Усі уроки до курсу «Філософія». 11 клас

УРОК 36

Суспільство та його соціальна структура

Мета: визначити сутність поняття «суспільство»; з’ясувати основні ознаки соціальної структури суспільства; розвивати вміння аналізувати, порівнювати, робити висновки; розширювати міжпредметні зв’язки.

Форма проведення: лекція з елементами дискусії та бесіди.

Епіграфи:

• Жодне суспільство не може бути гіршим, ніж люди, з яких воно складається. В. Швебель

• Суспільство — зведення каменів, яке обрушилося б, якби один не підтримував інший. Сенека

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Актуалізація опорних знань

Перевірка домашнього завдання

Декілька учнів зачитують по 5 прикладів закономірного і стихійного в історичному процесі.

III. Мотивація навчальної діяльності

Бесіда

Використовуючи знання, набуті на уроках історії та правознавства, спробуйте відповісти на запитання.

1. У чому полягає основа суспільного життя?

2. Як виникло суспільство і як воно існує?

3. За яких умов суспільство зберігає свою цілісність?

4. Які типи суспільств існували та існують сьогодні на планеті?

5. Як співвідносяться суспільство та особистість?

IV. Вивчення нового матеріалу

• Суспільство, його сутність

Соціальна філософія — розділ філософського знання, що досліджує найбільш загальні характеристики суспільного життя, колективної людської діяльності, а також місце особистості в суспільстві.

Суспільство є об’єктом вивчення багатьох наук, які називають соціальними (соціологія, політологія, демографія, соціальна статистика, економічні дисципліни, соціальна психологія, юридичні науки). Особливість соціальної філософії полягає в тому, що вона визначає фундаментальні основи і сенс існування суспільного життя, умови збереження цілісності і впорядкованості суспільства як єдиної системи. Окрім того, в межах соціальної філософії осмислюється методологія наукового пізнання суспільного життя, узагальнюється досвід суспільних наук.

Історично суспільство виникає разом із появою людини. Перші об’єднання ґрунтувалися на кровно-родинних зв’язках, але з поступом історії, зі зростанням населення, з ускладненням суспільного життя виникають перші соціальні структури (соціальна диференціація, право, мораль). Вони набувають власних законів розвитку, підтримують цілісність і єдність суспільства, забезпечуючи стабільність і можливість його саморозвитку.

Що ж саме спонукає людей жити і діяти разом? Щоб відповісти на це питання, філософи зверталися до історичного минулого. Виникали різноманітні, часто протилежні версії походження суспільства.

Серед чинників, що сприяли відокремленню людини від природи, зробили людей здатними до спільного буття, називали такі:

біологічний пріоритет людини: завдяки біологічній еволюції у людини сформувалися більш розвинені, ніж у інших вищих тварин, нервова система й мозок, завдяки чому людина отримала можливість жити більш складним, соціальним життям;
біологічна неповноцінність людини: фізична, психологічна слабкість людей як біологічних істот зробила їх «неконкурентоспроможними» в природному середовищі, а інстинкти виживання і самозбереження спонукали їх до об’єднання зусиль;
природний поділ людських істот на активну частину, із сильним потягом до влади й панування, і таких, що схильні підкорятися;
здогадливість і кмітливість прадавньої людини сприяли винайденню спеціального знаряддя для задоволення власних потреб і подальшому його удосконаленню в процесі колективної праці;
«соціальні інстинкти» людей, що перевищують стадні інстинкти тварин;
природний альтруїзм, тобто схильність до безкорисливої турботи про інших і готовність жертвувати заради них;
егоїзм і агресивність людей, звідси — небезпека взаємознищення і необхідність контролю за власними діями, що призвело до взаємної угоди, до суспільного договору між людьми;
активність людини, її діяльна природа зумовили об’єднання людей у суспільстві: праця створила людину і суспільство.

Отже, основними чинниками історичного саморозвитку суспільства є:

а) трудова діяльність: людина активна і діяльна за своєю природою, праця стала фактором єднання людей (за біблійною версією, праця — покликання людини, Бог оселив людину в саду Едемському, «щоб обробляти його і доглядати його»);
б) колективність: людина є соціальною істотою, вона має дар спілкування, прагне його, вона не здатна сформуватися як людина на самоті («сказав Господь Бог: не добре бути людині самій...»);
в) духовність: людина здатна до пізнання, має свідомість і самосвідомість, в ній є прагнення до творчості, свободи, добра, любові («сказав Бог: створимо людину за образом Нашим і за подобою Нашою»).

Людська діяльність, суспільність і духовність розвивалися через взаємовплив і взаємне коригування одне одного. Так само не можна сказати, що було першим — людина чи суспільство. Людина формувалась як суспільна істота, а становлення суспільства відбувалось як розвиток власне людського суспільства.

У розумінні сутності суспільства саме цей аспект — співвідношення суспільства та індивіда — є головним.

• Структура і функції суспільства

Суспільство є складною соціальною системою, структурно організованою цілісністю, яку утворюють різні елементи, компоненти, підрозділи. У свою чергу, вони теж мають певний рівень організованості й упорядкованості власної структури. Це дає підстави стверджувати, що соціальна структура суспільства є комплексним, багатомірним утворенням.

Соціальна структура суспільства — ієрархічно впорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об’єднаних стійкими зв’язками і відносинами.

Іншими словами, це внутрішній устрій суспільства, який складається з відповідно розташованих, упорядкованих елементів, що взаємодіють між собою. Поняття «соціальна структура» охоплює системно-організаційний і стратифікаційний аспекти.

Під структурою суспільства розуміють:

а) сукупність різноманітних угрупувань і спільнот (соціальна структура суспільства);
б) система основних сфер життєдіяльності суспільства (матеріально-економічної, соціально-політичної, духовно-культурної) і відповідних суспільних відносин (економічних, політичних, правових, моральних, релігійних тощо).

Сукупність різноманітних соціальних спільнот та зв’язків між ними складають соціальну структуру суспільства.

Згідно із системно-організаційним аспектом, головний зміст соціальної структури створюють соціальні інститути, насамперед економіка, політика (держава), наука, освіта, сім’я, зберігаючи і підтримуючи чинні в суспільстві відносини і зв’язки. Ці інститути нормативно регулюють, контролюють і спрямовують поведінку людей у життєво важливих сферах, а також визначають стійкі, регулярно відтворювані їхні рольові позиції (статуси) в різних типах соціальних організацій. Соціальний статус є первинним елементом соціальної структури суспільства, що розкриває місце особистості в ній. Він зумовлений професією, віком, освітою, матеріальними статками тощо. Наприклад, структура сім’ї утворюється взаємозалежною мережею позицій: чоловік, дружина, діти; у системі освіти необхідні елементи — учитель, учень; в економіці — підприємець, робітник і т. д. Соціальні позиції (статуси) та зв’язки між ними визначають характер соціальних відносин. На основі близькості соціальних статусів, що встановлюють потенційну можливість участі індивідів у відповідних видах діяльності, формуються складніші структурні елементи суспільства — соціальні групи.

Соціальна група — відносно стійка, історично сформована сукупність людей, об’єднаних на основі загальних соціально значущих ознак.

Це поняття є родовим щодо понять «клас», «соціальна верства», «колектив», «нація», «етнічна, територіальна, релігійна та інші спільноти», оскільки фіксує соціальні відмінності між окремими сукупностями людей у процесі розподілу праці та її результатів. Ці відмінності мають у своїй основі відношення до засобів виробництва, влади, специфіки праці, фаху, освіти, рівня й структури доходів, статі, віку, національної належності, місця проживання, стилю життя тощо.

У кожному суспільстві існує певна кількість соціальних груп, утворення яких зумовлено:

спільною діяльністю (наприклад, професійні групи, зайняті у сфері політичної, економічної та духовної діяльності);
спільним просторово-часовим існуванням (середовищем, територією, комунікацією);
груповими настановами та орієнтаціями.

У соціальні групи люди об’єднуються на підставі спільних соціальних інтересів, які зумовлюють їхні дії. Формуються вони з представників різних груп залежно від їхнього становища та ролі в суспільному житті. Оскільки інтереси, скажімо, у робітника і підприємця різняться між собою, то вони реально становлять різні соціальні групи. Але соціальні інтереси груп, формуючись на основі індивідуальних інтересів їхніх учасників, не замикаються у власних егоїстичних рамках. У процесі соціальної взаємодії індивідів виробляються інтереси груп як цілісності, які є втіленням інтегрованих, спільних інтересів індивідів, що належать до цих груп. Соціальний інтерес групи завжди спрямований на збереження або зміну її становища в суспільстві.

У соціальній структурі суспільства взаємодіють різні за чисельністю соціальні групи. Традиційно їх поділяють на малі і великі.

Мала соціальна група — нечисленна за складом соціальна група, учасники якої об’єднані спільною діяльністю і перебувають у безпосередньому стійкому особистому спілкуванні, що є основою для виникнення як емоційних стосунків, так і особливих групових цінностей і норм поведінки.

Родовою ознакою малої групи є наявність безпосередніх тривалих особистих контактів (спілкування, взаємодія), притаманних, наприклад, сім’ї, виробничій бригаді, шкільному класові, колективу космічної, арктичної станцій, спортивній команді, релігійній секті, групі друзів тощо. Мінімальний розмір малих груп — дві особи, максимальний — кілька десятків.

Велика соціальна група — численна за складом група людей, об’єднаних для спільної діяльності, взаємодія між якими є більш формальною. До них можна віднести професійні, демографічні, національні спільноти, соціальні класи.

Соціальна структура суспільства завжди передбачає групування його елементів. Критерієм їх диференціації чи інтеграції є їхня позиція щодо певних суспільних ресурсів (влада, власність), функції, які вони виконують у суспільстві (соціальна роль), соціальний статус (ієрархічне місце в суспільстві), єдність культурних норм і цінностей (культурна ідентичність) та ін. Факторів, що визначають структурну організацію суспільства, багато, і їх необхідно брати до уваги. Залежно від критерію виділяють сімейно-побутову, релігійну, соціально-політичну, освітню та інші підструктури суспільства.

Як історичний феномен, соціальна структура суспільства перебуває в постійному розвитку. Її динаміка залежить насамперед від соціальної мобільності елементів соціальної структури.

У процесі багатогранної життєдіяльності людей складаються певні суспільні відносини. Вони охоплюють усі сфери суспільного життя та діяльності. Матеріально-економічні відносини включають відносини виробничі, технологічні, відносини розподілу, обміну. Соціально-політичні відносини — це політичні, правові, моральні, класові, національні, соціально-групові. Духовно-культурними відносинами є моральні, релігійні, художньо-естетичні, наукові.

Вирішальним моментом у структуруванні соціуму на сфери життєдіяльності є ті три основних чинники, завдяки яким стало можливим саме існування суспільства: трудова діяльність, колективність і духовність.

Економічна сфера є вихідною структурою суспільства. Основне призначення суспільства — відтворити існування живих людських істот, які є субстратом суспільства.

Матеріально-економічна сфера є процесом освоєння природи з метою створення матеріальних умов і засобів життя.

Економічна сфера орієнтована, в першу чергу, на забезпечення вітальних (життєтворчих і життєзбережних) потреб індивідів.

Соціально-політична сфера суспільства — це сфера взаємодії індивідів та соціальних спільнот, сфера продукування способів і форм спілкування, правил взаємин між людьми.

Соціально-політична сфера пов’язана з формуванням різноманітних соціальних систем, соціальних спільнот та інститутів. Однією з найважливіших функцій суспільства є функція організації, упорядкування, нормалізації суспільних відносин. Саме регулятивну функцію виконують соціальні інститути. Вони «обслуговують» усі сфери суспільства, забезпечуючи соціальну консолідацію і стабілізацію життя всього суспільства. Соціальні інститути — це і певні установи, і сукупність соціальних норм та культурних зразків, і система поведінки, відповідна до цих норм. Залежно від сфер життєдіяльності виділяють такі соціальні інститути: економічні (розподіл праці, власність, заробітна плата тощо); політичні, або інститути влади (держава, армія, інститут права, партії, профспілки та ін.); інститути сфери культури (традиції і звичаї, мораль, інститути освіти, сім’ї, церкви).

Духовна сфера є сферою духовного виробництва, процесом формування і функціонування об’єктивних форм духовного життя — мистецтва, моралі, релігії, філософії, культурних цінностей, суспільних цілей та ідеалів, науки, виховання, освіти.

Кожне суспільство у своєму розвитку ґрунтується на певній системі цінностей, норм, ідеалів. Якщо ідеалам суспільства, його культурі, формам менталітету народу загрожує занепад, то негативного впливу зазнають суспільні відносини, відповідним чином трансформується цивілізація. Суспільне життя в будь-якій формі і на будь-якому рівні визначається духовно-культурними чинниками, які не можна ігнорувати.

V. Підсумок уроку

Бесіда

1. У чому полягає сутність поняття «суспільство»?

2. Чому суспільство є соціальною системою?

3. Які характерні риси й особливості визначають суспільство?

4. Назвіть види соціальних груп.

5. Якими є характерні ознаки сформованої етнічної спільноти?

6. Як ви розумієте соціальну рівність?

7. Якими є причини виникнення соціальної нерівності?

VI. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Написати твір-есе до епіграфа уроку «Жодне суспільство не може бути гіршим, ніж люди, з яких воно складається» (В. Швебель).