Усі уроки до курсу «Філософія». 11 клас

Тема 5. СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ

УРОК 33

Предмет соціальної філософії

Мета: з’ясувати, що вивчає предмет соціальної філософії; визначити сутність поняття «соціальне пізнання»; визначити види і функції соціального пізнання; з’ясувати, що є об’єктом соціальної філософії.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форма уроку: лекція.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Бесіда

1. Які науки вивчають суспільство?

2. Для чого це необхідно робити?

3. Чи можна, вивчаючи процес розвитку суспільства, змінити його хід?

III. Вивчення нового матеріалу

• Поняття соціального пізнання

На людей щоденно навалюється шалений потік інформації як іззовні, так і в результаті її опрацювання. Оскільки людина — істота соціальна, то й її пізнавальна діяльність розглядається в соціальному контексті. Пізнаючи соціальне оточення, навколишній світ, індивід сприймає, пояснює і відтворює різні соціальні аспекти цього світу у своєму мисленні. Отже, процес соціального пізнання посідає надзвичайно важливе місце в житті особи, в її взаємодії з іншими людьми. Активізація проблем соціального пізнання в наш час спрямована на дослідження та з’ясування кількох характеристик цього складного феномену:

1. Яким чином люди формують свої висновки, отримуючи соціальну інформацію з навколишнього середовища?

2. Чому люди звертають увагу на одні дії індивідів, ігноруючи інші?

3. У чому полягає специфіка соціального пізнання, спрямованого на сприймання й кодування соціальної інформації?

4. За допомогою яких методів люди інтегрують інформацію для того, щоб мати уявлення та робити відповідні висновки про соціальний світ?

5. Як відбувається процес набуття знань про себе та інших?

6. За допомогою яких інструментів набувається соціальне знання?

7. Яким чином люди накопичують і пригадують інформацію про соціальні події та інших людей?

Специфіка цього виду пізнання полягає передусім у тому, що об’єктом тут виступає діяльність самих суб’єктів пізнання. Тобто самі люди є і суб’єктами пізнання, і реальними дійовими особами. Окрім того, об’єктом пізнання стає також взаємодія між об’єктом і суб’єктом пізнання. Іншими словами, на відміну від наук про природу, технічних та інших наук, у самому об’єкті соціального пізнання спочатку є присутнім і його суб’єкт.

Далі, суспільство і людина, з одного боку, виступають як частина природи. Із другого — це творіння і самого суспільства, і власне людини, матеріалізовані результати їхньої діяльності. У суспільстві діють як соціальні, так і індивідуальні сили, як матеріальні, так і ідеальні, об’єктивні і суб’єктивні чинники; мають значення як почуття, пристрасті, так і розум; як свідомі, так і несвідомі, раціональні та ірраціональні сторони життєдіяльності людей. Усередині самого суспільства різні його структури й елементи прагнуть задовольнити власні потреби, інтереси й цілі. Ця складність громадського життя, його різноманіття й різноякісність зумовлюють складність соціального пізнання і його специфіку стосовно інших видів пізнання.

До проблем соціального пізнання, зумовлених об’єктивними причинами, тобто причинами, обґрунтованими специфікою об’єкта, додаються складнощі, пов’язані з суб’єктом пізнання. Таким суб’єктом є, врешті-решт, сама людина. Таким чином, характеризуючи соціальне пізнання, слід мати на увазі також і його особистісний чинник.

Нарешті, необхідно підкреслити соціально-історичну зумовленість соціального пізнання, серед іншого, рівнем розвитку матеріального і духовного життя суспільства, його соціальною структурою.

Конкретна комбінація всіх зазначених чинників і сторін специфіки соціального пізнання зумовлює різноманіття точок зору і теорій, що пояснюють розвиток і функціонування громадського життя. Водночас зазначена специфіка багато в чому визначає характер і особливості різних сторін соціального пізнання — онтологічної, гносеологічної і ціннісної (аксиологічної).

• Предмет соціальної філософії

На основі вище викладеного можна зробити такий висновок.

Соціальна філософія — це система теоретичного знання про найбільш загальні закономірності й тенденції взаємодії соціальних явищ, функціонування і розвитку суспільства, цілісного процесу соціального життя.

Соціальна філософія вивчає суспільство і соціальне життя не лише в структурно-функціональному плані, але і в його історичному розвитку. Безумовно, предметом її розгляду є й сама людина, узята, проте, не «сама по собі», не як окремий індивід, а як представник соціальної групи або спільноти, тобто в системі своїх соціальних зв’язків. Соціальна філософія вивчає закони, згідно з якими в суспільстві складаються стійкі великі групи людей, стосунки між цими групами, їхні зв’язки і роль у суспільстві.

Предмет і специфіку соціальної філософії не можна розкрити, не порушуючи питання про її функції. Назвемо основні з них.

Світоглядна функція соціальної філософії полягає в тому, що вона формує в людини загальний погляд на соціальний світ, тобто на існування і розвиток суспільства, певним чином розв’язує питання про співвідношення буття людей, матеріальних умов їхнього життя і свідомості, про місце і призначення людини в суспільстві, мету і сенсі її життя тощо.

Теоретична функція соціальної філософії полягає в тому, що вона дозволяє проникнути углиб соціальних процесів і судити про них на рівні теорії, тобто системи поглядів про їхню сутність, зміст і напрям розвитку. На теоретичному рівні може йтися про тенденції, закономірності розвитку громадських явищ і суспільства загалом.

Методологічна функція соціальної філософії полягає в застосуванні її положень під час дослідження окремих явищ і процесів громадського життя, що вивчаються тими чи іншими суспільними науками. У цьому випадку положення соціальної філософії відіграють роль методології в дослідженнях, здійснюваних у галузі історичних, юридичних, економічних, психологічних та інших наук. Соціальна філософія виробляє і розвиває як власні методи дослідження (історико-порівняльний, герменевтичний — техніка інтерпретації історичних подій і текстів, статистичний), так і загальнофілософські методи — передусім діалектичний метод (уміння розглядати суспільну дійсність не однобічно, а в її суперечностях, що є джерелом її розвитку, в єдності і боротьбі протилежностей, в розгляді кількісних змін, які через певні періоди спричиняють якісні зміни в історії). Через це соціальна філософія виступає загальною методологією пізнання соціальних явищ і для конкретніших громадських наук (політології, соціології, економіки), розглядаючи найбільш загальні закономірності й тенденції розвитку суспільства. Водночас соціальна філософія є загальною теорією розвитку суспільства, історичного процесу.

Прогностична функція соціальної філософії полягає в тому, що її положення сприяють передбаченню тенденцій розвитку суспільства, його окремих аспектів, можливих найближчих і віддалених наслідків діяльності людей. На основі такого передбачення можна будувати прогнози розвитку тих чи інших соціальних явищ і всього суспільства.

Об’єкт соціальної філософії — соціальне життя і соціальні процеси.

Із поняття соціального виключаються, з одного боку, природні, а з другого боку, індивідуальні, особисті явища. Тобто соціальні явища — це завжди громадські явища. Проте під поняття «суспільні явища» підходять і економічні, і політичні, і національні, і безліч інших явищ. Коротко кажучи, соціальне життя суспільства — це спільне буття людей, це їхня подія. Воно включає матеріальні і духовні явища і процеси, різні аспекти громадського життя: економічний, політичний, духовний тощо в їхній багатосторонній взаємодії. А соціальна дія — це завжди результат взаємодії цілого низки суспільних чинників. Тому основним суб’єктом соціальної дії і соціальних стосунків є громадська група (соціальна спільність) або суспільство загалом.

IV. Підсумок уроку

Соціальна філософія розглядає соціальні інститути як певну сукупність закладів та установ, що відповідає соціальній структурі суспільства; сукупність соціальних умов та культурних зразків, які визначають стійкі форми соціальної поведінки та діяльності; систему поведінки згідно з цими нормами. В економічній сфері суспільної діяльності є такі інститути, як розподіл праці, власність, заробітна плата та ін.; у політичній — держава, армія, партія і т. ін.; у духовній — мораль, право, мистецтво, наука, релігія тощо. Соціальна філософія розглядає й такі інститути, як сім’я, виховання, культура. Функції цих інститутів доволі своєрідні: вони заохочують діяльність осіб, що входять до них, і приймають як свої їхні домінантні норми. Інститути регулюють поведінку та діяльність, що суперечать цим нормам, контролюють та впорядковують їх згідно зі своїми принципами.

Соціальна філософія наголошує на пріоритетності кожного елемента способу життя, на цілісності суспільства як соціальної системи, що функціонує завдяки виробництву й постає як живий організм з усіма особливостями економічних, соціально-політичних, ідеологічних, культурних, побутових, сімейних та інших соціальних відносин, які безпосередньо характеризують життєдіяльність людей. У центрі суспільства — людина. Без неї воно не існує. Які б матеріальні цінності не накопичили люди — будівлі, знаряддя праці тощо — усе це гине після того, як територію залишили люди. Людина — суб’єкт і головна дійова особа суспільства. Цей висновок залишається незаперечним незалежно від теоретичних побудов та ідеологічних домінант суспільного розвитку.

V. Домашнє завдання

Опрацювати матеріал підручника.

Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України