Поняття матеріального й ідеального

Мета: ознайомити учнів з поняттями теми; розвивати вміння визначати зміст понять та їх найважливіших ознак, формувати аналітичні компетенції учнів, власні погляди учнів на навколишній світ.

Тип уроку: комбінований.

Форма проведення: лекція.

Основні поняття: «матерія», «субстанція», «монізм», «дуалізм», «плюралізм», «неопозитивізм».

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Учитель пропонує учням пояснити, як вони розуміють слова: «Лише побудувавши світ у собі, людина отримує можливість знайти його за межами себе».

Після відповідей учнів вчитель оголошує тему, зміст, звертає увагу на основні проблеми уроку.

III. Актуалізація опорних знань учнів

Бесіда

1. Поясніть походження поняття «Всесвіт».

2. Які виміри світу розкривають поняття «Космос», «Земля»?

3. Що таке зовнішній та внутрішній світ, світ речей та світ понять?

IV. Вивчення нового матеріалу

Проблема субстанції у філософії

Учитель. Уже в давнину люди почали замислюватись над тим, з чого складається навколишній світ, що є першоосновою всього? Пошук цієї першооснови у філософській науці має назву «проблема субстанції».

Субстанція (лат. substantia — суть) — матерія в аспекті внутрішньої єдності всіх форм її саморозвитку, всього різноманіття явищ природи й історії, включаючи людину та її свідомість, і тому фундаментальна категорія наукового пізнання, теоретичного віддзеркалення конкретного у субстанції бачить той єдиний початок, від якого все походить.

В історії філософії спочатку субстанція розуміється як речовина, з якої складаються всі речі. У подальшому, у пошуках основи всього сущого, субстанцію починають розглядати як особливе позначення бога (схоластика). За Нового часу проблема субстанції найгостріше була поставлена Декартом.

Монізм — філософське учення, яке приймає за основу всього, що існує, один початок. Існує як матеріалістичний, так і ідеалістичний монізм. Матеріалісти початком, основою світу вважають матерію. Ідеалісти єдиним початком усіх явищ вважають дух, ідею і т. ін. Найбільш послідовним напрямом ідеалістичного монізму є філософія Гегеля. Протилежність монізму — дуалізм.

Дуалізм (лат. duo — два) — філософське учення, що вважає, на відміну від монізму, матеріальну і духовну субстанції рівноправними началами. Дуалізм найбільше притаманний філософії Декарта і Канта. Дуалізм служить філософською основою теорії психофізичного паралелізму.

Плюралізм (лат. pluralis — множинний) — концепція, протилежна монізму, за якою все те, що існує, складається з безлічі рівнозначних ізольованих сутностей, що не зводяться до єдиного початку.

Неопозитивізм — один із напрямів у буржуазній філософії XX ст., сучасна форма позитивізму. Неопозитивізм позбавляє філософію її предмета, вважаючи, що знання про дійсність надається лише в повсякденному або конкретно-науковому мисленні, а філософія можлива тільки як діяльність з аналізу мови, в якій виражаються результати цих видів мислення.

Матеріальне та ідеальне як філософські поняття визначають два «вихідні» начала світу. Відповідно до класичної науки матеріальне ототожнювалось з природним (речовим), а ідеальне із внутрішнім (духовним) світом людини.

Матеріальне — об’єктивно-реальне, тобто незалежне від свідомості людини, існування світу; сам об’єкт і його властивості, об’єктивна реальність.
Ідеальне — відображення матеріального, тобто світу об’єктів, у свідомості людини; образ об’єктивної реальності, тобто суб’єктивна реальність.

Поняття матерії

Учитель. Основою уявлень про матеріальну єдність світу є розуміння матерії як субстанції.

Матеріальний, природний світ є однією з основних форм буття. Тому змістовний аналіз поняття «матерія» завжди перебував у полі зору різних філософських напрямів. Матерія як основне поняття європейської філософії виникає й активно розробляється ще за ранньої античності. Натурфілософи першими намагалися виявити якусь «першоречовину», що становить основу існуючого світу. Фалес, Анаксимен, Геракліт, Демокрит відповідно вважали такими воду, повітря, вогонь, атоми. Але спроби надати конкретним видам матеріального світу загального характеру, покласти на них функцію абсолютного субстрату всього сущого не увінчалися успіхом, бо вони не змогли пояснити насамперед різноманіття дійсності.

Власне термін «матерія» вперше був використаний Платоном, який стверджував, що поєднання ідей (ейдосів) як справжнього буття і небуття (матерії), що протистоїть йому, утворює світ речей, природу, суще. Згідно з Арістотелем, що відкинув світ платонівських ідей, інертна й відстала матерія є лише можливістю наочного різноманіття. Справжньою ж дійсністю є форма — активне, творче начало: глині необхідний гончар — деміург. Вища форма світу — Бог-творець всього сущого, дійсного. Арістотелівська концепція співвідношення форми і матерії, перетворена відповідно до принципів монотеїзму, посіла панівне становище у філософських системах християнства і мусульманства.

У механістичному матеріалізмі Нового часу в основі визначення використовуються непроникність, фігура, тяжкість та ін. Найчастіше носієм цих властивостей визнаються атоми як останні неподільні елементи світу. У філософських ученнях Бруно і Спінози матерія ототожнюється з природою. Якщо всі речі визначені зовнішньою причиною, то природа (субстанція), на відміну від них, є причиною власне себе (causa sui). Французькі матеріалісти XVIII ст. (Гельвеций, Гольбах та інші) продовжили і розвинули далі механістичні переконання щодо розвитку світу. Матерія представлялася їм як вічна і постійно рухома за законами механіки основа реального миру.

Гегель розглядав матерію як «інобуття» абсолютної ідеї, необхідний період одного з етапів розвитку буття світового духу.

Маркс і Енгельс в поняття матерії включали всю картину світу, що постійно змінювалася і розвивалася. Вони вважали змістом філософського поняття «матерія» не яку-небудь «загальну ознаку», а суперечливий процес визначення свідомості буттям у ході практичної діяльності людини. Матерія розумілася як єдино існуюча субстанція.

На початку XX ст., у зв’язку з відкриттям англійським фізиком Дж. Томсоном електрона — першої внутріатомної частинки, деякими філософами й ученими був зроблений висновок про «зникнення матерії», оскільки існування останньої зв’язувалося з неподільністю атома. На зміну субстрактно-речовому уявленню про матерію приходить гносеологічне, одним з перших сформульоване В. І. Леніним в його роботі «Матеріалізм і емпіріокритицизм». Ця концепція здобула подальшого розвитку у рамках марксистського світогляду, перш за все в СРСР. Визначення матерії, що дав Ленін, є найбільш визнаним у сучасному матеріалізмі.

Матерія — це філософська категорія для визначення об’єктивної реальності, що подається людині суб’єктивно й існує незалежно від її свідомості.

Матерія охоплює безліч реально існуючих об’єктів та систем світу, є субстанціональною основою властивостей та форм руху матерії. Уся різноманітність матеріальних систем може бути представлена у вигляді схеми.

V. Закріплення вивченого матеріалу

Бесіда

1. Що таке субстанція?

2. Чим відрізняються монізм та дуалізм?

3. Що таке матеріальне та ідеальне?

4. Дайте визначення поняття «матерія».

VI. Підсумки уроку

Учитель. Людство, спостерігаючи за навколишнім світом, здавна намагалось зрозуміти, як він улаштований. Ми намагались відповісти на це питання на сьогоднішньому уроці. Навіть короткий розгляд історії виникнення й розвитку поняття матерії з усією очевидністю показує, що воно є результатом тривалого й суперечливого процесу світоосмислення, заснованого на діяльності людини з пізнання і перетворення навколишнього світу.

VII. Домашнє завдання

1. Опрацювати матеріал уроку.

2. Підготувати повідомлення «Поняття простору і його основні властивості».