Філософське розуміння категорії буття. Об’єктивне буття і Я-буття

Мета: розкрити зміст поняття «розвиток»; розкрити філософський зміст категорії буття; розвивати аналітично-просторові уявлення; розвивати вміння працювати з довідковою літературою; сприяти розумінню учнями класичного бачення світу.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форма уроку: лекція.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Актуалізація опорних знань

Перевірка домашнього завдання

Декілька учнів зачитують твори-есе на тему «Буття визначає свідомість».

III. Мотивація навчальної діяльності

Кожне покоління людей прагне створити цілісну картину світу, визначити закономірності його розвитку, пізнати його сутність та оволодіти його просторово-часовими вимірами. Знаменно, що духовні пошуки людства відбуваються постійно — думка рухається від загальних суджень про світ до конкретизації уявлень про Всесвіт та його будову.

«Буття» — поняття, що багатьма мислителями минулого і сучасності покладене в основу філософських роздумів. Чому? Тому що філософські роздуми — це думки про гранично загальні, глибинні засади навколишнього світу і про потаємні глибинні основи самого людського життя, це прагнення відповісти на питання, які породжені самим життям: що криється за конкретними, тимчасовими, перехідними речами, станами, процесами природи, тобто що є світ «насправді», у своїй сутності? Що заховане за минущим існуванням окремих людей, їхнім життям і смертю, у чому сенс людського існування? Чи існує світ тільки «тут» і «тепер» або і «там», «скрізь» і «завжди», тобто скінченний чи безмежний світ у просторі й у часі? Якщо скінченний, то що «там», за його межами і що було до його виникнення? Коли і як він виник? Якщо він вічний і безмежний, то як співвідносяться з ним скінченні речі і людські істоти? Ми на сьогодншньому уроці спробуємо знайти відповіді на цей ланцюжок питань.

IV. Вивчення нового матеріалу

• Філософський зміст категорії буття

Дієслово «бути» («не бути») в минулому, теперішньому, майбутньому часах, а також зв’язка «є» належать до числа найбільш уживаних слів у багатьох мовах («єсть» — у російській, «ist» — німецькій, «is» — англійській, «est» — у французькій мовах).

Розглядаючи проблему буття, філософія виходить із того, що світ існує. Філософія фіксує не просто існування світу, а більш складний зв’язок всезагального характеру: предмети та явища світу. Вони разом з усіма їхніми властивостями, особливостями існують і тим самим об’єднуються з усім тим, що є, існує у світі.

За допомогою категорії «буття» здійснюється інтеграція основних ідей, які виділяються в процесі осягнення світу «як цілого»: світ є, існує як безмежна та неминуща цілісність; природне і духовне, індивіди і суспільство існують у різних формах; їхнє різне за формою існування — передумова єдності світу; об’єктивна логіка існування та розвитку світу породжує сукупну реальну дійсність, яка наперед задана свідомості.

Усезагальні зв’язки буття проявляються через зв’язки між одиничними і загальними відношеннями предметів та явищ світу.

Цілісний світ — це всезагальна єдність, яка охоплює різноманітну конкретність і цілісність речей, процесів, станів, організмів, структур, систем, людських індивідів тощо. За традицією їх можна назвати сущими, а світ загалом — сущим. Кожне суще — унікальне, неповторне в його внутрішніх і зовнішніх умовах існування. Визначеність сущого характеризує місце і час його індивідуального буття. Умови цього буття ніколи не відтворюються знову і не залишаються незмінними.

Визнання унікальності кожного сущого особливо важливе для вчення про людину, воно націлене на визнання в кожній людині неповторної істоти. Разом із тим пізнання та практика потребують, щоб будь-яке одиничне явище знаходило своє місце в системі зв’язків, об’єднувалось у групи, узагальнювалось у всеосяжну цілісність. Визначаючи подібність умов, способів існування одиничних сущих, філософія об’єднує їх у різноманітні групи, яким притаманна загальність форм буття.

Серед основних форм буття розрізняють:

1) буття речей (тіл), процесів, яке, у свою чергу, поділяється на буття речей, процесів, станів природи, буття природи як цілого; буття речей і процесів, вироблених людиною;

2) буття людини, яке поділяється на буття людини у світі речей і специфічне людське буття;

3) буття духовного (ідеального), яке існує як індивідуальне духовне та об’єктивне (позаіндивідуальне) духовне;

4) буття соціального, яке приділяється на індивідуальне (буття окремої людини в суспільстві та в історичному процесі) і суспільне буття.

Виділяючи головні сфери буття (природу, суспільство, свідомість), слід враховувати, що розмаїття явищ, подій, процесів, які входять у ці сфери, об’єднане певною загальною основою.

Особливе місце в онтології посідає буття духовного та різноманітних форм його прояву.

Дух, душа, духовне, духовність, свідомість, ідеальне — поняття, вживані в різних значеннях і смислах у міфології, релігії, філософії.

Міфологія ототожнює дух із дією сил природи: вітру, переміщення повітря, грому, блискавки тощо, а також життєвого подиху, початку нижчого і вищого життя.

Релігія терміном «дух» визначає душі людей, які мають розум, волю, могутність, надприродні сили Бога.

Філософський зміст поняття «дух» по-різному тлумачиться філософами, зокрема як притаманна людині здатність мислити, відчувати, виявляти вольові зусилля, цілепокладати та творчо діяти. Часто термін «дух» уживають як характеристику суспільних явищ: дух народу, нації, дух солідарності тощо.

• Буття людини та його основні форми

Характеристика загальної категорії буття дає можливість виділити основні форми буття людини та його специфіку.

Буття людини характеризується низкою особливостей. Людина — частина природи, як усе живе, підпорядковується її законам: проходить етапи виникнення, розвитку і загибелі, включаючись тим самим у діалектику буття і небуття. Людське тіло, як і всі речі природи, підпорядковане закону збереження речовини й енергії. Біологія людини — відносно самостійний світ, порушення якого таїть у собі шкідливі наслідки для нових поколінь, особливо якщо зміни пов’язані з порушенням екологічного балансу між людиною і природою. Особливості буття людини не вичерпуються тим, що людина — природна істота.

Людина — істота, яка має свідомість і здатна до людських форм спілкування. Наявність свідомості в людини якісно виділяє її серед інших високорозвинених тварин і надає її буттю нових особливостей.

По-перше, завдяки свідомості людина на основі предметно-практичної діяльності задовольняє свої потреби і таким чином взаємодіє з іншими формами буття.

По-друге, людина має не тільки свідомість узагалі, а й душу, що дозволяє їй усвідомлювати саму себе, свою історичність, свою неминучу смерть; діяльність душі створює умови для розуміння залежності й водночас відносної незалежності людини від зовнішнього середовища, забезпечує самостійність мислення, свободу. Індивідуальний дух встановлює зв’язок людини зі світом інших буттєвих форм, усвідомлює їхню суть і через це піднімається над світом тварин і природи.

Завдяки тілесно-духовній організації людина є особистістю, здатною до цілеспрямованої, планомірної діяльності, до творчості, до «самосвідомості» і формування самої себе, людина підноситься над природою як духовно-культурна істота. Її суть у тому, що відрізняє цільове від доцільного, корисне від приємного.

Людина передусім суспільна істота, тому що не здатна стати людиною поза соціальним оточенням, у повній ізоляції від інших людей. Її життєдіяльність не може проходити нормально без використання знань, знарядь праці, досвіду, що здобуті і створені іншими людьми.

Процес соціалізації індивіда — необхідний атрибут життєдіяльності кожної людини, який триває протягом усього життя.

Суспільна сутність людини виявляється і в тому, що вона залучена до реального історичного процесу і бере участь у суспільному житті: у колективній праці, соціальних реформах, страйках, війнах.

Буття суспільства — це частина матеріального світу, що відокремилася від природи, форма життєдіяльності людей, що історично розвивається.

Буття суспільства — результат спільної діяльності великих груп людей на основі спільних інтересів і договору. Джерело розвитку суспільного буття складається з векторів різних сил: природних, власне соціальних і духовних. Соціальне буття — це реальність особливого роду, що не належить до інших форм буття, зокрема до психічних, індивідуальних аспектів людського існування.

Виникає соціальне буття в результаті різноманітних взаємодій індивідів. Основою взаємодії індивідів є соціальна дія. Категорія вищого порядку — соціальні відносини, тобто стійкий зв’язок взаємно орієнтованих соціальних дій. Так, прикладами соціальних відносин можуть бути боротьба, ворожість, любов, конкуренція, обмін тощо. Саме в системі соціальних відносин реалізується соціальне буття індивіда.

Системотворчим фактором сучасного суспільства багато філософів уважають інформацію — нову соціальну реальність, де виробництво вже не розглядається як таке, що визначає суспільний устрій, і разом з тим змінюється концепція буття індивіда в суспільстві. Людина в межах нової суспільної якості вже не розглядається як насамперед людина економічна, діяльність якої і в соціальній сфері визначається вигодою, користю, інтересом. Виникає нова раціональність, нові мотиваційні механізми, нові постматеріалістичні цінності, що не властиві системі виробництва.

Таким чином, соціальне буття — складне, якісне, специфічне явище, що є органічною єдністю окремої людини і буття суспільства.

V. Закріплення вивченого матеріалу

Бесіда

1. Поясніть значення поняття «буття».

2. Про які види буття ви дізналися на уроці?

3. Із чого складається філософський зміст категорії буття?

VI. Домашнє завдання

Опрацювати відповідний матеріал підручника.