Посібник для вчителя. Всесвітня історія. Новий час (XV—XVIII ст.). 8 клас
УРОК № 26
Тема. Просвітництво й абсолютизм. Розвиток культури епохи Просвітництва.
Мета: схарактеризувати погляди просвітителів і визначити, чому XVIII ст. називають епохою Просвітництва, стан культури в країнах Європи в епоху Просвітництва, детально зупинившись на розвитку мистецтва, а саме: живопису, архітектури, музики, літератури та театру; розвивати в учнів навички дослідницької роботи, уміння працювати в групах, аналізувати й узагальнювати матеріал; сприяти розвитку мовленнєвої компетентності учнів; розширювати світоглядні уявлення учнів про навколишній світ і систему людських цінностей; сприяти естетичному вихованню учнів.
Основні поняття: Просвітництво, епоха Просвітництва, просвітителі, енциклопедисти, абсолютизм.
Обладнання: портрети просвітителів, діячів культури.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
Очікувані результати. Після цього уроку учні зможуть:
називати час епохи Просвітництва, найвидатніших представників епохи, характерні риси Просвітництва;
пояснювати значення понять: Просвітництво, енциклопедисти, технічний прогрес;
описувати пам’ятки епохи Просвітництва;
порівнювати погляди просвітителів;
наводити приклади нових цінностей у житті суспільства;
висловлювати власне судження щодо значення доби Просвітництва в історії людства;
характеризувати розвиток мистецтва доби Просвітництва.
Структура уроку
I. Організаційний момент
II. Актуалізація опорних знань учнів
III. Мотивація навчальної діяльності
IV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу
1. Наукові знання та Просвітництво.
2. Просвітителі. Енциклопедисти.
3. Культура епохи Просвітництва.
V. Узагальнення та систематизація знань
VI. Домашнє завдання
ХІД УРОКУ
I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ
Бесіда за запитаннями та завданнями.
1) Схарактеризуйте систему цінностей середньовічної людини.
2) Пригадайте, що означає вираз «релігійна картина світу».
3) Поміркуйте, чи вплинули Реформація та Відродження на світогляд пересічного європейця? Яким чином?
4) Якого поширення набули погляди гуманістів у Європі?
III. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Вступне слово вчителя.
XVIII ст. називають епохою Просвітництва. Після Відродження та Реформації це був третій духовний переворот, що остаточно ліквідував середньовічну систему цінностей. Просвітництво XVIII ст. було значним явищем у європейському світі, яке не тільки впливало на духовний розвиток суспільства, а й породжувало критику середньовічних норм життя.
Просвітництво розпочало боротьбу саме з тими проявами застарілого устрою, що не відповідали потребам сучасності. Важливе місце в досягненні нового суспільного ладу просвітителі відводили науці та знанням. Нові умови життя, піднесення в економіці, досягнення природничих наук вимагали зміни поглядів на світ, законів його розвитку, поширення знань та ідей, набутих за допомогою власного розуму.
Епіграфом до сьогоднішнього уроку ми візьмемо слова відомого німецького філософа І. Канта: «Май мужність користуватися власним розумом!».
Якими ж були передумови появи нових поглядів на світ? Насамперед це були наукові відкриття, що дуже зруйнували «релігійну картину світу».
IV. СПРИЙНЯТТЯ ТА УСВІДОМЛЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ
1. Наукові знання та Просвітництво.
Робота за підручником.
Учні опрацьовують матеріал підручника (§ 20, п. 1), після чого складають таблицю «Наукові відкриття».
Зразок таблиці.
|
Прізвище відкривача |
Відкриття |
|
Ґ. Ґалілей |
Сконструював перший телескоп, відкрив гори й супутники Юпітера. Підтвердив правильність теорії М. Коперника про обертання Землі навколо Сонця |
|
Й. Кеплер |
Відкрив закони руху планет навколо Сонця |
|
Р. Декарт |
Сформулював закон інерції |
|
І. Ньютон |
Сформулював закони класичної механіки та відкрив закон всесвітнього тяжіння |
|
Дж. Локк |
Виступив із рішучою критикою абсолютної монархії та обґрунтував справедливість парламентського правління в Англії |
Розповідь учителя.
Важливі відкриття, які були здійснені в астрономії, фізиці, хімії, медицині, біології, похитнули релігійну картину світу. В очах багатьох людей світ змінився, став зрозумілим і досліджуваним. Тепер за допомогою науки можна було пояснити велику кількість явищ природи, які до цього часу були незрозумілими. Величезні успіхи в точних науках привели до того, що в людей з’явився інтерес до устрою суспільства й держави. Релігійне пояснення непорушності феодальної станової держави вже не влаштовувало більшість мислителів, які виступали з критикою абсолютної монархії, феодального суспільства та шукали шляхи побудови нового, більш справедливого суспільства. Це й зумовило зародження нової ідейної течії — Просвітництва.
Просвітництво — це ідейна течія епохи переходу від феодального до капіталістичного суспільства, система ідей, уявлень, понять у різних галузях знань, що пояснювала людям вади існуючих порядків і показувала шляхи й перспективи розвитку нового, більш справедливого суспільства.
Просвітителі вважали, що всі люди від природи є рівними, тому необхідно перебудувати старе, феодальне суспільство, щоб забезпечити «природні права людини», тобто права, надані людині від природи. Ці принципи, насамперед, були спрямовані проти станових обмежень феодального суспільства. Велику увагу просвітителі приділяли також питанням виховання, підкреслюючи, що «просвітництво» людини, яку вони вважали істотою доброю, благородною, приведе до встановлення «царства розуму». Вони також намагалися обмежити вплив релігії на людей, заперечували божественне походження королівської влади.
Отже, просвітителі-філософи, письменники, економісти, історики — були противниками феодально-абсолютистських порядків. Критикуючи феодальні норми життя, вони боролися за встановлення свободи та громадянської рівності. Серед них, насамперед, слід виділити французьких просвітителів — Шарля Монтеск’є, Вольтера, Дені Дідро, Жан-Жака Руссо, Жана Мельє та Жана Тюрго.
2. Просвітителі. Енциклопедисти.
«Ажурна пилка».
На попередньому уроці учні одержали випереджальні завдання за групами, тобто були утворені так звані «домашні» групи. Кількість груп дорівнювала кількості завдань. Кожна група мала підготувати, використовуючи додаткову літературу, матеріал про погляди просвітителів: перша — Ш. Монтеск’є, друга — Вольтера, третя — Д. Дідро, четверта — Ж. Ж. Руссо, п’ята — Ж. Мельє та шоста — Ж. Тюрго. Кожний учень домашньої групи отримав «фішку» (фігурку певного кольору) — наприклад, червоного, синього, жовтого, зеленого, коричневого та рожевого (можна взяти й інші кольори).
Спочатку учні кілька хвилин працюють у «домашніх групах». Вони обговорюють домашнє завдання, діляться одержаною інформацією та підготовленими матеріалами. Таким чином, кожний учень стає «експертом» зі свого питання. Наступний етап — це робота в «експертних» групах, які формуються на уроці за кольорами. Тобто, до кожної групи запрошуються всі учасники із «фішками» одного кольору. Таким чином, у кожній групі опиняться «експерти» з поглядів усіх просвітителів. Завдання для груп — обмінятися інформацією з усіх питань. Час на виконання завдання — 10 хв.
Потім учні знову повертаються в «домашні» групи, де систематизують й узагальнюють отриману інформацію та демонструють результати своєї роботи — усну розповідь про погляди просвітителів на суспільство й державу.
Під час презентації розповідей також використовуються ілюстрації підручника (рис. 2. Шарль Монтеск’є; рис. 3. Вольтер; рис. 4. Жан-Жак Руссо; рис. 5. Обкладинка «Енциклопедії»; рис. 6. Дені Дідро).
Зразок повідомлень.
Перше повідомлення
Шарль Монтеск’є (1689—1755 рр.). Французький просвітитель, письменник, історик. Прихильник англійської моделі існування держави. Дійшов висновку, що ідеальним державним ладом є такий, що максимально забезпечує особисту свободу громадян. Він пропонував обмежити владу короля конституційними установами та законодавчою діяльністю двопалатного парламенту. Уважав, що індивідуальна й політична свобода може бути збережена тільки в тій державі, де існує поділ влади, тобто обґрунтував теорію про поділ влади на три гілки — законодавчу, виконавчу й судову. Згідно з його концепцією, законодавча влада має здійснюватися народним представництвом, виконавча — монархом, а судова — обраними довічно суддями. Така модель, на його думку, відкрила б перспективи французькій буржуазії стати такою ж впливовою, як і британська. Його ідеалом була монархія, обмежена конституцією, але така, що забезпечувала б владу для буржуазії та ліберального дворянства.
Ш. Монтеск’є вважав, що помірність має бути в усьому. «Люди завжди краще уживаються із серединою, ніж із крайностями». Схильність до компромісу — характерна ознака вчення Ш. Монтеск’є.
Друге повідомлення
Вольтер (Марі Франсуа Аруе) (1694—1778 рр.). Французький мислитель, один із найвидатніших діячів Просвітництва XVIII ст. Багатогранна, талановита особистість. Поет, драматург, історик, філософ. Французький історик літератури Е. Фаге зазначив, що «Вольтер наповнює собою все XVIII ст.». За вільнолюбні ідеї двічі потрапляв до Бастилії. Багато років прожив в еміграції. Праці Вольтера були дуже популярними. Автор відіграв важливу роль у зміні настроїв, що згодом призвели до Французької революції. На 84-му році життя отримав можливість повернутися додому, де невдовзі й помер. Він наполягав на необхідності введення конституції, обмеження влади короля, ліквідації привілеїв дворянства й духівництва, уважав, що тільки освічений монарх має право очолювати державу. Вольтер чекав перетворень не від революції, а від освіченого монарха. Найсправедливішим суспільним устроєм він уважав такий, в основі якого лежать свобода, власність, рівність. Зі свободою цей просвітитель пов’язував скасування феодальних привілеїв, свободу віросповідань, друку, слова. Релігію та католицьку церкву Вольтер уважав головними ворогами та вів із ними постійну боротьбу. При цьому філософ зазначав, що «чернь треба тримати в суворій покорі», а для простого народу релігія «навіть корисна», що неможливо було б управляти селянами навіть одного села, якби воно було заселене безбожниками. Він заявляв: «Якби Бога не було, його слід було б вигадати», а в себе в маєтку поставив пам’ятник із написом: «Богові від Вольтера».
Третє повідомлення
Дені Дідро (1713—1784 рр.). Французький філософ, письменник. Народився в родині ремісника, навчався в Паризькому коледжі права. Позбавлений батьківської допомоги, змушений був заробляти приватними уроками, переписуванням, складанням проповідей. За надуманою скаргою був ув’язнений. У своїх працях він підкреслював, що завданням держави є забезпечення громадянам їхніх прав. Виступав за необхідність заміни існуючих феодальних відносин на більш прогресивні, за наділення селян землею, ліквідацію станових привілеїв. Такі зміни в суспільстві, на його думку, мають відбуватися внаслідок розвитку освіти, морального вдосконалення, правильного виховання, через проведення зважених реформ. Він був прихильником виборних органів влади, які б формувалися волевиявленням громадян, але водночас уважав, що державу має очолювати освічений монарх. Усе своє життя Д. Дідро був ворогом будь-якої релігії. Він не розумів і не сприймав жодного з аргументів, які б заважали людям відмовитися від релігії.
Четверте повідомлення
Жан-Жак Руссо (1712—1778 рр.). Французький філософ, письменник, композитор. Син годинникаря, потомка гуґенотів. Освіти не мав, займався самоосвітою. Опанував безліч професій — годинникаря, гравера, вантажника, пекаря, переписувача, домашнього секретаря, французького посланника, журналіста, художника, педагога. Був різнобічно розвиненою людиною. Як філософ написав книгу «Чи сприяло відродженню мистецтв і наук очищення моралі?», як педагог — «Про виховання», як журналіст — «Дослідження про походження мов», як композитор — романси, комічну оперу «Сільський чаклун».
Ж. Ж. Руссо закликав установити республіканську форму правління. Він висунув ідею народного суверенітету, яка разом із принципами рівності, вільності була основою його політичної програми. Політична свобода, на його думку, можлива лише в тій державі, де законодавцем є народ. Свобода полягає в тому, щоб громадяни перебували під захистом законів, прийнятих ними самими. Держава має втілювати загальну волю народу. Ідеалом такої держави є республіка. Уряд — лише вповноважений орган, що опосередковує взаємини між підданими та сувереном (носієм верховної влади), а члени уряду — виконавці суспільної волі. Найважливіші суспільні проблеми мають розв’язуватися на плебісцитах (усенародному голосуванні). Ж. Ж. Руссо вказував на наявність у народу права на опір тиранам. «Насильство, на якому тримається деспотизм, може бути ліквідоване тільки за допомогою насильства», — казав він. На його думку, революція має позитивне значення. Він визнавав цінність релігії: «Держава зацікавлена в тому, щоб кожний громадянин сповідував релігію, яка примушувала б його любити свій дім».
П’яте повідомлення
Жан Мельє (1664—1729 рр.) — бідний сільський священик. У своїй праці «Заповіт» він оголосив війну Богові, королю, багатіям. Ж. Мельє пропонував передати землю в спільне користування. Він виступав проти приватної власності: «Зло, прийняте й узаконене майже в усьому світі, полягає в тому, що люди привласнюють собі блага й багатства землі, тоді як усі мали б володіти ними спільно на рівних правах і користуватися ними так само на однаковому становищі й спільно». Цього він вимагав в ім’я щастя людства. Ж. Мельє виступав за революцію для знищення влади короля та привілейованих станів. Він відверто закликав до насильницького повалення влади: «...Скиньте всюди ці трони несправедливості й нещастя...». Хоча «Заповіт» і не був опублікований, він розійшовся країною в списках і відіграв свою роль у передреволюційному «блуканні розумів».
Шосте повідомлення
Жак Тюрго (1727—1781 рр.). Започаткував своєрідне економічне вчення. Він виходив із положень теорії «природного права», критикував існуючий феодальний лад як такий, що порушує різноманітні права й зокрема — право особистої свободи й право приватної власності. В обмеженні свободи підприємництва, економічної ініціативи, регламентації урядом економічної діяльності Ж. Тюрго вбачав згубне порушення «природного права». Тільки повна й необмежена свобода конкуренції, ініціативи в економічній сфері відповідає цьому праву. У галузі промисловості він рішуче виступав проти цехової системи. Цехи лише заважали розвитку промисловості, обмежували ініціативу робітника, робили монотонним процес праці; вони порушували священне та невід’ємне право на працю. Ж. Тюрго вважав, що «свобода праці» не погіршує, а, навпаки, покращує становище робітників. Вільна конкуренція між підприємцями забезпечить робітникам кращі умови праці.
Цікаво знати!
Від 1751 р. кілька просвітителів на чолі з Д. Дідро почали видавати «Енциклопедію, або Тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел». Серед її авторів були Вольтер, Ж. Ж. Руссо, Ш. Монтеск’є та інші відомі письменники та вчені. Вони ставили за мету викласти й систематизувати наукові знання та передові ідеї свого часу. Видання «Енциклопедії» завершилося в 1780 р. До її 35 томів увійшло понад 70 тис. статей із математики, астрономії, фізики, хімії, географії та технології різних виробів, ведення сільського господарства тощо. «Енциклопедію» називали «облоговою машиною, що штурмує старий лад».
Розповідь учителя.
Таким чином, ідеї просвітителів відіграли важливу роль у житті тогочасного суспільства. Їхні погляди відбивали, насамперед, майнові інтереси тих груп населення, що претендували на необмежене право власності, тобто буржуазії. Власність була результатом їхньої діяльності, і тому вони вважали, що право розпоряджатися нею належить виключно їм, а не суспільству чи державі. Зрозуміло, що для реалізації таких поглядів необхідно було ввійти до державних органів влади та управління, через які й упроваджувати закони, що відповідали б інтересам власників. Оскільки у феодальному суспільстві в привілейованому стані перебували лише дворяни та духівництво, нові власники виступили з широкою програмою вимог свобод і прав людини. Буржуазія та ліберальне дворянство не бажали миритися з абсолютною монархією та феодальним ладом.
3. Культура епохи Просвітництва.
Конференція.
Питання про культуру епохи Просвітництва розглядається шляхом проведення конференції, на якій учні мають представити власні проекти. На попередньому уроці серед учнів було сформовано чотири групи з трьох-п’яти осіб, які отримали завдання підготувати власні проекти: перша група — архітектура, друга група — живопис, третя група — музика та четверта — література й театр. Протягом тижня учні вели самостійну пошукову роботу, готували повідомлення, підбирали джерела інформації, займалися оформленням проекту. За допомогою вчителя було розподілено обов’язки серед членів групи й призначено керівників — експертів із цього питання (обираються серед сильних учнів). Результати своєї роботи учні й мають презентувати на конференції. Цей урок можна провести в комп’ютерному класі, краще з використанням мультимедійного проектора. У такому разі учні готують комп’ютерні презентації.
Склад учасників конференції може бути таким:
Голова (учитель).
Експерти (керівники груп).
Учнівське журі (два учні, можна запросити також когось з учителів).
Комісії з питань розвитку культури (учні, які готували проекти).
Слухачі (учні, які не брали участі в підготовці проектів).
Учнівська конференція проходить за таким сценарієм:
1) Учитель відкриває конференцію, керує її роботою, бере участь в обговоренні всіх питань.
2) Заслуховуються виступи кожної групи, тобто відбувається презентація проектів, під час якої учні характеризують розвиток культури відповідно до своєї теми, а також демонструють плакати, таблиці, схеми, ілюстрації або комп’ютерні презентації. Від групи може виступати один або кілька учнів.
3) Експерти доповнюють виступи учнів своєї групи й беруть активну участь в обговоренні питань, відповідаючи на запитання.
4) Запитання до виступаючих можуть ставити всі присутні, крім членів журі.
5) Наприкінці уроку журі відзначає найкращий проект і мотивує своє рішення.
6) Учитель виставляє оцінки за урок усім активним учасникам конференції.
Вступне слово вчителя.
Мистецтво й література XVII—XVIII ст. кожної з європейських країн відзначаються неповторною своєрідністю. Але саме в цей час завдяки розширенню кола освічених людей, інтелігентів між ними налагоджуються культурні зв’язки. Якщо в минулі епохи на виникнення та зміну художніх стилів потрібні були століття, то тепер це відбувається набагато швидше: у першій половині XVII ст. панував стиль бароко, у другій половині — класицизм, у першій половині XVIII ст. — рококо (генетично пов’язаний із бароко), у другій половині XVIII ст. в дещо іншій формі повертається класицизм. Зупинимося на цих провідних художніх стилях детальніше на прикладі архітектури.
ПЕРША ГРУПА
Архітектура
Точне походження терміна бароко невідоме. Його починають уживати у XVIII ст. з дещо зневажливою інтонацією (у перекладі з італійської — «неправильний» або «химерний»). Цей стиль прямо перекликався зі способом життя королівських дворів, особливо французького, що диктувало європейську моду: поєднання нескінченних свят, постійних розваг і суворого етикету, жорсткої регламентації. Але водночас зі світовідчуття зникає стабільність, міцність, властива минулим епохам.
Архітектура бароко широко використовує відкриті Ренесансом технічні прийоми, але з іншою метою. Це надзвичайно парадний, пишний, декоративний стиль. Для нього характерні просторовий розмах, велика кількість архітектурних деталей, переважання зігнутих ліній, дуже складних композицій. Бароко відрізняє контрастність, панування яскравих кольорів, велика кількість позолоти. Такі риси дуже яскраво виявилися в обрисах Зимового палацу в Петербурзі.
Цей стиль активно використовував синтез мистецтв — поєднання в єдиному ідейно-художньому задумі різних видів мистецтва. Починають проектуватися не тільки будівлі самі по собі, а й цілі ансамблі. Один із найбільш уславлених — ансамбль площі перед побудованим раніше собором Святого Петра в Римі, яку, за задумом Л. Берніні, оточили масштабною колонадою, а в центрі поставили величезний давньоєгипетський обеліск. До архітектурного задуму включається навколишнє середовище, особливого звучання набуває паркове мистецтво. Виникає архітектура фонтанів — садових, міських. Безліч фонтанів у стилі бароко є в Римі, із них найбільш відомий фонтан Треві. У позаміській резиденції російських імператорів — Петергофі — фонтани є стрижнем усього палацово-паркового ансамблю.
Велику роль починають відігравати інтер’єри: світла підлога, кришталеві люстри, драпіровки, ліпні прикраси. Живопис і скульптура втрачають самостійну роль, стають частиною декору. Дуже поширені так звані ілюзорні плафони — по-особливому розписана стеля, — що зображують, як правило, небо в поєднанні з багатофігурною композицією. Подібний ефект ілюзії використовують і в архітектурі. Найвідоміший італійський архітектор і скульптор бароко Л. Берніні так спроектував сходи у Ватиканському палаці, що вони знизу сприймаються набагато довшими, ніж є насправді. Коли на верхньому майданчику з’являється Папа Римський, його фігура здається несподівано великою та величною.
Внутрішньо складним стилем був класицизм. Центральною ідеєю класицизму є ідея розумності, упорядкованості, «правильності». З одного боку, ця ідея широко використовувалася для обґрунтування необхідності абсолютизму: держава на чолі з монархом трактувалася як утілення розуму, який обмежує людські вади. Але, з іншого боку, той самий раціоналізм був філософською основою розвитку передової науки, фундаментом буржуазної ідеології. У XVII ст. провідною була перша тенденція. У Франції класицизм стає офіційним стилем, спеціальні вказівки даються кардиналом Рішельє, потім Людовіком XIV. Створюються спеціальні організації, покликані стежити за розвитком літератури, мистецтва. У 1634 р. це — Французька академія, переважно філологічна, пізніше — Академія живопису і скульптури, Академія наук.
Класичний зразок архітектури класицизму — королівський палацовий комплекс у Версалі. До нього входять палац, парк, безліч споруд. Чітке планування, геометрична організованість палацу й парку, симетричність визначають його вигляд. Навіть деревам і кущам надано форму геометричних фігур. Такий тип дістав назву французького, регулярного парку.
На початку XVIII ст. провідним стає стиль рококо (термін походить від назви декоративної прикраси у вигляді мушлі). Цей стиль пов’язаний із бароко, але позбавлений його розмаху. Стиль рококо є декоративним, має риси витонченості, чуттєвості. Рококо не передбачає прямих ліній, використовує ніжні кольори — рожевий, блакитний, сірий. Він асоціюється з визначенням «галантний вік». Аристократія остаточно відходить від участі в практичному житті, замикається у своєму штучному світі. Особливо послідовно рококо використовується в оформленні інтер’єрів. Улюблені матеріали — перламутр і порцеляна, яка в Європі стала відома та ввійшла в моду тільки у XVIII ст. Витвором мистецтва стає навіть зовнішність людини.
Але водночас усе більшої сили набирає інша течія в культурі, яка походить від третього стану, — лінія буржуазної опозиції абсолютизму. У другій половині XVIII ст. знову утверджується класицизм, але його внутрішній зміст змінюється. На перший план тепер висувається демократична складова. Основні ідеї — єдиної національної державності, патріотизму, громадського обов’язку — виявляються співзвучними пафосу Просвітництва. Витонченості рококо протиставляється суворість і простота давніх стилів. Демократичний устрій грецьких полісів і республіканського Риму були проголошені зразком «справедливого ладу». Особливо посилилося захоплення античністю після розкопок давньоримських міст Помпеї та Геракуланума, які загинули під час виверження Везувія. Найбільший знавець і пропагандист античного мистецтва історик І. Вінкельман писав: «Єдиний шлях для нас стати великими, а якщо можливо, і неповторними, — це наслідувати давніх». В архітектурі широко використовується ідея античних портиків і колони грецьких ордерів. Новою в парковому мистецтві була поява англійських ландшафтних парків, які імітують природний ліс. До класицизму другої половини XVIII ст. застосовують поняття просвітницький класицизм, неокласицизм.
В умовах зміни стилів то залежно від них, то відносно автономно розвивалися інші види художньої творчості.
ДРУГА ГРУПА
Живопис
Характерні риси бароко можна побачити у творчості великого фландрського художника П. П. Рубенса (Фландрія — сучасна Бельгія). Його відзначала фантастична живописна майстерність, яка відкрила перед образотворчим мистецтвом нові перспективи. Улюбленими були сюжети античних міфів. Художник мав величезну популярність, яка принесла йому матеріальне благополуччя, оскільки в моді були парадні портрети.
Інакше склалася доля голландця Рембрандта. Зі зростанням майстерності в його картинах головним стає психологічна глибина, реалізм. Якщо початком його творчого шляху став колективний портрет на замовлення «Анатомія лікаря Тулпа», що приніс художнику популярність, то завершальним — трагічне полотно «Повернення блудного сина». Причому чим масштабнішими ставали роботи Рембрандта, тим більше популярності він утрачав серед сучасників.
Славу іспанського живопису складає творчість Д. Веласкеса. У своїх портретах, парадних за формою, він завжди головну увагу приділяв внутрішньому світу персонажа. Коли Папа Римський Інокентій X побачив свій портрет, то назвав його «дуже правдивим». Революційною для католицької Іспанії була картина Д. Веласкеса «Венера перед дзеркалом».
У живопису XVII ст. ідеї класицизму найповніше втілилися у творчості Н. Пуссена та К. Лоррена. Незважаючи на відмінності, бароко й класицизм мають спільні ознаки, ураховуючи те, що ті системи прийшли на зміну Ренесансу й були своєрідною реакцією на кризу гуманістичних ідей Відродження. Митці бароко та класицизму відкидали ідею гармонії, яка становила підвалини гуманістичної ренесансної концепції. Замість гармонії між людиною та суспільством мистецтво XVII ст. висунуло ідею складної взаємодії особистості та соціального середовища, замість гармонії розуму та почуття — ідею підкорення пристрастей велінню розуму та моралі.
ТРЕТЯ ГРУПА
Музика
Процес переходу в Європі від музичної культури феодального типу до буржуазної тривав протягом XVII—XVIII ст. Остаточно закріпилося загальне панування світської музики. Її зміст охоплює широке коло тем та образів, у тому числі філософських, історичних, сучасних, громадянських. В аристократичних салонах розвивається публічне музичне життя. Відкриваються постійно діючі музичні установи — оперні театри, філармонічні товариства, удосконалюються струнні та духові музичні інструменти, розвивається нотний друк.
У композиторській творчості цей період представлений такими художніми стилями, як класицизм, бароко, рококо. Поряд з існуючими вже монументальними жанрами меси та ораторії в цей період виникає та невдовзі стає провідним принципово новий жанр — опера. Наприкінці цього періоду починається формування симфонії та балету. Паралельно з розквітом поліфонії вільного стилю, що приходить на зміну поліфонії суворого стилю, у побутовій танцювальній, а пізніше професійній музиці зароджується гомофонно-гармонійний склад.
Свідомість епохи бароко з її контрастами, нестійкістю є найбільш співзвучною музичному мистецтву, відкриває нову епоху в його розвитку. Уперше в історії культури музика починає відігравати таку самостійну роль. Розширюється коло музичних інструментів, особливу повагу мають майстри, які їх виготовляють.
У стилі бароко з характерною для нього умовністю та поширенням синтезу мистецтв виник новий музичний жанр — опера, який висунув на перший план красу мелодії. Він зародився в Італії, але швидко поширився всією Європою.
Класицизм із його ідеєю порядку, єдності цілого та його частин, гармонії та суворих пропорцій з особливою силою виявив себе в інструментальній музиці. Провідною в Європі стала віденська музична школа. Основою її завоювань стає принцип симфонізму — особливої якості розвитку музичної думки, коли нова ідея народжується поступово, у перетворенні початкового образу, головна тема породжує побічну, яка контрастує з головною. Саме такий підхід утілився в новому жанрі — симфонії. Вінчала музичне мистецтво XVIII ст. та готувала новий прорив творчість великого В. А. Моцарта: опери «Весілля Фігаро», «Дон Жуан», «Чарівна флейта», три симфонії, трагічний «Реквієм», роботу над яким обірвала смерть композитора.
У країнах, де в цей час триває процес становлення націй (Італія, Франція, Англія, частково Німеччина) формуються високорозвинені національні музичні культури. Так, в Італії зароджуються опера, ораторія та кантата, оновлюється інструментальна музика (творчість A. Вівальді, А. Кореллі). У Франції — опера-балет (Ж. Б. Люллі), нові форми клавірних мініатюр (творчість Рамо та Куперена); в Англії — клавірна школа верджиналістів. Вершиною композиторської музики цього періоду вважають творчість видатного німецького композитора Й. С. Баха. Із його ім’ям пов’язують також початок панування в європейській музиці рівномірної темперації.
Видатним досягненням другої половини XVIII ст. є формування Віденської класичної школи, представниками якої є Ф. Й. Гайдн, B. А. Моцарт та Л. ван Бетховен. Саме в цей період в основному сформувався склад сучасного симфонічного оркестру, жанри симфонії, сонати, тріо, квартету та квінтету. У сонатному алегро (allegro) зароджується, а пізніше у творчості Л. ван Бетховена формується новий метод музичного мислення — симфонізм. Суттєвого реформування у творчості В. А. Моцарта та К. В. Глюка зазнає оперний жанр, долаючи умовність аристократичної опери. У творчості К. В. Глюка та Л. ван Бетховена як самостійний жанр відокремлюється балет.
ЧЕТВЕРТА ГРУПА
Література і театр
У XVII ст. розвивалася творчість великих драматургів — П. Корнеля, Ж. Расіна, Ж. Б. Мольєра. Театр часів класицизму відзначає низку характерних рис. Жанри в ньому поділялися на «високі» і «низькі». Твори «високого» жанру — трагедії — мали бути написані обов’язково віршами. Мали використовуватися піднесені вирази, застосовуватися алегорії, образи міфології. Класична п’єса будувалася на основі трьох єдностей: часу, місця та дії (одна сюжетна лінія розвивалася без зміни декорацій, події мали відбуватися протягом доби). Як писали члени Французької академії в одному зі своїх висновків: «Ніщо безладне та плутане взагалі не може нікому подобатися». У центрі уваги трагедії перебував конфлікт між обов’язком і почуттям, причому обов’язок мав перемогти. Коли П. Корнель у своїй трагедії «Сід» відступив від цього правила (головна героїня погоджується на шлюб із коханим, хоча він убив на дуелі її батька — тобто гору взяло почуття), за вказівкою Рішельє п’єса була винесена на обговорення академії, де сюжет визнали неправильним. При таких зовнішніх формах п’єси головну увагу П. Корнель, Ж. Расін зосереджували на внутрішньому світі, переживаннях персонажів. Писалися довгі монологи, які вимагали особливого мистецтва декламації. Актори стали спеціально працювати над роллю, обговорювати задум з автором. Почали зростати їх загальна культура й знання.
Правила, такі суворі для «високих» жанрів, не поширювалися на «низький» жанр — комедію. Вона була вільною від умовності, неминуче властивої трагедіям класицизму. Її героями могли бути прості люди, які говорили повсякденною мовою. Великий комедіограф Ж. Б. Мольєр з’єднав народну традицію та інтелектуальність, громадянськість. Майже через три століття його «Тартюф», «Міщанин-шляхтич» не сходять зі сцен театрів усього світу. Ще далі від замкненості театру часів класицизму пішов П. О. Бомарше в «Севільському цирульнику» та особливо «Одруженні Фіґаро». До вуст своїх комедійних героїв він уклав монологи, які засуджували аристократію та провіщали революційну епоху.
Класицизм став художньою мовою французького Просвітництва. Майже всі найбільші мислителі займалися також художньою творчістю. П’єси й повісті писав Вольтер, популярності набували романи Ж. Ж. Руссо. Фундатором нового жанру — художньої критики — став Д. Дідро.
Разом із тим у літературі, особливо англійській, усе сильніше простежуються реалістичні тенденції: «Робінзон Крузо» Д. Дефо, політичні сатири Дж. Свіфта. Жанр відомого твору Г. Філдінґа «Історія Тома Джонса, знайди» визначають як просвітницький реалістичний роман.
У літературі XVIII ст. відбувається серйозний стильовий злам. Практика універсальних стильових систем залишається в минулому. Мистецтво, насамперед література, стають окремою сферою культурного життя та вже не виражають сукупних культурно-історичних прагнень своєї доби. Естетичні системи втрачають значення всезагальності. Шляхи різних видів мистецтва — літератури й театру, театру й музики — починають розходитися. Поет більше не використовує спільний стильовий запас доби, а створює власну систему стилю та підпорядковує її своєму особистому задуму.
У кожній країні література мала яскраво виражений національний характер залежно від своєрідності історичного розвитку народу, його національних рис і традицій, хоча для всієї епохи були характерні деякі спільні риси, виражені у явищі Просвітництва та течії сентименталізму.
Просвітителі підпорядкували свою творчість завданню перебудови суспільства. Головним принципом просвітницької естетики стало утвердження виховної ролі мистецтва, демократичної ідейності. Використавши вчення Арістотеля про мистецтво, просвітителі заклали теоретичні засади критичного реалізму, що розвинувся вже в мистецтві XIX ст.
Твори просвітителів вирізняє концептуальність, вони є глибоко філософічними. У багатьох випадках це своєрідні белетризовані філософські трактати. Звідси й певна раціоналістичність творчості просвітителів. Вони створили жанри публіцистичного філософсько-політичного роману, морально-політичної драми й ґротескно-комедійного памфлету. При цьому широко використовували літературні форми старих майстрів: памфлети Лукіана, філософську поему Лукреція, сатиричну літературу Ренесансу: твори Еразма Роттердамського, Франсуа Рабле, Томаса Мора, яких вони вважали своїми ідейними попередниками.
Наприкінці століття складається новий напрямок — сентименталізм як реакція на надмірну розсудливість класицизму, для якого характерною була підвищена увага до почуттів, переживань, «життя душі».
Сентименталізм — явище складне й сповнене протиріч. Як ідейний і художній напрямок він не тотожний Просвітництву в цілому, але в той же час тісно пов’язаний із ним. У багатьох випадках сентименталізм був кризою Просвітництва (Англія), в інших майже повністю злився з просвітницькою літературою (Франція, Німеччина).
У європейській літературі герой був новою людиною доби руйнації феодального суспільства, зображеною то в буднях реального побуту (наприклад, Том Джонс, Фіґаро, Луїза Міллер), то в певній відокремленості від цих буднів або навіть в узагальнено-філософському плані (наприклад, Робінзон Крузо, Натан Мудрий, Прометей, Фауст).
Просвітителі ввели в літературу героя-простолюдина як позитивний образ, почали оспівувати його працю, мораль, співчутливо зображати його страждання. При цьому часто критикувалися панівні стани, до літератури вводився критичний елемент, що крім художнього мав і політичне значення. Просвітницький герой — діяльний, упевнений у собі.
Сентименталізм докорінно відрізнявся від класицизму та частково випливав із Просвітництва. Якщо класицисти оповідали про видатних людей, видатні події та видатні пристрасті, то сентименталісти зверталися до простих, пригноблених і слабких людей. У їхніх героях не було нічого особливого: їхні страждання не дивують і не вражають, зате зворушують. Замість піднесеного й величного, що було в класицистів, сентименталісти принесли до літератури зворушливе. Сентименталізм був також і реакцією на Просвітництво з його часто надмірною раціоналізацією сюжетів і персонажів, хоча саме з Просвітництва випливала увага до звичайних людей.
У творах сентименталістів важливе місце посіла природа, у той час класицисти не помічали її. Її споглядання, мирне спілкування з нею простих добрих людей — ось ідеал сентименталістів.
У західноєвропейській літературі просвітницькі тенденції спочатку зародилися в Англії на початку XVIII ст., досягли своєї вершини в середині століття у Франції та перейшли в нову якість наприкінці століття в Німеччині. У літературі виділяються три основні ідейно-стильові напрямки:
• література просвітницького раціоналізму, що найбільшою мірою відбила просвітницькі ідеї;
• література сентименталізму, до якої також відносять літературу штюрмерства в Німеччині;
• література веймарських класиків у Німеччині (Й. Ф. Шіллер, Й. В. Ґете).
Запитання та завдання для обговорення.
1) Як політичні зміни XVII—XVIII ст. вплинули на розвиток культури?
2) Які напрямки живопису набули найбільшого поширення в цей період?
3) Назвіть найвідоміших художників епохи Просвітництва та їхні твори. Які мотиви були головними в їхній творчості?
4) Які стилі архітектури набули поширення в епоху Просвітництва?
5) Назвіть основні риси стилів бароко, класицизму та рококо.
6) Назвіть відомих архітекторів епохи Просвітництва.
7) Опишіть найвідоміші архітектурні споруди цього періоду.
8) Які напрямки музичного мистецтва розвивалися в епоху Просвітництва?
9) Творчість якого композитора мала вплив на розвиток музичного мистецтва в країнах Європи?
10) Назвіть найвідоміших композиторів цього періоду та їхні твори.
11) Які події в країнах Європи вплинули на розвиток літератури?
12) Які жанри літератури розвивалися в цей період?
13) Назвіть найвідоміших письменників доби Просвітництва та їхні твори. Якою була їхня тематика?
14) Як розвивалося театральне мистецтво в епоху Просвітництва?
15) Який драматург мав великий вплив на розвиток театру?
16) Поміркуйте, які нові риси розвитку живопису, архітектури, музики, літератури, театру з’явилися в епоху Просвітництва порівняно з періодом Відродження?
V. УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ
Бесіда за запитаннями та завданнями.
1) Чому XVIII ст. називають добою Просвітництва? Назвіть її характерні риси.
2) Поясніть, чи можна стверджувати, що висловлювання І. Канта «Май мужність користуватися власним розумом!» визначає сутність настроїв доби.
3) Ж. Ж. Руссо писав: «Для покращення суспільного становища треба, щоб у кожного було досить і щоб ні в кого не було надто багато». Чи поділяєте ви погляди французького філософа? Свою відповідь обґрунтуйте.
4) Визначте, кому з просвітителів належать висловлювання:
• «Наберіться відваги й мисліть самостійно!». (Вольтер.)
• «Свобода — це право робити все, що дозволено законом». (Ш. Монтеск'є.)
• « Насильство, на якому тримається деспотизм, може бути ліквідоване тільки за допомогою насильства». (Ж. Ж. Руссо.)
• «Якби Бога не було, його слід було б вигадати». (Вольтер.)
• «Люди завжди краще уживаються із серединою, ніж із крайностями». (Ш. Монтеск'є.)
«Прес».
Учні методом «пресу» виконують завдання: Поміркуйте, як ідеологія епохи Просвітництва вплинула на розвиток культури, зокрема мистецтва? Доведіть власну точку зору на конкретних прикладах розвитку живопису, архітектури, музики, літератури та театру.
VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1) Опрацювати матеріал § 20, 22 підручника.
2) Порівняти погляди двох просвітителів (за вибором) за планом: а) погляди на релігію; б) державу; в) права людини.
