Надає підтримку дитині під час сидіння на підлозі. Воно може бути дуже просте (лише підтримка для спини), або дуже складне — міні-крісло з відкидною спинкою.

Гамак

Виготовляється з тканини або сітки, підвішеної до кріплень на стіні чи на окремій рамі. Діти, які часто напружуються, у гамаку почуваються набагато краще.

Дошка з нахилом

Підтримує дитину у вертикальному положенні, в якому її не потрібно дуже контролювати, оскільки вага тіла тисне на дошку.

Лежак на боку

Використовується для того, щоб покласти на нього дитину на один бік, тоді її руки вільно лежатимуть разом і не заважатимуть спостерігати за тим, що відбувається довкола.

Рама для стояння

Підтримує дитину вертикально й зберігає її правильне положення, незалежно від утримання нею рівноваги.

Клин

Це платформа у вигляді клину, зроблена з дерева або іншого матеріалу. Коли дитина лежить на ньому і голова розміщена вище, вона може контролювати рухи голови, а також спиратися руками і ногами на підлогу (підтримувати рівновагу).

Обладнання для пересування

Милиці

Надають допомогу під час ходьби (інколи разом з ременями для ніг). Діти найчастіше користуються милицями Лофтстранд, що складаються з опор під пахвами, ручки, щоб триматися руками, й вертикальних опорних стійок. Найчастіше діти навчаються ходити на ходунках, а згодом, якщо потрібно (або більш зручно), переходять до користування милицями.

Крісла на колесах з електроуправлінням (стролери)

Для транспортування дитини. Є стандартні моделі, такі, що виготовляються на замовлення спеціально для дітей з конкретними проблемами моторики.

Ходунки

Легка металева рамка, що використовується як опора під час ходьби. Ці рами можуть бути зроблені так, щоб дитина під час ходьби могла спиратися як вперед, так і назад.

Крісла-візки на колесах

Існує багато моделей, що можуть приводитися в рух уручну і за допомогою електродвигуна. Також на них часто використовують спеціальні вставки, що допомагають дитині утримувати рівновагу.

Візки мають рами двох різних типів. Складні рами (найчастіше використовуються в лікарнях) і новіші — негнучкі, стаціонарні рами. Вони найкраще підходять для учнів, у яких ослаблені м’язи верхньої частини тіла (на візку з такою рамою вони зможуть пересуватися самостійно).

Обладнання для комунікацій (підсиленої або альтернативної комунікації)1

Комунікаційні дошки

Це найпростіший комунікаційний прилад — дошка, на якій можна кріпити малюнки, значки, цифри, букви, різні символи. Під час користування такою дошкою дитина може показувати пальцем, чого вона бажає, або дивитися на дошку та зчитувати інформацію з неї.

Пристрої електронної комунікації

Це більш складні комунікаційні прилади, до яких належать і електронні синтезатори голосу, що надають учням змогу «вимовляти» або друкувати те, що вони хочуть сказати.

Інше обладнання

Адаптовані вимикачі. Надають учням можливість керувати електричними або електронними іграшками чи пристроями. Ці вимикачі можуть бути різних видів: одні потребують лише легкого натиску, інші — простого проведення рукою, для того щоб іграшка почала рухатися або щоб увімкнути/вимкнути телевізор, світло тощо.

1 До них належать прилади, створені для немовленнєвої комунікації. Системи альтернативної комунікації — це мовлення з використанням знаків, мова жестів, а також комунікаційні дошки. Необхідність використання засобів підсилювальної або альтернативної комунікації залежить від мовлення та когнітивних можливостей учнів.

Мішечки з піском — це мішечки з тканини (наповнені піском, крупою тощо) з ремінцем, пришитим таким чином, щоб їх можна було перекидати через плече. Використовують для вирівнювання положення тіла дитини під час стояння, лежання на боку чи в іншій складній позі.

Жилети або бандажі. Використовуються для додаткової підтримки тіла. Їх часто застосовують із системами для сидіння або стільцями.

Пристосований посуд — посуд зі спеціальними ручками або вигинами, пристосований до руки дитини.

Чашки з косо зрізаним верхом — пластикові чашки/стакани.

Підсилена комунікація

Деякі діти можуть бути фізично не здатні говорити настільки добре, щоб спілкуватися. Тому їм потрібно підсилити комунікаційні здібності. Для підсилення комунікації існують спеціальні пристрої та методи спілкування, що забезпечують альтернативу усному мовленню.

Прилади для підсилення комунікації.

Кожна система підсилення комунікації має бути розроблена для задоволення потреб дитини, яка ними користуватиметься. Існує багато типів приладів підсилення комунікації. Для демонстрації візуальної інформації (картинки, букви, цифри, слова) існують комунікаційні дошки та ноутбуки. Щоб надати інформацію від себе, дитина показує на відповідний знак на дошці або екрані ноутбука. Спеціалізовані електронні пристрої можуть подавати й звукові сигнали. Різноманітні вимикачі дають людям можливість керувати комп’ютером за допомогою кліпання очима, видихання або вдихання повітря, будь-якого іншого руху (торкатися клавіатури не обов’язково).

Прилади для підсилення комунікації зазвичай розробляються командою спеціалістів. Терапевт може встановити, який рух тіла найбільш оптимально подаватиме сигнали. Логопед використає надану педагогами та батьками інформацію для того, аби визначити необхідний для використання словниковий запас. Спільно члени команди доберуть прилад, що:

  • допоможе дитині спілкуватися ефективніше;
  • буде найлегшим в управлінні;
  • задовольнятиме потреби дитини і водночас буде мати оптимальну вартість.

Загальні підходи щодо розлліщення та поводження1

Для оптимального розміщення необхідне ефективне поводження. Належне положення й поводження забезпечує учням найкращий контроль над власними рухами. Відтак, учні можуть ефективніше брати участь у навчальній та іншій діяльності.

Способи поводження та розміщення добираються індивідуально, оскільки немає двох однакових учнів з порушеннями фізичного розвитку. Навіть якщо в них однаковий діагноз, у них можуть бути різні потреби. Для встановлення конкретних щоденних дій з поводження та можливих поз розміщення персонал освітнього закладу має порадитися з батьками, фізіотерапевтами та реабілітологами (іншими фахівцями). Слід обговорити, яких положень треба уникати, як учень може підказувати про свої побажання щодо розміщення, скільки підтримки може надати сама дитина.

Рекомендації щодо переміщення

Щоб не травмувати дитину і не спричиняти проблем персоналу освітнього закладу, необхідно використовувати правильні способи під час поводження з дітьми.

Безпека персоналу освітнього закладу

Безпека учня

Подумайте, скільки людей потрібно, щоб підняти дитину. Якщо потрібно двоє, вирішіть, хто виконуватиме головну роль.

Щоб учень вам допомагав, він має знати, який рух буде виконуватися, і погодитися на його виконання.

1 Поводження — це фізичні дії з учнем. Розміщення — це вирівнювання конкретних частин тіла (або всього тіла) у найбільш бажаних положеннях.

Керівник перевіряє, щоб обидві людини зайняли правильні пози і дає команди: «На рахунок «три»!».

Керівник зазвичай піднімає вищу частину тіла учня, що важча.

Одягніться належним чином: не взувайте босоніжки, взуття на високих підборах, широку спідницю.

Плануйте все заздалегідь: приберіть предмети, що заважають переміщенню, підготуйте для нього місце. Перемкніть гальма на візку, підготуйте горщик для туалету тощо. Продумайте кожен крок і мінімізуйте відстань, яку потрібно пройти.

Стійте близько до учня, для кращої рівноваги ноги розставте.

Присядьте, спину тримайте рівно. Обережно обніміть учня, слідкуйте за головою, плечима й стегнами.

Коли триматимете дитину, обережно й плавно випряміть ноги і не повертайте тулуб.

Щоб уникнути непорозумінь, постійно давайте учню поради й підказки.

Коли будете садити учня, стійте близько до того місця, куди його садите, випряміть руки й обережно присядьте, тримаючи спину рівно.

Скажіть дитині, що зараз плануєте виконати переміщення, не піднімайте її, коли вона цього не очікує.

Попросіть учня допомогти вам із переміщенням — він має максимально допомагати, не наражаючи себе на небезпеку: зафіксувати гальма, розстібнути пасок сидіння, взятися за ручку, нахилитися вперед.

Дайте йому час, щоб виконати ваші поради.

Надійно візьміться за тулуб учня. Дивіться, щоб руки й ноги не падали безпомічно.

Деяким учням може знадобитись допомога під час зміни поз. Тривалий час перебувати в одному положенні не лише незручно, це може призвести до суттєвих проблем: травм від стиснення, скорочення м’язів, деформацій, порушення дихання, кровообігу, травлення. Усі учні з порушеннями фізичного розвитку кожного дня мають певний час перебувати у конкретних дозволених терапевтом позах. У деяких положеннях учні також можуть працювати над тренуванням недорозвинених м’язів.

Загальні поради щодо розміщення

Зазвичай позу учня слід змінювати кожні півгодини. Найдовше в одній позі дитина може сидіти не більше години (виняток — спеціальні рекомендації лікаря, реабілітаційного терапевта).

Зміна місця — це не те саме, що зміна пози. Дитина, яка сиділа у візку, може стати прямо або лягти на ліжко, щоб розтягти м’язи й зняти навантаження із сідниць, стегон і спини.

Тримайте дитину впевнено, контролюйте основні частини її тіла: голову, плечі, стегна. Зменшуйте напруження учня доброзичливим голосом, плавними та повільними рухами.

Учні зі слабким тонусом постави потребують повної підтримки.

Сидіння у візку

Розмістіть стегна дитини якомога ближче до спинки візка. Якщо потрібно, нахиліть учня вперед і потягніть назад, щоб сідниці були біля спинки.

Зазвичай стегна мають згинатися мінімум на 90° (крім обмежень руху суглобу, наприклад, контрактури).

Зручно застібніть пасок візка навколо стегнових суглобів. Потягніть плечі й руки вперед-усередину, за необхідності застібніть пасок на грудях і плечах.

Розсуньте ноги учня на ширину стегна, при цьому стопи мають безпечно стояти на підніжці (якщо потрібно, закріпіть їх).

В ідеалі учень має тримати голову рівно, нахилити її вперед. Не чіпляйте на візок додаткові паски, не порадившись із виробником.

Розміщення на боку лежачи

Перекотіть дитину на бік, обіперши спину на щось тверде й міцне.

Зігніть верхню ногу під кутом 90 градусів у стегні й коліні, під неї підкладіть подушку.

Покладіть подушку під голову, щоб шия була нерухома й нарівні з хребтом.

Зручно зігніть руку дитини, що лежить знизу, другою вона може діставати все, що буде потрібно.

Час від часу перевертайте дитину на інший бік.

Лежання долілиць

Переверніть учня, щоб він лежав долілиць.

Підніміть верхню частину тіла, розмістивши руку поперек грудної клітки дитини, а її руки в цей час мають бути підняті над головою.

Покладіть дитину на підставку так, щоб обидві руки знаходилися над краєм підставки. Дитина долонями має торкатися підлоги.

Якщо є підставка, покладіть її під нижні відділи кінцівок, щоб ноги не перепліталися. Також закріпіть усі наявні ремінці.