Учення про буття. Буття як реальність

Мета: розкрити зміст понять теми; ознайомитися з основними концепціями буття; розвивати просторово-аналітичні уявлення; сприяти позитивному сприйняттю учнями навколишнього світу.

Тип уроку: комбінований.

Епіграф: Із самого початку західноєвропейського мислення і до сьогодні буття означає те ж саме, що й присутність... Буття як присутність визначається через час. М. Хайдеггер

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Націленість на буття — це природна життєва настанова кожної людини. Можливо, саме тому перший із давньогрецьких філософів, хто взяв за предмет всіх роздумів не «сущі речі», а «суще як таке» (Парменід), доходить висновку, що існує тільки буття, небуття ж — зовсім не існує. Щоправда, наш сучасник, німецький філософ М. Хайдеггер застерігав у «Листах щодо гуманізму» про те, що буття — те найближче для людини, що залишається для неї найдальшим. Адже людина, як зазначав Хайдеггер в одній із найперших своїх фундаментальних праць, повсякчас забуває за буденними клопотами про «істину буття», відпадає від цієї істини.

Ситуація, як бачимо, надто суперечлива. Вона спричинена тим, що явища, здавалося б, найпростіші для людського розуміння, виявляються найскладнішими. Наріжне питання, яке постає перед кожним, хто намагається осмислити особливості чи то людського світу, чи то світу загалом,— питання про те, як співвідносяться розмаїття та єдність різних виявів буття. Іншими словами, чи можна звести вражаюче розмаїття буттєвих форм до, так би мовити, спільного знаменника?

Робота з епіграфом

— Про що йдеться в епіграфі уроку?

Повідомлення теми та мети уроку.

III. Вивчення нового матеріалу

• Філософське вчення про буття (онтологія)

Онтологія — це вчення про буття, розділ філософії, у якому з’ясовуються фундаментальні проблеми існування, розвитку сутнісного, найважливішого.

Поняття «онтологія» не має однозначного тлумачення у філософії. І це не випадково. Воно складне, змістовне, багатогранне. Існує принаймні три значення цього поняття.

По-перше, онтологією називають ту частину філософії, яка з’ясовує основні, фундаментальні принципи буття, першопочатки всього сутнісного. Саме поняття «онтологія» в перекладі з грецької мови означає вчення про суще, сутнісне, найважливіше (онто — суще, сутнісне; логія — вчення). Це вчення про першооснови буття, про субстанцію, матерію, простір, час, рух, причинність тощо.

По-друге, у марксистській філософії поняття «онтологія» вживається для з’ясування сутності явищ, що існують незалежно від людини, її свідомості (та сама матерія, рух, розвиток, його об’єктивні закони тощо).

По-третє, у західній філософії в поняття «онтологія» теж включають найзагальніші принципи буття, але вони розглядаються на рівні надчуттєвої, надраціональної інтуїції. Це так звана «трансцендентальна онтологія» Е. Гуссерля, «Критична онтологія» Н. Гартмана, «фундаментальна онтологія» М. Хайдеггера тощо. Найзагальніші принципи буття в такому розумінні з’ясовуються лише інтуїтивно, а не в процесі практичної, пізнавальної діяльності людини, взаємодії суб’єкта і об’єкта.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що зміст поняття «онтологія» становлять основи, витоки, першоначала всього, що існує, найзагальніші принципи буття світу, людини, суспільства. У понятті «онтологія» знаходить відображення та особливість цих основ, витоків та першоначал, що вони існують об’єктивно, тобто незалежно від людини і її свідомості.

• Сутність поняття «буття»

Що означає поняття «буття»? Як відомо, особливістю філософії як науки є те, що вона дає найбільш узагальнене знання про те, що існує. Тож і філософське усвідомлення світу ґрунтується на узагальненому, абстрактному, теоретичному відображенні дійсності. Таке відображення здійснюється за допомогою найбільш загальних понять, категорій. Найзагальнішою категорією філософії (причому будь-якої за напрямом) є найдавніше поняття «буття».

Буття — філософська категорія, що позначає:

1) все те, що ми бачимо, що реально існує;

2) все те, що ми не бачимо, але воно є в дійсності (наприклад, радіохвилі, йонізуюче випромінювання, електричне поле, внутрішні зміни тощо);

3) все те, що є уявним, нереальним (наприклад, уявлення про ідеальне, міфологічні образи);

4) реальність, яка існує об’єктивно, незалежно від свідомості людини (природа, об’єктивні закони);

5) загальний спосіб існування людини, суспільства.

Виходячи з вищевикладеного, основними формами буття є: буття речового, матеріального; буття суб’єктивного, ідеального; буття біологічного (живого); буття соціального (суспільного).

• Матеріальне та ідеальне

Найбільш загальним, абстрактним відображенням дійсності в історико-філософському аспекті є також уявлення про матеріальне та ідеальне, про «світ речей» і «світ ідей».

Матеріальне — філософська категорія, яка дає уявлення про фундаментальну ознаку буття, а саме про його об’єктивне існування, незалежне від свідомості людини, її життєдіяльності (наприклад, природа, космос, речовина, закони розвитку тощо).

Ідеальне — це філософська категорія для позначення суб’єктивного, образного, нематеріального відображення дійсності в людській свідомості.

Ідеальне дає уявлення про суттєву відмінність між образом і об’єктом, який відображається. Ця відмінність полягає в тому, що образ, який відображає реально відчутні властивості об’єкта, сам цих властивостей не має, оскільки позбавлений будь-якої тілесності, матеріальності. Наприклад, звичайна вишня має смак, колір, форму, вагу, розмір (величину) тощо. Однак образ вишні, що ми уявляємо, цих властивостей не має. Образ вишні не має смаку, кольору, ваги, форми тощо. Він зовсім не має тілесності.

Отже, образне, відображуване, ідеальне є суб’єктивною, духовною реальністю; образне, ідеальне існує лише в актах свідомості.

Категорія «ідеальне» має принаймні чотири значення у філософії.

1. Ідеальне, що існує як результат інтелектуальної діяльності людини (літературні, музичні, наукові твори тощо).

2. Ідеальне як найдосконаліше, як ідеал (ідеал краси, суспільний ідеал, ідеальна форма).

3. Ідеальне як результат ідеалізації об’єкта в людській пізнавальній діяльності. Наприклад, «точка», «абсолютно тверде тіло», «ідеальний розчин» тощо. Таких об’єктів у природі не існує. Бо що таке «точка»? «Точка» — це ідеальний об’єкт, який створений у результаті абстрагування від принципової неможливості побудувати цей об’єкт практично, бо вона не має ні висоти, ні ширини, ні довжини. У природі не існує «ідеального розчину», який не мав би певного об’єму і певної температури. «Ідеальний розчин» — це ідеальна модель, створена уявою, коли не беруть до уваги саме ці конкретні ознаки — об’єм і температуру, щоб віднайти більш загальні, суттєві ознаки, притаманні всім розчинам. Це здійснюється в інтересах пізнання.

4. Ідеальне як об’єктивний феномен, незалежний від людини, її свідомості («абсолютний розум», «абсолютна ідея» у Гегеля, «вічні ідеї» у Платона тощо).

• Основні концепції буття

Автори	Зміст
Концепція буття Платона	За Платоном, справжнім джерелом буття може бути лише ідея, яка у вищому способі буття постає як Єдине. Воно є тотальним, вічним та незмінним. Усі ж речі та явища чуттєвого світу існують лише в міру їх причетності до Єдиного. Отже, речі самі по собі не мають у собі буттєвого кореня. Щоб зрозуміти їх, як і Космос узагалі, треба не стільки досліджувати речі, скільки, відштовхуючись від них, сходити до споглядання вічних ідей
Концепція буття Арістотеля	За Арістотелем, річ та Єдине тотожні. Тому розуміння ідей, за Арістотелем, вимагає дослідження будови речей, з’ясування їхніх причин та функцій. Зазначений підхід, як це неважко зрозуміти, більш прийнятний для науки, ніж платонівська концепція. В Арістотеля закони мислення є одночасно й законами буття. У «Метафізиці» Арістотель дає визначення основного закону буття, подаючи його у двох формах: короткій і повній. Зміст короткого формулювання полягає в тому, що одночасно існувати і не існувати не можна, а повне стверджує, що неможливо, щоб те саме одночасно було і не було притаманне тому самому в однаковому розумінні. Арістотель вважає, що сутність буття речі — її форма. Форма — не якість, не кількість, не відношення, а те, що становить сутність речі, без чого її немає. Форму ніхто не творить і не виробляє. Форми існують самі по собі і, будучи внесеними в матерію, начебто творять речі. До того ж, у матерію їх, у кінцевому підсумку, вносить Бог. Уява сприяє тому, щоб закладені в душі форми буття перейшли зі стану потенції в стан акту. Щоб перевести знання загального зі стану потенції в стан акту, потрібен розум
Інші давньогрецькі концепції буття	Геракліт: стабільного, стійкого буття зовсім нема, сутність буття — у вічному становленні, в єдності буття і небуття. Геракліт, за глибину і загадковість думок, які дуже часто висловлював у складних поняттях і образах, одержав прізвисько Темний. Першооснову світу він бачив у постійному русі, плині речей, змінах, які втілилися в його формулі «panta rhei» — «все тече». На відміну від перших натурфілософів, які відшуковували сталу першоречовину, Геракліт визнавав лише змінність. Вогонь для нього був утіленням самих перетворень. Постійна рухливість вогню трактувалась Гераклітом як вираження зміни світу взагалі
	Парменід: справжнє буття є незмінним і сталим, а зміни, що спостерігаються у світі, є оманою. Важливим моментом у судженнях Парменіда є те, що він розглядає буття в єдності з мисленням та розумінням. Але найбільш плідною виявилась думка Парменіда про самототожність і незмінність істинного буття. Цю думку підхопили Демокрит, Платон, Анаксагор, Арістотель, а далі вона стала загальновизнаною за доби Середньовіччя. За Парменідом, ніщо неможливо помислити, бо самим актом мислення ми переводимо все, що мислимо, у ранг буття (принаймні — буття в думці). Звідси випливають тези філософа про те, що саме буття є абсолютно самодостатнє для себе й незмінне. Те, що ми сприймаємо як змінне та нестале, є результатом не істинного бачення та розуміння, а лише людської уяви
Концепції буття у середні віки	У середні віки буття постає в окресленні абсолюту. Бог як абсолютне буття протистоїть світові, природі; за своїми якостями він вічний, незмінний, всеохоплюючий; він, до того ж, є запорукою невмирущості буття. Але парадоксальність середньовічного способу мислення полягає в тому, що самодостатнє та абсолютне коріння буття може виявити себе лише на тлі та через відносне, змінне, плинне. А тому буття тут розпадається на самодостатнє та породжене, перше та похідне, а весь світ постає в окресленні ієрархічної системи, просякнутої енергетичними струменями, що несуть із собою буттєвість. Для того, щоби відрізнити стан первинного буття від буття як причетності, було введене розмежування понять субстанція та субсистенція
Філософія буття Фоми Аквінського	Серцем філософії св. Фоми є метафізика, філософія буття. У кожному бутті він розмежовує сутність (essentia) і існування (esse). Для нього кожна річ через існування дотикається до Бога. Але для існування всіх речей необхідно дещо таке, що саме за своєю природою є існуванням. У ньому немає різниці між сутністю й існуванням, тому що сутність цього дещо є існування (essentia = esse). Це ядро будь-якого існування, існування за сутністю, св. Фома називає Богом. Буття, сутністю якого є існування, є причиною всієї дійсності. Бог знаходиться біля джерела будь-якої речі й усе пронизує: «Бог є існування всього не за сутністю, але як причина». Сама філософія відкриває нам присутність Бога абсолютно в кожній речі як джерела її існування. Бог є те, чим «ми живемо, рухаємося, існуємо». Бог, який знаходиться в глибині речей, одночасно з цим нескінченно перевищує кожну річ. Це таємниця, яку неможливо осягнути

IV. Підсумок уроку

Люди впродовж усієї історії стоять перед життєво важливою проблемою: або визнати наявність буття, тобто того, що істинно суще, що не виникало, а тому є вічним, нескінченним у часі, незнищуваним, і жити, враховуючи його, або оголосити своє власне існування самодостатнім, автономним, таким, що не потребує допомоги і заступництва Абсолюту. Філософія, приймаючи і виправдовуючи той чи інший вибір, виявляла себе в історії то як філософія буття, то як філософія свободи. Філософія буття обґрунтовує залежність людського існування від вічного й абсолютного (Бог, Розум тощо). Філософія свободи доводить, що людина сама творить історію і себе.

V. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Написати твір-есе «Буття визначає свідомість».