Усі уроки до курсу «Філософія». 11 клас

УРОК 39

Демографічні проблеми сучасного суспільства

Мета: визначити основні демографічні проблеми сучасного суспільства; розкрити основні поняття теми; пояснити роль демографічної політики в суспільстві; розвивати вміння порівнювати, робити висновки.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форма проведення: лекція.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент уроку

II. Актуалізація знань учнів

Перевірка домашнього завдання

Учні зачитують твори-роздуми на тему:

• «Роль сім’ї в сучасному суспільстві»;

• «Майбутнє сімейних взаємин».

III. Мотивація навчальної діяльності

Повідомлення теми і мети уроку.

IV. Вивчення нового матеріалу

• Поняття і сутність демографії

Термін «демографія» походить від грецьких слів демос — народ і графо — зображую, пишу.

Демографія — це вивчення кількісних характеристик населення.

Людей можна групувати за статтю, віком, расою, релігійною належністю, освітою, родом занять, доходами та іншим ознаками.

Народжуваність — процес відновлення суспільства за рахунок появи нового життя.

Народжуваність визначається за допомогою коефіцієнта народжуваності (відношення абсолютної кількості новонароджених до загальної кількості населення).

Смертність визначається відношенням числа померлих до загальної кількості населення.

Демографічна криза — глибоке порушення відтворення населення, що загрожує самому його існуванню.

Протягом усієї демографічної історії людства аж до кінця XVIII ст. причинами демографічної кризи були часті голодування, епідемії та війни; зумовлений ними високий рівень смертності призводив до зменшення чисельності населення деяких країн і регіонів світу, а інколи й до повного знелюднення територій. Історичний процес зміни репродуктивної поведінки в деяких промислово розвинених країнах виявляє тенденцію до падіння рівня народжуваності нижче від необхідного для простого відтворення населення, що є причиною сучасної демографічної кризи.

Демографічний вибух — різке прискорення кількісного зростання світового населення, коли показник смертності суттєво поступається показникові народжуваності, що призводить до прискореного збільшення чисельності населення, неузгодженого з об’єктивними вимогами соціально-економічного розвитку суспільства.

Перевищення числа народжень над числом смертей досягає значних розмірів. Оскільки сучасні високі темпи росту чисельності населення переважно визначаються за рахунок країн, що розвиваються (Азії, Африки та Латинської Америки, де проживає близько 70 % населення світу), демографічний вибух у цих країнах перетворився на світовий. За умов демографічного вибуху середньорічний приріст населення становить 1,8-2,0 %.

• Демографічні проблеми сучасного суспільства

На початку нашого літочислення кількість населення Землі сягала 230 млн осіб. 1830 р. ця цифра уже становила 1 млрд осіб, через 100 років на Землі було понад 2 млрд осіб, через 30 років (у 1960 р.) — 3 млрд і вже через 15 років (1975) — 4 млрд осіб. Наприкінці 1999 р. чисельність населення планети сягнула 6 млрд осіб, а в першій половині XXI ст., за прогнозами футурологів, наблизиться до 11 млрд осіб.

Натомість природні ресурси, необхідні для забезпечення якісного життя цього населення, катастрофічно зменшуються. Невпинно збільшується кількість бідних і знедолених у світі, незважаючи на темпи розвитку економіки, відбувається катастрофічне виснаження всіх природних ресурсів.

Провідні вчені світу вважають, що головними заходами, які допоможуть зберегти нашу цивілізацію та біосферу, є відродження та збереження розмаїття природи й біоугруповань в обсягах, які забезпечують сталість довкілля. Ми маємо прагнути гармонізації відносин людського суспільства і природи. А це можливо лише за умови зміни свідомості людства, вдосконалення соціоекологічного мислення.

Демографічна проблема — сукупність соціально-демографічних проблем сучасності, що зачіпають інтереси всього людства.

Найважливіші проблеми народонаселення, які загрожують украй негативними наслідками, — це стрімке зростання населення, або демографічний вибух, у країнах, що розвиваються, і загроза депопуляції, або демографічна криза, в економічно розвинених країнах. До проблем народонаселення слід віднести також неконтрольовану урбанізацію в країнах, що розвиваються, кризу великих міст у деяких розвинених країнах, стихійну внутрішню й зовнішню міграцію, яка ускладнює політичні відносини між державами.

1. Нерівномірне зростання населення в різних регіонах супроводжується інтенсивним процесом перерозподілу світового населення між ними. Частка населення економічно розвинених регіонів неухильно падає, тоді як частка регіонів Азії, Африки та Латинської Америки, відповідно, зростає. Така диспропорція розвитку негативно позначається на міжнародних відносинах. Подолання економічної відсталості регіонів, що розвиваються, необхідне для нормальних відносин між державами і для прогресу людства загалом.
2. У країнах Західної Європи, Північної Америки та Японії в 70-х — на початку 90-х рр. посилилася тенденція до різкого падіння народжуваності — значно нижче від рівня, який забезпечує просте відтворення населення. У майбутньому це загрожує депопуляцією населення з її негативними соціальними наслідками.
3. Стрімке зростання населення в країнах Азії, Африки та Латинської Америки призводить до подвоєння його чисельності кожні 20-30 років і ускладнює розв’язання соціально-економічних проблем. У сучасному світі спостерігається ціла низка «парадоксів відсталості». Унаслідок значних відмінностей у темпах приросту населення розрив у рівнях національного доходу на душу населення між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, збільшився з 1:10 в 50-х рр. до 1:13 наприкінці 70-х рр. і досяг 1:15 у 2000 р.
4. Безпрецедентна за масштабами урбанізація та випереджувальні темпи зростання міського населення супроводжуються водночас швидким збільшенням чисельності сільського населення в країнах, що розвиваються: 1950 р. — 1,4 млрд осіб; 1980 р. — 2,2 млрд осіб; 2010 р. — 3 млрд осіб.
5. Поряд зі значним збільшенням зайнятості, особливо в промисловості, зростає потреба в нових робочих місцях для працездатного населення. На початку XXI ст. кількість безробітних, а також осіб, що не мають постійного заробітку, в країнах, що розвиваються, перевищувала 500 млн осіб.
6. Попри значне збільшення частки письменного населення у світі — з 61 % 1960 р. до 71 % 1980 р. і до 85 % наприкінці XX ст., кількість неписьменних на земній кулі (більшість із них живе в країнах, що розвиваються) відповідно зросла з 700 млн до 800 млн осіб і може сягнути 950 млн до 2011 р. Потенційна небезпека розвитку сучасної світової демографічної ситуації полягає в тому, що до населення земної кулі, чисельність якого перевищила 6 млрд осіб (а в 2025 р. має становити 8 млрд), увійшло у XXI ст. 1 млрд голодуючих, 1 млрд неписьменних, 1 млрд безробітних, 1,5 млрд знедолених, які перебувають за межею бідності.

Деякі західні демографи (Д.-Дж. Боуг, Д. Медоус, Я. Тінберген та ін.) зводять проблеми народонаселення до демографічного вибуху і єдиним засобом їх розв’язання вважають досягнення до 2025-2050 рр. скорочення народжуваності в країнах, що розвиваються.

Загострення проблем народонаселення поставило перед наукою нові проблеми: визначення допустимих меж чисельності народонаселення Землі (з урахуванням низки обмежувальних чинників — продовольчого, енергетичного, економічного, соціально-психологічного — називають цифри від 10 млрд до 20 млрд осіб); визначення строків досягнення стабілізації чисельності населення планети (за прогнозами — середина XXI ст.). Найбільш актуальна проблема науки й демографічної політики — стримування зростання населення в країнах, що розвиваються.

• Демографічна політика

Демографічна політика — цілеспрямована діяльність державних органів та інших соціальних інститутів у сфері регулювання процесів відтворення населення.

Об’єктами демографічної політики може бути населення країни загалом або окремих регіонів, соціально-демографічні групи населення, сім’ї певних типів або стадій життєвого циклу. Вона являє собою комплекс заходів економічних (оплачувані відпустки і різні види допомоги при народженні дітей, допомога на дітей залежно від їх кількості, віку, типу сім’ї тощо), адміністративно-правових (законодавчі акти, які регламентують шлюби, розлучення, становище дітей у сім’ях, аліментні обов’язки і т. ін.), а також виховних і пропагандистських, покликаних формувати суспільну думку, норми і стандарти демографічної поведінки.

Залежно від завдань, які розв’язують країни у сфері демографічної політики, можна поділити країни на такі групи:

1) країни, які проводять політику обмеження зростання населення. До цієї групи належать країни з високим рівнем населення і мають високі показники природного приросту (Китай, Бангладеш, Індонезія, Пакистан, Малайзія, Непал, Кенія, Нігерія, Мексика та ін.). На початку 90-х XX ст. років загальнонаціональні програми планування сім’ї здійснювались у 128 країнах;
2) країни, демографічна політика яких спрямована на підтримку існуючих темпів приросту населення. Ця група включає країни як із великою чисельністю населення (наприклад, Бразилія), так і з малою (Намібія), які мають високий приріст населення (Йорданія, Мозамбік) і низький (Данія, Японія);
3) країни, які здійснюють політику стимулювання зростання населення. До цієї групи належать країни з низьким (Болгарія, Чехія Німеччина, Греція, Угорщина, Франція та ін.) і високим рівнями приросту населення (Камбоджа, Малі, Лаос, Ірак та ін.).

• Глобальні проблеми забезпечення житєдіяльності та якості життя людини

«Ми — народ...» — цими словами розпочинаються тексти конституцій багатьох демократичних держав. Цим наголошується, що основною цінністю тієї чи іншої держави є людина. При цьому чимало проблем, які постають перед державою, долаються заради людини — збереження її свобод, добробуту та якості її життя.

Щодня населення Землі збільшується на чверть мільйона осіб. Із 50-х до початку 90-х років XX ст. кількість населення світу подвоїлась, а його частка, яка проживає в найбідніших регіонах світу — країнах, що розвиваються, та аграрних постсоціалістичних країнах — уже досягла 3/4 світового показника. І хоча помітною є тенденція до зниження темпів природного приросту населення на Землі, кількість його у країнах, що розвиваються, продовжує зростати вищими темпами, ніж в економічно розвинутих країнах. За цим криється низка глобальних проблем, які мають бути розв’язані, аби забезпечити умови життєдіяльності людини і гідну якість її життя. І якими б вражаючими не були успіхи економічно розвинутих країн, добробут людства і безпека світу загалом залежать від успіхів економічного поступу всіх держав світу, в тому числі країн, що розвиваються.

Ще наприкінці XVIII ст. священик Мальтус виклав теорію, згідно з якою, населення Землі зростає швидше, ніж виробництво продовольства з усіма зловісними наслідками, що з цього випливають. На щастя, життя останніх двох століть не підтвердило цієї теорії; виробництво продовольства, не кажучи вже про виробництво взагалі, зростало швидше, ніж збільшувалось населення. Протягом XX ст. в економічно розвинених країнах природний приріст був доволі низьким, а «демографічний вибух» першої половини XX ст. у більшості регіонів вже пішов на спад. Основними чинниками, що стримали темпи зростання населення світу, стали процеси індустріалізації та урбанізації, які поступово охопили всі регіони планети. Оцінюючи ситуацію загалом, необхідно зважити на такі особливості.

По-перше, демографічні проблеми в різних країнах мають свою специфіку. Головні з них, наприклад, в Україні не збігаються, з одного боку, з проблемами Франції, з іншого — з проблемами Єгипту, Ефіопії або Таїланду, хоча всі ці країні мають майже однакову кількість населення. Для країн, що розвиваються, попри всі відмінності між ними, спільними є необхідність зменшення приросту населення, поліпшення здоров’я та харчування людей, ліквідація бідності та технологічної відсталості. В економічно розвинутих країнах постали проблеми відвернення екологічної кризи та збалансованості використання робочої сили. А в деяких постсоціалістичних країнах (і в Україні зокрема) до цього додалась необхідність духовного та фізичного відродження нації.

По-друге, закономірності процесу сучасного світового демографічного переходу дають змогу прогнозувати певну стабілізацію у відтворенні населення в XXI ст., а технічні й технологічні можливості сучасного господарства сприятимуть досягненню достатніх середніх світових показників забезпечення землян продовольством та іншими засобами для життя. Можливості зростання виробництва сільськогосподарської продукції ще далеко не вичерпані.

Шляхи до подолання кризи відомі й цілком досяжні. Це:

підвищення родючості ґрунтів, що пов’язане з успіхами агромеліорації та агрохімії;
підвищення біологічної продуктивності сільськогосподарських культур шляхом упровадження досягнень сільськогосподарської генетики і селекції;
виведення більш продуктивних порід свійської худоби;
більш ефективне використання сонячної енергії для фотосинтезу органічної маси та впровадження здобутків генної інженерії;
підвищення біологічної продуктивності Світового океану і запровадження аквакультури.

Людство ще має значні можливості в галузі енергетики. Уже зараз багато країн світу стали на шлях переходу від енергетики, що базується на застосуванні обмежених паливних ресурсів (нафта, газ, вугілля) до енергетики, що орієнтована на використання практично невичерпних енергоносіїв — ядерної енергії, енергії Сонця, вітру, води, тепла Землі. З огляду на це, уже в першій половині XXI ст. стримувальним чинником розвитку енергетики стане не брак енергоносіїв, а загроза ще більшого теплового забруднення атмосфери надпотужними електростанціями. Тож проблема впровадження енергозбережних технологій і надалі залишається актуальною.

Економічне зростання супроводжуватиметься спорудженням нового житла та нарощуванням технічних потужностей виробництва. І тут наука і техніка готові забезпечити людство сучасними індустріальними технологіями, які застосовуються в містобудуванні; сучасними транспортними засобами, які в усіх сферах природного середовища — на суходолі, на воді, в повітрі, а з часом і в космосі — «звужують» світ і роблять ближчими й доступнішими всі куточки планети; комп’ютери та нові інформаційні й комунікаційні системи, які активно впроваджуються в усі сфери виробництва і побуту, фактично вже ліквідували бар’єр просторового розриву в комунікаціях і переданні інформації.

Реалізувати перелічені можливості на благо людства можна за умови, що робота здійснюватиметься освіченими, фізично здоровими і вільними людьми, які будуть забезпечені сучасними умовами життєдіяльності (харчування, одяг, житло, доступ до інформації тощо). Отже, постає проблема якості життя людини.

Добробут і розвиток суспільства пов’язані між собою. Здавна відомо, що здоров’я, фізична та розумова сила народу є запорукою його економічного багатства. Водночас, коли людина розпоряджатиметься матеріальним багатством розумно, це сприятиме поліпшенню здоров’я, фізичної, розумової та моральної сили людської спільноти. Цей взаємозв’язок визначається взаємодією багатьох компонентів: багатствами природи і багатствами, створеними людськими руками, станом здоров’я населення, рівнем його освіти та культури, який у країнах із різним рівнем розвитку економіки неоднаковий.

Проблема збереження миру на Землі — найважливіша, оскільки під час виникнення військового конфлікту у світі, нашпигованому ядерною зброєю та ядерними технологіями, всі інші проблеми втрачають сенс. Неможливість обмеження впливу ядерної енергетики на довкілля яскраво продемонструвала катастрофа на Чорнобильській АЕС (1986 р.).

На початку 90-х рр. країни світу витрачали на військові потреби понад 1 трлн дол. на рік. Це дорівнювало обсягу роботи всього світового ринку послуг або ж величині, що співмірна з третиною обороту світової зовнішньої торгівлі. Майже половину коштів на військові потреби у світі витрачають дві країни — США і Росія. У деяких державах військові витрати перевищують 1/10 їхнього ВВП. Це насамперед ті країни, що постійно втягнуті у військове протистояння (КНДР, більшість держав зони Перської затоки). Чимало небагатих за доходами на душу населення країни світу вкладають у військову сферу коштів більше, ніж у соціальну сферу (Китай, Пакистан, Іран, Ірак, Сирія, Куба, В’єтнам). На задоволення попиту на воєнні товари та послуги, за оцінкою в ЮНЕСКО, працює 50 млн осіб, у розробках військового характеру беруть участь півмільйона вчених та конструкторів, або 1/5 науковців світу.

Особливо велику небезпеку становлять арсенали ядерної зброї. На сьогодні ядерна зброя зосереджена в 5 державах світу (постійних членів Ради Безпеки ООН — США, Росії, Великобританії, Франції, Китаю). Перші дві мають кілька десятків тисяч ядерних зарядів, решта — в межах 1 тисячі ядерних зарядів кожна. Безумовно, якби людство скоротило витрати на військові потреби й пішло шляхом ядерного роззброєння, планета Земля стала би спокійнішим місцем для життя. Чи можна розраховувати на такі кроки? На щастя, наприкінці XX ст. міжнародна ситуація у світі поступово змінюється від конфронтації до взаєморозуміння і співробітництва. У 1988 р. між США і СРСР було укладено угоду про ліквідацію ракет середнього радіусу дії. 1994 р. Україна перша серед країн світу відмовилася від ядерної зброї (на час проведення цієї акції вона мала третій за потужністю у світі ядерний арсенал). Ядерна зброя була виведена також із Казахстану і Білорусі.

На жаль, на планеті все ще зберігаються точки потенційних міжнародних або міжнаціональних конфліктів. Після закінчення Другої світової війни до початку 90-х рр. відбулося понад 30 міжнародних та близько 90 міжнародно-державних конфліктів. І якщо в міжнародних конфліктах співвідношення цивільних і військових втрат було приблизно рівним, то у громадянських та національно-визвольних війнах втрати цивільного населення становлять утричі більше, ніж військових.

У 80-90-ті рр. XX ст. тривали військові конфлікти на Близькому Сході та в районі Перської затоки, продовжуються війни в Афганістані, Індокитаї, Латинській Америці, Східній (Ефіопія, Судан, Сомалі), Південній та Центральній (Ангола, Мозамбік, Бурунді, Демократична Республіка Конго) Африці, на терені колишньої Югославії та просторах СНД (Карабах, Абхазія, Чечня, Придністров’я, Таджикистан).

Отже, проблема збереження миру на Землі залишається гострою і досягнення стабілізації можливе за умови загального порозуміння. Вирішення цієї проблеми — найважливіша передумова для розв’язування інших глобальних проблем людства, насамперед проблеми економічного розвитку.

V. Підсумок уроку

Бесіда

1. Із якими новими поняттями ми сьогодні ознайомилися?

2. Які суспільні чинники впливають на демографічну ситуацію?

3. Які глобальні проблеми сучасності впливають на демографічну ситуацію?

4. Які чинники призводять до демографічної кризи?

5. Які завдання ставить перед собою демографічна політика?

VI. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Підготувати електронні презентації за темами: